Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №520/20045/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 вересня 2026 року справа № 520/20045/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григоров Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Покровська, буд. 32,м. Ізюм,Ізюмський р-н, Харківська обл.,64309, код ЄДРПОУ41430594) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за запитом позивача від 22 червня 2026 року, яка полягає у ненаданні відповіді на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту;

зобов`язати Ізюмський відділ державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надати відповідь на запит від 22 червня 2026 року, а саме: надати інформацію у формі копії ЗВІТУ Відділу обслуговування громадян №8 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про здійснені відрахування на виконання постанови старшого державного виконавця Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дунь Ю.Ю. від 17.06.2026 р. у виконавчому провадженні № 81060706 про звернення стягнення у розмірі 20% на пенсію боржника ОСОБА_2 ;

надати інформацію у формі копії відповіді Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про те, що майно зареєстроване за боржником- ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , нібито відсутнє.

В обґрунтування позову зазначалося, що державним виконавцем Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дунь Ю.Ю. здійснюється виконавче провадження із стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 грошових коштів за рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.04.2026 р. у справі №175/3862/22. 21.06. 2026 р. позивач подав запит на інформацію та просив надати інформацію у формі копії Звіту Відділу обслуговування громадян №8 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про здійснені відрахування на виконання постанови старшого державного виконавця Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дунь Ю.Ю. від 17.06.2026 р. у виконавчому провадженні № 81060706 про звернення стягнення у розмірі 20% на пенсію боржника ОСОБА_2 .

Позивач стверджує, що запитувана інформація йому необгрунтовано не надана.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026р. відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Відповідач, повідомлений судом про відкриття провадження у справі, відзив на позовну заяву не надав без повідомлення причин.

Суд зазначає, що надання відзиву є правом відповідача. Відповідно до частини 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 21.06.2026 р. звернувся з листом (запитом про отримання інформації) до відповідача та просив надати інформацію у формі Звіту Відділу обслуговування громадян №8 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про здійснені відрахування на виконання постанови старшого державного виконавця Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дунь Ю.Ю. від 17.06.2026 р. у виконавчому провадженні № 81060706 про звернення стягнення у розмірі 20% на пенсію боржника ОСОБА_2 ;

надати інформацію у формі копії відповіді Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про те, що майно зареєстроване за боржником- ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , ніби-то відсутнє;

надати інформацію у формі копії відповіді МВС про те, що ніби-то відсутні дані про зареєстровані за боржником ОСОБА_2 транспортні засоби.

Отримання вказаного листа відповідачем не заперечується.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідь на наданий запит, відповідач надіслав ОСОБА_1 лист від 22.06.2026р. № 42093, де повідомив, що згідно положень частини 1 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.

Також було підтверджено, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 81060706 щодо стягнення на користь позивача коштів, у якому державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника і станом на 22.06.2026р. повідомлення про прийняття постанови до виконання та відрахування коштів від ГУ Пенсійного фонду України в Харківській області не надходили.

За змістом наданої до суду копії листа Ізюмського ВДВС в Ізюмському районі Харківської області ХМУЮ від 22.06.2026р. № 42093, а саме додатку до нього, вбачається, що позивачу було надіслано разом з листом відповідь на запит від ГУ Держгеокадастру в Харківській області, відповідь на запит від МВС та виписку по рахунку.

Отримання цього листа ОСОБА_1 не заперечується, однак він вважав, що така відповідь не забезпечує дотримання вимог законодавства у сфері забезпечення доступу до публічної інформації та порушу його права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до статті 3 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII), основними напрямами державної інформаційної політики є забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб`єктів владних повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.

Згідно з положеннями статті 5 Закону № 2657-XII, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2657-XII, право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Згідно зі статтею 20 цього ж Закону, за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації»(далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Положеннями частин 1, 2 та 5статті 19 Закону № 2939-VI передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Вимогами статті 12 Закону № 2939-VI встановлено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Частиною 1 статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частина 2 зазначеної статті).

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові по справі № 826/8891/16 від 17.02.2020р., - аналіз положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо конфіденційної інформації дає підстави виокремити такі її ознаки: встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть лише фізичні та юридичні особи; суб`єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених Законом (частини перша, друга статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»); у випадках, встановлених законодавством, може не бути обмежено доступ до визначеної інформації, в тому числі й конфіденційної (частин п`ята та шоста статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до неї.

Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону.

Ці вимоги називають «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ публічної інформації»).

Так само, згідно п. 42 зазначеної постанови пленуму Вищого адміністративного суду України, яку суд застосовує за відсутності інших правових роз`яснень зі спірного питання, що були надані пізніше, звернення особи стосовно судового розгляду справи, у якій вона бере участь, належить адресувати до суду як суб`єкта процесуальних правовідносин на підставі процесуального законодавства, а не до суду (керівництва суду) як установи, який у разі отримання такого запиту повинен відмовити у його задоволенні, оскільки не володіє і не зобов`язаний володіти запитуваною інформацією (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI).

Як встановлено судом в цій справі ОСОБА_1 звернувся до відповідача з запитом, який стосується надання копій документів, які містять певну інформацію: звіту органу Пенсійного фонду та відповіді ГУ Держгеокадастру в Харківській області, а також відповіді підрозділу МВС.

Таким чином, наданий позивачем запит було розглядати з врахуванням приписів Закону України «Про доступ до публічної інформації». В разі коли відповідач, як розпорядник інформації, не володів відповідною інформацією, необхідно керуватися вимогами пункту 1 частини ст. 22 зазначеного Закону, згідно яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у разі, якщо розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

Також слід брати до уваги положення частини 3 зазначеної вище статті Закону України «Про доступ до публічної інформації», за якими розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Як зазначалося вище, за змістом наданої до суду копії листа Ізюмського ВДВС в Ізюмському районі Харківської області ХМУЮ від 22.06.2026р. № 42093, наданого у відповідь на інформаційний запит ОСОБА_1 , а саме додатку до листа, вбачається, що позивачу було надіслано разом з цим листом копії відповіді на запит від ГУ Держгеокадастру в Харківській області, відповіді на запит від МВС та виписку по рахунку. За текстом листа повідомлено про відсутність Звіту від органів Пенсійного Фонду.

Цими доказами спростовано твердження позивача про наявність з боку відповідача бездіяльності з приводу не розгляду інформаційного запиту протягом п`яти днів з дня його отримання.

Вказаний висновок також відповідає визначенню поняття "бездіяльність", яке надано Великою Палатою Верховного Суду в Постанові від 19.04.2018р. у справі № П/9901/137/18 (800/426/17), де Велика Палата зазначила, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Велика Палата у своїх постановах неодноразово висновувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи.

Суд при цьому зазначає, що відповідач не повинен збирати інформацію, яка запитувалась, коли щодо неї він не є розпорядником, тобто вона не була отримана або створена ним в процесі виконання своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка не знаходиться у його володінні, а позивач ОСОБА_1 помилково посилався у позовній заяві на те, що звернувся до відповідача з запитом від 21.06.2026р. відповідно до, крім інших, Закону України «Про звернення громадян», в зв`язку з тим, що виникла необхідність отримати певну інформацію. Іншими словами, позивач мав намір, реалізуючи механізм інформаційного запиту, передбачений Законом України «Про доступ до публічної інформації», поєднуючи його з правовим регулюванням Закону України «Про звернення громадян», спонукати відповідача на отримання від інших органів певної інформації, яка цікавить позивача в межах виконавчогопровадження, з метою її отримання.

Між тим, як встановлено судом в цій справі, позивач звернувся до відповідача не з заявою в порядку Закону України «Про звернення громадян», оскільки його заява від 21.06.2026р. не стосувалась зауважень, скарг та пропозицій, що стосуються статутної діяльності, а також не була заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Таким чином, оскільки відповідач надав наявну в його розпорядженні інформацію, розпорядником щодо якої він не є, але вона була у нього в наявності, він дотримав вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно частини 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Суд також зазначає, що спонукання державного виконавця до вчинення дій у процесі примусового виконання, в тому числі щодо отримання інформації, необхідної для здійснення примусового стягнення коштів, має відбуватись не через листування з органом державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», а в порядку Закону України «Про виконавче провадження».

В зв`язку з викладеним суд зауважує, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Судовим розглядом не встановлено порушення прав позивача в зв`язку з наданням відповіді на його інформаційний запит.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 17, 243, 246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.В. Григоров