Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №520/8251/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 р. Справа № 520/8251/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 (головуючий суддя І інстанції: Лук`яненко М.О.) по справі № 520/8251/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;

- стягнути з ГУ ДСНС у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 155 491,98 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що при звільненні зі служби відповідач не провів з ОСОБА_1 повний розрахунок, а саме не виплатив грошове забезпечення в належному розмірі. Вказані кошти виплачені відповідачем лише 13.03.2026 на виконання судового рішення по справі № 520/27818/25, отже у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України за період з 03.10.2025 (наступний день після звільнення) до 12.03.2026 (дата, що передувала остаточному розрахунку).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язано ГУ ДСНС у Харківській області здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 41 590,02 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням в частині визначення суми середнього заробітку в розмірі 41 590,02 грн, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправомірного висновку, просить його в цій частині скасувати та ухвалити нове, яким присудити суму середнього заробітку - 155 491,98 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при обчисленні середнього заробітку неправильно визначено період затримки, суму середньоденної заробітної плати за два останні місяці перед звільненням за Порядком № 100.

Крім того, вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 щодо застосування принципів співмірності та пропорційності при визначенні розміру відшкодування.

На думку апелянта, в спірному випадку не є доцільним застосування механізму співмірності, з огляду на те, що розмір середнього заробітку, обчислений відповідно до вимог Порядку № 100, сума визначена позивачем є співмірною із недоплаченим розміром грошового забезпечення.

Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - відповідач) не подало відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту в ГУ ДСНС у Харківській області до 02.10.2025, звільнений у зв`язку зі скороченням штату, виключений з кадрів ДСНС, знятий з усіх видів забезпечення згідно наказу ГУ ДСНС у Харківській області від 02.10.2025 № 697.

Під час проходження служби та при звільненні, ГУ ДСНС у Харківській області не виплатила позивачу грошове забезпечення в належному розмірі.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 по справі № 520/27818/25, яке набрало законної сили, зобов`язано ГУ ДСНС у Харківській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 (включно) з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званнями шляхом застосування множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, із перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум.

13.03.2026 на виконання судового рішення, ГУ ДСНС у Харківській області виплатило позивачу недоплачену частину грошового забезпечення в загальному розмірі 248 215,15 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 13.03.2026 № 14321.

Вважаючи, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за стягненням середнього заробітку та компенсацією втрати частини доходу.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув права на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 КЗпП України.

Визначаючи суму, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції застосував принцип співмірності між сумою остаточного розрахунку та сумою середнього заробітку за час затримки у її виплаті та вважав належним розміром середнього заробітку 41 590,02 грн.

Враховуючи оскарження позивачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині розміру середнього заробітку, стягнутого судом першої інстанції та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, слід зазначити наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Судом встановлено, що на час звільнення позивача зі служби цивільного захисту 02.10.2025, з ним не проведено повний розрахунок, а саме - не виплачено грошове забезпечення в належному розмірі.

За наслідками судового оскарження, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 по справі № 520/27818/25 зобов`язано ГУ ДСНС у Харківській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 (включно) з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званнями шляхом застосування множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, із перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з урахуванням раніше виплачених сум.

13.03.2026 на виконання судового рішення, ГУ ДСНС у Харківській області виплатило позивачу недоплачену частину грошового забезпечення в загальному розмірі 248 215,15 грн.

Отже, період прострочення щодо виплати позивачу належних сум грошового забезпечення тривав з наступного дня після звільнення 03.10.2025 по день повного фактичного розрахунку 13.03.2026.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції зазначив, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачені ст. 117 КЗпП України.

При цьому, суд першої інстанції вважав заявлену позивачем суму середнього заробітку надмірною у відношенні до недоплачених при звільненні коштів, а тому, врахувавши принцип співмірності та застосувавши методику розрахунку, зазначену Великою Палатою Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 стягнув на його користь 41 590,02 грн.

Колегія суддів не погоджується з розрахунком суми середнього заробітку, зробленим судом першої інстанції з огляду на наступне.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно абз.3 п.2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з пп. б п. 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Як вбачається з п. 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день перебування на службі визначається шляхом поділу суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Зі змісту Інструкції № 623 вбачається, що грошове забезпечення працівників служби цивільного захисту обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних ОСОБА_1 сум, є проміжок часу з 03.10.2025 (наступний день після звільнення) по 13.03.2026 (день виплати коштів) включно.

Проте, судом першої інстанції помилково зазначено про кінцеву дату відліку строку прострочення належних позивачу сум – 03.04.2026.

Здійснюючи розрахунок, судом апеляційної інстанції враховано грошове забезпечення позивача за останні два повні місяці перед звільненням зі служби: серпень – 33 634,83 грн (без врахування виплати як учаснику бойових дій, з огляду на її разовий характер та додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168) та вересень 2025 р. - 33 634,83 грн (без врахування матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168), що вбачається з архівної відомості № 1.

Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення складає 1 102,78 грн (67 269,66 грн / 61).

Водночас, судом першої інстанції враховано одноразові виплати та помилково взято до розрахунку середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 такі види грошового забезпечення, як виплата учаснику бойових дій та додаткова винагорода за Постановою № 168.

Зазначені висновки суперечать п. 4 розділу ІІІ Порядку № 100, яким передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати .

Як наслідок, визначена судом першої інстанції сума середньоденного грошового забезпечення – 1 546,04 грн є такою, що не відповідає вимогам Порядку № 100.

Колегія суддів зазначає, що періодом затримки належних позивачу сум при звільненні є період з 03.10.2025 до 13.03.2026 - 162 календарні дні.

Таким чином, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 1 102,78 грн/день за 162 дні становить 178 650,57 грн.

Натомість, розрахована судом першої інстанції сума середнього заробітку не ґрунтується на вимогах Порядку № 100 та доказах, наявних в матеріалах справи, а отже висновки суду першої інстанції, що такою сумою є 282 925,32 грн колегія суддів вважає помилковими.

Водночас, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що сума середнього заробітку є надмірною та підлягає зменшенню з огляду на наступне.

Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати, викладеної в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

При визначенні розміру середнього заробітку, суд першої інстанції вважав за можливе застосувати розрахунок суми середнього заробітку виходячи з відсоткового співвідношення недоплаченої частини грошового забезпечення до виплачених сум при звільненні.

Так, при звільненні позивачу виплачено грошове забезпечення в розмірі 594 042,78 грн, сума та на виконання рішення суду у справі № 520/27818/25 виплачено 248 215,15 грн.

Отже, загальний розмір належних при звільненні виплат становив 842 257,93 грн (594 042,78 грн + 248 215,15 грн).

Враховуючи наведене, невиплачена на день звільнення сума у розмірі 248 215,15 грн складає 29,47% від загального розміру належних при звільненні виплат у сумі 842 257,93 грн.

З урахуванням принципу пропорційності 29,47% від загального розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 03.10.2025 до 13.03.2026 (178 650,57 грн) складає суму 52 648,32 грн. (178 650,57 грн х 29,47%).

Колегія суддів враховує, що несвоєчасно виплачена сума грошового забезпечення 248 215,15 грн донарахована ГУ ДСНС на виконання судового рішення, що свідчить про частковий характер порушення.

При цьому, боржником вчинялись дії з метою якнайшвидшої сплати працівнику недоплачених коштів та з дати набрання судовим рішенням у справі № 520/27818/25 законної сили - 30.12.2025 належне позивачу грошове забезпечення виплачено у стислий строк - 13.03.2026.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 03.10.2025 по 13.03.2026 буде сума 52 648,32 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Наведені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, сформованою у постановах від 30.10.2025 у справі № 420/2649/24, від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23, від 23.10.2025 у справі № 280/6214/23, від 08.10.2025 у справі № 320/30311/24, від 08.10.2025 у справі № 320/30311/24, від 07.10.2025 у справі № 520/7611/22, від 29.09.2025 у справі № 460/4387/24.

Водночас, суд першої інстанції, зменшуючи суму середнього заробітку через встановлення частки недоплаченого грошового забезпечення, взяв до уваги невірний показник середнього заробітку, розрахованого у відповідності до Порядку № 100, що призвело до помилкових розрахунків.

Крім того, суд першої інстанції не обґрунтував підстави подальшого зменшення отриманої суми середнього заробітку за вищевказаною формулою, не дослідив чи буде відповідна сума співмірною до недоплаченого розміру грошового забезпечення.

Отже, визначена судом першої інстанції сума середнього заробітку (з урахуванням принципу співмірності) – 41 590,02 грн є необгрунтованою.

Колегія суддів зауважує, що грошова сума за затримку розрахунку при звільненні, виконує саме компенсаторну функцію, та яка не є належним/фіксованим заробітком позивача, як наслідок, доводи апелянта про відсутність підстав для застосування в межах спірних правовідносин принципу співмірності та наявність підстав для стягнення на його користь 155 491,98 грн середнього заробітку є необґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 41 590,02 грн підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 3, 6 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 865,90 грн, що підтверджується квитанцією.

Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду, позов задоволено частково, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 631,79 грн (1 865,90 грн х 33,86%) за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДСНС у Харківській області.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 по справі № 520/8251/26 - скасувати в частині зобов`язання Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 41 590,02 грн.

Ухвалити в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (ЄДРПОУ 38631015, вул. Шевченка, 8, м. Харків, 61013) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2025 до 13.03.2026 в загальному розмірі 52 648,32 грн (п`ятдесят дві тисячі шістсот сорок вісім гривень 32 копійки).

В іншій частині позову ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (ЄДРПОУ 38631015, вул. Шевченка, 8, м. Харків, 61013) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 631,79 грн (шістсот тридцять одна гривня 79 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова