Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №333/10588/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 02.09.2026 Справа № 333/10588/24

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 333/10588/24 Пр. № 22-ц/807/407/26Головуючий у 1-й інстанції: Ковальова Ю.В. Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Сакояна Д.І., Салтан Л.Г.

за участі секретаря Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ОСОБА_3 звернулась до суду із вищезазначеним позовом (т.с.1 а.с.1-48), в якому просила: - визнати спільною сумісною власністю сторін квартиру АДРЕСА_1 , та легковий автомобіль OPEL ASTRA SPORTS TOURER 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , сірого кольору; - визнати 2/3 (дві третіх) частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 50,79 кв. м та (одну другу) легкового автомобіля OPEL ASTRA SPORTS TOURER 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , сірого кольору на праві власності за ОСОБА_4 ; - витребувати від відповідача – ОСОБА_1 , належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують право власності на квартиру АДРЕСА_1 , та легкового автомобіля OPEL ASTRA SPORTS TOURER 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , сірого кольору; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що з 17.01.2015 року по 10.04.2023 рік сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. У шлюбі сторонами було придбано квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 50,79 кв. м, та легковий автомобіль OPEL ASTRA SPORTS TOURER 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , сірого кольору. Дійти згоди щодо поділу майна позивач з відповідачем не може.

В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю першої інстанції Ковальову Ю.В. (т.с.1 а.с.49). Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с.51) провадження у цій справі відкрито в порядку загального позовного провадження. Ухвалою суду першої інстанції від 23.04.2025 року (т.с.2 а.с.116) у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів відмовлено; закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 подав до суду заяву про розподіл/відшкодування судових витрат, у якій просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 16700,00 грн. (т.с.2 а.с.162-177)

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2025 року (т.с.2 а.с.179-183) позовні вимоги позивача у цій справі задоволено частково.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Припинено право власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнано легковий автомобіль OPEL ASTRA SPORTS TOURER 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , сірого кольору, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на 1/2 частину легкового автомобілю OPEL ASTRA SPORTS TOURER 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , сірого кольору.

Припинено право власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на 1/2 частину автомобілю OPEL ASTRA SPORTS TOURER 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , сірого кольору.

В решті вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збору в розмірі 7764,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (т.с.2 а.с.187-205) просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог, та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву залишити без задоволення в повному обсязі.

В автоматизованому порядку 04.12.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Трофимову Д.А. та Онищенка Е.А. (т.с.2 а.с.207). Ухвалою апеляційного суду від 05.12.2025 року (т.с.2 а.с.208) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 11.12.2025 року (т.с2 а.с.211). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 12.12.2025 року (т.с.2 а.с.212), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (т.с.2 а.с.213), приймаючи до уваги відповідне навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, штат суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі, відпустку судді - доповідача у період з 16.02.2026 року по 02.03.2026 року (довідка т.с. 2 а.с. 235).

Позивач в особі представника подала відзив на вищезазначену апеляційну скаргу сторони відповідача у цій справі (т.с. 2 а.с. 224-234).

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 22.04.2026 року, не відбувся та був відкладений (т.с. 2 а.с. 236-237), з урахуванням відпустки судді-доповідача у період з 13.07.2026 року по 21.08.2026 року (довідка т.с. 3 а.с. 6), в порядку задоволення усного клопотання апелянта – відповідача ОСОБА_1 про його відкладення через неявку у дане судове засідання його представника – адвоката Іваниця О.О.

При цьому, в порядку ст. ст. 12 ч. 5, 81 ч. 7 ЦПК України ухвалою (т.с. 2 а.с. 242-243) апеляційний суд витребував для долучення до матеріалів цієї справи у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Ю.А. належним чином завірену копію/фотокопію згоди дружини покупця ( ОСОБА_1 ) – ОСОБА_3 , підпис якої засвідчено ОСОБА_5 26.03.2018 року за реєстровим № 1002, яка залишилась у справах приватного нотаріуса, який посвідчив цей договір, на укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу від 26.03.2018 року р. № 1003 спірної квартири АДРЕСА_1 (п. 3.7 цього договору).

На виконання вищевказаної ухвали приватним нотаріусом була надана належним чином засвідчена копія заяви ОСОБА_4 від 26.03.2018 року за р. № 1002 (т.с. 3 а.с. 3-5), за змістом якої:…вона дала згоду її чоловікові на купівлю квартири за ціну та на умовах з нею цілком і повністю узгоджених…Зміст ст. ст. 60-65 СК України останній нотаріусом було роз`яснено…».

В автоматизованому порядку 01.09.2026 року суддями Сакоян Д.І. та Салтан Л.Г. у цій справі замінено суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. у зв`язку із тривалою відпусткою останніх (т.с. 3 а.с. 7-8).

У дане судове засідання повідомлена апеляційним судом належним чином про дату, час і місце розгляду цієї справи, у тому числі через свого представника, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч.5 ЦПК України, позивач ОСОБА_3 не з`явилась, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістила, клопотання про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавала.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності позивача ОСОБА_3 за присутності представника останньої – адвоката Цмокаленко О.С. (т.с.2 а.с.231), відповідача ОСОБА_1 та представника останнього – адвоката Іваниця О.О. (т.с.2 а.с.201).

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, які з`явились, у тому числі:

-відповідача ОСОБА_1 та представника останнього – адвоката Іваниця О.О., які у тому числі на запитання апеляційного суду в частині того, чи можуть вони надати апеляційному суду для долучення до матеріалів цієї справи копію конкретного договору купівлі-продажу конкретного автомобілю із зазначеним конкретної дати продажу та конкретної вартості проданого автомобілю ОСОБА_1 , саме кошти від продажу якого ним ( ОСОБА_1 ) начеб - то було вкладено у покупку вищезазначеного спірного автомобілю сторін 06.05.2021 року - легкового автомобілю OPEL ASTRA SPORTS TOURER 2017 року випуску, відповіли, що окрім тих доказів, що вже надані ними у матеріали цієї справи суду першої інстанції в цій частині, вони надати апеляційному суду не можуть;

-представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Цмокаленко О.С., яка категорично заперечувала придбання вищезазначених спірної квартири та автомобілю подружжям ОСОБА_7 за будь-які особисті кошти відповідача ОСОБА_8 , вважала, що у цій справі відсутні правові підстави для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині;

перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, та у тому числі належним чином засвідчену копію заяви ОСОБА_4 від 26.03.2018 року за р. № 1002 (т.с. 3 а.с. 3-5), апеляційний суд дійшов висновку про те, щоапеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено, що позивач ОСОБА_3 із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, у тому числі в частині відмови погодилась, останнє в апеляційному порядку не оскаржувала.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 оскаржує рішення суду першої інстанції у цій справі лише в частині задоволення позовних вимог позивача.

Таким чином, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 і лише в оскаржуваній частині - в частині задоволення позовних вимог позивача.

У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо не оскаржуваної частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судовими рішеннями є: … рішення, постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі в оскаржуваній частині, керувався ст.ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України та правильно виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача в частині задоволення.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині таким, що ухвалене із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України – питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України в оскаржуваній частині у цій справі відповідає.

Так, судом першої інстанції в оскаржуваній частині рішення було правильно встановлено, що 17.01.2015 року між сторонами було укладено шлюб, який був зареєстрований Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, про що було зроблено відповідний актовий запис № 20 та видано свідоцтво про шлюб (т.с.1 а.с.7).

Від спільного шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 (т.с.1 а.с.8).

За час перебування сторін у офіційних шлюбних відносинах придбано майно, право власності на яке зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 , а саме:

- 26.03.2018 року - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 50,79 кв. м, житлова площа 28.8 кв. м, за договором купівлі-продажу посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Ю.А. за реєстровим номером 1003, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.11.2024 № 401940972 (т.с.1 а.с.62-63);

06.05.2021 року - легковий автомобіль OPEL ASTRA SPORTS TOURER 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , сірого кольору (витяг з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 05.11.2024 р. - т.с.1 а.с.18).

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2023 року у справі №333/1824/23, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірваний (т.с.1 а.с.10).

З договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н.Г. за реєстровим номером 940, вбачається, що 23.05.2019 року ОСОБА_1 продав квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ., яку було придбано ним 20.02.2012 (т.с.1 а.с.60-61).

Відповідно до звіту про оцінку вартості транспортного засобу OPEL ASTRA SPORTS TOURER, ринкова вартість вказаного автомобіля станом на 14.11.2024 року, становить: 509320, 00 грн., у тому числі ПДВ (20%) – 84886,67 грн. (т.с.1 а.с.19-29).

Відповідно до звіту про оцінку майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , ринкова вартість вказаного об`єкта станом на 14.11.2024 року, становить: 1286103,88 грн. (т.с.1 а.с.33-44).

Як вбачається зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 , 22.04.2025 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_10 . Після реєстрації шлюбу прізвище позивача – « ОСОБА_11 » (т.с.2 а.с.125).

Крім того, в судовому засіданні у суді першої інстанції були допитані свідки:

- ОСОБА_12 , яка вказала, що десь в 2011-2012 роках ОСОБА_4 та ОСОБА_1 познайомились, почали спільно мешкати на орендованій квартирі, спочатку придбали одну квартиру, згодом продавши її, купили нову, та як вона знала з їх слів, за спільні кошти. Також зазначила, що відповідач не надавав позивачці допомогу на утримання дитини, тільки нещодавно розпочав сплачувати аліменти;

- ОСОБА_13 , яка є матір`ю позивачки, вказала, що ОСОБА_14 завжди працювала та мала добрий дохід, мала можливість з однієї зарплатні самостійно купити пральну машину. Коли донька познайомилась з ОСОБА_15 приблизно в 2011 році, вони орендували квартиру, потім на деякий час переїхали до неї жити та влітку 2012 року купили квартиру на вулиці Європейській, пізніше продали її та придбали нову – на АДРЕСА_4 . З приводу того, що батько ОСОБА_15 надавав гроші на купівлю цієї квартири, їй нічого не відомо;

- ОСОБА_16 , що працював з ОСОБА_14 на підприємстві «Івченко-Прогрес» з 2013 року, коли вона прийшла туди працювати, і до 2022 року, знав її колишнього чоловіка ОСОБА_15 , він часто був присутнім на робочих святах із ОСОБА_14 , стосунки у них були добрі, хто скільки заробляв йому не відомо;

- ОСОБА_17 , котра є дружиною відповідача, вказала, що в шлюбі вони перебувають з 2023 року, ОСОБА_15 сплачує аліменти на сина десь 6-7 тисяч гривень та допомагає в купівлі інших речей, гроші переводив на картку позивачки, до від`їзду позивачки із сином з міста у 2024 році - дитину забирали до себе кожні вихідні;

- ОСОБА_18 , що є батьком відповідача, та десь з 2017-2018 років сину допомагав грошима, за розпискою дав йому 30 тисяч доларів США та 30 тисяч гривень. Потім син частково повертав йому кошти, раз на півроку, в загальній сумі повернуто приблизно 14 тисяч доларів США.. Гроші надавались на ремонт, будівництво, проживання саме як сім`ї. Зазначив, що і на купівлю першої квартири теж давав гроші синові, але без розписки. Зазначив, що мав достатню заробітну плату з 1988 року, також займався сільськогосподарською діяльністю, тому мав гроші для позики сім`ї сина;

- ОСОБА_10 , що є чоловіком позивачки, коли він бував у спірній квартирі, зазначив, що в житлі була чистота та порядок, щодо надання допомоги відповідачем сину вказав, що лише примусово стягуються аліменти з нього, до цього, зі слів дружини, була незначна допомога.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільності набутого майна щодо певного об`єкта в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її заперечує.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається зі змісту ст. ст. 57,60 СК України, майно, набуте під час шлюбу, належить чоловікові і жінці на праві спільної сумісної власності, якщо належними та допустимими доказами не буде доведено, що це майно набуте одним із подружжя за особисті кошти.

Таким чином, у відповідності із Сімейним Кодексом України діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними.

Судом першої інстанції було також правильно встановлено, що спірна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , була придбана за спільні грошові кошти сторін, під час перебування їх у шлюбі, а тому належить кожному із них на праві спільної сумісної власності в рівних частках (т.с.1 а.с.62-63).

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на розписку від 25.03.2018 про отримання ним від батька ОСОБА_18 коштів, як доказ придбання квартири за особисті кошти (т.с.1 а.с.64 зворот).

Однак, окрім вищевикладеного, суд першої інстанції, надаючи правильну оцінку вказаній розписці також з точки зору відповідності вимогам ст.ст.76,77 ЦПК України, правильно виходив з того, що розписка є лише борговим документом, який видається на підтвердження факту отримання коштів, але не може бути доказом їх витрат на певні потреби, оскільки таку функцію не виконує.

Розписка про отримання ОСОБА_1 коштів від ОСОБА_18 в розмірі 26400,00 доларів США та 260000,00 грн. може свідчити лише про відносини позики, які виникли між сторонами, якщо обидві визнають такі обставини, проте не може достовірно підтверджувати факт витрат коштів саме на покупку квартири (т.с.1 а.с.64 зворот).

З розписки відповідача не вбачається жодних доказів того, що ці гроші були передані продавцю під час укладання договору купівлі-продажу спірної квартири.

З огляду на такі обставини, факт існування відносин позики між ним та ОСОБА_18 не можуть бути доказом придбання квартири саме за запозичені кошти, вказані обставини не є підтвердженням передачі йому особистих коштів за квартиру, оскільки є лише припущенням.

Крім того, в силу ч.4 ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Отже, судом першої інстанції було правильно встановлено, що квартиру придбано під час перебування сторін у шлюбі, відтак діє презумпція спільності набуття майна, що відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.

Також, з огляду на положення ч. 2 ст. 78 ЦПК України, суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги пояснення свідка ОСОБА_18 - батька ОСОБА_1 , який зазначив, що кошти на придбання квартири давав сину особисто він.

За нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке набуте одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета набуття цього майна інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. Тобто сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним.

Право на майно виникає в обох із подружжя одночасно, в момент набуття його хоча б одним з них, і оформлення права власності на ім`я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у ст. 57 СК України. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. За правилами частини першої статті 69 та частини першої статті 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року (справа №372/504/17, провадження №14-325цс18), конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі №711/5108/17 (провадження №61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

Отже, підсумовуючи викладене, слід дійти висновку про те, що той з подружжя, хто вважає майно своїм особистим, повинен належними та допустимими доказами це довести.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна, відтак, застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Суд першої інстанції правильно в оскаржуваній частині зазначав, що для застосування ст.57 СК України має бути доведено, що майно було набуте за час шлюбу саме за кошти, які належали ОСОБА_1 особисто. Останній стверджував, що такі кошти були передані йому особисто його батьком.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Отже, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідачем не надано у цій справі достовірних і переконливих доказів, що спірна квартира була придбана саме за кошти, отримані від батька. Натомість, в судовому засіданні підтверджено той факт, що сторони мешкали разом на час купівлі квартири, в договорі купівлі-продажу квартири вказано, що квартира купується за згодою дружини покупця - ОСОБА_4 .

Також, суд першої інстанції в оскаржуваній частині правильно встановив, що матеріали справи не містять доказів того, що кошти, за які була придбана квартира перебували у особистій приватній власності позивача з інших підстав.

Тобто, аналізуючи у сукупності всі досліджені в судовому засіданні докази і документи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на час ухвалення рішення в оскаржуваній частині відповідачем ніяким чином не спростовано той факт, що спірна квартира була придбана під час шлюбу подружжя, тобто є їх спільним сумісним майном.

Згідно ст. 70 ч. 1 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружина та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Належні, допустимі докази того, що між сторонами у цій справі існує будь-який шлюбний договір чи будь-яка домовленість відносно спірного майна відсутні. Статтями 60, частиною першою статті 70, частинами першою та другою статті 71 СК України визначено порядок поділу майна подружжя. Таким чином, як позивачу так і відповідачу відповідно до вищевказаних норм законодавства належить право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Отже, враховуючи, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу, вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, суд першої інстанції дійшов правильного висновку в оскаржуваній частині рішення про її поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні та визнання за ОСОБА_4 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 50,79 кв. м. та, відповідно, припинення права власності ОСОБА_1 на цю частину вказаної квартири.

Що стосується позовної вимоги позивача про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та визнання за нею частини легкового автомобіля ОPEL ASTRA SPORTS TOURER 2017 року випуску, суд першої інстанції в оскаржуваній частині рішення у цій справі правильно зазначав таке.

Так, як вказував представник відповідача у відзиві у суді першої інстанції (т.с.1 а.с.53-59), ОСОБА_1 володів транспортним засобом ВАЗ 2121, який ним було придбано 09.08.2014 року (до укладення шлюбу з ОСОБА_4 ). Транспортний засіб ВАЗ 2121 продано 07.03.2016 року за довіреністю за 20000,00 грн. 27.10.2016 року, ОСОБА_1 , було придбано автомобіль Opel ASTRA 2008 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_9 , за 20000,00 грн. 21.09.2017 року транспортний засіб Opel ASTRA 2008 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_9 , було продано орієнтовано на декілька тисяч гривень більше, ніж за суму, яку було придбано (точної суми ОСОБА_1 не пам`ятає). 06.09.2017 року, ОСОБА_1 продано, належні йому ще до одруження, цінні папери – акції АТ «МОТОР СІЧ», у кількості 9 шт, за 22 815,00 грн, що підтверджується листом ТОВ «ФІРМА «МОТОР-ДІЛЕР» від 17.01.2025 року № 8. Лист ТОВ «ФІРМА «МОТОР-ДІЛЕР» від 13.02.2014 року № 1547 та акт наданих послуг від 11.02.2014 року доводять належність цінних паперів ОСОБА_1 до шлюбу. 21.09.2017 року ОСОБА_1 придбано VOLKSWAGEN TRANSPORTER 2010 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_9 , за 49 000,00 грн., а саме, за кошти, виручені від продажу попереднього автомобіля та продажу цінних паперів. На початку травня 2021 року (03-04 травня, точно ОСОБА_1 не пам`ятає) VOLKSWAGEN TRANSPORTER 2010 р.в., державний реєстраційний номер НОМЕР_9 , продано за 6000 дол.США.

Після продажу VOLKSWAGEN TRANSPORTER 2010 р.в. ОСОБА_1 06.05.2021 року куплено автомобіль Opel ASTRA SPORTS TOURER, державний реєстраційний номер НОМЕР_10 , за 164400,00 грн.

Відповідач вважав, що транспортний засіб Opel ASTRA SPORTS TOURER, державний реєстраційний номер НОМЕР_10 , було придбано за його особисті кошти від попередніх продажів транспортних засобів та особистих коштів, жодних спільних коштів сім`ї витрачено не було.

Як було зазначено вище, відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або за кошти, які належали одному з подружжя особисто. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Оцінивши надані докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вони не містять відомостей і не дають підстав для висновку, що шлюбні відносини між сторонами були припинені на час придбання спірного автомобілю, що спірний автомобіль був придбаний за власні кошти відповідача.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що придбаний в період шлюбу автомобіль був придбаний за особисті кошти відповідача і є його особистою приватною власністю, а тому це майно вважається об`єктом спільної сумісної власності подружжя, придбаним в інтересах сім`ї.

Отже, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки спірний автомобіль придбаний сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти (докази протилежного відсутні), то це майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому вважав за доцільне визнати за ОСОБА_4 право власності на частину легкового автомобіля ОPEL ASTRA SPORTS TOURER 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_11 , сірого кольору, та, відповідно, припинення права власності ОСОБА_1 на цю частину вказаного авто.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 є такими, що фактично дублюють доводи заперечень відповідача на позов позивача у цій справі у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.

Ці доводи не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі в оскаржуваній частині, а лише відображають позицію відповідача, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Суд першої інстанції розглянув дану справу в оскаржуваній частині з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування сторони відповідача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Відповідач та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача та, відповідно, у спростування останнього у цій справі в оскаржуваній частині.

Припинення права власності одного з подружжя (зокрема колишнього чоловіка) лише на ідеальну частку в спільному майні подружжя у вигляді вищезазначених кватири та автомобілю, на яку визнано оскаржуваним рішенням суду у цій справі право власності вже за колишньою дружино, під час його поділу не вважається виходом суду першої інстанції за межі позовних вимог, зокрема колишньої дружини, оскільки визначення способів поділу та припинення спільної власності подружжя є складовою розгляду самого позову цієї колишньої дружини у цій справі про поділ цього майна колишнього подружжя.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони відповідача. Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, у цій справі стороною відповідача апеляційному суду не надані.

Доказом, передбаченим ст. 367 ч. 3 ЦПК України, якій може бути прийнятий лише додатково у цій справі, є витребувана апеляційним судом ухвалою (т.с. 2 а.с. 242-243) на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України (з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду передшої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача) в порядку ст. 81 ч. 7 ЦПК України (суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у порядку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів) для долучення до матеріалів цієї справи у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Ю.А. належним чином завірена копія згоди дружини покупця ( ОСОБА_1 ) – ОСОБА_3 , підпис якої засвідчено ОСОБА_5 26.03.2018 року за реєстровим № 1002, яка залишилась у справах приватного нотаріуса, який посвідчив цей договір, на укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу від 26.03.2018 року р. № 1003 спірної квартири АДРЕСА_1 (п. 3.7 цього договору (т.с. 3 а.с. 3-5), якою лише додатково підтверджується правильність встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильність висновків суду першої інстанції у цій справі в оскаржуваній частині.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті в оскаржуваній частині.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. ст. 133, 137, 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині у цій справі або ж його зміни.

В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось.

Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом в оскаржуваній частині.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2025 року в оскаржуваній частині у цій справі залишити без змін.

В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в частині, яка була предметом апеляційного оскарження, в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова апеляційним судом складена 07.09.2026 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С. Сакоян Д.І. Салтан Л.Г.