Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №440/7365/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 р. Справа № 440/7365/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Русанової В.Б. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2026, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 30.06.26 по справі № 440/7365/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 9 наказу командувача військ ОК " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 23.09.2023 №381 в частині накладення на підполковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани;

- визнати протиправними кадрові рішення, прийняті на виконання пункту 9 наказу командувача військ ОК " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 23.09.2023 №381, що полягали у звільненні із займаної посади, призначення на нижчу посаду та зменшенні розміру грошового забезпечення.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 визнано неповажними підстави, вказані позивачем у позовній заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів на їх підтвердження.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання причин пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до суду відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу повернуто особі, яка її подала, а саме - позивачу.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 скасувати та направити справу до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду позовної заяви по суті.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції фактично оцінив кожну обставину окремо, але не надав оцінки їх сукупності та безперервному характеру. Наведені обставини не були епізодичними, а тривали безперервно протягом усього періоду з жовтня 2023 року до моменту повторного звернення до суду.

Суд першої інстанції помилково зробив висновок, що звернення позивачем до адвокатського бюро свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для звернення до суду.

Натомість, звернення до адвокатського бюро у жовтні 2023 року обумовлено тим, що в цей період позивач перебував на лікуванні у місті Полтаві, а саме у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) та проходив оперативне лікування у першій міській лікарні, у зв`язку з чим був змушений звернутися за правовою допомогою безпосередньо за місцем лікування до полтавського адвоката.

Тому, сама по собі обставина отримання юридичної допомоги не спростовує існування об`єктивних перешкод для особистої та своєчасної реалізації права на звернення до суду.

Посилався на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22, де суд вказав, що причина пропуску строку може бути визнана поважною, якщо: вона безпосередньо унеможливлювала або істотно ускладнювала вчинення процесуальної дії; виникла незалежно від волі особи; існувала протягом строку, який пропущено; підтверджується належними доказами. Усі зазначені критерії у даній справі наявні та підтверджені письмовими доказами.

Відповідачі своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до ч.2 ст. 312 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності. Проте, позивачем будь-яких об`єктивних обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду у період з 23.09.2023 по 03.06.2026, не зазначено та відповідно належних та допустимих доказів не надано.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Тому в разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.

Право на звернення до суду не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення "Голдер проти Великої Британії" від 21.02.1975 р., "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992 р.).

Виходячи з принципу змагальності в адміністративному судочинстві, прав та обов`язків сторін у справі, визначених Кодексом, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.

Так, судовим розглядом встановлено, що 22.06.2026 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду.

У вказаній заяві, позивач зазначив, що "він не заперечує, що в жовтні 2023 року вже після переведення до нового місця служби (до в/ч НОМЕР_3 ) дізнався про існування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2023 №381 та раніше вже намагався оскаржити його в судовому порядку, про що свідчить ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 у справі №440/15813/23. Але після повернення позову життя та стан здоров`я зазнали істотних змін, що об`єктивно ускладнювали можливість своєчасної належної підготовки та подання нового обгрунтованого та належним чином документально підтвердженого позову, а також об`єктивної неможливості сформувати повноцінну доказову базу раніше.

Зазначив, що основні об`єктивні перешкоди, що мають документальне підтвердження, які унеможливили своєчасно та належним чином реалізувати право на судовий захист: 1. Стан здоров`я. 2. Звільнення зі служби і соціальна адаптація. 3. Реальна відсутність матеріалів.

10 жовтня 2023 року отримав травму, пов`язану з виконанням обов`язків військової служби, а саме багатоуламковий перелом правої плечової кістки зі зміщенням уламків та подальшим оперативним лікуванням. Згідно наказу МОЗ України травма класифікується як тяжка. Після отримання травми позивач перебував на стаціонарному лікуванні, переніс два оперативних втручання, пов`язаних з металоостеосинтезом (встановлення та вилучення його), проходив тривале лікування, реабілітацію, численні обстеження та консультації спеціалістів.

З березня по серпень 2024 року з причин технічних помилок, допущених гарнізонною ВЛК (в/ч НОМЕР_2 ), позивач пройшов переогляд встановлення причинного зв`язку отриманої травми та захворювань із проходженням військової служби, у зв`язку з чим був змушений ініціювати процедуру перегляду медичних документів, звертатися як до 12 Регіональної, так і до Центральної військово-лікарської комісії, збирати додаткові документи та проходити додаткові обстеження.

20 травня 2024 року позивача звільнено з військової служби за станом здоров`я.

Після звільнення у період з травня 2024 року по 2026 рік тривали процедури медичного обстеження та встановлення правових наслідків погіршення стану здоров`я, зокрема проходження в різних лікувально-профілактичних закладах лікування та реабілітації, обстежень, консультацій, МСЕК, а згодом оцінювання повсякденного функціонування особи.

19 грудня 2024 року у позивача народилася дитина, що додатково вплинуло на його життєві обставини в період одночасного лікування та оформлення медичних документів.

Наведені обставини існували одночасно та накладалися одна на одну, що вимагало від позивача постійної участі у лікуванні, проходженні медичних процедур, оформленні документів та забезпеченні сім`ї.

Таким чином, після повернення первинної позовної заяви позивач не був бездіяльним та не відмовлявся від захисту своїх прав. У період з жовтня 2023 по червень 2026 року тривав безперервний процес лікування наслідків отриманої травми, реабілітації, проходження ВЛК, перегляду рішень РВЛК та ЦВЛК, оформлення інвалідності, проходження МСЕК та ЕКОПФО, збору й витребування документів, необхідних для підтвердження обставин травми та захисту своїх прав ... ... після подання первинного позову були ухвалені судові рішення, якими визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.08.2023 №333.

Зазначене судове рішення набрало законної сили та встановило обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення даної справи, з огляду на те, що наказ №381 від 23.09.2023 безпосередньо пов`язаний із наказом №333 та був прийнятий в межах реалізації рішень, визначених цим наказом, правомірність якого на момент первинного звернення до суду ще не була предметом судового розгляду".

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду у справі 440/7365/26 та оцінюючи доводи ОСОБА_1 зазначені у заяві про усунення недоліків, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з підстав для поновлення строку може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Реалізувати своє право на захист у порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні та об`єктивні причини.

Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін – учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин – вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

При цьому, іншого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Частиною першою статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

При визначенні початку строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Вищевказані правові висновки відображені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 при розгляді справи № 9901/141/20.

Як випливає з інформації наявній в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" 23.10.2023 ОСОБА_1 звернутався до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_3 , Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 ") в якій, зокрема, просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 9 наказу командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 (командира військової частини НОМЕР_1 ) від 23.09.2023 №381 "Про результати виконання планових завдань з призову та поставки людських мобілізаційних ресурсів до курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації, навчальних центрів та загальновійськових полігонів в серпні 2023" в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковника ОСОБА_1 .

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 по справі №440/15813/23 повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 ") про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії - позивачеві.

Згідно інформації наявної в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду", копію ухвали від 30.10.2023 про повернення позовної заяви про визнання протиправним та скасувати пункт 9 наказу командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (командира військової частини НОМЕР_1 ) від 23.09.2023 №381 "Про результати виконання планових завдань з призову та поставки людських мобілізаційних ресурсів до курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації, навчальних центрів та загальновійськових полігонів в серпні 2023", ОСОБА_1 отримано 03.11.2023.

Доказів оскарження вищевказаної ухвали позивачем не надано та судом не встановлено.

Таким чином, про існування оскаржуваного наказу позивачу відомо ще в 2023 році, однак процесуальні дії щодо повторного оскарження наказу позивач почав вчиняти у червні 2026 року.

Крім того, позивач не міг не знати про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, оскільки, як сам зазначає у позовній заяві та в прохальній частині позову, що на підставі оскаржуваного наказу позивача звільнено із займаної посади, призначено на нижчу посаду та зменшено розмір грошового забезпечення.

У постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20.11.2019 у справі № 9901/405/19 вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Таким чином, КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Подібні висновки виклав Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі №420/1782/23, де вказав, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем оскаржується пункт 9 наказу командувача військ ОК " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 23.09.2023 №381 в частині накладення на підполковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани.

Однак, позивач з даним позовом звернувся до суду майже через три роки після винесення наказу командувача військ ОК " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 23.09.2023 №381.

На підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з 23.09.2023 по 03.06.2026 позивач надав суду копії наказів по стройовій службі, довідок, виписок та медичних карток, направлень на лікування, довідок ВЛК, тощо.

Так, згідно медичної картки стаціонарного хворого №2906 ОСОБА_1 у період з 10.10.2023 по 11.10.2023 перебував в травматологічному відділенні.

Згідно медичної картки стаціонарного хворого №6960 ОСОБА_1 у період з 11.10.2023 по 19.10.2023 перебував в травматологічному відділенні.

Згідно медичної картки стаціонарного хворого №4518 ОСОБА_1 у період з 20.10.2023 по 26.10.2023 перебував в травматологічному відділенні.

Відповідно до довідки ВЛК від 26.10.2023 №6362 ОСОБА_1 потребував відпустки для лікування після травми на 30 календарних днів.

Відповідно до консультативного висновку від 22.11.2023 рекомендовано продовжити лікувально-відновлювальну терапію.

Відповідно до довідки ВЛК від 28.11.2023 №6938 ОСОБА_1 потребував відпустки для лікування після травми на 30 календарних днів.

Відповідно до консультативного висновку від 25.12.2023 рекомендовано продовжити лікувально-відновлювальну терапію.

Відповідно до довідки ВЛК від 28.12.2023 №7661 ОСОБА_1 потребував відпустки для лікування після травми на 30 календарних днів.

Відповідно до консультативного висновку від 22.01.2024 рекомендовано продовжити лікувально-відновлювальну терапію.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 від 29.01.2024 №31 ОСОБА_1 звільнено від займаної посади і зараховано в розпорядження командира НОМЕР_4 батальйону резерву.

Згідно медичної картки стаціонарного хворого №325 ОСОБА_1 у період з 05.02.2024 по 21.02.2024 перебував на стаціонарному лікуванні.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_5 від 20.05.2024 №148 ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 13.05.2024 №386 з військової служби у запас за підпунктом "б" (за станом здоров`я), з 20.05.2024 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_5 та всіх видів забезпечення.

Згідно медичної картки стаціонарного хворого №792 ОСОБА_1 у період з 18.11.2024 по 29.11.2024 перебував на стаціонарному лікуванні.

Згідно медичної картки стаціонарного хворого №6125 ОСОБА_1 у період з 16.12.2024 по 18.12.2024 перебував на стаціонарному лікуванні.

Згідно медичної картки стаціонарного хворого №1638 ОСОБА_1 у період з 24.03.2025 по 28.03.2025 перебував на стаціонарному лікуванні.

Згідно медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 у період з 30.06.2025 по 11.07.2025 перебував на стаціонарному лікуванні.

Згідно медичної картки стаціонарного хворого №1972 ОСОБА_1 у період з 18.08.2025 по 25.08.2025 перебував на стаціонарному лікуванні.

Згідно медичної картки стаціонарного хворого №4328 ОСОБА_1 у період з 10.09.2025 по 17.09.2025 перебував на стаціонарному лікуванні.

Згідно медичної картки стаціонарного хворого №1029 ОСОБА_1 у період з 19.02.2026 по 27.02.2026 перебував на стаціонарному лікуванні.

Колегія суддів зазначає, що перебування на стаціонарному лікуванні є поважною причиною для поновлення строку звернення до суду, однак, як слідує з наданих до суду матеріалів позивач не перебував весь проміжок часу з 23.09.2023 по 03.06.2026 на стаціонарному лікуванні.

При цьому, інші додані документи не є такими, що підтверджують обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, які не дозволяли вчасно реалізувати право на судовий захист, для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Крім того, як слідує з доданих матеріалів, позивач, зокрема користувався послугами Адвокатського бюро "Рубікон" Бондарця Дениса", про що свідчить адвокатський запит №239/4 від 23.08.2024 про надання копії наказу від 23.09.2023 №381.

Суд зауважує, що факт звернення позивача із заявами про надання повного тексту наказу та матеріалів службового розслідування не змінює моменту, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання відповідної інформації, тощо.

Колегія суддів наголошує, що позивач ще у 2023 році звертався до суду із позовом щодо оскарження спірного наказу.

Посилання ж позивача на судові рішення в інших справа по яким скасовано наказ про накладення дисциплінарного стягнення не є тією підставою, яка унеможливлювала або ускладнювала можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк.

Варто зазначити, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Верховний Суд в постанові від 11.11.2021 у справі №260/611/21 зазначив, що "... реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. При цьому, отримання позивачем листа відповідача від 10 грудня 2020 №1723/02-12 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку".

Верховний Суд неодноразово зазначав, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Як зазначено судом вище, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Верховний Суд у постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 зазначив, що "Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.

Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.".

Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує й стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною відповідним Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

У пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський суд) від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

В той же час, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (див. рішення у справі "Вайт і Кеннеді проти Німеччини" [GC], №26083/94, ECHR 1999-I, пункт 59; рішення у справі "Т. Р. та К. М. проти Сполученого Королівства" [GC], №28945/95, пункт 98, ECHR 2001; рішення у справі "Z. та інші проти Сполученого Королівства" [GC], №29392/95, пункт 93, ECHR 2001, рішення від 12 липня 2001 року у справі за заявою №42527/98 "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини" (CASE OF PRINCE HANS-ADAM II OF LIECHTENSTEIN v. GERMANY), пункт 44).

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.

Проте, позивачем будь-яких об`єктивних обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду у період з 23.09.2023 по 03.06.2026, не зазначено та відповідно належних та допустимих доказів не надано.

Враховуючи, що позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду протягом встановленого законом строку, а наведені позивачем у заяві обставини носять суб`єктивний характер та отже не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неповажність підстав для поновлення строку, тому заява про поновлення строку звернення до суду не підлягає задоволенню.

Колегія суддів зазначає, що посилання позивача на те, що суд першої інстанції оцінив кожну із зазначених обставин окремо, не надавши оцінки їх сукупності та безперервному характеру, є помилковими та спростовуються змістом оскаржуваного рішення.

Як вбачається з мотивувальної частини ухвали суду, надаючи оцінку поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду, суд не обмежився аналізом кожної обставини окремо, а дослідив їх у взаємозв`язку всіх зазначених позивачем обставин, що, на його думку, об`єктивно перешкоджав позивачу своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

Таким чином, доводи апелянта про відсутність оцінки сукупності обставин не відповідає дійсному змісту оскаржуваного рішення та не може бути підставою для його скасування.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст.315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч.1 ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 по справі № 440/7365/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.О. Бегунц

Судді В.Б. Русанова Я.В. П`янова