Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №758/6319/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 758/6319/24

номер провадження 22-ц/824/8417/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 січня 2026 року /суддя Захарчук С.С./

у справі за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з вимогами про зняття арешту з нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , шляхом виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про обтяження № 8456580 від 12.02.2009.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 21 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. /а.с. 89-92/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що арешт на квартиру позивача було накладено помилково у виконавчому провадженні, яке стосувалося іншої особи ( ОСОБА_3 ), яка не є власником цього майна. Апелянт зазначає, що суд безпідставно визнав Подільський відділ державної виконавчої служби неналежним відповідачем, оскільки саме цим органом накладено арешт, а залучення ОСОБА_3 є неможливим через відсутність інформації про неї та недоцільним, адже вона не може виконати вимогу позивача. Посилається на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.05.2021 у справі № 309/2340/15 про те, що для визнання відповідача неналежним суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу, тобто можливо вказати на належного відповідача, а також на постанову Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19 про те, що незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції порушив вимоги ч. 1 ст. 51 ЦПК України, оскільки заміна відповідача можлива лише за клопотанням позивача, однак суд фактично позбавив позивача можливості заявити таке клопотання, запропонувавши подати заяву про розгляд справи за відсутності позивача. Крім того, посилається на статті 41 Конституції України, ст. ст. 16, 316, 319, 321, 328, 391 ЦК України щодо непорушності права власності та права власника вимагати усунення перешкод у здійсненні цього права, а також на ч. 4, 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких у випадках, не передбачених частиною четвертою цієї статті, арешт може бути знятий за рішенням суду, що є єдиним можливим способом захисту для позивача. Вважає, що через наявність арешту позивач позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, що порушує його право власності, гарантоване Конституцією України та Європейською конвенцією з прав людини (рішення ЄСПЛ у справі «Вендітеллі проти Італії» про обов`язок держави вжити швидких заходів для повернення власності в повноправне користування).

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, через електронний кабінет, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 05.04.2002, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Вказана обставина підтверджується Інформаційною довідкою КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 30.01.2024.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27.04.2023 наявне обтяження відносно квартири АДРЕСА_1 - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 8456580, підстава обтяження - постанова ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві № 142/10 від 11.02.2009, власник - ОСОБА_3 .

Відповідно до листа начальника Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваля В., ОСОБА_3 була боржником у виконавчому провадженні та саме вона вказана в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник зазначеної квартири.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; роз`ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеними в п. 2 постанови № 5 від 3 червня 2016 року, про те, що відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізовано; ч. 1 ст. 51 ЦПК України про те, що суд має право залучити співвідповідача або замінити первісного відповідача належним лише за клопотанням позивача.

Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що оскільки Подільський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не є належним відповідачем у справі, а належним відповідачем має бути ОСОБА_3 (боржник у виконавчому провадженні, яка вказана в реєстрах як власник майна), однак клопотання про заміну відповідача чи залучення співвідповідача позивачем не подавалось, суд відмовив у задоволенні позову саме з цієї підстави.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють.

Предметом позову у цій справі є вимога про зняття арешту з нерухомого майна, яке, на думку позивача, належить йому, а не боржникові у виконавчому провадженні. У таких правовідносинах закон визначає спеціальний суб`єктний склад сторін.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. За змістом зазначеної норми, звернення до суду з таким позовом є способом захисту прав власника (володільця) майна, яке помилково включено до акта опису та арешту.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику. Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізовано. При цьому орган державної виконавчої служби залучається як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі наявність арешту на спірну квартиру не заперечується жодною зі сторін. Водночас, згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником квартири, на яку накладено арешт, зазначено ОСОБА_3 , яка також була боржником у виконавчому провадженні, в межах якого накладено арешт. Саме ця особа, а не орган державної виконавчої служби, є стороною виконавчого провадження та особою, в інтересах якої (або щодо майна якої) вчинено виконавчі дії. Тому відповідачем у такому спорі має бути саме ОСОБА_3 , а не Подільський відділ державної виконавчої служби.

Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20), відповідно до яких пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в позові, якщо позивач не скористався правом на заміну відповідача чи залучення співвідповідача.

Згідно з частиною першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Отже, заміна відповідача є правом, а не обов`язком суду, та здійснюється виключно за клопотанням позивача.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до суду першої інстанції з клопотанням про заміну відповідача або залучення співвідповідача. Посилання апелянта на те, що помічник судді запропонував подати заяву про розгляд справи за відсутності позивача та не повідомив про необхідність заявлення клопотання про заміну відповідача, не спростовує обов`язку позивача як ініціатора судового процесу вживати заходів для належного визначення суб`єктного складу учасників спору. Крім того, суд першої інстанції в ухвалі від 24.09.2025 визнавав явку позивача обов`язковою, що свідчить про надання позивачу можливості особистої участі у судовому засіданні для врегулювання процесуальних питань, однак позивач у судове засідання не з`явився, а його представник подав заяву про розгляд справи за відсутності позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не може бути відповідачем, оскільки вона підтвердила відсутність відношення до спірної квартири, а також через неможливість встановити її місцезнаходження, не є підставою для визнання належним відповідачем органу державної виконавчої служби. Законодавчо визначений механізм захисту порушених прав у спорах про зняття арешту з майна передбачає залучення саме боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, як відповідачів. Відсутність інформації про місцезнаходження такої особи не змінює правил визначення належного відповідача.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов подано до неналежного відповідача, а оскільки позивач не скористався правом на заміну відповідача чи залучення співвідповідача, суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог. Зазначений висновок узгоджується з положеннями статті 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 січня 2026 року - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 07.09.2026 р.

Головуючий: Судді: