Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №520/15565/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 р. Справа № 520/15565/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., повний текст складено 27.07.26 по справі № 520/15565/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – ГУ ПФУ в Донецькій області, пенсійний орган), в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 06.11.2025 № 914120199500 про відмову ОСОБА_1 в оформленні та виплаті допомоги на поховання пенсіонера громадянина України ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьк, Донецької області;

зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області оформити та виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання пенсіонера громадянина України ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьк, Донецької області відповідно до заяви № 20583 від 24.10.2025.

В обґрунтування позову зазначено, що за життя її мати ОСОБА_2 перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області та отримувала пенсію, призначену відповідно до Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон України № 1058-IV). Вказує, що факт призупинення виплати пенсії жодним чином не позбавляє громадянина України статусу пенсіонера. Навіть призупинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_2 не позбавляло її статусу пенсіонера, що передбачав наявність у нього всіх гарантій, передбачених статтею 46 Конституції України та Законом України № 1058-IV. Звертала увагу, що виплата вказаної допомоги пов`язується лише з фактом поховання пенсіонера і право на неї має особа, яка здійснила таке поховання. Крім того, підстави відмови у виплаті допомоги на поховання визначені п.5.1. Порядку № 22-1, згідно якого допомога на поховання не виплачується в разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім`ї або іншою особою). За таких підстав рішення про відмову в оформленні та виплаті допомоги на поховання пенсіонера громадянина України вважає протиправним та просить суд його скасувати.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 06.11.2025 № 914120199500 про відмову ОСОБА_1 в оформленні та виплаті допомоги на поховання пенсіонера громадянина України ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьк, Донецької області.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області оформити та виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання пенсіонера громадянина України ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьк, Донецької області відповідно до заяви № 20583 від 24.10.2025.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 064.96 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що Харківський окружний адміністративний суд не дослідив той факт, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади При прийнятті рішення суд не звернув уваги на те, що частиною 1, 2 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Звернувшись до суду з позовною заявою 09.06.2026, ОСОБА_1 заявила вимоги про визнання протиправними дій Головного управління щодо відмови у виплаті допомоги на поховання з 25.08.2025. В рішенні суду зазначено, що правова природа допомоги на поховання є відмінною від пенсійної виплати, оскільки допомога на поховання, на відміну від пенсійної виплати, надається особам, які здійснили поховання пенсіонера, й для отримання такої допомоги померлий пенсіонер має на дату смерті перебувати на пенсійному обліку, при цьому фактичне отримання пенсії не має правових наслідків для можливості отримання допомоги на поховання. Проте суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області з дислокацією у м. Маріуполь як внутрішньо переміщена особа та отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України № 1058-IV. Виплата пенсії за життя ОСОБА_2 проведена по березень 2016. Нарахування пенсійних коштів ОСОБА_2 не проводилось з 01.04.2016 у зв`язку з відсутністю інформації про реєстрацію пенсіонера в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. ОСОБА_2 із заявою щодо поновлення виплати пенсії на контрольованій українською владою території у встановленому порядку до органів Пенсійного фонду України не зверталась. Інформація про проходження ОСОБА_2 фізичної ідентифікації особи в АТ «Ощадбанк» або в органах Пенсійного фонду України відсутня. Пенсійна справа знята з обліку з 01.09.2025 у зв`язку зі смертю пенсіонера ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно свідоцтва про смерть від 17.09.2025 серія НОМЕР_1 місце смерті ОСОБА_2 - Донецька область, м. Донецьк. Згідно Наказу від 26.05.2026 № 987 Міністерства розвитку громад та територій України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.06.2026 № 782/46176 «Про затвердження Змін до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» м. Донецьк з 07.04.2014 віднесено до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України. За життя ОСОБА_2 до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі із повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації не зверталась. Вказує, що за даними ІКІС ПФУ: Підсистеми «Звернення» 24.10.2025 із заявою № 20583 щодо оформлення допомоги на поховання померлої ОСОБА_2 звернулась ОСОБА_1 . За результатом розгляду наданих документів Головним управлінням (за місцем перебування пенсіонера на обліку) 06.11.2025 було винесено рішення про відмову у виплаті ОСОБА_1 допомоги на поховання відповідно до вимог статті 53 Закону №1058 з урахуванням вимог пункту 144 розділу XV «Прикінцеві положення Закону України № 1058-IV у зв`язку з неотриманням ОСОБА_2 пенсії на момент смерті.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 , є донькою пенсіонера громадянки України ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьк, Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 17.09.2025.

Родинні стосунки підтверджуються: свідоцтвом про народження Позивачки НОМЕР_2 видане 14.06.1969 Київським відділом ДРАЦС у місті Донецьку, в якому матір`ю позивачки записана ОСОБА_2 .

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, територія Донецького району, Донецької області з 07.04.2014 є тимчасово окупованою територією України.

Рішенням суду від 11.09.2025 у справі № 755/17050/25 встановлено факт смерті ОСОБА_2 померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Донецьк, Донецької області та отримано свідоцтво про смерть українського зразка серії НОМЕР_1 від 17.09.2025.

24.10.2025 позивачка, відповідно до Закону України № 1058-ІV, звернулась до ГУ ПФУ в Донецькій області із заявою № 20583 про виплату допомоги на поховання її матері.

Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області № 914120199500 від 06.11.2025 відмовлено в виплаті допомоги на поховання .

Як зазначено у рішенні від 09.12.14.08.2025 № 914120199500 померла ОСОБА_2 перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області, як внутрішньо переміщена особа та мала призначену пенсію відповідно до Закону України № 1058-ІV.

В якості підстави відмови у виплаті допомоги на поховання зазначено, що з 01.04.2016 нарахування пенсійних виплат ОСОБА_2 не проводилось у зв`язку з відсутністю інформації про реєстрацію пенсіонера в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Померла ОСОБА_2 за життя з заявою про поновлення виплати пенсії до органів Пенсійного фонду України не зверталась, заяву про неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення рф не подавала, інформації про проходження фізичної ідентифікації в АТ «Ощадбанк» або в органах Пенсійного фонду України у Відповідача немає. Відповідно до ст.53 Закону України № 1058-ІV, у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті. Вказано, що оскільки померла ОСОБА_2 на момент смерті не отримувала пенсію, підстави для обчислення та виплати допомоги на поховання відсутні.

17.11.2025 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Донецькій області зі скаргою на рішення ГУ ПФУ в Донецькій області № 914120199500 від 06.11.2025 про відмову в оформлені та виплаті допомоги на поховання.

За результатами розгляду скарги прийнято рішення від 09.12.2025 № 38582/04-16 про залишення скарги позивачки від 17.11.2025 без задоволення, а рішення ГУ ПФУ в Донецькій області № 914120199500 від 06.11.2025 без змін.

Не погоджуючись з рішенням про відмову в оформленні та виплаті допомоги на поховання пенсіонера, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що правова природа допомоги на поховання є відмінною від пенсійної виплати, оскільки допомога на поховання, на відміну від пенсійної виплати, надається особам, які здійснили поховання пенсіонера, й для отримання такої допомоги померлий пенсіонер має на дату смерті перебувати на пенсійному обліку, при цьому фактичне отримання пенсії не має правових наслідків для можливості отримання допомоги на поховання. Оскільки відповідачем не наведено інших підстав для відмови у виплаті позивачу допомоги на поховання, суд приходить до висновку про протиправність рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 06.11.2025 № 914120199500 про відмову ОСОБА_1 в оформленні та виплаті допомоги на поховання пенсіонера громадянина України ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьк, Донецької області. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області оформити та виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання пенсіонера громадянина України ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьк, Донецької області відповідно до заяви № 20583 від 24.10.2025.

Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Щодо посилань відповідача на порушення позивачем процесуальних строків, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч. 4 ст. 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Отже, КАС України передбачає можливість установлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним ч. 2 ст. 122 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними ч. 4 ст. 122 КАС України.

Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізналася» та «повинна була дізнатись».

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).

При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.05.2021 у справі № 380/2355/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування ч.1 ст.121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20.11.2019 у справі № 9901/405/19, правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Однак, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Позивачем оскаржується рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 06.11.2025 № 914120199500 про відмову в оформленні та виплаті допомоги на поховання пенсіонера громадянина України.

В позовній заяві зазначено, що датою коли позивачка дізналась про ухвалене рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 06.11.2025 № 914120199500 є дата отримання листа від відповідача, а саме : 11.12.2025, а тому останнім днем звернення до суду з позовною заявою є 11.06.2026.

З позовною заявою до суду позивач звернулась через систему «Електронний Суд» : 09.06.2026, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду з позовною заявою.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів ознайомлення позивача з рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 06.11.2025 № 914120199500.

З огляду на викладене, доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, є необґрунтованими.

Закон України від 10.07.2003 № 1102-IV «Про поховання та похоронну справу» (далі – Закон України№ 1102-IV) визначає загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України № 1102-IV усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене у: згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину; згоді чи незгоді на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів; побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації; дорученні виконати своє волевиявлення певній особі; іншому дорученні, що не суперечить законодавству.

Згідно зі статтею 13 Закону України № 1102-IV виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, надається допомога на поховання. Розмір допомоги на поховання та порядок її надання виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Розмір допомоги на поховання не може бути меншим за розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон України № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України № 1058-IV у солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера.

Згідно зі статтею 53 Закону України № 1058-IV у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Звернення за допомогою на поховання регламентовано нормами розділу V Порядку № 22-1.

Відповідно до п. 5.1 Порядку № 22-1 особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 8), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.07.2008 № 1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.07.2008 за № 691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.

Згідно з п. 5.2 Порядку № 22-1 заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Інформація про виплату допомоги на поховання додається до електронної пенсійної справи померлого пенсіонера.

Допомога на поховання виплачується в розмірі, визначеному чинним законодавством.

Допомога на поховання не виплачується в разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім`ї або іншою особою).

Суд зауважує, що інших підстав для невиплати допомоги на поховання Порядком №22-1 не передбачено.

Колегія суддів зазначає, що відповідач під час розгляду документів поданих позивачем не висловив зауважень щодо їх повноти та достовірності.

Фактично відмова у виплаті допомоги на поховання обґрунтована лише тим, що ОСОБА_2 на дату смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) фактично не отримувала пенсію, у зв`язку з призупиненням її виплати з 01.04.2016.

Разом з тим, суд вважає такі доводи відповідача помилковими з урахуванням того, що правова природа допомоги на поховання є відмінною від пенсійної виплати, оскільки допомога на поховання, на відміну від пенсійної виплати, надається особам, які здійснили поховання пенсіонера.

Для отримання такої допомоги померлий пенсіонер має на дату смерті перебувати на пенсійному обліку і фактичне отримання пенсії не має правових наслідків для можливості отримання допомоги на поховання.

На переконання суду, вживаний у статті 53 Закону України № 1058-IV вислів «… в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті» необхідно тлумачити у більш ширшому розумінні, а саме як розмір пенсії на яку померлий пенсіонер мав право, не залежно від того чи отримав пенсіонер фактично такі кошти перед смертю.

Те що, ОСОБА_2 фактично не отримувала пенсію з 01.04.2016, не впливає на спірні правовідносини, оскільки допомога на поховання не є пенсією та виплачується за бажанням осіб, які здійснили поховання пенсіонера та відповідно понесли витрати на вчинення таких дій.

Суд акцентує увагу на тому, що згідно наведених вище норм законодавства виплата вказаної допомоги пов`язується лише з фактом поховання пенсіонера і право на неї має особа, яка здійснила таке поховання.

Суд зазначає, що жодних застережень, заборон про виплату допомоги особам, що здійснили поховання пенсіонера, якому по тим чи іншим підставам призупинено виплату пенсії, приписи Закону України № 1058-IV, зокрема ст.53 цього Закону, не містять.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач відмовляючи позивачу у виплаті допомоги на поховання ОСОБА_1 діяв необґрунтовано, у зв`язку з чим спірне рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 06.11.2025 № 914120199500 підлягає скасуванню.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області оформити та виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання пенсіонера громадянина України ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьк, Донецької області відповідно до заяви № 20583 від 24.10.2025.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 по справі № 520/15565/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий