Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №466/7180/24 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/7180/24

Провадження № 2/466/228/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючий суддя Едер П. Т.

секретар с/з Якубів І. О.

з участю: представника позивача Кушпети І. В.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача Остапіва Р. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Кушпета Ірина Володимирівна, до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Лесі Василівни про визнання особи такою, що не входить до кола спадкоємців першої черги, яка немає права на спадкування за законом після смерті померлого та визнання за особою права власності на майно в порядку спадкування за законом після смерті померлого,-

в с т а н о в и в:

08 липня 2024 року позивач ОСОБА_2 через свого представника- адвоката Кушпету Ірину Володимирівну звернулась до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Лесі Василівни про визнання особи такою, що не входить до кола спадкоємців першої черги, яка немає права на спадкування за законом після смерті померлого та визнання за особою права власності на майно в порядку спадкування за законом після смерті померлого, в якому просить

- визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ) такою, що не входить до кола спадкоємців першої черги та не має права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (громадянки Канади) право власності на транспортний засіб марки HONDA, модель - CR-V, сірого кольору, номер шасі: НОМЕР_2 , 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 та квартиру зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 277941946101 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- стягнути із відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати у розмірі сплаченого судового збору та додаткові витрати які будуть понесені на правову допомогу.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Обґрунтування позивача.

Позивач зазначає, що вона, ОСОБА_2 являється дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Крім неї, у померлого ОСОБА_4 є ще син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який проживає на території російської федерації та є її громадянином, який не претендує на спадщину.

Позивач стверджує, що єдиними родичами, на день смерті ОСОБА_3 , які входять до кола спадкоємців першої черги по закону є його рідні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , який перебував у тісних та приязних відносинах із ними до своєї смерті.

Крім цього, у померлого ОСОБА_3 є ще його рідна сестра ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , який також мав приязні і тісні відносини із своєю рідною сестрою.

Позивач зазначає, що оскільки вона проживає в Канаді, то після смерті батька, від її імені на підставі довіреності ОСОБА_7 , подано відповідну заяву до приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л. В., якою 15 грудня 2022 року заведено спадкову справу №21/2022 про вступ у спадщину ОСОБА_2 , дочки померлого, як єдиної спадкоємниці по закону першої черги. Однак, йому було повідомлено, що спадкову справу заведено ОСОБА_1 , яка подала заяву та копію свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , як єдиною спадкоємницею, дружиною померлого, і про інших спадкоємців їй не відомо, хоча станом на день смерті за твердженням позивача дана особа була та є йому чужою людиною. Із сторони представника ОСОБА_2 повідомлено нотаріусу, що дана особа не може бути його дружиною, оскільки фактично та юридично померлий ОСОБА_3 на день смерті не перебував у шлюбі. Позивач вказує, що останні дні перед смертю ОСОБА_3 перебував із своїми сестрами та їх родичами.

Позивач доводить, що жодної особи, такої, як ОСОБА_1 ніхто не бачив, ні з лікарні, де перебував перед смертю померлий, ні на його похоронах, ні в період коли він приїхав на територію України.

За доводами позивача, нотаріусу було повідомлено, що ОСОБА_1 була фіктивною дружиною на папері з 11.12.2015 року по 28.01.2020 року, оскільки шлюб, ще при житті її батька, за особистою його позовною заявою про розірвання шлюбу, рішенням Нижньовартовського судового району міста окружного значення Нижньовартовська Ханти-Мансійського автономного округу - Югри російської федерації №7 від 28 січня 2020 року було розірвано та шлюбні відносини юридично припинились з 03 березня 2020 року, а фактично, як зазначив померлий у позові, припинились ще з 01.01.2018 року, про шо свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу зареєстрованого № НОМЕР_4 Управлінням запису актів цивільного стану адміністрації міста Нижньовартовська Ханти-Мансійсько автономного округу – Югри російської федерації 02 липня 2020 року та виданого повторно Органом ЗАЦС Москва №68 12 грудня 2022 року.

Крім того, позивач зазначає, що під час подачі додаткових документів, які вимагала надати нотаріус Бойко Л.В. для підтвердження родинних відносин заявниці ОСОБА_2 , нотаріусом було повідомлено про наявність рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2023 року по справі №466/5733/23 поданої в окремому провадженні за заявою ОСОБА_1 , яким встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі між ОСОБА_3 з 11 грудня 2015 року до моменту його смерті.

Для захисту інтересів ОСОБА_2 на вище вказане рішення було подано апеляційну скаргу, де Львівським апеляційним судом від 06.11.2023 року винесено постанову, якою рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2023 року по справі №466/5733/23 яким встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі між ОСОБА_3 з 11 грудня 2015 року до моменту його смерті було скасовано та у поданні заяви на встановлення юридичного факту перебування у шлюбі залишено без розгляду. Постанова набрала законної дії з дня її прийняття з 06.11.2023 року.

За доводами позивача, із сторони заявника ОСОБА_1 було подано приватному нотаріусу Бойко Л.В. недостовірні дані та приховано факт, що на день смерті ні юридично, ні фактично остання не була дружиною померлого. Такі ж недостовірні дані були подані в суд, рішення якого станом на даний час є скасоване.

Позивач вказує, що єдиними спадкоємцями по закону померлого ОСОБА_3 , є його діти, від першого шлюбу, які народжені від громадянки за національністю - башкирії, ОСОБА_8 1959 року народження, а саме: дочка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , яка станом на даний час є громадянкою Канади де і проживає та син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який проживає на території російської федерації та є її громадянином.

Єдиним законним спадкоємцем по закону першої черги позивач вважає себе ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що зважаючи на те, що ОСОБА_1 , на день смерті ОСОБА_3 , була, та є чужою людиною, до кола спадкоємців першої черги, ні другої черги, ні в іншому порядку визначеним законодавством не належить, відповідно, така особа, що подала заяву про прийняття спадщини повинна бути визнаною такою, що не входить до кола спадкоємців по закону, яким належить права на спадщину у відповідності до закону.

Обґрунтування заперечень відповідача.

16 серпня 2024 на адресу суду через систему «Електронний суд» поступив відзив на позовну заяву представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Остапіва Р. Ю.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає, що даний позов відповідач заперечує повністю з наступних обставин. На підставі рішення Нижньовартівського суду від 28.01.2020 року шлюб між відповідачем та ОСОБА_3 було розірвано. Однак дане рішення є скасованим згідно Апеляційного визначення у справі № 11- 234/2003 від 11.08.2023 року Нижньовартовського міського суду Хантимантсійського автономного округу- Югри, про що відповідачу відомо. Вказані обставини досліджувались Львівським апеляційним судом та відповідно до постанови Львівського апеляційного суду від 06.11.2023 року чітко зазначено, що в ОСОБА_1 , не було необхідності звертатися до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення так як наявний у неї оригінал свідоцтва про укладення шлюбу виданого 11 грудня 2015 року управлінням РАЦС адміністрації міста Нижньовартовська-Ханти-Мансійського автономного округу – Югри російської федерації є належним документом, який свідчить про перебування заявниці ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у зареєстрованому шлюбі починаючи з 11.12.2015 року, і такий повинен прийматися на території України під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостилю, тощо). Також Апеляційним судом при розгляді справи №466/5733/23 враховано та взято до уваги надане суду Апеляційне визначення “Оскільки судове рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 скасовано, що стверджується наявними у справі доказами, поданими суду на стадії апеляційного розгляду справи”. Рішення Львівського апеляційного суду набрало законної сили 06.11.2023 року. Таким чином, ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 11.12.2015 року виданим управлінням РАЦС адміністрації міста Нижньовартовська Ханти-Мансійського автономного округу-Югри російської федерації (що міститься в матеріалах справи з перекладом на українську мову).

За доводами сторони відповідача, ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 11.12.2015 року виданим управлінням РАЦС адміністрації міста Нижньовартовська Ханти-Мансійського автономного округу-Югри російської федерації. Так, перебуваючи в вересні 2014 року на заробітках у вище зазначеному місті вона познайомилася з ОСОБА_3 , а 11.12.2015 року уклали шлюб. Повернувшись у 2016 році в України, переїхала жити до свого чоловіка ОСОБА_9 в АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 раптово помер в лікарні м. Буськ, Львівської області. Оскільки відповідач перебувала за кордоном і новина від її дядька ОСОБА_10 застала її неочіковано вона в терміновому порядку приїхала в Україну-Львів приблизно 23 годині вечора 17.11.2022 року та дізналася, що його вже поховали. Лише на наступний день 18.11.2022 року ОСОБА_1 приїхала на могилу чоловіка в с. Утішки.

15.12.2022 року вона, ОСОБА_1 подала до нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л. В. заяву про вступ у спадщину. Надала належним чином завірену та апостильовану копію свідоцтва про шлюб з перекладом на українську мову. 25.05.2023 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л.В., надано відповідь в якій вказано, що видача свідоцтва про право на спадщину не можлива, так як не можна встановити родинний зв`язок. Проблема на думку нотаріуса полягала в тому, що шлюб укладено в російській федерації і вона не може перевірити достовірність наданих документів для підтвердження факту шлюбу. Враховуючи викладене те, що відповідач не мала іншої можливості документально підтвердити факт наявності шлюбу між нею та ОСОБА_3 , вона звернулася до суду. У зв`язку з неможливістю отримати свідоцтво на прийняття спадщини вона звернулась з заявою про встановлення факту перебування у шлюбі, яку рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26.06.2023р. було задоволено.

Представник відповідача вказує, що факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у шлюбі однією сім`єю підтверджується численними доказами, придбанням спільного майна в тому числі автомобіля та його обслуговуванням, її тимчасовою реєстрацією в квартирі покійного чоловіка та свідками.

Представник відповідача зазначає, що позивачем не наведено жодного реального доказу який б спростовував факт перебування відповідача з ОСОБА_3 , у шлюбі. Про це свідчить саме свідоцтво про шлюб. Рішення Нижньовартівського суду від 28.01.2020 року яким шлюб між відповідачем та ОСОБА_3 , розірвано, скасоване згідно Апеляційного визначення у справі № 11-234/2003 від 11.08.2023 року Нижновартовського міського суду Хантимантсійського автономного округу- Югри, про що позивачу достеменно відомо.

Відповідач зазначає, що додатково про їхні стосунки свідчить довідки ВПО її та її матері (тещі покійного) від 27.04.2022р., коли на її прохання її чоловік офіційно зареєстрував її та її матері місце проживання в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , де вони проживали з чоловіком ОСОБА_3 . З огляду на що взагалі не зрозуміло на які докази покликається позивач коли стверджує про нереальність їхніх відносин з чоловіком.

Також на думку сторони відповідача, незрозумілою є вимога щодо спадкування за законом спадщини, що залишились після смерті спадкодавця оскільки, ні відповідачем, ні нотаріусом жодним чином не унеможливлювалось прийняття спадщини позивачем. І саме дії представників позивача (подача заяв про призупинення оформлення спадщини) призводять до призупинення цього процесу. Таким чином у даних вимогах також слід відмовити за безпідставністю.

У зв`язку з вищевикладеним сторона відповідача просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

02 вересня 2024 на адресу суду через систему «Електронний суд» поступила відповідь на відзив представник позивача ОСОБА_2 адвоката Кушпети І. В.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що про наявність рішення суду про розірвання шлюбу відповідачу було відомо до моменту подання заяви до Шевченківського районного суду м. Львова по справі № 466/5733/23 про встановлення юридичного факту, яка подана в суд 31.05.2023 року такий факт не відповідає дійсності, що свідчить на її думку про обман. Даний факт, підтверджує долучені із сторони представника відповідача до матеріалів справи, як вважає сторона позивача сумнівні документи копії перекладу Апеляційного визначення у справі «11-234/2003 від 11.08.2023 року Нижньовартовського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу –Югри, у якому чітко вказано, що ОСОБА_1 звернула із заявою до апеляційного суду російської федерації 22.05.2023 року і 25.05.2023 року коли нотаріус відмовляв у видачі свідоцтва на спадщину, остання вже мала у матеріалах справи свідоцтво про розірвання шлюбу. Тобто, своїми діями, оскаржуючи рішення суду Нижньовартовського судового району міста окружного значення Нижньовартовська Ханти-Мансійського автономного округу – Югри №7 російської федерації, відповідач та її представник визнають, наявність такого рішення про розірвання шлюбу від 28.01.2020 року, укладеного між відповідачем та померлим ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_10 . Якби такий факт не визнавався із сторони відповідача, як стверджує її представник, що долучені до позовної заяви копію свідоцтва про розірвання шлюбу та копія довідки про шлюб виданих на території російської федерації, тоді б і не було необхідності, щось оскаржувати до апеляційного суду російської федерації.

Щодо долучених із сторони представника відповідача до матеріалів справи документів копії перекладу Апеляційного визначення у справі «11-234/2003 від 11.08.2023 року Нижньовартовського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу –Югри, такі документи на думку позивача, не є належними та допустимими, і проти таких заперечує з наступних підстав. Надані документи складені на території російської федерації після смерті ОСОБА_3 , носять сумнівний характер, оскільки не відповідають вимогам Постанови КМ України №107 від 04.02.2023 року, відповідно до п. 1 «під час дії воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, які приймались на території російської федерації до 24.01.2022 року, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостилю тощо), і відповідно, всі документи, які приймались на території російської федерації після 24.02.2022 року потребують спеціального посвідчення. Даний документ носить сумнівний характер, щодо достовірності засвідчення, достовірності видачі документу відповідним органом, а саме судом російської федерації. Проставлений апостиль на відповідному документі, підтверджує лише підпис нотаріуса який видав дану копію, та апостиль не засвідчує достовірність самого документу, а в самому документі, нотаріус засвідчує підпис перекладача який здійснював переклад на українську мову. Даний апостиль не засвідчує достовірність видачі такого документу. Не важко догадатись, що метою було, обманним шляхом заволодіти спадковим майном, але їй це через нотаріуса не вдалось, саме судом російської федерації, не засвідчує достовірність підпису судді, що видав.

Тому такі докази на переконання позивача, носять сумнівний характер, та не відповідають волевиявленню самого померлого ОСОБА_3 та свідчать про те, що відповідач свідомо ввела суди російської федерації в оману з метою ухвалення незаконного рішення із подальшим використанням його на території України, законність якого буде із сторони суду важко перевірити, через припинення правових відносин із росією. Тому, такі документи що суперечать правам людини, в даному випадку правам померлого, не можуть братись до уваги, як докази, щодо перебування в зареєстрованому шлюбі осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 11.12.2015 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, представник позивача зазначає, що твердження представника відповідача, що ОСОБА_1 про наявність рішення про розірвання шлюбу дізналась лише із апеляційної скарги у серпні 2023 року, також носить суперечливий характер, оскільки такі документи, а саме їх оригінали, ще у травні місяці 2023 року надавались приватному нотаріусу Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л. В., якою заведено спадкову справу №21/2022 від 15 грудня 2022 року, додавались разом із поясненням слідчому ОСОБА_11 в межах кримінального провадження, які їй та її представникам про їх наявність повідомляли ще у травні.

Представник позивача, наголошує, що ще при житті, ОСОБА_3 не виявив бажання, та наміру поновити шлюбні відносини із ОСОБА_1 , після розірвання їх шлюбу, шляхом скасування вище вказаного рішення та юридичного поновлення шлюбних відносин у відділі РАЦС, про щоб засвідчував відповідний документ, який мав би бути виданий до 15.11.2022 року до дня його смерті. А такого документу не існує, наявне лише свідоцтво про розірвання шлюбу зареєстрованого № 130209860008800457006 Управлінням запису актів цивільного стану адміністрації міста Нижньовартовська Ханти-Мансійського автономного округу – Югри Російської Федерації 02 липня 2020 року та на вимогу сина ОСОБА_5 виданого повторно Органом ЗАЦС Москва №68 12 грудня 2022 року та довідка із відповідного органу про факт припинення шлюбу. Дані документи, долучались нотаріусу, правоохоронним органам, і в суди. Виходячи із всіх обставин даної справи, представник позивача припускає, що ОСОБА_1 звернулась до суду для встановлення юридичного факту перебування у шлюбі, оскільки, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л. В., якою заведено спадкову справу №21/2022 від 15 грудня 2022 року повідомила про наявність оригіналу свідоцтва про розірвання шлюбу зареєстрованого № НОМЕР_4 Управлінням запису актів цивільного стану адміністрації міста Нижньовартовська Ханти-Мансійського автономного округу – Югри Російської Федерації 02 липня 2020 року, що виключали докази перебування її у шлюбі із померлим на день його смерті.

Крім того, представник позивача навела міркування про те, якщо б, так як стверджує відповідач, вони з ОСОБА_3 перебували в шлюбі, разом проживали на території України з 2016 року, то її чоловік, для відновлення шлюбу повідомив би ОСОБА_1 , що шлюб розірвано, і за спільним волевиявленням, їм ніщо не перешкоджало після 2020 року зареєструвати шлюб, як громадяни України за законами України так і за законами російської федерації, але як вбачається із долучених до матеріалів справи доказів, на день смерті жодного документу, що підтверджував би факт перебування даних осіб у шлюбних відносинах не має. У самому відзиві, відповідач плутає суд, надаючи дані, які одночасно іншими даними їх спростовує, особливо це стосується дат спільного їх проживання, дат коли особа дізналась про рішення суду російської федерації про розірвання шлюбу та ін.

Тому, сторона позивача просить позовні вимоги задовольнити у повному розмірі.

Пояснення третьої особи.

Третьою особою Приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л. В. письмові пояснення по суті позову суду не подавались.

Процесуальні дії у справі.

08.07.2024 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова надійшла позовна заява ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Кушпета Ірина Володимирівна, до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Лесі Василівни про визнання особи такою, що не входить до кола спадкоємців першої черги, яка немає права на спадкування за законом після смерті померлого та визнання за особою права власності на майно в порядку спадкування за законом після смерті померлого.

Цивільній справі присвоєно номер № 466/7180/24 та встановлено загальний порядок розгляду справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2024 року матеріали цивільної справи, передано для розгляду судді Донченку Ю.В.

У зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 07.11.2024 року про відставку судді ОСОБА_12 , та суддя виключений зі штату Шевченківського районного суду м. Львова з 20.11.2024 року.

На підставі Розпорядження керівника апарату суду «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ», протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2024 року справу № 466/7180/24 передано для розгляду судді Едеру П. Т.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2024 року цивільну справу прийнято до провадження та постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2025 року витребувано докази.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2025 року виправлено описку допущену в 1 абзаці резолютивної частини ухвали Шевченківського районного суду м. Львова 11 грудня 2024 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 14 квітня 2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою (протокольно) Шевченківського районного суду м. Львова від 28 серпня 2026 відмовлено у клопотання представника відповідача адвоката Остапіва Р. Ю. про долучення доказів.

Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів та висновки суду.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 адвокат Кушпета І. В. позовні вимоги підтримала, надавши пояснення, аналогічні викладеній позовній заяві, просила такі задовольнити.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Остапів Р. Ю. позовні вимоги заперечили. Просили суд відмовити у задоволені позовних вимог та підтримали письмовий відзив.

У судове засідання третя особа Приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л. В. не з`явилася.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, встановив наступне.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень, викладених у ст. ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Позивач звернулася до суду з метою захисту свого права на спадкування.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України, в т.ч. шляхом визнання права власності.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року).

Ст. 41 Конституції України гарантує, що кожен громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, яка набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Так, судом встановлено та підтверджено належними та допустимими доказами наступне.

Згідно з свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_5 виданого Буським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , є громадянкою Канади, відповідно до свідоцтва про народження номер реєстрації № НОМЕР_6 виданого 19 листопада 1985 року Тюменським РСФСР, являється дочкою спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У ОСОБА_3 , є син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який проживає на території російської федерації та є її громадянином, доводи позивача, що він не претендує на спадщину суду не спростовано.

В судовому розгляді встановлено, що єдиними родичами, на день смерті ОСОБА_3 , які входять до кола спадкоємців першої черги по закону є його рідні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Крім того, у ОСОБА_3 була рідна сестра ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно з ч. 2 ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Ч. 1 ст. 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті

Відповідно до ч. 1 ст. 1226 ЦК України, частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування» встановлено, що в разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.

Аналізуючи наведені норми закону, слід вважати, що при поділі (виділі) часток у майні, яке перебуває у спільній сумісній власності, в тому числі й визначенні, законом фактично встановлюється презумпція рівності таких часток.

Судом встановлено та визнано сторонами, що спадковим майном, яке належало на праві власності померлому ОСОБА_3 на день його смерті є: транспортний засіб марки HONDA, модель - CR-V, сірого кольору, номер шасі: НОМЕР_2 , 2016 року випуску, реєстраційний номер ВОБОВМ та квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі довіреності, ОСОБА_7 , який діяв в інтересах позивача ОСОБА_2 звернувся із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Лесі Василівни, якою заведено спадкову справу №21/2022 від 15 грудня 2022 року, про вступ у спадщину ОСОБА_2 , дочки померлого (як єдиної спадкоємниці по закону першої черги).

Згідно листа від 14.11.2023 року № 123/02-14 нотаріус ОСОБА_13 повідомила, що спадкову справу заведено певною особою, ОСОБА_1 , яка подала заяву та копію (посторіе) свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , що вона є єдиною спадкоємницею, як дружина померлого.

Рішенням Нижньовартовського судового району міста окружного значення Нижньовартовська Ханти-Мансійського автономного округу - Югри російської федерації №7 від 28 січня 2020 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано. Згідно тексту цього рішення шлюбні відносини юридично припинились з 03 березня 2020 року, а фактично, як зазначив померлий у позові, припинились ще з 01.01.2018 року, що підтверджено Свідоцтвом про розірвання шлюбу зареєстрованого № НОМЕР_4 Управлінням запису актів цивільного стану адміністрації міста Нижньовартовська Ханти-Мансійського автономного округу - Югри російської федерації 02 липня 2020 року та виданого повторно Органом ЗАДС Москва №68 12 грудня 2022 року. Вказане свідоцтво було долучено до спадкової справи оригінал даного свідоцтва про розірвання шлюбу від 12 грудня 2022 року із перекладом на трьох аркушах.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова під 26 червня 2023 року по справі № 466/5733/23 поданої в окремому провадженні за заявою ОСОБА_1 , яким встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі між ОСОБА_3 з 11 грудня 2015 року до моменту його смерті.

Постановою Львівського апеляційного суду від 06.11.2023 року Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2023 року по справі № 466/5733/23, яким встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі між ОСОБА_3 з 11 грудня 2015 року до моменту його смерті скасовано та у поданні заяви на встановлення юридичного факту перебування у шлюбі залишено без розгляду. Постанова набрала законної сили 06.11.2023 року.

Долучені стороною відповідача копії документів перекладу Апеляційного визначення у справі «11-234/2003 від 11.08.2023 року Нижньовартовського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу –Югри, складені на території російської федерації після смерті ОСОБА_3 , на думку суду не відповідають вимогам Постанови КМ України №107 від 04.02.2023 року, відповідно до п. 1 «під час дії воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, які приймались на території російської федерації до 24.01.2022 року, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостилю тощо), і відповідно, всі документи, які приймались на території російської федерації після 24.02.2022 року потребують спеціального посвідчення. Та відповідно до вимог Гаазької Конвенції від 1961 року.

Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав-учасниць Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.

Проставлений апостиль на відповідному документі, підтверджує лише підпис нотаріуса який видав дану копію, та апостиль не засвідчує достовірність самого документу, а в самому документі, нотаріус засвідчує підпис перекладача який здійснював переклад на українську мову. Даний апостиль не засвідчує достовірність видачі такого документу саме судом російської федерації, не засвідчує достовірність підпису судді, що видав.

Із змісту відповідного документу встановлено, що він скасовує рішення Нижньовартовського судового району міста окружного значення Нижньовартовська Ханти-Мансійського автономного округу - Югри російської федерації №7 від 28 січня 2020 року, яким розірвано шлюб укладеного у 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Судом встановлено, що вище вказане рішення скасовувалось після смерті ОСОБА_3 без зазначення апеляційному суду російської федерації, достовірного факту, що на день подання заяви від імені ОСОБА_1 про скасування рішення, що позивач по цій праві ОСОБА_3 помер, про що свідчить у апеляційному визначенні від 11.08.2023 року, що «позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явились, сповіщались за вказаними адресами».

Судова практика, щодо аналогічних спорів на території України та Європейського суду з прав людини, щодо скасування рішень судів після смерті позивача не допускається.

У Постанові ВС ОП КЦ справа №2-4744/11 від 14.02.2022 року, зазначається, що не може бути скасовано заочне рішення суду про розірвання шлюбу, без наміру поновити сімейні відносини - тим паче, якщо пройшов значний проміжок часу після смерті позивача. Враховуючи наведене і прецеденти Європейського суду з прав людини, перегляд заочного рішення та його скасування через значний проміжок часу й після смерті сторони у спорі, де неможливе правонаступництво, без наміру відновлення сімейних відносин в силу смерті однієї із сторін є правомірним випадком обмеження права на доступ до суду. Більше того, встановлення в судовій практиці зворотного принципу призведе до порушення принципу верховенства права через викривлення таких його складників, як правова визначеність правовідносин і res judicata.

Таким чином, суд вважає, що такі документи, що суперечать правам людини, в даному випадку правам померлого, не можуть братись судом до уваги, як докази, щодо перебування в зареєстрованому шлюбі осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 11.12.2015 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, до матеріалів справи позивачем додано та досліджено судом наступні документи:

- копія довідки про укладання шлюбу №4-00648 від 11 грудня 2015 року із перекладом, отримана сином померлого на території російської федерації 03.02.2023 року, у якій вказано дані про укладання шлюбу та вказано: «вище сказаний шлюб - припинений, розірваний»;

- копія свідоцтва про розірвання шлюбу від 12 грудня 2022 року із перекладом та додаткова копія свідоцтва про розірвання шлюбу з апостилем від 21.03.2024 року із перекладом, які підтверджують, що станом на день смерті та ла 21.03.2024 року шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений 11 грудня 2015 року на підставі рішення суду російської федерації від 03 березня 2020 року розірваний, і відсутні будь які відомості, щодо його поновлення, чи відміни рішення суду про розірвання. Тобто, після смерті ОСОБА_3 , шлюбні відносини не поновлялись, на території російської федерації з 03.03.2020 року по даний час, вони не є чоловіком та дружиною;

- копія Постанови Львівського апеляційного суду від 06.11.2023 року по справі №466/5733/23, якою рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2023 року, про встановлення факту перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_3 з 11.12.2015 року по день його смерті, скасовано. Скасовуючи дане рішення, суд виходив із наступного: «що в даній справі є очевидним спір про право на спадкове майно, який підлягає вирішенню в порядку позовного, а не окремого провадження. Та ОСОБА_1 роз`яснено, що: «Що позивач, в даному випадку ОСОБА_1 має право подати позов на загальних підставах»;

- копія відповіді Департаменту Шевченківського відділу соціального захисту із додатками про взяття відповідача ОСОБА_1 на облік, як ВІТО від 01.03.2024 року у якій відсутні дані, що при отриманні статусу ВПО із сторони ОСОБА_1 було повідомлено про даність чоловіка та перебування у шлюбних відносинах із ОСОБА_3 ;

- копія відповіді Міністерства юстиції України від 22.04.2024 року;

- копія рішення Буського районного суду Львівської області від 28.02.2025 року про справ №445/2734/23.

Судом витребувано спадкову справу у якій знаходиться довідка з ДРРП про наявність на день смерті спадкодавця у ОСОБА_1 майна, яке належало померлому на праві спільного майна подружжя, яке було придбане відповідачем 2017 року в час перебування в шлюбі із померлим, а саме: наявність квартири за адресою АДРЕСА_4 (за даною адресою спадкодавець був зареєстрований на день смерті). Також, витребувано інформацію із Шевченківського відділу соціального захисту, про надання документів які подавала відповідач на реєстрацію себе, як внутрішньо переміщену особу, де також встановлено, що на день реєстрації 27.04.2022 року остання не надавала жодного документу на підтвердження перебування у шлюбі із померлим (спадкодавцем).

На виконання ухвали суду про витребування доказів отримано додаткові докази, про те, що ще при житті ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не визнавали на території України, факт перебування один з одним у зареєстрованому шлюбі, так і не визнавали фактичне спільне перебування у шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу.

Так, надані приватними нотаріусами наступні документи:

- приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Мартюк Н. М. було вчинено нотаріальні дії, щодо реєстрації договору дарування квартири (у реєстрі під №2041 від 26.12.2023 року), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , укладеного між власником (дарувальником) ОСОБА_1 та обдарованою ОСОБА_14 (мамою позивача), та заява від ОСОБА_1 . В даних документах, позивачка особисто зазначає: «що майно яке було набуте нею у 2017 році, яке дарується її мамі, придбане за власні кошти 06.10.2017 року, оскільки, вона при придбанні даного майна не перебувала у зареєстрованому шлюбі, ні у фактичних шлюбних відносинах з жодною особою»;

- приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Боднарчук О. І. було вчинено нотаріальні дії, щодо реєстрації договору купівлі - продажу квартири (у реєстрі під №37437910 від 06.10.2017 року), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 укладеного між власником (продавцем) ОСОБА_15 (РНКОПП: НОМЕР_7 ) та покупцем ОСОБА_1 , у якому в п. 7 зазначено: «Покупець свідчить, що: - вищевказана квартира придбається нею за особисті кошти, у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебуває» та додано особисту Заяву в якій зазначає наступне: «Я, ОСОБА_1 , цією, заявою свідчу, що квартира АДРЕСА_5 придбається мною за особисті кошти, у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебуваю, особи які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на вищевказані кошти, в тому числі відповідно до ст. 69-74, 97 СК України відсутні».

Судом встановлено, що підтвердження того, що в період перебування ОСОБА_3 на території України, а саме з моменту введення воєнного стану у зв`язку із російською агресією до моменту його смерті, фізично не проживав із ОСОБА_1 , є той факт, що остання перебувала за кордоном.

Крім того, на виконання ухвали суду від 21.02.2025 року надано матеріали цивільних справ №466/5733/23 та №466/13411/23.

З досліджених в судовому засіданні матеріалів цивільної справи №466/5733/23 встановлено, що на підставі відповідної Довідки від 27.04.2022 року №1308-5001407465, ОСОБА_1 зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_6 , і у квітні 2022 року ОСОБА_3 , дозволив зареєструватись ОСОБА_1 та її батькам, як внутрішньо переміщеним особам у квартирі (яка належала йому на праві власності та входить до спадкового майна) за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки останні були зареєстровані та проживали на території м. Краматорськ Донецької області де ведуться бойові дії.

Отже, з даної довідки встановлено, що ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою, яка проживала на території м. Краматорськ, Донецька області і після повномасштабного вторгнення російської федерації, змушена була виїхати на західну частину Україну. Суд приймає доводи сторони позивача, що якби, відповідач проживала у м. Львові, то відповідно б не просила статусу внутрішньо переміщеної особи.

Статтями 1261-1265 ЦК України передбачено 5 черг спадкування за законом, які у визначеному законодавством порядку закликаються до спадкування почергово.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Відповідно до статті 1263 ЦК України у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1265 ЦК України у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Отже, суд приходить висновку, що у відповідності до ст. 1261 ЦК України, зважаючи на те, що на день смерті спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 шлюб укладений на території російської федерації у 2015 році, між відповідачем ОСОБА_1 був розірваний та на підставі свідоцтва про розірвання шлюбу виданого на території російської федерації з березня 2020 року такі особи юридично не є чоловіком та дружиною, а фактично припинені з 01.01.2018 року, як було повідомлено ж самим ОСОБА_3 в особистій позовній заяві про розірвання поданої до суду російської федерації, відповідно ОСОБА_1 не входить до першого кола спадкоємців, на день смерті була чужою людиною та не має права на спадщину, яка залишилась після померлого.

Судом під час розгляду справи задоволено клопотання про допит свідків.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що він дії на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 , оскільки вона проживає у Канаді. Вказав, що він звернувся із заявою від імені ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л. В., якою заведено спадкову справу №21/2022 від 15 грудня 2022 року, про вступ у спадщину ОСОБА_2 , дочки померлого. Однак, йому було повідомлено, що спадкову справу заведено певною особою, ОСОБА_1 , яка подала заяву та копію свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , що вона є єдиною спадкоємницею, як дружина померлого і про інших спадкоємців їй не відомо. Тоді він повідомив нотаріусу, що дана особа не може бути його дружиною, оскільки фактично та юридично померлий ОСОБА_3 на день смерті не перебував у шлюбі та що оостанні дні перед його смертю ОСОБА_3 перебував із своїми сестрами та їх родичами.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , яка є рідною сестрою ОСОБА_3 пояснила, що вони з братом мали приязні і тісні відносини, він завжди приїжджав у гості, приймав участь у різних святкуваннях та постійно спілкувались за допомогою засобів зв`язку коли він перебував у росії та особисто коли приїжджав на територію України. Зазначила, що брат ОСОБА_3 жодного разу не розказував, що у нього є дружина ОСОБА_1 . Кожного разу коли брат приїжджав на територію України, завжди був сам, жодного разу не згадував, що у нього є дружина, яку він любить та з якою він проживає разом однією сім`єю, веде спільне господарство.

Допитана в судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 , як свідок пояснила, що вона є дружиною померлого ОСОБА_3 . Перебуваючи в вересні 2014 року на заробітках вона познайомилася з ОСОБА_3 , а 11.12.2015 року вони уклали шлюб. Повернувшись у 2016 році в Україну, переїхала жити до свого чоловіка ОСОБА_9 в АДРЕСА_1 . Зазначила, що перебуваючи у шлюбі спільних дітей не було, але з чоловіком вели спільне господарство, проживали разом, сплачували комунальні послуги, спільно відмічали дні народження, святкові дні, Різдво, новий рік, разом відпочивали, разом здійснювали різного роду покупки. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 раптово помер в лікарні м. Буськ, Львівської області. Оскільки вона перебувала за кордоном і новина від її дядька ОСОБА_10 застала її неочіковано вона в терміновому порядку в найближчим рейсом 17.11.2022 року вилетіла з Париж-Франція до Варшави-Польща (оскільки авіаперевезення пасажирів в Україні тимчасово не діє) звідки автобусом приїхала в Україну-Львів приблизно 23 годині вечора 17.11.2022 року та дізналася, що ОСОБА_16 вже поховали. Лише на наступний день 18.11.2022 року приїхала на могилу чоловіка в с. Утішки. 15.12.2022 року вона подала до нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л. В. заяву про вступ у спадщину. Надала належним чином завірену та апостильовану копію свідоцтва про шлюб з перекладом на українську мову. 25.05.2023 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л.В., надано відповідь в якій вказано, що видача свідоцтва про право на спадщину не можлива, так як не можна встановити родинний зв`язок. Проблема на думку нотаріуса полягала в тому, що шлюб укладено в російській федерації і вона не може перевірити достовірність наданих документів для підтвердження факту шлюбу. Тому вона звернулась до суду з заявою про встановлення факту перебування у шлюбі. Крім того пояснила, що підставі рішення Нижньовартівського суду від 28.01.2020 року шлюб між нею та ОСОБА_3 було розірвано. Однак дане рішення є скасованим згідно Апеляційного визначення у справі № 11- 234/2003 від 11.08.2023 року Нижньовартовського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу- Югри.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 , який являється другом ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_1 є його племінницею. У період 2014-2015 роках він попросив ОСОБА_3 взяти його племінницю із собою на територію російської федерації з метою працевлаштування, оскільки вона проживала на території м. Краматорська, Донецької області , а з 2014 року на даній території було оголошено Антитерористичну операцію і для захисту свого життя вона втекла і не мала заробітку та місця проживання. Після того, ОСОБА_3 разом з його племінницею у 2015 році поїхали на територію російської федерації , де вона проживала у його квартирі та він знайшов їй роботу. Крім того, зазначив, що ОСОБА_1 по віку була таких же років, як і діти ОСОБА_3 . Також свідок зазначив, що йому було відомо, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували в шлюбі. Про розірвання шлюбу на території росії йому, свідку не відомо, сестрі ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_3 був в шлюбі з ОСОБА_1 він не повідомляв.

Таким чином позовна вимога позивача про визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ) такою, що не входить до кола спадкоємців першої черги та не має права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 на переконання суду є підставною та підлягає до задоволення.

Щодо вимоги позивача про визнання за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (громадянки Канади) право власності на транспортний засіб марки HONDA, модель - CR-V, сірого кольору, номер шасі: НОМЕР_2 , 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 та квартиру зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 277941946101 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Ч. 1 ст. 1217 ЦК України визначено, що Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1220 ЦК України, Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Ч. 1-2 ст. 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21, законодавець передбачив можливість прийняття спадщини постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини для будь-яких спадкоємців, в тому числі й обов`язкових спадкоємців. Тому обов`язковий спадкоємець може прийняти спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК.

Ч. 1-2 ст. 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування (постанови ВС від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18; від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-; від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18; від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18; від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц; від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18; від 16 червня 2021 року у справі № 570/997/19; від 14 серпня 2024 року у справі №522/3974/20).

Згідно частини 1 статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності

Згідно із частинами 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти або не прийняти спадщину.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відповідно до ст. 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Відповідно до п.23 Пленуму № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

В абзацах 6, 7. 15 пункту 1 листа від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначав, що обставини, які входять до предмета доказування у справах про спадкування, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця. Слід звернути увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

У разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові, а не відмови у відкритті провадження у справі, закриття провадження у справі або залишення позовної заяви без розгляду.

Таким чином, зверненню ОСОБА_2 до суду з цією позовною вимогою мало передувати вирішення питання про видачу їй нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Суд звертає увагу і на те, що до суду під час розгляду справи не надані будь-які докази щодо перешкод у отриманні позивачем свідоцтва про право власності на спадщину у встановленому законом порядку через органи нотаріату.

В матеріалах справи відсутня постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину на вказане майно, наявний в матеріалах лист нотаріуса носить рекомендаційний характер для сторін, в якому вказано, що видача свідоцтва про право на спадщину не можлива, так як не можна встановити родинний зв`язок. Тобто звернення позивача до суду за захистом порушеного права є передчасним, а захист її прав як спадкоємця належить до компетенції органів нотаріату.

Суду не доведено, що саме унеможливлювало реалізацію права позивача на прийняття спадщини у встановленому законом порядку і таке потребує судового захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно, та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на це нерухоме майно.

Також, при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

З положень ч.1 ст.182 ЦК України, за змістом якої право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, можна стверджувати, що до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, згідно із ч.4 ст.3 зазначеного вище Закону, будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Аналізуючи наведені норми, у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, провадження № 12-234гс18, та Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Таким чином, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Суд дійшов висновку, що відсутні законні підстави для задоволення такої вимоги.

Суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, приходить до висновку що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути суму сплаченого судового збору в сумі 1211,20 грн.

Згідно з ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яносто днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись ст. 392, 1216, 1218 ЦК України, ст. ст.10-13, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд-

у х в а л и в:

позов ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Кушпета Ірина Володимирівна, до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Лесі Василівни про визнання особи такою, що не входить до кола спадкоємців першої черги, яка немає права на спадкування за законом після смерті померлого та визнання за особою права власності на майно в порядку спадкування за законом після смерті померлого – задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ) такою, що не входить до кола спадкоємців першої черги та не має права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Заходи забезпечення позову у виді арешту на майно, яке належало на праві приватної власності ОСОБА_3 , а саме на: транспортний засіб марки Honda, модель CR-V, сірого кольору, номер шасі: НОМЕР_2 , 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаного майна, до вирішення справи у суді та набрання рішення суду законної сили, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Позивач: ОСОБА_2 , адреса проживання: 3272 Санден Драйв, Вест Келоуна, Британська Колумбія, Канада V4T 1SA.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Леся Василівна, адреса: м. Тернопіль, вул. Танцорова, 16/18.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено 07.09.2026 року.

Суддя П. Т. Едер