Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №440/16505/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 р.Справа № 440/16505/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2026, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/16505/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі – ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо здійснення нарахування і виплати позивачу з 01.03.2022 пенсії в зменшеному відсотковому розмірі, а саме 86 процентів відповідних сум грошового забезпечення замість 89 процентів відповідних сум грошового забезпечення;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо непроведення перерахунку з 01.02.2023 раніше призначеної позивачу довічної пенсії за вислугу років на підставі довідки Адміністрації Державної прикордонної служби України від 13.08.2025 за вих. № 11/24772-суд про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2023;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 01.02.2023 перерахунок та виплату позивачу довічної пенсії за вислугу років з урахуванням його права на отримання пенсії у розмірі 89 процентів відповідних сум грошового забезпечення, зазначеного у довідці Адміністрації Державної прикордонної служби України від 13.08.2025 за вих. № 11/24772-суд про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2023, з урахуванням проведених виплат.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо здійснення нарахування і виплати ОСОБА_1 з 01.03.2022 пенсії в зменшеному відсотковому розмірі, 86 процентів відповідних сум грошового забезпечення замість 89 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії позивача ОСОБА_1 з 01.02.2023 на підставі довідки Адміністрації Державної прикордонної служби України від 13.08.2025 № 11/24772-суд про розмір грошового забезпечення станом на 01.02.2023.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 на підставі довідки Адміністрації Державної прикордонної служби України від 13.08.2025 № 11/24772-суд про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023, виходячи з 89 % сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішення суду набрало законної сили 13.02.2026.

04.03.2026 позивачу було видано виконавчий лист № 440/16505/25.

ОСОБА_1 звернувся до начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою від 17.03.2026 про примусове виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 року по адміністративній справі № 440/16505/25.

Постановою начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рець М.В. від 25.03.2026 відкрито виконавче провадження № 80606148 з виконання виконавчого листа № 440/16505/25.

29.04.2026 Сумське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення № 440/16505/25 з урахуванням порядку частини 3 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просило змінити спосіб виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі № 440/16505/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, встановивши новий спосіб виконання судового рішення в частині виплати заборгованості: «Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ: 13967927, 36000, Полтавська область, м. Полтава, вул. Гоголя, 34) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) заборгованість у розмірі 202 675 (двісті дві тисячі шістсот сімдесят п`ять) гривень 96 копійок».

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 заяву Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу та порядку виконання рішення задоволено.

Змінено спосіб та порядок виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі № 440/16505/25 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) нарахованої суми доплати у розмірі 202675 (двісті дві тисячі шістсот сімдесят п`ять) гривень 96 (дев`яноста шість) копійок.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить:

- ухвалити постанову, якою скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі № 440/16505/25;

- постановити окрему ухвалу про порушення начальником Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рецем Миколою Миколайовичем статті 7 Закону України від 05.06.2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та направити її до Міністерства юстиції України для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, та для розгляду питання щодо притягнення його до відповідальності.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що постанова про відкриття виконавчого провадження № 80606148 була винесена 25.03.2026 року, заява начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Реця Миколи Миколайовича вих. № 17467 про зміну способу та порядку виконання рішення суду була подана до суду 28.04.2026 року, тобто з порушення встановленого статтею 7 Закону України від 05.06.2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» строку звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 року у справі № 440/16505/25.

Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постановити окрему ухвалу про порушення начальником Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рецем Миколою Миколайовичем статті 7 Закону України від 05.06.2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в частині строку звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 року у справі № 440/16505/25.

Сумське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 1600-0307-8/28192 від 08.04.2026 нарахована заборгованість в сумі 202 675,96 грн за період з 01.02.2023 по 28.02.2026 облікована в органах Пенсійного фонду України та підлягає виплаті в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням судів за рахунок коштів Державного бюджету України. З огляду на положення частини 3 статті 378 КАС України державним виконавцем було направлено заяву про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення № 440/16505/25. Обраний судом в ухвалі змінений спосіб порядку виконання судового рішення у вигляді «стягнення» з відповідача на користь позивача конкретної суми коштів є більш ефективним. Таким чином, ухвала першої інстанції є законною, обґрунтованою, прийнятою з урахуванням всіх обставин справи та скасуванню не підлягає.

З огляду на зазначене, Сумське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 № 440/16505/25 відмовити у повному обсязі.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив розглянути справу за його відсутності.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У період з 27.07.2026 по 21.08.2026 головуючий суддя Фоміна Л.О. перебувала у щорічній відпустці.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, дійшла таких висновків.

Задовольняючи заяву Сумського міжрегіональне управління Міністерства юстиції України про зміну способу та порядку виконання рішення суд першої інстанції виходив з того, що згідно з листом боржника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/16505/25 виконано в межах функціональних повноважень та діючого законодавства, сума заборгованості по пенсії становить - 202675,96 грн та обліковано в реєстрі судових рішень для виплати за наявності відповідних додаткових бюджетних асигнувань на зазначені цілі. Таким чином, ГУ ПФУ у Полтавській області здійснено розрахунок та нарахування сум, які підлягають виплаті позивачу на виконання судового рішення, однак, рішення суду в частині виплати вказаної суми не виконано. Враховуючи вимоги частини третьої статті 378 КАС України (у редакції Закону № 4094-IX, що діє з 19.12.2024), суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для заміни способу і порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №440/16505/25 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача грошової суми у розмірі 202675,96 грн.

Надаючи оцінку оскаржуваній ухвалі колегія суддів виходить з такого.

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За змістом частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Колегія суддів зауважує, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26.06.2013 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

Із вищезазначеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». При цьому виконання судового рішення є складовою доступу до правосуддя, яке передбачено статтею 6 Конвенції.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон - 1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону № 1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

За приписами ст. 7 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Отже, із наведеного вбачається, що звернення до суду у зазначеній категорії справ є обов`язком державного виконавця, який виникає через два місяці з дня відкриття виконавчого провадження за умови, що рішення суду не виконане, а стягувач не чинить перешкоди провадженню виконавчих дій.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Питання порядку та підстав для зміни способу та порядку виконання судового рішення врегульовані ст. 378 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

19.12.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 № 4094-IX пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом. Також зазначеним Законом ч. 3 ст. 378 КАС України доповнено абзацом другим такого змісту: «Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат».

Із вищезазначеного вбачається, що з 19.12.2024 ст. 378 КАС України доповнено самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання судового рішення, а саме: невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо, серед іншого, обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, протягом двох місяців з дня набрання таким рішенням законної сили; при чому зміна способу і порядку виконання такого судового рішення відбувається шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що державний виконавець звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення № 440/16505/25 із недотриманням строку, встановленого ст. 7 Закону України від 05.06.2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

З цього приводу колегія суддів зазначає таке.

Звертаючись до суду із заявою в порядку ст. 378 КАС України державний виконавець посилався на те, що з матеріалів виконавчого провадження № 80606148 встановлено, що рішення суду стосується виплати стягувачу коштів та понад шість місяців з дня набрання законної сили не виконано в частині виплати нарахованих за рішенням суду коштів. А виходячи з системного аналізу приписів норм законодавства, у першу чергу положень ст. 378 КАС України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 № 4094-IX, процесуальний закон не надає суду розсуду щодо задоволення/відмови у задоволенні заяви про заміну способу та порядку виконання рішення суду відносно обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, у разі якщо таке рішення набрало законної сили та не виконано суб`єктом владних повноважень протягом двох місяців з дня набрання законної сили, що є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Колегія суддів зауважує, що справа № 440/16505/25 дійсно є справою з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат. І в силу абз. 2 ч. 3 ст. 378 КАС України невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо, серед іншого, обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, протягом двох місяців з дня набрання таким рішенням законної сили є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання судового рішення у таких справах.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Положеннями ч. 3 ст. 33 Закону № 1404-VIII передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

При цьому відповідно до ст. 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Отже, аналіз зазначених вище правових норм дозволяє зробити висновок, що державний виконавець набуває обов`язку звернутись до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення у випадку, коли судове рішення не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Матеріалами справи підтверджується, що виконавче провадження № 80606148 з виконання виконавчого листа № 440/16505/25 було відкрито 25.03.2026. Натомість із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення державний виконавець звернувся 29.04.2026, тобто трохи більше як через місяць після відкриття виконавчого провадження № 80606148.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду під час перегляду ухвали суду першої інстанції в судовому порядку.

Щодо клопотання апелянта про винесення окремої ухвали суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 324 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

За змістом ч. 4 ст. 249 КАС України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Отже, ст. 249 КАС України дає можливість суду у процесуальний спосіб відреагувати на порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли.

Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

Підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення.

Відтак окрема ухвала може бути постановлена у разі, коли під час судового розгляду справи встановлено певне правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити.

Отже, обов`язковими умовами для постановлення окремої ухвали є порушення закону чи іншого нормативно-правового акту із чітким зазначенням такої норми та обґрунтування, у чому саме полягає таке порушення.

При цьому колегія суддів зазначає, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, а визнання за результатами розгляду справи протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідачів – суб`єктів владних повноважень за нормами КАС України не має безумовного наслідку у вигляді постановлення окремої ухвали суду.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 320/8487/24, суд має право, а в умовах очевидних, умисних чи системних порушень - фактично правовий обов`язок постановити окрему ухвалу, в якій повинно бути чітко встановлено факт порушення суб`єктом владних повноважень або судом конкретної норми закону чи іншого нормативно-правового акта (стаття, пункт тощо) та в чому саме полягає порушення (частина четверта статті 249 КАС України).

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у зокрема, у постановах від 01.02.2023 у справі № 140/506/22, від 20.04.2023 у справі № 160/4787/20 та від 13.09.2023 у справі № 120/4975/22.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що апелянт, звертаючись з вимогою постановити окрему ухвалу у справі, не навів достатніх підстав та аргументів для цього, а судом таких в ході розгляду не встановлено.

Порушення, на які посилається позивач як на підставу для постановлення ухвали, є підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, а не для застосування положень ст. 249 КАС України.

Враховуючи зазначене, колегія суддів зазначає, що в межах спірних правовідносин судом не встановлено наявності порушень законодавства, які можуть бути підставою для постановлення окремої ухвали відповідно до ст. 249 КАС України, а тому клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відносно начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Реця М.М. не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За змістом п. 2 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частин 1-2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання рішення.

Керуючись ст. ст. 229, 294, 308, 310, 312, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року по справі № 440/16505/25 скасувати.

Ухвалати нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну способу та порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі № 440/16505/25 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов

Повний текст постанови складений 07.09.2026.