Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №755/21676/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/13291/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 755/21676/25

04 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Коваленко І.В., у цивільній справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року - послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року, у зв`язку зі зміною законодавства, - послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Зазначало, що правовідносини у сфері надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води регулювалися Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Правовідносини у сфері надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, Правилами надання послуги з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182, та Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830.

У позовній заяві КП «Київтеплоенерго» вказувало, що на виконання вимог законодавства на підставі типових договорів ним було підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).

Щодо послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води позивач посилався на положення частини п`ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII та зазначав, що у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин та не уклали з виконавцем відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, який є публічним договором приєднання. Типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води було оприлюднено позивачем на офіційному вебсайті.

Позивач зазначав, що свідченням повного і беззастережного акцепту умов договорів про надання послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, постачання теплової енергії та постачання гарячої води є, у тому числі, факт отримання послуг споживачем.

Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у цілому під'єднаний до мереж тепло- та водопостачання, а квартира АДРЕСА_2 у цьому будинку під'єднана до внутрішньобудинкової системи тепло- та водопостачання, у зв`язку з чим, за твердженням позивача, ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року - послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

КП «Київтеплоенерго» зазначало, що між сторонами фактично виникли правовідносини, за яких позивач щомісячно надає відповідачу комунальні послуги та платіжні документи на їх оплату, а відповідач споживає надані послуги та зобов`язаний оплачувати їх вартість у встановлені строки.

Посилаючись на положення статей 526, 530 ЦК України та відповідні Правила надання комунальних послуг, позивач вказував, що відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги, у зв`язку із чим станом на 31 серпня 2025 року заборгованість за житлово-комунальні послуги та абонентське обслуговування становила 85 576,99 грн, з яких: 6 374,39 грн - заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення; 0,00 грн - заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води за цей період; 33 068,36 грн - заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії; 43 054,02 грн - заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води; 1 463,93 грн - заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії; 1 616,29 грн - заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води.

Крім того, позивач посилався на договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладений між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», відповідно до якого останнє прийняло право вимоги до споживачів з оплати послуг, спожитих до 01 травня 2018 року. При цьому заборгованість ОСОБА_1 за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у заявленому позивачем розрахунку становила 0,00 грн.

Посилаючись на статтю 625 ЦК України, позивач також нарахував на прострочені суми заборгованості інфляційну складову боргу та три проценти річних, а на заборгованість за послуги, надані з 01 листопада 2021 року, - пеню відповідно до статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

З урахуванням зазначеного КП «Київтеплоенерго» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 102 849,46 грн, з яких:

6 374,39 грн заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення, 1 090,02 грн інфляційної складової боргу та 286,59 грн трьох відсотків річних;

33 068,36 грн заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії, 4 610,84 грн інфляційної складової боргу, 1 214,23 грн трьох відсотків річних та 1 477,32 грн пені;

43 054,02 грн заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води, 5 454,47 грн інфляційної складової боргу, 1 416,09 грн трьох відсотків річних та 1 722,91 грн пені;

1 463,93 грн заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії;

1 616,29 грн заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води.

Також просило стягнути з відповідача 3 028,00 грн судового збору.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 травня 2026 позов комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги на загальну суму 102 849,46 гривень (сто дві тисячі вісімсот сорок дев`ять гривень сорок шість копійок), яка складається з:

- 6 374,39 грн заборгованості за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення, інфляційної складової боргу у розмірі - 1090,02 грн, трьох відсотків річних у розмірі 286,59 грн;

- 33 068,36 грн заборгованості за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії, інфляційної складової боргу у розмірі - 4610,84 грн, трьох відсотків річних у розмірі 1214,23 грн, пені у розмірі 1477,32 грн.;

- 43 054,02 грн заборгованості за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води , інфляційної складової боргу у розмірі - 5454,47 грн, трьох відсотків річних у розмірі 1416,09 грн, пені у розмірі 1722,91 грн.;

- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1463,93 грн;

- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1 616,29 грн;

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 028,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 10 червня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить апеляційну скаргу задовольнити повністю, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 травня 2026 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог КП «Київтеплоенерго» відмовити у повному обсязі, зокрема застосувавши наслідки спливу строків позовної давності, а судові витрати, сплачені за подання апеляційної скарги, покласти на позивача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду першої інстанції є повністю незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та грубим порушенням норм процесуального права.

Заперечуючи проти висновку суду першої інстанції про те, що «будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору», апелянт зазначає, що 08 квітня 2026 року засобами системи «Електронний суд» ним були надіслані відзив на позовну заяву та заява про застосування строків позовної давності.

Вказує, що, випадково дізнавшись про відкрите провадження, через систему «Електронний суд» подав до суду заяву з проханням надіслати копію позовної заяви для ознайомлення, оскільки в електронному кабінеті серед завантажених документів містилися лише протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями та ухвала про відкриття провадження без самої позовної заяви, а поштові відправлення на момент виявлення ним повідомлень уже були повернуті Укрпоштою відправнику у зв`язку із закінченням строку зберігання.

Зазначає, що Дніпровським районним судом м. Києва повторно було надіслано копію позовної заяви, яку він отримав 27 березня 2026 року разом з ухвалою від 24 листопада 2025 року про відкриття провадження у справі, якою відповідачу було надано 15 днів для подання заперечень. 08 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» ним направлено позивачу та суду відзив на позовну заяву, а до суду - заяву про застосування строків позовної давності.

Апелянт посилається на те, що після ознайомлення з рішенням ним було направлено скаргу щодо неправомірних дій (бездіяльності) працівників суду у зв`язку з ненаданням судді та недолученням до справи відзиву та заяви про застосування строків позовної давності. Вказує, що у відповіді від 27 травня 2026 року № ЕП5948 зазначено про отримання документів, а квитанціями системи «Електронний суд» та скриншотом з електронного кабінету підтверджується їх надсилання та приєднання до справи.

Щодо висновків суду першої інстанції про належність наданих позивачем доказів для визначення розміру заборгованості апелянт зазначає, що акти прийняття теплового вузла обліку, акти готовності вузла комерційного обліку споживача до роботи, корінці нарядів про включення та відключення будинку та відомості спожитої теплової енергії, на його думку, не підтверджують належно та правильно обсяг наданих відповідачу послуг.

Вважає, що розмір нарахувань не підтверджено належними та допустимими доказами, він не відповідає методиці нарахування та не містить відправних даних, які б надавали суду та споживачу можливість переконатися у правильності нарахувань чи здійснити власний розрахунок.

Посилаючись на пункт 24 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21 серпня 2019 року, та Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджену наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 року № 315, апелянт зазначає, що житловий будинок обладнаний загальнобудинковим приладом обліку теплової енергії, тоді як квартира відповідача не обладнана приладом розподільного обліку теплової енергії, а тому нарахування повинні проводитися із застосуванням установлених Методикою вихідних величин.

Звертає увагу на те, що корінці нарядів не містять відомостей про теплові навантаження багатоквартирного будинку, а показник теплового навантаження є розрахунковою величиною, незмінною на кожен опалювальний період, та не визначає фактичне споживання теплової енергії. Водночас зазначає, що у корінцях нарядів на включення та відключення теплопостачання у графі «теплове навантаження» початкова і кінцева величини зазначені «0» Гкал/год., що, на його думку, не узгоджується з нарахуваннями позивача.

Також апелянт вказує, що позивачем не надано доказів щодо помісячного обсягу загальнобудинкового споживання теплової енергії, кількості теплової енергії, спожитої квартирами, обладнаними квартирними приладами обліку теплової енергії, кількості таких квартир, кількості теплової енергії, використаної на опалення місць загального користування, загальної площі приміщень, що не обладнані приладами обліку, та розрахованої відповідно до Методики частки теплової енергії, яка припадає на опалювальну площу квартири відповідача.

Надану позивачем довідку про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ апелянт вважає недопустимим доказом, оскільки вона містить сукупний обсяг споживання теплової енергії з 2018 року без розшифровки річного та щомісячного споживання, не містить даних щодо джерела інформації, особи, яка її видала, підпису та інших реквізитів, які дозволяють ідентифікувати її видавника.

У зв`язку з цим вважає недоведеним обсяг постачання теплової енергії до квартири відповідача за період з травня 2018 року та обґрунтованість здійснених нарахувань.

Щодо нарахування 43 054,02 грн за послугу з постачання гарячої води і водовідведення з 01 листопада 2021 року апелянт зазначає, що відповідно до розрахунку позивача до листопада 2021 року нарахування проводилося за показаннями квартирного лічильника, а після листопада 2021 року - згідно з діючими нормативами споживання.

Вважає нарахування плати за водопостачання гарячої води і водовідведення з листопада 2021 року згідно з нормативами споживання, а не за показаннями засобу обліку гарячої води, незаконним. Зазначає, що позивач не надав належних доказів того, що відповідачем щомісяця не передавалися показання лічильника.

Вказує, що КП «Київтеплоенерго» жодного разу не зверталося до нього з приводу повірки лічильника, не проводило контрольних зняттів показань квартирного лічильника, водночас відмовлялося враховувати передані відповідачем щомісячні показання та продовжувало нараховувати плату за постачання гарячої води за діючими нормативами споживання.

Вважає, що КП «Київтеплоенерго» повинно провести періодичну повірку засобу обліку гарячого водопостачання та перерахунок заборгованості за послуги з гарячого водопостачання і водовідведення по особовому рахунку № НОМЕР_1 з листопада 2021 року, а за відсутності доказів наявності підстав для нарахування за нормами споживання вимоги у цій частині не підлягали задоволенню.

Щодо висновку суду першої інстанції про відсутність доказів звернення відповідача до позивача із заявами з приводу неправомірного нарахування заборгованості без урахування показників лічильників, апелянт зазначає, що до позивача із такими заявами не звертався, оскільки не отримував від нього щомісячних розрахункових документів за надані послуги або претензій щодо порушення договірних зобов`язань, а тому свої заперечення щодо правильності нарахувань виклав у відзиві на позовну заяву.

Щодо стягнення пені апелянт вказує, що у доданому до позову розрахунку не встановлено, який розмір пені визначений договором, та не наведено формулу, за якою позивачем отримано відповідну суму, а в матеріалах справи відсутні примірники індивідуальних договорів на постачання гарячої води та постачання теплової енергії. Посилаючись на статтю 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», вважає вимоги про стягнення пені необґрунтованими.

Також апелянт вважає недоведеним твердження позивача про набуття ним на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року права вимоги до відповідача з оплати боргу за послуги, спожиті до 01 травня 2018 року. Вказує, що до позову долучено лише неналежно засвідчені фотокопії першої та останньої сторінок договору, тоді як сторінка з пунктом 3.4.2 та додатки № 1, № 2 відсутні, що унеможливлює ознайомлення з умовами договору. Посилаючись на статті 77, 80, 81, 95 ЦПК України, вважає таку фотокопію неналежним письмовим доказом.

Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції проігноровано його заяву про застосування строків позовної давності. Посилаючись на статтю 267 ЦК України, вказує, що позовна давність застосовується виключно за заявою сторони у спорі, а суд безпідставно залишив таку заяву поза увагою під час ухвалення рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом.

Судом встановлено, на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) (далі договір цесії) від 11.10.2018 року, ПАТ «Київенерго» (далі - кредитор) передав, аКП «Київтеплоенерго» (далі - новий кредитор), прийняв право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01.05.2018 року послуг з централізованого опалення та/або з централізованого постачання гарячої води.

КП «Київтеплоенерго» здійснює надання житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва станом на 17 вересня 2025 року у квартирі АДРЕСА_2 за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

У матеріалах справи наявна довідка КП «Київтеплоенерго» про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ щодо будинку по АДРЕСА_1 .

У зазначеній довідці вказано тип лічильника MULTICAL UF66 CDE, заводський номер 4756732, період з 01 травня 2018 року до 31 серпня 2025 року та обсяг - 26530,2730 м3.

У матеріалах справи наявна довідка КП «Київтеплоенерго» про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ щодо будинку по АДРЕСА_1 .

У зазначеній довідці вказано тип лічильника SHARKY-VMT Energy Int E, заводський номер 1650, період з 01 жовтня 2018року до 31 серпня 2025 року та обсяг спожитої теплової енергії 2794,9572 Гкал.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг, які надаються позивачем за спірною адресою, а матеріалами справи підтверджується їх надання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їх виробниками, виконавцями і споживачами, а також їх права та обов`язки протягом відповідних частин спірного періоду регулювалися Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, було передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Закон № 2189-VIII є чинним у редакції від 15 квітня 2026 року.

Частиною третьою статті 9 Закону № 2189-VIII передбачено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Отже, встановлений матеріалами справи факт реєстрації ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_3 , за адресою якої позивачем надавалися комунальні послуги, у сукупності з іншими доказами у справі підтверджує наявність у відповідача передбаченого законом обов`язку щодо їх оплати. Факт реєстрації ОСОБА_1 та ще двох осіб за цією адресою встановлений із витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва.

Відносини щодо надання послуги з постачання теплової енергії з 01 листопада 2021 року регулюються також Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830.

Відповідно до пункту 24 Правил № 830 розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі теплової енергії здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315.

За положеннями розділу III Методики № 315 загальний обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень у розрахунковому періоді визначається за показаннями вузла комерційного обліку теплової енергії у разі його наявності, після чого відповідний обсяг розподіляється між приміщеннями будівлі у встановленому Методикою порядку.

Правовідносини щодо надання послуги з постачання гарячої води з 01 листопада 2021 року регулюються Правилами надання послуги з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживач щомісяця передає показання вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії виконавцю відповідних комунальних послуг або визначеній власником (співвласниками) іншій особі, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, у спосіб, передбачений договором. Виконавець періодично, не менше одного разу на рік, проводить контрольне зняття показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії у присутності споживача або його представника.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За частинами першою та другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, наявність та розмір заборгованості ОСОБА_1 підлягають встановленню за результатами оцінки не окремо взятого розрахунку позивача або окремого корінця наряду, а всієї сукупності доказів, що містяться у матеріалах справи.

Матеріали справи, крім описаних вище довідок про обсяги споживання за показниками КВОТЕ, містять корінці нарядів на включення та відключення теплопостачання житлового будинку по АДРЕСА_1 за відповідні опалювальні періоди.

Так, у корінцях нарядів щодо вказаного будинку зазначено особовий рахунок абонента № НОМЕР_2 , споживача - КП УЖГ Дніпровського району, житловий будинок ЖРЕО-1011, а у графі щодо теплового навантаження на опалення у відповідних документах зафіксовано величину 1,376 Гкал/год.

Із зазначених документів убачається, що при включенні теплопостачання у графі «Опалення» фіксується зміна теплового навантаження з 0 до 1,376 Гкал/год, а при відключенні - з 1,376 Гкал/год до 0.

Тому посилання апелянта на наявність у корінцях нарядів показника «0» як на доказ відсутності фактичного споживання теплової енергії є необґрунтованим.

Нульове значення в одному з полів корінця наряду відображає стан відповідного теплового навантаження до включення або після відключення теплопостачання та саме по собі не є показанням вузла комерційного обліку про відсутність фактично спожитої будинком теплової енергії.

При цьому висновок про надання теплової енергії будинку ґрунтується не лише на корінцях нарядів.

У матеріалах справи містяться довідки за показниками КВОТЕ, відомості щодо вузлів комерційного обліку, а також помісячні розрахунки заборгованості за особовим рахунком квартири АДРЕСА_2 , які містять відомості щодо відповідних розрахункових періодів, нарахувань, обсягів послуги, опалювальної площі, застосованих тарифів, здійснених оплат та залишку заборгованості.

Зокрема, як уже встановлено колегією суддів, у матеріалах справи наявна довідка щодо КВОТЕ типу SHARKY-VMT Energy Int E, заводський номер 1650, за період з 01 жовтня 2018 року до 31 серпня 2025 року, у якій зазначено обсяг 2794,9572 Гкал, а також окрема довідка щодо засобу обліку MULTICAL UF66 CDE, заводський номер 4756732.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що факт та обсяг надання послуг з централізованого опалення і постачання теплової енергії підтверджуються виключно неналежною, на думку апелянта, довідкою про обсяги споживання за показниками КВОТЕ.

Щодо посилань ОСОБА_1 на відсутність у наданому позивачем розрахунку всіх окремих вихідних технічних величин, передбачених формулами Методики № 315, колегія суддів зазначає, що сам по собі факт невідображення безпосередньо у розрахунку за особовим рахунком кожної технічної величини, яка застосовується при розподілі загального обсягу теплової енергії у будинку, не є достатнім доказом неправильності здійсненого розрахунку.

ОСОБА_1 не наведено конкретного розрахункового періоду, в якому, за його твердженням, позивачем неправильно визначено обсяг теплової енергії, неправильно застосовано площу квартири, тариф або іншу конкретну вихідну величину, не вказано, яким саме має бути правильний показник за відповідний місяць, та не надано іншого розрахунку, виконаного з використанням фактичних даних вузла комерційного обліку.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність нарахування 43 054,02 грн за послугу з постачання гарячої води, колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт вказує, що до листопада 2021 року нарахування здійснювалося за показаннями квартирного лічильника, а після листопада 2021 року - за нормативами споживання, та стверджує, що ним щомісячно передавалися КП «Київтеплоенерго» показання квартирного засобу обліку, які позивач відмовлявся враховувати. Саме на цій обставині апелянт значною мірою обґрунтовує заперечення проти стягнення 43 054,02 грн.

Разом із тим матеріали справи не містять доказів передання ОСОБА_1 позивачу конкретних показань засобу обліку за спірний період: відомостей особистого кабінету, квитанцій чи інших підтверджень прийняття показань, листування з виконавцем, платіжних документів із зазначенням відповідних показань або інших доказів, які дозволяли б установити як сам факт їх передачі, так і конкретні значення показань за відповідні місяці.

Не надано відповідачем і відомостей про самі показання квартирного засобу обліку за спірні періоди, на підставі яких можливо було б визначити інший фактичний обсяг спожитої гарячої води та відповідно інший розмір заборгованості.

Відповідно до пункту 31 Правил № 1182 у разі недопущення споживачем (його представником) виконавця або іншої особи, що здійснює розподіл обсягів послуги, до відповідного вузла обліку для зняття показань або в разі ненадання у визначений договором строк споживачем виконавцю або іншій особі, яка здійснює розподіл обсягів послуги, показань відповідного вузла обліку, якщо такі показання згідно із законом або договором зобов`язаний знімати споживач, для цілей комерційного або розподільного обліку виконавцем протягом трьох місяців приймається середньодобове споживання таким споживачем послуги за попередні 12 місяців, а у разі відсутності такої інформації - за фактичний час споживання послуги, але не менше 15 діб.

У разі відсутності інформації про показання вузлів обліку та/або недопущення споживачем виконавця або іншої особи, що здійснює розподіл обсягів послуги, до відповідного вузла обліку для зняття показань після закінчення тримісячного строку з дня недопуску виконавець зобов`язаний здійснювати розрахунки з такими споживачами як із споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку.

Таким чином, сама по собі наявність у квартирі засобу розподільного обліку гарячої води не виключає застосування передбаченого Правилами № 1182 порядку визначення обсягу послуги у разі ненадання споживачем його показань.

Оскільки ОСОБА_1 не підтверджено належними доказами обставини, на яку він безпосередньо посилається в апеляційній скарзі, а саме щомісячної передачі позивачу конкретних показань засобу обліку, сам факт наявності такого засобу обліку не спростовує здійсненого позивачем розрахунку.

Посилання апелянта на відсутність доказів проведення КП «Київтеплоенерго» контрольного зняття показань квартирного засобу обліку також не підтверджує наведене ним твердження про щомісячну передачу показань виконавцю та їх неврахування останнім.

Колегія суддів ураховує, що відповідно до статті 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» на виконавця покладено обов`язок періодично проводити контрольне зняття показань вузлів розподільного обліку. Однак ненадання доказів виконання виконавцем зазначеного обов`язку саме по собі не встановлює ані конкретного показника квартирного лічильника за той чи інший розрахунковий місяць, ані факту передачі такого показника споживачем, ані іншого обсягу фактично спожитої послуги.

Матеріали справи не містять конкретних фактичних показань лічильника, які апеляційний суд міг би покласти в основу іншого розрахунку заборгованості.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність переходу до КП «Київтеплоенерго» права вимоги на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги від 11 жовтня 2018 року колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом із тим доводи апеляційної скарги щодо неповноти наданої копії договору цесії не мають визначального значення для вирішення цього спору.

Як убачається зі змісту позовної заяви та оскаржуваного рішення, заборгованість ОСОБА_1 за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води визначена позивачем у розмірі 0,00 грн. Жодної грошової суми за послуги, спожиті до 01 травня 2018 року, рішенням суду першої інстанції з відповідача не стягнуто.

Тому наведені апелянтом заперечення щодо підтвердження обсягу відступленого права вимоги не спростовують законності рішення у частині фактично присуджених сум, оскільки ці суми виникли за інші періоди.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність стягнення пені колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції відзиву на позовну заяву та заяви про застосування позовної давності колегія суддів виходить з наступного.

Із матеріалів справи та документів, доданих до апеляційної скарги, вбачається, що після отримання 27 березня 2026 року повторно направлених судом матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 08 квітня 2026 року засобами підсистеми «Електронний суд» направив відзив на позовну заяву та заяву про застосування строків позовної давності.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що «будь-яких заяв від відповідача не надходило», не відповідає матеріалам справи.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта в тій частині, що подані ним до ухвалення рішення відзив та заява про застосування позовної давності підлягали врахуванню й оцінці судом першої інстанції.

Разом із тим зазначене порушення норм процесуального права саме по собі не є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Саме такий зміст частини другої статті 376 ЦПК України відтворюється і в практиці судів.

Наведені апелянтом пункти 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України встановлюють загальні підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення або його зміни, тоді як перелік випадків, за наявності яких порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, визначений частиною третьою статті 376 ЦПК України.

Таких обставин у справі, яка переглядається, колегією суддів не встановлено.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів перевірила наведені ОСОБА_1 у відзиві заперечення проти позовних вимог, а також заяву про застосування позовної давності, у зв`язку з чим підлягає встановленню, чи призвело допущене судом першої інстанції процесуальне порушення до неправильного вирішення справи по суті.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки ОСОБА_1 подав заяву про застосування позовної давності до ухвалення рішення судом першої інстанції, така заява підлягає розгляду по суті.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12, яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого карантину.

У подальшому Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX відповідні строки були продовжені на строк дії воєнного стану, а Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено у редакції, за якою у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі, якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, строк звернення до суду спочатку був продовжений до 30 червня 2023 року на строк дії карантину, надалі - до 29 січня 2024 року на строк дії воєнного стану, а з 30 січня 2024 року перебіг позовної давності зупинився на строк дії воєнного стану.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено. Зазначений Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року, у зв`язку з чим з цієї дати перебіг позовної давності було поновлено.

Позов КП «Київтеплоенерго» у цій справі надійшов до Дніпровського районного суду міста Києва 04 листопада 2025 року.

Заборгованість, яка фактично заявлена позивачем до стягнення, стосується послуг з централізованого опалення, наданих починаючи з травня 2018 року. Заборгованість за послуги, спожиті до 01 травня 2018 року, позивачем визначена у розмірі 0,00 грн.

Таким чином, станом на 02 квітня 2020 року встановлений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності щодо найраніших заявлених у цій справі вимог не сплив.

Ураховуючи подальше законодавче продовження і зупинення перебігу позовної давності та поновлення її перебігу лише з 04 вересня 2025 року, станом на дату звернення позивача до суду 04 листопада 2025 року позовна давність за заявленими до стягнення вимогами не спливла.

Вказане стосується й спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення пені, оскільки пеня, заявлена КП «Київтеплоенерго» у цій справі, розрахована за періоди 2024-2025 років, а законодавчі положення щодо продовження та зупинення перебігу позовної давності поширювалися також на строки, визначені статтею 258 ЦК України.

Отже, заява ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності не є підставою для відмови у задоволенні заявлених КП «Київтеплоенерго» позовних вимог.

Таким чином, хоча суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, не врахувавши подані ОСОБА_1 відзив на позовну заяву та заяву про застосування позовної давності, зазначене порушення не призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Під час апеляційного перегляду колегією суддів надано оцінку відповідним запереченням відповідача, а також усім істотним доводам апеляційної скарги щодо порядку визначення заборгованості за централізоване опалення, постачання теплової енергії та гарячої води, доказів щодо КВОТЕ, корінців нарядів, застосування Методики № 315, квартирного засобу обліку гарячої води, пені, договору цесії та позовної давності.

Наведені ОСОБА_1 доводи не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з нього заборгованості за житлово-комунальні послуги, інфляційних втрат, трьох процентів річних, пені та плати за абонентське обслуговування.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Доводів, спрямованих на спростування конкретного арифметичного розрахунку заявлених КП «Київтеплоенерго» інфляційних втрат і трьох процентів річних, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для скасування рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 травня 2026 року.

Допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права щодо неврахування поданих відповідачем відзиву та заяви про застосування позовної давності не призвело до неправильного вирішення справи, а передбачених частиною третьою статті 376 ЦПК України обов`язкових підстав для скасування рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає

Головуючий: Судді: