Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №337/3157/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 03.09.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 337/3157/24 Головуючий у 1 інстанції Бредун Д. С.

Провадження № 22-ц/807/1980/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

членів колегії: суддів: Мінгазова Р.В., Полякова О.З.,

за участю секретаря судового засідання: Пантюх Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на заочне рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 25 листопада 2025 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,

ВСТАНОВИВ:

04 червня 2024 року представник концерну «МТМ» звернувся до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну суму грошової заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 29.02.2024 в розмірі 275529,35 грн., а також судові витрати у розмірі судового збору у розмірі 422,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач є власником нежитлового приміщення №258 підвалу літ.А-9, АІ загальною площею 338,5 м? за адресою: АДРЕСА_1 . На офіційному веб-сайті Концерну «Міські теплові мережі» 02.10.2021 опубліковано типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води. З 01.11.2021 року між позивачем та відповідачем укладено типовий індивідуальний договір №74204421 про надання послуг з постачання теплової енергії. В період з листопада 2021 року по лютий 2024 року відповідачу надавалися послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 275 529,35 грн. Вказані послуги відповідачем не оплачені.

Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за індивідуальним договором про надання комунальної послуги з постачання теплової енергії за період з листопада 2021 року по лютий 2024 року за адресою: АДРЕСА_2 підвалу літ А-9, АІ у розмірі 275 29,35 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 гривня.

Ухвалою Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 23 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 06 березня 2026 року заяву про перегляд заочного рішення повторно залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 08 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення повернуто заявнику без розгляду у зв`язку із пропуском строку подання заяви.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2026 року ухвалу Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 08 квітня 2026 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 16 липня 2026 року у задоволенні заяви представника відповідача Ями Д.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду, за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 25 липня 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосуванням норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, провадження у справі закрити на підставі п. 1) ч. 1 ст. 255 ЦПК України

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем. Нежитлове приміщення № 258 в будинку АДРЕСА_1 використовується відповідачем виключно для ведення господарської діяльності – розміщення ветеринарної клініки. Позов про стягнення вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, де здійснює діяльність його власник – ФОП, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, про що зазначила Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16. Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах: від 19.02.2025 у справі № 126/506/22, від 05.03.2025 у справі № 357/14621/23, від 17.04.2026 у справі № 135/1384/25. Більше того, позивач визнав це, заявивши у 2019 році аналогічний позов до ФОП ОСОБА_1 і подавши його до Господарського суду Запорізької області, тому провадження у справі підлягає закриттю.

Крім того, жодних договірних відносин щодо постачання тепла та гарячої води з концерном не існує, договір не укладався, позивач не надає послуги з постачання теплової енергії у спірне приміщення. У зимовий період обігрів приміщення здійснюється за допомогою електрообладнання. Факт поставки теплової енергії у нежитлове приміщення, обсяг спожитої теплової енергії вважає недоведеним, оскільки позивачем не надано документів на підтвердження фактичного відпуску відповідачу теплової енергії щомісяця за спірний період та не надано доказів направлення або вручення відповідачу документів на оплату спожитої теплової енергії у спірний період.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Поляков О.З., Сакоян Д.І.

Ухвалою від 27 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

04 серпня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Дослідивши матеріали вказаної апеляційної скарги, 06 серпня 2026 року член колегії суддя Сакоян Д.І. подав заяву про самовідвід у цій справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2026 року заяву про самовідвід у цій справі задоволено. Справу передано у відділ забезпечення діяльності судової палати з розгляду цивільних справ Запорізького апеляційного суду для повторного визначення іншого судді члена колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Запорізького апеляційного суду відповідно до вимог ст. 33 ЦПК України.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Поляков О.З., Мінгазов Р.В.

Ухвалою апеляційного суду від 07 серпня 2026 року відкрито провадження, наданий строк на надання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду від 07 серпня 2026 року апеляційну скаргу призначено до розгляду у судовому засіданні.

Відповідно до довідок, наявних в матеріалах справи, ухвали суду про відкриття провадження за апеляційною скаргою, призначення справи до розгляду та судові повістки були доставлені до електронного кабінету Концерну МТМ 07 серпня 2026 року.

У судовому засіданні представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги з підстав, викладених в ній.

Представники Науменко М.В. та Шульженко З.О. просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції – без змін, посилаючись на те, що між сторонами існують правовідносини з утримання власником свого майна, які повинні розглядатися судом загальної юрисдикції.

Відповідач у судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, з заявами про відкладення розгляду не звертався.

Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність відповідача, що не з`явився в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч.1ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шестидесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по щодо утримання суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, матеріали справи в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення №258 підвалу літ.А-9, АІ загальною площею 338,5 м? за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 370178406, сформованою 18.03.2024. Житловий будинок АДРЕСА_1 оснащений приладами комерційного обліку теплової енергії, відповідно обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень визначається за показаннями вузлів комерційного обліку. Відповідач знехтував своїм правом з отримання інформації для подальшої оплати за спожиті послуги.

Суд першої інстанції вважав доведеним, що позивач у період з 01.11.2021 по 29.02.2024 надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії в нежитлове приміщення № 258 підвалу літ. А-9, АІ за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з тим, що відповідач не сплачує за надані послуги, за вказаний період виникла заборгованість в розмірі 275 529,35 грн., що підтверджено відповідним розрахунком.

Натомість, ухвалюючи рішення суд першої інстанції не мав жодних відомостей щодо здійснення відповідачем підприємницької діяльності у своєму нежитловому приміщенні.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливийі публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежнимі безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття «суд, встановлений законом» містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, такі прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

У частині першій статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа – учасник приватноправових відносин. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи,у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна і суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства,є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства,у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20)).

Згідно з частиною першою статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа – сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Вказані правові висновки сформовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

Разом із тим, у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у цій справі позов стосується невиконання відповідачем обов`язку зі сплати вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, власником якого є він як фізична особа, який здійснює в цьому приміщенні підприємницьку діяльність як ФОП. Оскільки предметом спору у цій справі є стягнення вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, в якому відповідач як ФОП надає перукарські послуги, між сторонами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності, тому Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про вирішення цього спору у порядку господарського судочинства, оскільки наявні у справі докази свідчать про використання приміщення відповідачем як ФОП у своїй господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець з 23.12.1998 року. Основним видом економічної діяльності є ветеринарна діяльність Код КВЕД 75.00.

Відповідно до договору купівлі-продажу №54 об`єкта комунальної власності ОСОБА_1 шляхом приватизації способом викупу на підставі рішення Запорізької міської ради від 13.06.2007 року набув право власності на нежитлове приміщення № 258 підвалу у складі: коридору, кімнати персоналу, роздягальні, передопераційної, кімнат, щитової, приймальні, стаціонару, маніпуляційної, тощо загальною площею 338,5 кв.м, що складає 88/100 часток приміщення № 258, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

25 січня 2010 року ФОП ОСОБА_1 отримав ліцензію серії АВ № 4998859 на право провадження ветеринарної практики.

Відповідно до Свідоцтва платника єдиного податку серії Б № 635799 виданого 31 травня 2012 року на ім`я ФОП ОСОБА_1 вбачається, що місцем провадження господарської діяльності ветеринарної практики та роздрібної торгівлі є АДРЕСА_1 .

Ведення господарської діяльності відповідачем підтверджено також направленням № 64 від 07 квітня 2015 року ГУ Держсанепідемслужби у Запорізькій області щодо обстеження приміщення для зберігання психотропних, наркотичних речовин та прекурсорів ветеринарної клініки ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , Актом санітарно-епідеміологічного обстеження об`єкту за зазначеною адресою від 08 квітня 2015 року, Договором № 148/ТО від 01 грудня 2021 року на технічне обслуговування ветеринарної клініки « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , світлинами зазначеного приміщення.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17 грудня 2019 року позов концерну «Міські теплові мережі» до ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги був залишений без розгляду, що свідчить про те, що раніше позивач звертався за захистом своїх прав в порядку ГПК України.

Отже у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, спір виник щодо неналежного виконання відповідачем обов`язку зі сплати вартості спожитої теплової енергії у нежитловому приміщенні (ветеринарної поліклініки), власником якого він є, здійснюючи при цьому у вказаних приміщеннях підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, апеляційний суд приходить до висновку, що справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Таким чином, оскаржуване судове рішення ухвалено судом першої інстанцій без додержання норм процесуального права, отже воно підлягає скасуванню, із закриттям провадження у справі, оскільки на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що дає підстави для задоволення апеляційної скарги у повному обсязі.

За змістом ч. 4 ст. 377 ЦПК України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне роз`яснити позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання копії постанови звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Запорізької області.

Керуючись статтями 255, 259, 268, 374, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 - задовольнити.

Заочне рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 25 листопада 2025 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії - скасувати.

Провадження у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії - закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови виготовлено 07 вересня 2026 року. Копію постанови направити учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: Р.В. Мінгазов

Суддя: О.З. Поляков