Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №373/2762/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 373/2762/25

номер провадження № 22-ц/824/9326/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

учасники справи: ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Соколова Григорія Олексійовича на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2026 року /суддя Лебідь В.В./

у справі за позовом ОСОБА_1 до Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування заборони відчуження майна та виключення відомостей про обтяження, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з вимогами про зняття арешту з належного йому майна, накладеного постановою Переяслав-Хмельницького відділу державної виконавчої служби № б/н від 13.04.2005 (зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 18.04.2005 за реєстраційним номером обтяження 1893283), та стягнення судових витрат.

Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено. Знято арешт з майна позивача, накладений постановою Переяслав-Хмельницької державної виконавчої служби № б/н від 13.04.2005 (зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 18.04.2005 за реєстраційним номером обтяження 1893283). Стягнуто з Переяславського відділу ДВС на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20 грн. /а.с. 46-49/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Соколов Г.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, чи виконано рішення суду від 04.06.2007, чи видавався виконавчий лист та чи пред`являвся він до виконання, чи існують спадкоємці померлого стягувача ОСОБА_2 , чи було завершено або закрито виконавче провадження у встановленому законом порядку. Апелянт зазначає, що арешт було накладено у межах виконання рішення суду від 04.06.2007 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , а суд першої інстанції не встановив факту виконання боржником цього рішення. Посилається на положення Закону України «Про виконавче провадження» про те, що арешт майна боржника є одним із заходів забезпечення реального виконання судового рішення. Також апелянт зазначає, що Переяславський відділ ДВС не є стороною матеріального правовідношення між боржником та стягувачем, а тому покладення судових витрат на орган виконавчої служби суперечить положенням ст. 141 ЦПК України. Вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не надав належної оцінки доводам відповідача про те, що рішення суду позивачем не виконано, та поклав на відповідача обов`язок доведення обставин, які не входять до предмету доказування у даній справі, в той час як позивач повинен був довести факт повного виконання рішення суду та відсутність підстав для подальшого існування арешту.

Позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування зазначає, що після винесення Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом рішення від 04.06.2007 відповідач ОСОБА_2 не звертався до виконавчої служби на предмет виконання рішення суду, чим пропустив строк для виконання. Крім того, у липні 2025 року позивач звернувся до Переяславського ВДВС із заявою про зняття арешту, на що отримав відповідь, що арешт накладено до введення в дію Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, тому відсутня технічна можливість зняти арешт, та рекомендовано звернутися до суду. Позивач посилається на ст. 41 Конституції України, ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України щодо непорушності права власності та права власника вимагати усунення перешкод у здійсненні цього права. Зазначає, що арешт перешкоджає йому у повному обсязі реалізувати свої права власника, а оскільки скасування арешту в позасудовому порядку неможливе, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову. Щодо стягнення судового збору, позивач зазначає, що у зв`язку із задоволенням позову судовий збір стягується з відповідача на користь позивача відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Представник апелянта в судове засідання не з`явилась, про час та дату судового розгляду повідомлена належним чином, через електронний суд, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за її відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав свій відзив. Пояснив, що у добровільному порядку повернув свій борг 3000 грн.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, позивача ОСОБА_3 , перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог, на підставі наступного.

Судом встановлено, що 04.02.2005 рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7000,00 грн боргу, 70,00 грн судових витрат. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27.03.2007 рішення суду від 04.02.2005 скасовано, справу направлено на новий розгляд.

04.06.2007 рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 7000,00 грн, судовий збір у розмірі 70,00 грн. Рішення набрало законної сили 04.10.2007.

На виконання рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04.02.2005 (справа № 2-67/2005) постановою державного виконавця Переяслав-Хмельницької державної виконавчої служби № б/н від 13.04.2005 накладено арешт на все майно ОСОБА_1 (зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 18.04.2005 за реєстраційним номером обтяження 1893283). На момент накладення арешту рішення суду від 04.02.2005 не набрало законної сили та в подальшому було скасоване.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 24.11.2025, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з відповіддю Переяславського ВДВС від 23.07.2025 № 56862, арешт накладено до введення в дію Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, тому відсутні відомості про підстави такого арешту та технічна можливість його зняття; позивачу рекомендовано звернутися до суду з позовом про зняття арешту.

Відповідно до відомостей з автоматизованої системи Переяславського міськрайонного суду Київської області, не встановлено справ, де б відповідачем був ОСОБА_1 . Доказів звернення ОСОБА_2 або його спадкоємців до виконавчої служби з заявою про примусове виконання рішення суду, а також доказів відкриття виконавчого провадження матеріали справи не містять.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції керувався ст. 41 Конституції України про непорушність права власності; ст. 15, 16 ЦК України про право кожної особи на захист свого цивільного права; ст. 317, 319, 321 ЦК України про права власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд та непорушність права власності; ст. 391 ЦК України про право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном; ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) про те, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про зняття арешту; правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 січня 2024 року по справі № 569/6234/22, та в постановах від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що накладена заборона на відчуження майна порушує права позивача як власника; стягувач за виконавчим провадженням ОСОБА_2 помер у 2018 році, доказів наявності спадкоємців, які б мали майновий інтерес до боржника, матеріали справи не містять; відповідачем Переяславським ВДВС не наведено достатніх підстав для залишення арешту на майні позивача протягом 20 років; позивач в інший спосіб, окрім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, оскільки відповідач ВДВС відмовив у знятті арешту в позасудовому порядку через відсутність технічної можливості; відтак позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, та не надано належної оцінки доказам, що призвело до передчасного висновку про наявність підстав для зняття арешту.

Колегія суддів зазначає, що предметом позову у даній справі є зняття арешту з майна позивача, накладеного постановою державного виконавця від 13 квітня 2005 року на підставі рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2005 року у справі № 2-67/2005 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Все, що є у матеріалах справи це витяг з Єдиного реєстру заборон. /а.с. 33/ Водночас, в подальшому зазначене рішення суду було скасовано ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 березня 2007 року, а справу направлено на новий розгляд.

04 червня 2007 року Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7000,00 грн боргу та 70,00 грн судових витрат. Вказане рішення набрало законної сили 04 жовтня 2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи, арешт на майно позивача був накладений постановою державного виконавця № б/н від 13 квітня 2005 року на підставі рішення суду від 04 лютого 2005 року, яке в подальшому було скасовано.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт накладається державним виконавцем на підставі постанови, яка виноситься у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого документа за наслідками розгляду справи.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив лише з того, що арешт накладено у 2005 році, стягувач ОСОБА_2 помер у 2018 році, виконавче провадження відсутнє, а тому наявність арешту є невиправданим втручанням у право власності позивача. При цьому суд не дослідив та не встановив обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, зокрема: чи було виконано рішення суду від 04 червня 2007 року, яке набрало законної сили; чи видавався виконавчий лист на виконання вказаного рішення та чи пред`являвся він до виконання; чи було відкрито виконавче провадження на підставі рішення суду від 04 червня 2007 року; чи існують спадкоємці померлого стягувача ОСОБА_2 , які можуть мати право на отримання коштів за рішенням суду; чи було завершено або закрито виконавче провадження у встановленому законом порядку. Також не враховано і зміни виконання рішення - звернення стягнення на автомобіль боржника.

Наведені обставини є істотними, оскільки за відсутності доказів виконання рішення суду або закриття виконавчого провадження у встановленому законом порядку, арешт майна боржника, накладений у межах виконавчого провадження, може зберігати чинність до повного виконання рішення суду або до його скасування у встановленому порядку. Крім того, вирішення питання про зняття арешту з майна належить до компетенції суду, який видав виконавчий документ, в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та Цивільним процесуальним кодексом України (стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та стаття 447 ЦПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки не дослідив усіх обставин, що мають значення для справи, та не надав належної оцінки доказам, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем порушено порядок звернення до суду.

Колегія суддів звертає увагу на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке полягає у неналежному визначенні способу судового захисту та порядку розгляду питання про зняття арешту з майна.

Оскільки арешт на майно позивача був накладений в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення боргу, питання про зняття такого арешту повинно вирішуватись в межах того ж виконавчого провадження або в порядку оскарження дій державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ. Позивач не позбавлений права звернутися до суду зі скаргою на дії державного виконавця в порядку статті 447 ЦПК України, а не з окремим позовом про зняття арешту.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження, в межах якого було накладено арешт, не знищено, а відсутнє у відповідних автоматизованих системах у зв`язку з тим, що було відкрите до введення в дію Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень. У разі знищення матеріалів виконавчого провадження позивач має право звернутися до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження в порядку, встановленому розділом X ЦПК України, для вирішення питання про виконання рішення суду або про припинення виконавчого провадження. Однак обрання позивачем такого способу захисту як окремий позов про зняття арешту є неналежним та неефективним способом захисту, оскільки питання про зняття арешту з майна боржника входить до компетенції державного виконавця або суду, який розглядає справу в порядку, передбаченому для оскарження дій державного виконавця.

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи позов про зняття арешту як окрему позовну вимогу, вийшов за межі своїх повноважень та порушив порядок вирішення такого питання, встановлений Законом України «Про виконавче провадження» та Цивільним процесуальним кодексом України, що є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 376 ЦПК України, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Соколова Григорія Олексійовича - задовольнити.

Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2026 року - скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування заборони відчуження майна та виключення відомостей про обтяження.

Стягнути з ОСОБА_1 /РНОКПП НОМЕР_1 / на користь Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України /код ЄДРПОУ 34856291/ 1816, 80 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови виготовлено 07.09.2026 року.

Головуючий: Судді: