Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №760/17462/21 — Київський апеляційний суд

справа № 760/17462/21

провадження № 22-ц/824/7775/2026

головуючий у суді І інстанції Українець В. В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Солом`янського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року позовну заяву задоволено частково.

Представник ОСОБА_1 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення. Просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 54 553 гривні 40 копійок та витрати на проведення експертизи в сумі 25 000 гривень.

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Не погоджуючись із вказаним рішеннями суду адвокат Антонов Кирило Олександрович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви щодо розподілу судових витрат.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що заява про ухвалення додаткового рішення та додані до неї документи про понесення судових витрат не входять до переліку, визначеного ч. 7 ст. 43 ЦПК України.

Вказує, що позивач звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення суду про розподіл судових витрат у справі № 760/17462/21, здійснив це саме в електронній формі - за допомогою електронного кабінету ЄСІТС представника позивача.

Отже, вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, помилково не звернув увагу на той факт, що позивач, подаючи заяву про ухвалення додаткового рішення із додатками, здійснив це за допомогою зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС представника позивача, подавши цю заяву та додані до неї докази в електронній формі, що на його думку звільняє позивача від надсилання копії цієї заяви з додатками іншим учасниками справи та подання доказів такого надсилання суду.

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

У судовому засіданні 25 серпня 2026 року представник апелянта просив додаткове рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви щодо розподілу судових витрат.

Представник відповідача в судове засідання призначене на 25 серпня 2026 року не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Відповідно до положень статей 223, 372 ЦПК України неявка належним чином повідомлених учасників справи не перешкоджає її апеляційному розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Разом з тим частина друга вказаної статті передбачає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі №359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Таким чином, вирішення питання про судові витрати шляхом ухвалення додаткового рішення є прямо передбаченим процесуальним законом способом реалізації права сторони на компенсацію понесених нею витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Пунктами 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані із проведенням експертизи.

Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Частиною другою статті 141 ЦПК України передбачено загальне правило, відповідно до якого інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, за наявності належних доказів понесення відповідних витрат та з урахуванням результатів розгляду спору суд повинен вирішити питання про їх розподіл, а не відмовляти у їх компенсації з формальних підстав, які не призвели до позбавлення іншої сторони процесуальної можливості захистити свої права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, виходив із того, що представником позивача не надано доказів надсилання відповідачу копії заяви про ухвалення додаткового рішення разом із доданими до неї документами, у зв`язку з чим відповідач був позбавлений можливості заперечувати щодо розміру та співмірності заявлених витрат.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

За змістом ч.7 ст. 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.

Так, частина сьома статті 43 ЦПК України встановлює спеціальний порядок надсилання документів іншим учасникам справи у разі їх подання до суду в електронній формі. Водночас законодавець визначив конкретний перелік документів, на які поширюється зазначена процесуальна вимога.

Зокрема, до такого переліку віднесено заяву по суті справи, зустрічний позов, заяву про збільшення або зменшення позовних вимог, заяву про зміну предмета або підстав позову, заяву про залучення третьої особи, апеляційну та касаційну скарги, а також документи, що до них додаються.

Заява про ухвалення додаткового рішення відповідно до статті 270 ЦПК України до переліку документів, прямо визначених частиною сьомою статті 43 ЦПК України, не віднесена.

Отже, саме по собі подання заяви про ухвалення додаткового рішення та доданих до неї доказів в електронній формі через електронний кабінет учасника справи не може автоматично ототожнюватися з поданням документів, зазначених у частині сьомій статті 43 ЦПК України, щодо яких законом прямо встановлено обов`язок надати доказ їх надсилання іншому учаснику справи.

При цьому суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 83 ЦПК України, не навів належного обґрунтування того, яким саме чином невиконання відповідного процесуального обов`язку, за встановлених у цій справі обставин, позбавляло відповідача можливості реалізувати свої процесуальні права.

Відповідно до частини п`ятої статті 43 ЦПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

Частиною шостою статті 43 ЦПК України передбачено, що процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

При цьому законодавець, запроваджуючи електронний спосіб комунікації між учасниками судового процесу, виходив із того, що наявність зареєстрованого електронного кабінету забезпечує учаснику справи можливість отримувати процесуальні документи та ознайомлюватися з матеріалами справи в електронній формі.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, інтереси відповідача ОСОБА_2 у даній цивільній справі представляє адвокат Травянко Олександр Іванович.

З матеріалів справи також убачається, що представник відповідача - адвокат Травянко Олександр Іванович має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.

Зазначена обставина підтверджується відповіддю № 39438167 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, відповідно до якої електронний кабінет ОСОБА_3 зареєстрований 14 травня 2019 року.

Таким чином, на момент подання представником позивача заяви про ухвалення додаткового рішення представник відповідача мав діючий та зареєстрований електронний кабінет у ЄСІТС.

Зазначене має істотне значення для правильного вирішення питання про дотримання принципу змагальності сторін, оскільки наявність у представника відповідача зареєстрованого електронного кабінету свідчить про об`єктивну можливість отримання ним процесуальних документів та ознайомлення з матеріалами справи в електронній формі.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що ненадання доказів надсилання заяви та доданих до неї документів автоматично позбавило відповідача можливості надати заперечення щодо заявлених витрат, не відповідає фактичним обставинам справи.

Більше того, суд першої інстанції не встановив, що відповідач фактично не був обізнаний про подання заяви про ухвалення додаткового рішення, не отримав можливості ознайомитися з її змістом або був позбавлений можливості подати заперечення щодо розміру заявлених витрат.

Навпаки, матеріали справи свідчать про наявність у представника відповідача зареєстрованого електронного кабінету, а отже про наявність технічної та процесуальної можливості отримувати документи у межах відповідної цивільної справи.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що принцип рівності сторін є одним зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду та вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою позицію в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

У цій справі такої нерівності не встановлено.

При цьому колегія суддів враховує актуальний підхід Верховного Суду до оцінки процесуальних порушень, пов`язаних із поданням доказів судових витрат.

Так, у постанові Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі № 604/423/23 зазначено, що у випадку недотримання заявником вимог щодо належного направлення відповідних копій документів іншій стороні, а також у разі ненадання суду доказів підтвердження факту такого надсилання, суд не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви, адже відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про відшкодуванні витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення з цього питання.

Наведені висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/14138/18, від 24 березня 2021 року у справі № 756/2399/18.

Проте змістом наведених постанов підтверджується, що положення частини дев`ятої статті 83 ЦПК України не можуть бути (у випадку їх недотримання) безумовною підставою відмови у розподілі витрат на правову допомогу, якщо іншій стороні надано можливість спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

У процедурі розгляду заяви сторони про розподіл судових витрат, у тому числі на правову допомогу, суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони (висновки, викладені у дпостанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, провадження № 12-43гс22).

При розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», що є складовою права на справедливий суд (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Серявін проти України», заява №4909/04 від 10 лютого 2010 року).

Застосовуючи зазначені правові підходи до обставин цієї справи, колегія суддів виходить із того, що відповідач не був позбавлений процесуальної можливості заперечити проти заявленого розміру витрат.

Більше того, відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України саме на сторону, яка заперечує проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, покладається обов`язок доведення їх неспівмірності.

Отже, для відмови у компенсації витрат недостатньо лише припущення про можливу неспівмірність таких витрат. Необхідним є встановлення конкретних обставин, які свідчать про їх неспівмірність, або наявність відповідного клопотання іншої сторони.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідачем було подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, заперечення щодо їх обсягу, вартості, необхідності або неспівмірності.

Таким чином, суд першої інстанції фактично відмовив у компенсації судових витрат не через відсутність доказів їх понесення, необґрунтованість чи неспівмірність, а виключно з формальної підстави ненадання доказів надсилання копій заяви та додатків.

Однак така підстава за встановлених у цій справі обставин не є достатньою для позбавлення позивача права на компенсацію понесених судових витрат.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, фактично не здійснив оцінки доказів, наданих на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу та проведення експертизи, не встановив їх фактичного розміру, необхідності та зв`язку з розглядом справи, а також не визначив суму, яка відповідно до положень статті 141 ЦПК України підлягає розподілу.

Так, із матеріалів справи слідує, що стороною позивача разом з першою заявою по суті спору було заявлено про попередній орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу у сумі 32 499 грн 00 коп.

Відповідно до ч. 4 ст. 141 ЦПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

У заяві про відшкодування витрат, остаточно понесених стороною позивача заявлено збільшену суму витрат на правничу допомогу у розмірі 54 553 грн 40 коп. В обґрунтування зміни розміру понесених витрат представником позивача наведено обґрунтовану мотивацію, що до позову було подано усі можливі докази, які відповідач не визнавав, у зв`язку з чим судом було призначено судову експертизу, оплату якої було покладено на сторони порівно. У зв`язку з відмовою відповідача оплачувати експертизу судом повторно було направлено справу до експертизи, яка була повністю сплачена позивачкою.

Відтак, із матеріалів справи вбачається, що сторона позивача не мала наперед передбачити відповідну процесуальну поведінку іншої сторони спору, яка не сприяла вирішенню спору в розумні строки.

З урахуванням наведено відсутні підстави для відхилення заяви в частині перевищених заявлених до відшкодування витрат, що перевищують попередній розрахунок.

Аналогічно апеляційний суд вважає доведеними підстави для подання остаточних доказів щодо розміру понесених витрат на правничу допомогу після ухвалення судового рішення.

Окрім того, колегія апеляційного суду не може погодитися із відмовою суду першої інстанції щодо розподілу витрат позивача на проведення експертизи у сумі 25 000 грн, яка є відмінною від витрат на професійну правничу допомогу (див. п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Докази понесення відповідних витрат, пов`язаних із розглядом справи, а саме у зв`язку з проведенням експертизи, наявні у матеріалах справи, були використані в рішенні в частині визначення вартості спірного майна та відповідно розподілу такого майна із відшкодуванням компенсації.

Судові витрати є складовою судового захисту, а тому право сторони на їх компенсацію не може бути нівельоване виключно формальним недотриманням процесуальної вимоги, якщо це порушення не призвело до реального обмеження процесуальних прав іншого учасника справи.

Як убачається з матеріалів справи, представником позивача на підтвердження заявлених витрат на професійну правничу допомогу подано належні документи, з яких можливо встановити підстави виникнення відповідних витрат, обсяг наданої правничої допомоги та її вартість, а також витрат на проведення експертизи.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Частиною третьою статті 137 ЦПК України передбачено подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та значенням справи для сторони.

Колегія суддів, дослідивши подані документи, вважає підтвердженим факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі 54 553,40 грн та проведення судової експертизи.

При цьому відповідачем не подано заперечень, які б свідчили про неспівмірність заявленої суми із складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи, часом, витраченим на її виконання, або значенням справи для позивача.

З огляду на відсутність відповідного клопотання відповідача про зменшення розміру витрат, а також з урахуванням поданих доказів, колегія суддів не вбачає правових підстав для зменшення підтвердженого розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У цій справі суд першої інстанції помилково застосував положення статей 43 та 83 ЦПК України, ототожнивши формальне ненадання доказів надсилання заяви з відсутністю у відповідача можливості реалізувати свої процесуальні права, хоча представник відповідача мав зареєстрований електронний кабінет у ЄСІТС.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення є передчасним та таким, що не відповідає встановленим обставинам справи і вимогам процесуального закону.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви представника ОСОБА_1 про розподіл судових витрат.

За встановлених у справі обставин та за відсутності доказів неспівмірності заявлених витрат колегія суддів вважає підтвердженими витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 54 553,40 грн та витрати на проведення експертизи в сумі 25 000 грн.

Відтак заява представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви щодо розподілу судових витрат, які складаються з витрат на правову допомогу, витрат на проведення експертизи.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 54 553 грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення експертизи в розмірі 25 000 грн 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ).

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба