Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №757/45897/23-ц — Київський апеляційний суд

справа № 757/45897/23-ц

головуючий у суді І інстанції Хайнацький Є.С.

провадження № 22-ц/824/522/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної шкоди, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Черкаської обласної прокуратури, у якому просить суд стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 33 605 грн 67 коп. у відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позов обґрунтовано тим, що постановою слідчого ОВС відділу нагляду за виконанням законодавства у сфері запобігання і протидії корупції та досудовим слідством прокуратури Черкаської області від 04 квітня 2012 року порушено кримінальну справу № 2511200022 відносно позивача із попередньою кваліфікацією за частиною 4 статті 368-3 КК України.

Вироком Печерського районного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року по справі № 711/5338/16-к у кримінальному провадженні № 12015250000000280, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 03 липня 2023 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано за недоведеністю в діях позивача складу інкрімінованого йому злочину, а також постановлено стягнути з Держави Україна через Державну казначейську службу на користь позивача 11 400 грн, в рахунок повернення конфіскованих на користь держави речових доказів: грошові купюри номіналом по 500 грн у кількості 6 шт., на суму 3 000 грн та грошові купюри номіналом по 200 грн у кількості 42 шт. на суму 8 400 грн, на загальну суму 11 400 грн.

На виконання вироку Печерського районного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року у справі № 711/5338/16-к для повернення конфіскованих у позивача грошових коштів судом 14 вересня 2023 року видано виконавчий лист, який позивачем 21 вересня 2023 року пред`явлено до виконання ДКСУ.

На час подання цього позову ДКСУ вирок Печерського районного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року не виконано, звернуті на користь Держави Україна вилучені у позивача 26 червня 2012 року грошові кошти у сумі 11 400 грн не повернуто.

Вказує, що у результаті незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду йому заподіяно майнову шкоду, яка виразилася у неможливості володіти, користуватися та розпоряджатися вилученими у нього грошовими коштами у розмірі 11 400 грн, і за період з 27 червня 2012 року по 01 жовтня 2023 року розрахунок інфляційних збитків становить 33 521 грн 34 коп., а за період з 04 липня 2023 року по 01 жовтня 2023 року 3 % річних становить 84 грн 33 коп.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами той факт, що він як стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів щодо примусового виконання рішення суду у справі №203/798/20 та такий протягом трьох місяців з дня його подання не був виконаний. ДКСУ підтверджено, що оригінал виконавчого документу у справі № 711/5338/16-к із заявою позивача надійшов до Казначейства 22 вересня 2023 року, кошти стягувачу перераховані 06 грудня 2023 року, тобто від дати надходження заяви позивача до моменту отримання ним грошових коштів минуло менше 3 місяців.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що встановивши що рішення суду у справі № 711/5338/16-к було виконано 06 грудня 2023 року, тобто в межах визначеного частиною 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» трьох місячного строку від дати пред`явлення рішення до виконання (22 вересня 2023 року), тому суд дійшов висновку про належне виконання Державою грошового зобов`язання перед позивачем з виконання судового рішення у справі № 711/5338/16-к, що стало підставою для відмови у задоволенні позову.

Позивач вважає такий висновок суду неправильним, оскільки позовна вимога у цій справі заявлена позивачем не з підстави невиконання Державою грошового зобов`язання за рішенням суду у справі № 711/5338/16-к, а заявлена саме як матеріальна шкода від знецінення за 12 років конфіскованого майна (грошових коштів) за період до виникнення у Держави грошового зобов`язання за вказаним судовим рішенням.

Враховуючи, що за 12 років незаконного позбавлення позивача майна, зокрема належних йому грошових коштів, внаслідок інфляційних процесів в Державі, належні до повернення позивачу грошові кошти втратили свою первісну властивість - купівельну спроможність (на момент їх вилучення, на 26 червня 2012 року), тому на момент звернення із позовом у цій справі і на момент повернення позивачу вилученого майна (грошові кошти) воно мало іншу властивість (при рівній номінальній кількості вилучена національна валюта мала різну, істотно меншу купівельну спроможність).

Оскаржене рішення взагалі не містить висновків суду щодо заявленої позивачем у позові вимоги про стягнення 33 521 грн 34 коп. матеріальної шкоди від знецінення вилучених грошових коштів, заявлених у позові за період (з 26 червня 2012 року по 01 жовтня 2023 року) до виникнення у відповідача простроченого грошового зобов`язання за рішенням суду (за вироком Печерського районного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року у справі № 711/5338/16-к, який набув чинності з 03 липня 2023 року), рішення не містить жодних мотивів незастосування до цієї вимоги норм статті 56 Конституції України, частини 3 статті 22, частини 2 статті 1192 ЦК України та частини 2 статті 1, частини 4 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон України № 266/94-ВР), якими обґрунтовано позовну вимогу.

Натомість, оскаржене рішення мотивовано виключно встановленим судом фактом недопущення відповідачем прострочення грошового зобов`язання за судовим рішенням і застосуванням судом частини 2 статті 625 ЦК України та частини 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Тобто суд фактично розглянув вимогу, яка не заявлялося у позові.

Від представника Черкаської обласної прокуратури - Головні І.Я. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відзив обґрунтовано тим, що 21 вересня 2023 року позивачем пред`явлено до виконання ДКСУ виконавчий лист від 14 вересня 2009 року про стягнення з Держави Україна, шляхом списання у безспірному порядку з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 11 400 грн у рахунок повернення конфіскованих речових доказів, а 06 грудня 2023 року ці грошові кошти повернуті позивачу у повному обсязі.

Вказує, що стаття 22 ЦК України не передбачає включення до збитків інфляційні нарахування на грошові кошти. Не віднесено такий вид відшкодування і Законом України № 266/94-ВР, що регулює спірні правовідносини.

У спеціальному Законі України № 1282-ХІІ від 03 липня 1991 року, який регулює порядок індексації доходів громадян, шкода, завдана, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, не зазначена як об`єкт такої індексації.

Таким чином, право на застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України (стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції), виникає у особи в разі порушення боржником грошового зобов`язання.

Зазначає, що обов`язок з повернення вилученого та арештованого під час кримінального провадження майна (в тому числі, грошових коштів) позивача виник після набрання законної сили виправдувального вироку.

У цьому випадку грошові кошти були вилучені у ОСОБА_1 у межах кримінального провадження та повернуті останньому відповідно до вироку Печерського районного суду міста Києва, який набрав законної сили 03 липня 2023 року та звернено до виконання позивачем 21 вересня 2023 року, а цей позов до суду скеровано 10 жовтня 2023 року, тому доводи про завдання збитків у розмірі інфляційних втрат та 3% річних є безпідставними.

Від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, у яких він зазначив, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, оскільки така вимога позивача відповідає сталій і послідовно застосовуваній правовій позиції Верховного Суду, сформованій у перелічених позивачем в апеляційній скарзі постановах останнього від 05 лютого 2020 року у справі № 662/1922/15-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 369/11644/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/13352/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 662/542/15-ц та інших.

За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що зазначений спір є малозначний, ця справа є справою незначної складності, а тому справа розглядається судом апеляційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дійшла таких висновків.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що прокуратурою Черкаської області 04 квітня 2012 року за матеріалами УБОЗ УМВС України в Черкаській області порушена та розслідувалась кримінальна справа № 2511200022 щодо ОСОБА_1 за фактом одержання ним неправомірної вигоди, поєднаного з вимаганням, за ознаками злочину, передбаченого частиною 4 статті 368-3 КК України.

Під час досудового розслідування на підставі постанови Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2012 року в житлі ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , 26 червня 2012 року проведено обшук, в ході якого виявлено та вилучено заяву № 62 від 04 квітня 2012 року в АТ «УкрСиббанк» на видачу готівки на суму 23 750 грн на отримувача ОСОБА_2 та грошові кошти - 42 купюри номіналом по 200 грн, 6 купюр номіналом по 500 грн, на загальну суму 11 400 грн.

Постановою слідчого від 27 червня 2012 року зазначену заяву та грошові кошти визнано речовими доказами і приєднано до матеріалів справи, грошові кошти передані оперативним працівниками УБОЗ УМВС України в Черкаській області.

11 липня 2012 року кримінальну справу з обвинувальним висновком щодо ОСОБА_1 за частиною 4 статті 368-3 КК України направлено до Придніпровського районного суду міста Черкаси.

Після визначення підсудності указана справа розглядалась Оболонським районним судом міста Києва, вироком якого від 07 лютого 2014 року ОСОБА_1 засуджений за частиною четвертою статті 368-3 КК України до покарання у вигляді штрафу у розмірі 11 000 грн неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік та з конфіскацією всього належного йому майна, окрім житла, Також вироком звернуто на користь держави речові докази - грошові кошти, а саме: 42 купюри номіналом по 200 грн, 6 купюр номіналом по 500 грн, на загальну суму 11 400 грн.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 серпня 2014 року вказаний вирок змінено, ОСОБА_1 засуджено за частиною 3 статті 368-3 КК України до покарання у вигляді штрафу у розмірі 7 000 грн неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік та з конфіскацією всього належного йому майна, окрім житла. В іншій частині вирок Оболонського районного суду міста Києва від 07 лютого 2014 року залишено без змін.

Постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС Черкаського МЮУ від 06 жовтня 2014 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 звернуто на користь держави конфісковані вироком Оболонського районного суду міста Києва від 07 лютого 2014 року грошові кошти у сумі 11 400 грн.

У подальшому, за клопотанням захисника ОСОБА_1 ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звільнений від відбування покарання на підставі частини 2 статті 86, пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2014 році».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2015 року скасовано вирок Оболонського районного суду міста Києва від 07 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 серпня 2014 року, а кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 368-3 КК України, направлена на додаткове розслідування до прокуратури Черкаської області.

На підставі вказаної ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ кримінальна справа прокуратурою Черкаської області направлена до СУ УМВС України в Черкаській області, яким до ЄРДР 02 липня 2015 року внесені відомості про кримінальне правопорушення за № 12015250000000280 за частиною 3 статті 368-3 КК України.

25 травня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368-3 КК України. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 за частиною 3 статті 368-3 КК України затверджений прокурором та 08 червня 2016 року направлений до Придніпровського районного суду міста Черкаси для розгляду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2016 року матеріали кримінального провадження направлені для розгляду до Печерського районного суду міста Києва.

Вироком Печерського районного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 03 липня 2023 року, у справі № 711/5338/16-у ОСОБА_1 виправдано за частиною 3 статті 368-3 КК України за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення. Вилучені у ОСОБА_1 за протоколом обшуку від 26 червня 2012 року грошові кошти у сумі 11 400 грн за виконавчим листом Оболонського районного суду міста Києва від 20 серпня 2014 року № 1/756/7/14 та постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції від 06 жовтня 2014 року ВП № НОМЕР_1 конфісковані у дохід держави, на підставі пункту 2 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» стягнені з державного бюджету на користь їх власника.

21 вересня 2023 року ОСОБА_1 пред`явлено Державної казначейської служби України до виконання виконавчий лист від 14 вересня 2009 року про стягнення з Держави Україна, шляхом списання у безспірному порядку з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 11 400 грн у рахунок повернення конфіскованих речових доказів.

06 грудня 2023 року грошові кошти у розмірі 11 400 грн повернуті ОСОБА_1 у повному обсязі відповідно до виконавчого листа, виданого 06 квітня 2021 року Печерським районним судом міста Києва у справі № 711/5338/16-к, що підтверджується платіжною інструкцією від 05 грудня 2023 року № 43.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді інфляційних витрат за період з 26 червня 2012 року по 01 жовтня 2023 року у розмірі 33 521 грн 34 коп. як компенсації втрати купівельної спроможності вилучених у позивача грошових коштів;

та 3 % річних за період з 04 липня 2023 року (набрання вироком законної сили) по 01 жовтня 2023 року у розмірі 84 грн 33 коп. за невиконання грошового зобов`язання з повернення вилучених грошових коштів на підставі судового рішення після набрання ним законної сили,

посилаючись на частину 3 статті 22, статтю 625, частину 2 статті 1192 ЦК України та частину 2 статті 1, частини 4 статті 4 Закону № 266/94-ВР.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Статтею 1 Закону № 266/94 ВР передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

З матеріалів справи вбачається, що 19 червня 2012 року під час проведення обшуку в житлі ОСОБА_1 виявлено та вилучено зокрема грошові кошти на загальну суму 11 400 грн.

Вироком Печерського районного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 03 липня 2023 року, ОСОБА_1 виправдано за частиною третьою статті 368-3 КК України за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення, а вилучені у нього грошові кошти у сумі 11 400 грн, конфісковані в дохід держави, стягнені з державного бюджету на користь їх власника.

Щодо вимоги про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді інфляційних витрат за період з 26 червня 2012 року по 01 жовтня 2023 року у розмірі 33 521 грн 34 коп. як компенсації втрати купівельної спроможності вилучених у позивача грошових коштів, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно зі статтею 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Частиною 1 статті 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Таким чином, гроші (грошові кошти) є різновидом майна.

З урахуванням положень статей 22 та 190 ЦК України, у цій справі під шкодою, що завдана майну позивача, необхідно розуміти шкоду, яка полягає у втраті купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, оскільки гроші з моменту їх вилучення під час проведення обшуку і на час вирішення спору судом при однаковій номінальній вартості мають різну купівельну спроможність.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, ОСОБА_1 просив відшкодувати майнову шкоду на підставі статті 1192 ЦК України.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (надалі - Закон) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно зі статтею 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до статті 3 Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, враховуючи положення частини 3 статті 22 ЦК України, якою закріплено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, а також аналізуючи зміст частини другої статті 1192 ЦК України щодо реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, а також те, що іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено, апеляційний суд вважає здійснений позивачем обрахунок компенсації грошей через стягнення індексу інфляції прийнятним та погоджується із наведеним у позові розрахунком.

Зважаючи на положення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 22, 1192 ЦК України у ОСОБА_1 є правомірні очікування на відшкодування шкоди, яку йому було завдано у результаті знецінення вилучених у нього під час обшуку грошових коштів, тому апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування матеріальної шкоди у вигляді інфляційних витрат за період з 26 червня 2012 року по 01 жовтня 2023 року у розмірі 33 521 грн 34 коп.

Щодо періоду з 21 вересня 2023 року (пред`явлення виконавчого листа до виконання) по 01 жовтня 2023 року.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21).

У разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини 2 статті 625 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19).

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Частиною 1 статті 5 указаного Закону встановлено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України.

Тому припис частини 2 статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (див.: пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21)).

Оскільки перерахування ОСОБА_1 здійснено 06 грудня 2023 року, тобто у межах тримісячного строку з дня пред`явлення ним виконавчого листа до виконання, підстави для застосовування приписів частини 2 статті 625 ЦК України та нарахування інфляції та 3 % річних за період з 21 вересня 2023 року по 01 жовтня 2023 року відсутні.

Також відсутні підстави для стягнення 3 % річних за період з 04 липня 2023 року (набрання вироком законної сили), оскільки у позивачем безпідставно визначено момент початку прострочення держави у спірних правовідносинах з датою набрання законної сили судовим рішенням, а не з датою пред`явлення його позивачем до примусового виконання.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, а тому оскаржене судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 33 521 грн 34 коп. у відшкодування матеріальної шкоди. В іншій частині відмовити.

Відповідно до частини 1, 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись статтями 141, 367, 369, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року скасувати з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 33 521 грн 34 коп. у відшкодування матеріальної шкоди. В іншій частині позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська