Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №480/8929/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 р. Справа № 480/8929/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.06.2026, головуючий суддя І інстанції: В.О. Павлічек, м. Суми, повний текст складено 05.06.26 по справі № 480/8929/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі по тексту – відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не зарахування ОСОБА_1 періодів роботи з 01.12.1993 по 31.12.2003 інструктором по роботі з неповнолітніми ТОВ “Щит”, з 01.01.2004 по 30.12.2004 інструктором по роботі з неповнолітніми ТОВ “Щит”, з 03.01.2006 по 30.06.2006 заступником директора ТОВ “Дуан”, з 01.05.2020 по 30.06.2021 начальником служби транспорту ПП “Согор” до страхового стажу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 01.12.1993 по 31.12.2003 інструктором по роботі з неповнолітніми ТОВ “Щит”, з 01.01.2004 по 30.12.2004 інструктором по роботі з неповнолітніми ТОВ “Щит”, з 03.01.2006 по 30.06.2006 заступником директора ТОВ “Дуан”, з 01.05.2020 по 30.06.2021 начальником служби транспорту ПП “Согор” до страхового стажу, та призначити пенсію з 16.10.2025 року з урахуванням оновленого страхового стажу.

В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 183450034490 від 23.10.2025, яким позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком, оскільки трудовою книжкою ОСОБА_1 у повному обсязі підтверджено наявність достатнього страхового стажу, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання роботодавцем правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідками саме для нього, а не для ОСОБА_1 .

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 по справі № 480/8929/25 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області від 23.10.2025 № 183450034490 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Приморський район, 65012, ідентифікаційний код 20987385) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до страхового стажу періоди роботи з 01.12.1993 по 30.12.2004 інструктором по роботі з неповнолітніми Товариства з обмеженою відповідальністю “Щит”, з 03.01.2006 по 30.06.2006 заступником директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Дуан”, з 01.05.2020 по 30.06.2021 начальником служби транспорту Приватного підприємства “Согор”.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Приморський район, 65012, ідентифікаційний код 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) від 16.10.2025 про призначення дострокової пенсії з урахуванням висновків суду.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 по справі № 480/8929/25 та винести нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про відсутність в діях пенсійного органу ознак протиправності, оскільки страховий стаж позивача становить 20 років 19 днів, що є недостатнім для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV).

У свою чергу, зарахування періодів трудової діяльності ОСОБА_1 з 01.12.1993 по 31.12.2003 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 26.06.1989, є неможливим, через відсутність назви організації, що вносила записи про роботу, що є недотриманням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Також до страхового стажу не враховано періоди роботи з 01.01.2004 по 30.12.2004 інструктором по роботі з неповнолітніми ТОВ “Щит”, з 03.01.2006 по 30.06.2006 заступником директора ТОВ “Дуан”, з 01.05.2020 по 30.06.2021 начальником служби транспорту ПП “Согор”, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 відсутні нараховані та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України.

Позовну вимогу про зобов`язання ГУ ПФУ призначити позивачу пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 розділу XIV «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян» Закону № 1058-IV вважав такою, що не підлягає задоволенню, адже судом не може прийматись відповідне рішення, оскільки це є втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади та буде виходити за межі завдань адміністративного судочинства.

Також зауважив, що ГУ ПФУ у Одеській області не приймало рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, відтак на останнього має бути покладено й обов`язок відновлення порушених прав позивача.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_2 , позивач працював, зокрема, з 01.12.1993 по 30.12.2004 у ТОВ "Щит" на посаді інструктора по роботі з неповнолітніми (а.с. 7-9).

Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_3 , позивач працював, зокрема, з 03.01.2006 по 30.06.2006 у ТОВ "Дуан" на посаді заступника директора, з 10.03.2017 по 30.07.2021 на посадах заступника директора з логістики, директора з транспорту, начальника служби (транспорту) в ПП "Согор" (а.с. 10-13).

16.10.2025 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (а.с. 67).

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

Рішенням від 23.10.2025 № 183450034490 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 25 років (а.с. 14). При цьому в даному рішенні зазначено, що вік заявника - 58 років, страховий стаж заявника становить 20 років 19 днів. За наданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період роботи з 01.12.1993 по 31.12.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 26.06.1989, оскільки у трудовій книжці відсутня назва організації, що вносила записи про роботу, необхідно надати уточнюючу довідку;

- період роботи з 01.01.2004 по 30.12.2004 з 03.01.2006 по 30.06.2006 з 01.05.2020 по 30.06.2021, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 відсутні нараховані та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 23.10.2025 № 183450034490 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та незаконності оскаржуваного рішення, оскільки власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

З огляду на те, що обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків покладено саме на підприємство (роботодавця), суд дійшов висновку, що відповідачем було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.01.2004 по 30.12.2004 інструктором по роботі з неповнолітніми ТОВ «Щит», з 03.01.2006 по 30.06.2006 заступником директора ТОВ «Дуан», з 01.05.2020 по 30.06.2021 начальником служби транспорту ПП «Согор» .

За висновком суду, у даному випадку належним способом захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, є саме визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 23.10.2025 року № 183450034490 про відмову позивачу у призначенні дострокової пенсії, а не визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не зарахування ОСОБА_1 періодів роботи з 01.12.1993 по 31.12.2003 інструктором по роботі з неповнолітніми ТОВ “Щит”, з 01.01.2004 по 30.12.2004 інструктором по роботі з неповнолітніми ТОВ “Щит”, з 03.01.2006 по 30.06.2006 заступником директора ТОВ “Дуан”, з 01.05.2020 по 30.06.2021 начальником служби транспорту ПП “Согор” до страхового стажу.

Судом відмовлено у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити позивачу пенсію з 16.10.2025 з урахуванням оновленого страхового стажу, з огляду на дискреційність таких повноважень пенсійного органу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволення позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначено Законом № 1058-ІV.

На виконання частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

В силу вимог статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі по тексту - Закон № 1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Особи, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо уточнення норм, що регулюють питання визначення категорій осіб, які визнаються ветеранами війни та членами сімей загиблих Захисників і Захисниць України, та надання їм соціальних гарантій" з числа осіб, зазначених у статтях 10 і 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", продовжують користуватися правом на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до цього пункту, передбаченим для членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, без заміни відповідного посвідчення.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що особи, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з числа осіб, зазначених у статтях 10 і 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення чоловіками 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Колегією суддів встановлено, що відповідач не заперечує та визнає факт участі ОСОБА_1 у бойових діях, що у розумінні пункту 4 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV дає йому право на призначення дострокової пенсії за віком, однак вказує на відсутність необхідного страхового стажу 25 років для такого призначення.

Надаючи оцінку правомірності відмови у зарахуванні ОСОБА_1 періодів його роботи згідно з записами трудової книжки, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно із пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Як вбачається зі змісту пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Колегія суддів наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року по справі № 171/843/17.

Дослідивши наявну в матеріалах справи трудову книжку ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 26.06.1989, колегією суддів встановлено, що позивач працював, зокрема, з 01.12.1993 по 30.12.2004 інструктором по роботі з неповнолітніми у ТОВ “Щит”, з 03.01.2006 по 30.06.2006 заступником директора ТОВ “Дуан”, з 01.05.2020 по 30.06.2021 начальником служби транспорту ПП “Согор” (а.с. 10-13).

Отже, трудовою книжкою позивача у повному обсязі підтверджено трудову діяльність ОСОБА_1 за вищевказаний період.

У свою чергу, на переконання колегії суддів, відсутність у записі трудової книжки про трудову діяльність позивача з 01.12.1993 по 31.12.2003 назви організації, що вносила запис про роботу жодним чином не унеможливлює встановлення таких обставин, адже вказаний період трудової діяльності засвідчений печаткою, а тому відмова у зарахуванні періодів трудової діяльності до страхового стажу з наведених підстав є проявом надмірного формалізму.

Також, колегія суддів враховує висновок Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, в якій він дійшов висновку, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а зазначено, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а відтак, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування / призначення пенсії.

Беручи до уваги, що трудовою книжкою позивача підтверджено його зайнятість на роботах, які дають право на призначення пенсії, відмова пенсійного органу з наведених підстав є необґрунтованою. Відтак, періоди трудової діяльності позивача, зазначені у таких документах підлягають зарахуванню до його страхового стажу.

Щодо не зарахування періоду роботи з 01.01.2004 по 30.12.2004, з 03.01.2006 по 30.06.2006, з 01.05.2020 по 30.06.2021 через відсутність відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із статтею 20 Закону № 1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Колегія суддів зазначає, що спірні періоди трудової діяльності ОСОБА_1 підтверджуються записами трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а відповідачем не наводилось будь-яких спростувань щодо їх реальності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що пенсійний орган наділений правом здійснювати перевірки та звірки щодо достовірності виданих документів шляхом направлення відповідних запитів.

Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що пенсійним органом вживались будь-які заходи з метою перевірки або звірки для отримання відомостей на підтвердження/спростування достовірності виданих документів трудової діяльності ОСОБА_1 за вказаний період.

Водночас, саме по собі відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за такий період не є самостійною підставою для позбавлення позивача права на призначення пенсії.

Позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням підприємством обов`язку зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України, суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.01.2026 по справі № 460/6126/24.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, в яких останній неодноразово виснувався, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а відтак, не сплата страхових внесків страхувальником не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів її роботи у такого підприємця.

З огляду на викладене, позбавлення позивача гарантованого Конституцією України права на пенсійне забезпечення внаслідок невиконання роботодавцем свого обов`язку по сплаті страхових внесків є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

З огляду на вищевикладене, не наведення пенсійним органом інших обставин, які б доводили нереальність записів у трудовій книжці про трудову діяльність ОСОБА_1 за період з 01.01.2004 по 30.12.2004, з 03.01.2006 по 30.06.2006, з 01.05.2020 по 30.06.2021, не вжиття пенсійним органом будь-яких заходів, спрямованих на отримання відомостей щодо трудової діяльності позивача за вказаний період, не може позбавляти особу права на зарахування до страхового стажу такого періоду її роботи.

А відтак, періоди роботи позивача з 01.01.2004 по 30.12.2004, з 03.01.2006 по 30.06.2006, з 01.05.2020 по 30.06.2021 підлягають зарахуванню до страхового стажу.

За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 23.10.2025 № 183450034490 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком та наявність підстав для його скасування.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Колегія суддів враховує, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем без надання належної оцінки доданим до заяви документам та за відсутності відповідного мотивування. При цьому суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданих виключно орган Пенсійного фонду.

Таким чином, відповідач як суб`єкт владних повноважень у спірних відносинах не реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.12.1993 по 30.12.2004 інструктором по роботі з неповнолітніми Товариства з обмеженою відповідальністю “Щит”, з 03.01.2006 по 30.06.2006 заступником директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Дуан”, з 01.05.2020 по 30.06.2021 начальником служби транспорту Приватного підприємства “Согор” та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.10.2025 про призначення дострокової пенсії з урахуванням висновків суду.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч.4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 по справі № 480/8929/25 в частині задоволення позову - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко