Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №440/16659/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 р. Справа № 440/16659/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков) від 02.07.2026 по справі № 440/16659/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 , від 08.04.2024 №39 про результати службового розслідування у зв`язку з порушенням порядку проведення службового розслідування відповідно до вимог Наказу МО від 21.11.2017 №608 "Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України" та ігноруванням фактичних обставин та наявних медичних документів;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 , від 12.02.2024 №44 про призупинення виплати грошового забезпечення ОСОБА_2 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення померлого військовослужбовця ОСОБА_2 з 11.02.2024 по 27.04.2024 відповідно до вимог Наказу МО від 07.06.2018 №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" в редакції на момент смерті ОСОБА_2 .

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивачка посилається на те, що службове розслідування не забезпечило участі ОСОБА_2 , не встановлено медичних причин його поведінки, не перевірило обставин, які могли виключати відсутність без поважних причин, та не містить достатньої доказової основи для висновку про прямий умисел. Вказує, що суд першої інстанції не перевірив ці порушення, визнав спірні обставини фактично безспірними та переклав обовязок доказування правомірності наказів із відповідача на позивача. Зазначає, що суд не надав мотивованої відповіді на основні доводи позову: щодо відсутності пояснення ОСОБА_2 та акта про відмову; незастосування пункту 14 розділу ІІІ Порядку № 608; недослідження листа ВЛК, зареєстрованого 26 лютого 2024 року; відсутності матеріалах бойового розпорядження; суперечностей у датах; відсутності індивідуальної оцінки медичних причин поведінки; недоведеності прямого умислу.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечувала та просила відмовити.

Позивачка подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що продовження строку розслідування не усунуло порушення п. 14 розділу ІІІ Порядку № 608. З першого дня проведення службового розслідування і до дня його завершення ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні. Зазначає, що відповідач був обізнаний із місцезнаходженням ОСОБА_2 та його стаціонарним лікуванням, однак не навів жодних обставин, які перешкоджали отримати пояснення дистанційно, направити письмовий запит до закладу охорони здоров`я або перенести відповідні процесуальні дії.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.03.2022 № 29, солдата ОСОБА_3 призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника першого гранатометного відділення гранатометного взводу військової частини НОМЕР_2 та зараховано до списків військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 44 від 12.02.2024 солдату ОСОБА_2 було призупинено виплату грошового забезпечення з 11.02.2024 у зв`язку з самовільним залишенням військової частини.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) № 62 від 15.02.2024 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 солдатом ОСОБА_2 на підставі рапорту тимчасово виконуючого обов`язків командира роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 молодшого лейтенанта ОСОБА_4 № 698 від 12.02.2024 з метою встановлення причин, умов та обставин, які сприяли самовільному залишенню військової частини НОМЕР_2 солдатом ОСОБА_2 .

Пунктом 4 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) № 62 від 15.02.2024 встановлено акт та матеріали службового розслідування подати на розгляд в термін до 14.03.2024.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) № 118 від 16.03.2024 строк проведення службового розслідування продовжено до 13.04.2024.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) № 39 від 08.04.2024 про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 солдатом ОСОБА_2 , службове розслідування вважається завершеним.

Також з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 стаціонарно лікувався у КП "Полтавський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер Полтавської обласної ради" у період з 15.02.2024 по 27.04.2024, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_2 від 02.08.2024 № 1924/2313.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 20.05.2024 № 144 солдат ОСОБА_2 виключений із списків особового складу у зв`язку зі смертю на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 53-РС від 14.05.2024.

Відповідно до спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.05.2025 № Д-321/65/дск військова частина НОМЕР_3 13.07.2025 була ліквідована, а військова частина НОМЕР_1 стала її правонаступником.

Не погоджуючись з наказами військової частини НОМЕР_2 щодо призупинення виплат грошового забезпечення та пов`язаними, з відповідними висновками службового розслідування, вважаючи наявність права на отримання грошового забезпечення ОСОБА_2 , позивач звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що порушення процедури проведення службового розслідування судом не встановлено, натомість, обставини стаціонарного лікування ОСОБА_2 не спростовують факту самовільного залишення військової частини, та не є підставою для скасування наказу № 39 від 08.04.2024.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин першої, третьої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-ХІІ).

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині другій статті 9 Закону № 2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно абзаців 1, 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

Пунктом 1 та 2 розділу ХХХ Порядку № 260 (у редакції станом на день виникнення спірних правовідносин - на момент смерті військовослужбовця) передбачено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.

У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.

Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.

Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.

Компенсація за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців, у разі їх загибелі (смерті), виплачується відповідно до Порядку виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2024 року № 37.

Отже, розділ ХХХ Порядку № 260 установлює чіткий перелік осіб, яким виплачується грошове забезпечення військовослужбовця у разі його смерті (загибелі), а саме його дружині (чоловіку). У разі якщо її (його) немає, то указано перелік осіб, які мають право на таку виплату, та черговість. Крім того, чітко установлює, що членам сім`ї загиблого військовослужбовця, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням, на підставі наказу командира військової частини виплачується грошове забезпечення, у тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня, зокрема, його загибелі (смерті).

За таких обставин, позивачка, як дружина загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , має право лише на виплату належного, але не отриманого ним до дня смерті (загибелі) грошового забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)).

Суд першої інстанції не застосовував до спірних правовідносин норми розділу ХХХ Порядку № 260, якими безпосередньо врегульовано питання виплати грошового забезпечення, зокрема, в разі смерті (загибелі) військовослужбовця.

Доводи позивачки про те, що вона звертається до суду як законна дружина та спадкоємець, за отриманням належної, але не виплаченої суми грошової винагороди, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Відповідно до вимог статей 1218, 1219 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема:1) особисті немайнові права; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

Згідно статті 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Виходячи з аналізу вищезазначених правових норм, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 522/19647/17 та від 13.03.2019 у справі № 484/3648/16-а. Вказані постанови суду касаційної інстанції стосуються перерахунку пенсії, що не була нарахована за життя померлого пенсіонера, але виходячи зі спільності норм, що регулюють спірні правовідносини (ст. 1218, 1219, 1227 ЦК України) можуть бути застосовані щодо обставин у цій справі.

Поняття особистого немайнового права визначено статтею 269 Цивільного кодексу України, за приписами якої особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Згідно вимог частини першої статті 270 Цивільного кодексу України відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

За приписами частини другої та третьої цієї статті цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.

Частиною першою статті 272 Цивільного кодексу України визначено, що фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно.

З викладеного слідує, що позивачка, відстоюючи інтереси свого загиблого чоловіка, не має законодавчих підстав ставити перед судом питання щодо визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 , від 08.04.2024 № 39 про результати службового розслідування; визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 , від 12.02.2024 № 44 про призупинення виплати грошового забезпечення ОСОБА_2 ; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення померлого військовослужбовця ОСОБА_2 з 11.02.2024 по 27.04.2024, оскільки такі вимоги нерозривно пов`язані саме з особою військовослужбовця.

Колегією суддів у цій справі установлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 44 від 12.02.2024 солдату ОСОБА_2 було призупинено виплату грошового забезпечення з 11.02.2024, у зв`язку з самовільним залишенням військової частини, отже, останньому грошове забезпечення не було нараховане.

Отже, виходячи з аналізу вищезазначених правових норм для позивачки предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми заробітної плати або інших виплат, які належали її загиблому чоловіку за життя (були нараховані військовою частиною) і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю.

Верховний Суд у постанові від 09.12.2020 у справі № 243/9613/19-ц, аналізуючи положення статей 1219, 1227 ЦК України, зазначив, що при вирішенні спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини.

Аналогічну за своїм змістом правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 25.04.2025 року у справі № 140/9390/23, вказуючи на відсутність у позивачки, яка є дружиною померлого військовослужбовця, права на отримання виплат, оскільки останні не були нараховані військовослужбовцю на момент його смерті.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.2 ст. 308 КАС України).

За вказаних обставин, суд першої інстанції не вірно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та не врахував висновків щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 25.04.2025 року у справі № 140/9390/23.

Хоча колегія суддів і погоджується із загальним висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, однак виходить з інших підстав та мотивів.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині підстав та мотивів прийнятого рішення.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 по справі №440/16659/25 - змінити з підстав та мотивів прийнятого рішення.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 по справі №440/16659/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло