Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №363/3845/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/12562/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 363/3845/25

03 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Д`яченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Захарченка Олексія Миколайовича на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Олійник С.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приватний нотаріус Вишгородського нотаріального округу Київської області Голуб Наталія Миколаївна про визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсними,

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому просив визнати недійсними договір дарування частини житлового будинку та договір дарування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу належала частина житлового будинку та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як інша частина зазначеного майна належала його рідному брату - відповідачу.

Маючи намір продати свою частку у праві спільної часткової власності, позивач запропонував відповідачу, як співвласнику скористатися переважним правом на її придбання. Відповідач погодився придбати зазначену частку майна за 29 500 доларів США, у зв`язку з чим сторони 23 серпня 2019 року уклали письмовий попередній договір купівлі-продажу, який не був нотаріально посвідчений. На виконання умов цього договору позивач отримав від відповідача 13 500 доларів США, тоді як решту суми в розмірі 16 000 доларів США відповідач зобов`язався сплатити протягом одного місяця.

17 вересня 2019 року за пропозицією відповідача, сторони з метою уникнення сплати податків, замість договору купівлі-продажу уклали договір дарування.

Однак оскільки позивач не мав наміру безоплатно відчужувати майно, а фактично мав намір його продати, то укладені мж сторонами договори дарування є фіктивними правочинами, вони не відповідають їх правовій природі та підлягають визнанню недійсними.

За таких обставин має місце спотворення правової природи правочину та відсутність реального наміру сторін створити правові наслідки, притаманні договору дарування. Такий правочин є удаваним, оскільки укладений з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу. Отже, з урахуванням наведених норм права та встановлених обставин справи, наявні правові підстави для визнання договорів дарування недійсними як таких, що не відповідають вимогам закону та не відображають дійсної волі сторін.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів наявність умислу сторін на укладення іншого правочину, факту передачі коштів, що свідчив би про оплатний характер правочину, а також відсутності наміру створити правові наслідки. Натомість встановлені обставини свідчать, що спірні договори укладені добровільно, у належній формі, з дотриманням вимог закону та спрямовані на реальне настання правових наслідків, які фактично настали.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 26 травня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Захарченко О. М. подав апеляційну скаргу, в якій просить повністю скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, тобто, таким, що не відповідає вимогам статей 263 - 265 ЦПК України, оскільки суд: - неправильно і неповно встановив та не з`ясував всі обставини, що мають значення для справи; - невірно дослідив і оцінив матеріали, якими ОСОБА_1 намагався обґрунтувати позовні, вимоги; - висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та наявним матеріалам; - суд порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

Так, суд порушив вимоги статей 244,245, 259,268 ЦПК України. Останнє судове засідання, яким був завершений розгляд справи, відбулось 17 березня 2026 року, саме в цей день сторони виступили з промовами у судових дебатах та суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, а головуючий суддя оголосила, що орієнтовний час проголошення повного тексту рішення відбудеться через 10 днів, тобто 27 березня 2026 року. При цьому, 17 березня 2026 року суд не проголосив навіть вступну та резолютивну частини і знаходився в нарадчій кімнаті 18 днів та, в силу ч. 2 ст. 245 ЦПК України, не мав права розглядати інші судові справи. За викладених обставин, така «бездіяльність» Суду не відповідає фактичним обставинам і свідчить про порушення таємниці нарадчої кімнати, передбаченої статтею 245 ЦПК України. Рішення взагалі не було проголошено та через 23 дні після завершення розгляду справи - надано в паперовій копії.

Під час судового розгляду були отримані належні, допустимі та достовірні докази, які у своїй сукупності дозволяють дійти висновку про обгрунтованість і законність позовних вимог та про можливість ухвалення рішення про їх задоволення, натомість суд безпідставно та упереджено оцінив докази на користь ОСОБА_2 , позицію, висловлену ним та його представником щодо позовних вимог та наведених в позові обґрунтувань.

Що стосується Попереднього договору, то заявник звертає увагу, що у разі відмови від цього договору сторони домовились про повернення завдатку в подвійному розмірі, який (розмір) складає 1 000 доларів США. Тим не менш, ОСОБА_1 не робив ніякого повернення і це факт свідчить про те, що Попередній договір не розривався і сторони від нього не відмовлялись.

Таким чином на день підписання договорів дарування Попередній договір купівлі-продажу існував і діяв, ні ОСОБА_1 ні ОСОБА_2 не відмовлялись від своєї домовленості вчинити саме цей правочин; договори дарування є фіктивними, про що йдеться в позові і було підтверджено під час судового розгляду.

06 серпня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 адвоката Бекірова С.Н. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник зазначав, що не погоджується з доводами апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.

В судове засідання з`явився ОСОБА_1 та його адвокат Захарченко О.М., які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 адвоката Бекіров С.Н. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги.

Приватний нотаріус Вишгородського нотаріального округу Київської області Голуб Наталія Миколаївна в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась засобами поштового зв`язку, проте 25 серпня 2026 року поштова кореспонденція повернулась без вручення, причина «адресат відсутній».

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братами.

Згідно попереднього договору купівлі-продажу, укладеного 23 серпня 2019 року в письмовій формі між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), продавець зобов`язався продати частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку за еквівалентом 20 000 доларів США не пізніше 23 вересня 2019 року, при цьому витрати на оформлення договору мали бути розподілені порівну між сторонами. Згідно з договором, продавець отримав завдаток у розмірі 500 доларів США, а у разі відмови сторони домовились, що завдаток підлягає поверненню у подвійному розмірі - 1 000 доларів США.

17 вересня 2019 року між сторонами у справі був укладений договір дарування частки житлового будинку, відповідно до змісту якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , вартість дару визначено у сумі 75 000 гривень. В договорі зазначено і сторони підтверджують, що правочин не є фіктивним або удаваним, були попередньо ознайомлені з його наслідками та усвідомлювали правову природу договору.

В цей же день, сторони також уклали договір дарування земельної ділянки відповідно до якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1275 га, кадастровий номер 3221886001:02:110:0071, за тією ж адресою, на якій розташовано житловий будинок, вартість дару становить 330 611,63 гривень, при цьому сторони в договорі підтверджують відсутність фіктивного характеру правочину та усвідомлюють його наслідки.

Згідно з актом обстеження факту проживання від 27 листопада 2024 року ОСОБА_1 фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 , протягом періоду з 26 серпня 1978 року по 27 листопада 2024 року.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони повинні усвідомлювати, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тобто сторони, які укладають правочин, повинні насправді прагнути досягнення саме того правового результату, який завжди виникає при укладенні правочину такого виду.

Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої, третьої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд має з`ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, вчиненого сторонами насправді.

Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.

Звертаючись до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що він не мав наміру безоплатно відчужувати належне йому майно, а оспорювані договори дарування укладені лише з метою уникнення сплати податків та для приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу.

З`ясовуючи наявність обставин, з якими позивач пов`язує визнання угод недійсними, суд встановив, що сторони у справі є рідними братами та співвласниками майна. 23 серпня 2019 року між ними укладено попередній договір купівлі-продажу, який визначав намір укласти основний договір у майбутньому, був укладений у простій письмовій формі та передбачав передачу завдатку у розмірі 500 доларів США.

Натомість, 17 вересня 2019 року сторони уклали нотаріально посвідчені договори дарування. Зміст цих договорів свідчить про досягнення згоди щодо всіх істотних умов, безоплатний характер правочинів, усвідомлення сторонами їх правової природи та відсутність ознак фіктивності чи удаваності. Право власності зареєстровано за відповідачем.

Вказані договори підписані сторонами, які досягли згоди щодо всіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі. На виконання договорів право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем у встановленому законом порядку.

Оцінюючи доводи позивача, суд виходив з того, що сам факт укладення попереднього договору купівлі-продажу не свідчить про фіктивність чи удаваність договору дарування, оскільки сторони вправі змінити свій намір. У свою чергу, доводи про передачу грошових коштів не підтверджені належними та допустимими доказами. Матеріали справи не містять документального підтвердження передачі коштів у заявленому розмірі, тоді як попередній договір передбачає інший розмір завдатку. Показання свідків є похідними, ґрунтуються на словах позивача та не підтверджують безпосередньо обставин укладення правочинів чи передачі коштів. Тривале не оскарження договорів позивачем після їх укладення також свідчить про відсутність підстав вважати, що його волевиявлення не відповідало внутрішній волі на укладення договорів дарування. Суд також врахував показання нотаріуса, який підтвердив, що сторони мали намір укласти саме договори дарування та не повідомляли про інші домовленості.

Враховуючи наведене, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, встановивши фактичні обставини, які мають значення для вирішення справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав його недоведеності, зокрема, ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених ним вимог.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду щодо їх оцінки та неправильного тлумачення чинного законодавства,а тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справ та надав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам.

Що стосується посилань заявника на порушення судом норм процесуального права, зокрема, таємниці нарадчої кімнати, то такі є безпідставними, оскільки така стадія судового розгляду як таємниця ухвалення судового рішення, визначена статтею 245 ЦПК України не містить заборону на розгляд інших справ.

Отже, колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Захарченка Олексія Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2026 року

Головуючий: Судді: