Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №674/1083/26 — Дунаєвецький районний суд Хмельницької області

Справа № 674/1083/26

Провадження № 2/674/977/26

РІШЕННЯ

іменем України

27 серпня 2026 року м.Дунаївці

Дунаєвецький районний суд Хмельницької області в складі: головуючого - судді Сосни О.М., за участю секретаря судового засідання Бедряковської Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про захист права власності, визнання заборгованості та стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про захист права власності, визнання заборгованості та стягнення коштів. Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.06.1983 позивач відкрив рахунок № 3205» у Державній трудовій ощадній касі союзу РСР у м. Дунаївці. До 09.10.1991 позивачем було внесено в Ощадбанк союзу РСР для зберігання 8011 карбованців на рахунок № НОМЕР_1 та на той час існували закони, які офіційно гарантували збереження вкладів громадян. Зазначає, що його кошти не втратили цінності та вважає, що його вклад необхідно порівняти з міжнародною валютою – доларом. З урахуванням рівня інфляції 100 доларів США з 1991 року по травень 2026 року становить 246,32 доларів США, то вклад за весь цей період з 12 577 доларів США став 30979 доларів США. При 3% річних за 35 років кошти позивача зросли на 105% і на травень 2026 року становлять 63 507 доларів США, які є його приватною власністю - майном. Після припинення союзу РСР, рф офіційно проголосила себе державою-продовжувачем (правонаступником) останнього у міжнародних правовідносинах та прийняла його права і обов`язки держави, правонаступником якої вона себе визнала. Ощадний банк був державною фінансовою установою, а кошти вкладників перебували під гарантіями держави. Позивач зазначає, що неповернення належного йому вкладу є триваючим порушенням права власності. Щодо незастосування позовної давності зазначає, що до теперішнього часу відповідач не виконав обов`язок щодо повернення вкладу. Отже вклад позивача є майном, порушення права власності позивача триває кожного дня до моменту фактичного повернення належних йому коштів. Лише після початку збройної агресії проти України сформовано правову позицію Верховним Судом щодо можливості розгляду судами України позовів проти рф без отримання її згоди. У зв`язку із чим, просить визнати заборгованість відповідача перед ним за вкладом, стягнути з відповідача суму вкладу у розмірі 63 507 доларів США.

Ухвалою суду від 05.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 25.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час та місце розгляду справи. Надіслав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримує. Також надіслав до суду письмові пояснення з доводами, які є аналогічними змісту позовної заяви.

Відповідач повідомлявся про час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Судова влада України. Відзив не подав.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 30.06.1983 позивач відкрив рахунок в Державній трудовій ощадній касі союзу РСР у м. Дунаївці, рахунок № НОМЕР_2 .

Згідно з ощадною книжкою за рахунком № НОМЕР_2 останній запис здійснено 09 жовтня 1991 року, відповідно до якого на рахунку обліковувалися грошові кошти у розмірі 8011,01. Позивач зазначає, що сума вкладу йому не повернута.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Питання збереження, відновлення реальної вартості та компенсації знецінених грошових заощаджень громадян України, які зберігалися на рахунках Ощадного банку колишнього СРСР до 02.01.1992 регулюються Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» № 537/96-ВР від 21.11.1996 року (далі – Закон).

Відповідно до абз 1 ст. 1 Закону на підставі цього Закону встановлюються зобов`язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, у тому числі облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов`язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР.

Відповідно до ст. 2 Закону держава зобов`язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян гарантує їх компенсацію у встановленому порядку.

Статтею 5 зазначеного Закону України встановлено, що установи Ощадного банку України на підставі цього Закону протягом грудня 1996 року березня 1997 року проводять одноразову індексацію вкладів громадян. На проіндексовані суми, що знаходяться на позабалансовому рахунку Ощадного банку України, вкладнику видається ощадна книжка.

Відповдіно до ст. 6 Закону:

компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться починаючи з 1997 року в грошовій формі за рахунок коштів Державного бюджету України та інших формах відповідно до законодавства;

компенсація втрат від знецінення грошових заощаджень, поміщених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в таких установах, проводиться їх власникам у готівковій чи безготівковій формі через установи Ощадного банку України після внесення в інформаційно-аналітичну систему "Реєстр вкладників заощаджень громадян" відомостей про них, необхідних для ідентифікації вкладника під час відкриття рахунку. Обслуговування громадян, пов`язане із внесенням зазначених відомостей, здійснюється безоплатно;

кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею;

порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України;

Кабінет Міністрів України може залучати для проведення компенсаційних виплат позабюджетні кошти, у тому числі кошти, залучені до Державного бюджету України через спеціальні податки, встановлені законами України, а також від здійснення операцій з державними цінними паперами;

погашення відновлених заощаджень громадян, поміщених у цінні папери, здійснюється на загальних підставах відповідно до сум, визначених у Державному бюджеті України.

Відповідно до абз. 1 ст. 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» заощадження повертаються поетапно, залежно від суми вкладу в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 10 жовтня 2001 року № 13-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» роз`яснив, що виплата громадянам України грошових заощаджень в обмежуваному розмірі та поетапно є правом держави, що не суперечить статтям 13, 41, 64 Конституції України.

Крім того, вказаним рішенням Конституційного Суду України визначено, що відновлені та проіндексовані згідно із Законом вклади є об`єктом права приватної власності громадян.

Отже, компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» проводиться виключно в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України.

Закон передбачає поетапне, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин повернення знецінених грошових заощаджень.

Верховний Суд України у своєму роз`ясненні від 15.03.1999 № 1-5/117 «Про деякі питання застосування Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» зазначив, що кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею. Порядок перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху визначається Кабінетом Міністрів України. Заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, інших обставин у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік. Ощадний банк України провадить виплату проіндексованих заощаджень в межах передбачених для цього Державним бюджетом України і перерахованих з нього грошових сум, встановленої поетапності та черговості їх повернення, визначеного співвідношення між групами вкладників.

13.03.1992 державами-учасницями було підписано Угоду про принципи і механізми обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР. Відповідно до статті 1 зазначеної Угоди заборгованість населенню з боку уряду колишнього СРСР по залишку вкладів в ощадних банках була віднесена до державного внутрішнього боргу. Згідно зі статтею 2 Угоди, її Сторони взяли на себе зобов`язання з погашення державного внутрішнього боргу колишнього СРСР перед населенням у сумах пропорційно залишку заборгованості, яка рахувалася станом на 1 січня 1991 року на балансах закладів Ощадбанку СРСР на території кожної із Сторін.

Як вбачається з копії наданої позивачем ощадної книжки за рахунком № НОМЕР_2 , який відкритий у м. Дунаївці, останній запис здійснено 09 жовтня 1991 року, відповідно до якого на рахунку обліковувалися грошові кошти у розмірі 8011,01.

Враховуючи, що вклад позивача був розміщений в установі Ощадного банку союзу РСР, яка діяла на території України, питання відновлення та компенсації таких заощаджень регулюється виключно спеціальним законодавством України, яким вказані кошти віднесено до державного внутрішнього боргу України.

Таким чином визначений позивачем відповідач не є належним щодо заявлених позовних вимог у цій справі.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. На позивача покладений обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст. 33 ЦПК України, ст. 51 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

У постанові Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 756/2298/18 зазначено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки позивач під час звернення до суду був звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки є особою з інвалідністю другої групи, а у задоволенні позову відмовлено, судовий збір підлягає віднесенню за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 263, 265, 268, 354 ЦПК України,

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про захист права власності, визнання заборгованості та стягнення коштів відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач: російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (місцезнаходження – російська федерація, м. москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1).

Повне судове рішення складено 04 вересня 2026 року.

Суддя О.М.Сосна