Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №520/21284/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

07.09.2026 р. справа №520/21284/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Приватного підприємства «СЛОВ`ЯНСЬКА КОНДИТЕРСЬКА ФАБРИКА «ВАЛЄНСІЯ» до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі за текстом - Відповідач №1, Служба), Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті (далі за текстом - Відповідач №2, суб"єкт владних повноважень) про визнання протиправною та скасування постанови,

установив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання незаконною та скасування постанови від 30.06.2026 року про застосування адміністративно-господарського штрафу №127131 у розмірі 17000,00 грн. до Приватного підприємства «СЛОВ`ЯНСЬКА КОНДИТЕРСЬКА ФАБРИКА «ВАЛЄНСІЯ», винесену Управлінням державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що оскаржувана постанова прийнята без належного з`ясування фактичних обставин справи та за відсутності складу правопорушення, позаяк: 1) заявник не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", оскільки послуги з перевезення вантажу третім особам за плату не надає, а фізичне переміщення власної продукції здійснювалося сторонньою фізичною особою на підставі договору про надання послуг від 04.03.2026р.; 2) задіяний у перевезенні транспортний засіб має повну масу 3,5 тонни, тобто не перевищує встановленого п.6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (затверджене наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010р. №340) порогу "понад 3,5 тонни", а відтак обов`язку обладнання такого транспортного засобу тахографом у заявника не виникло; 3) індивідуальна контрольна книжка водія не належить до переліку документів, визначених ст.48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", унаслідок чого кваліфікація діяння за абз.3 ч.1 ст.60 цього Закону є помилковою.

Відповідач №1 - Державна служба України з безпеки на транспорті із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що позивач є належним суб`єктом відповідальності як автомобільний перевізник, оскільки під час рейдової перевірки транспортний засіб, що належить йому та використовувався у господарській діяльності, здійснював перевезення вантажу, а у товарно-транспортній накладній № 1-00004894 від 28.05.2026 саме позивача зазначено автомобільним перевізником. За результатами перевірки встановлено відсутність у водія індивідуальної контрольної книжки або копії графіка змінності водіїв, що є порушенням вимог законодавства про автомобільний транспорт та Положення № 340 і тягне застосування адміністративно-господарського штрафу. Посилання позивача на цивільно-правовий договір із водієм відповідач вважає необґрунтованими, оскільки такий договір не був наданий ані під час перевірки, ані під час розгляду справи про порушення, хоча позивач був належним чином повідомлений про її розгляд і мав можливість подати відповідні докази. Визначальними для встановлення особи автомобільного перевізника, на думку відповідача, є документи, пред`явлені під час перевірки, насамперед товарно-транспортна накладна, у якій перевізником зазначено саме позивача. Факт належності транспортного засобу позивачу, його використання у господарській діяльності, зазначення позивача перевізником у ТТН та інші зафіксовані під час перевірки обставини у сукупності підтверджують його статус автомобільного перевізника, а тому постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 127131 від 30.06.2026 є правомірною та підстав для її скасування немає.

Відповідач №2 - Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про розгляд справи, завчасно та у передбачений процесуальним законодавством спосіб, не виконав обов`язку із подання відзиву та доказів в обґрунтування незгоди із позовом.

Здобуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, які відомі учасникам спору і відносно яких у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів до матеріалів справи, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заявили ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, а відтак, спір може бути вирішений на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вивчив доводи усіх приєднаних до справи процесуальних документів, повно виконав процесуальний обов`язок зі збору доказів, з`ясував обставини фактичної дійсності, оцінив здобуті докази в їх сукупності та взаємозв`язку, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив доводи сторін добутими доказами і вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник пройшов визначену законодавством процедуру держаної реєстрації суб"єктів господарювання; набув правового статусу юридичної особи приватного права; значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - піприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 36209200); обліковується за місцезнаходженням - вулиця Українських Десантників, будинок 22, місто Слов`янськ, Донецька область; є власником вантажного автомобіля марки ГАЗ 330202 (спеціальний вантажний фургон) державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (далі за текстом - Автомобіль).

За доводами сторони позивача, 04.03.2026р. між позивачем (замовник) та фізичною особою ОСОБА_1 (виконавець) було укладено договір про надання послуг, за умовами якого виконавець зобов`язався надавати замовникові послуги з керування транспортним засобом замовника та переміщення вантажу замовника, при цьому транспортний засіб, паливо та інші витрати на експлуатацію транспортного засобу забезпечуються замовником (далі за текстом - Договір).

28.05.2026р. посадовою особою Державної служби України з безпеки на транспорті відносно Автомобілю було здійснено захід державного нагляду (контролю) у формі рейдової перевірки на підставі направлення на проведення рейдової перевірки №ЕНР 000686 від 21.05.2026р., виданого Управлінням державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті, зі строком дії з 25.05.2026р. по 31.05.2026р. та із визначенням місця проведення перевірки - автомобільні дороги Черкаської області, у тому числі автомобільна дорога М-05 «Київ - Одеса», 210 км + 450 м.

28.05.2026р. о 16 год. 24 хв. під час проведення рейдової перевірки на 210 км + 450 м автомобільної дороги М-05 «Київ - Одеса» (Уманський район Черкаської області) старшим державним інспектором Обуховим Олександром Ігоровичем було зупинено Автомобіль під керуванням водія ОСОБА_1 , який здійснював перевезення вантажу - кондитерських виробів (тортів).

Водієм транспортного засобу посадовій особі відповідача було надано документи, передбачені законодавством для здійснення перевезень, зокрема: посвідчення водія НОМЕР_3 категорії «АВ», свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , товарно-транспортну накладну №1-00004894 від 28.05.2026р.

Договір водієм автомобіля співробітнику органу публічної адміністрації не надавався.

Із наданої водієм товарно-транспортної накладної №1-00004894 від 28.05.2026р. убачається, що автомобільним перевізником зазначено Приватне підприємство «Слов`янська кондитерська фабрика «Валєнсія» (ідентифікаційний код 36209200); вантажовідправником зазначено Приватне підприємство «Слов`янська кондитерська фабрика «Валєнсія»; вантажоодержувачем зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Біофуд Плюс»; предметом перевезення визначено кондитерські вироби (торти) у кількості 8 місць; масу тари зазначено 3,5 т, а загальну масу транспортного засобу з вантажем - 3,504 т.

Водночас у графі «водій» цієї ж товарно-транспортної накладної зазначено відомості про іншу особу - ОСОБА_2 (посвідчення водія НОМЕР_4 ), тоді як транспортним засобом на момент проведення рейдової перевірки фактично керував ОСОБА_1 (посвідчення водія НОМЕР_3 ).

Отже, з фізично наявних у водія на момент перевірки документів прямо та однозначно убачається, що транспортний засіб належить позивачу, використовується останнім у власній господарській діяльності, а сам позивач визначений автомобільним перевізником безпосередньо у первинному транспортному документі, складеному самим позивачем.

Джерел здобуття об"єктивних даних для визнання достовірною будь-якої іншої версії перебігу подій у межах спірних правовідносин (у тому числі і версію сторони позивача про виконання водієм вантажного перевезення у межах Договору) судом за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України не відшукано.

Самої лише обставини зазначення у поданій до заходу державного контролю (накладну) товарно-транспортної накладної із зазначенням прізвища іншого водія з урахування сукупності інших доказів не недостатньо для висновку про здійснення вантажного перевезення у межах Договору.

При цьому, суд зважає, що Договір водієм до заходу державного контролю (нагляду) не подавався, жодних заперечень про те, що саме водій Автомобіля у даному конкретному випадку і є перевізником не зазначалось.

Додатково матеріалами фотофіксації, здійсненої посадовою особою відповідача, зафіксовано нанесення на Автомобіль рекламного позначення «ТОРТИ ВАЛЄНСІЯ», тобто комерційного позначення позивача.

За результатами огляду транспортного засобу та перевірки документів посадовою особою відповідача було виявлено відсутність у водія ОСОБА_1 заповненої індивідуальної контрольної книжки водія, копії графіка змінності водіїв, а також інформації з діючого та повіреного тахографа, тобто відсутність будь-яких передбачених законодавством документів про режим праці та відпочинку (режим та час роботи) водія.

Зазначене діяння було кваліфіковано працівником суб`єкта владних повноважень у якості порушення вимог Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (затверджене наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010р. №340) та ст.ст.34, 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт".

Результати рейдової перевірки було оформлено актом проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 28.05.2026р. №ОАР 073067 (далі за текстом - Акт №ОАР 073067).

Копію Акта №ОАР 073067 від 28.05.2026р. було вручено водієві транспортного засобу, про що в акті вчинено відповідний запис та проставлено підпис водія.

Обставин відмови водія від отримання копії акта, від підписання акта чи внесення водієм зауважень до змісту акта судом не встановлено; відповідних доказів позивачем не подано.

15.06.2026р. відповідач сформував та направив заявникові письмове повідомлення №50924/40.1/24-26 про дату, час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт (30.06.2026р. протягом 09:00 год. - 10:00 год. за адресою: майдан Свободи, буд.5, Держпром, 6 під`їзд, 7 поверх, м. Харків).

Зазначене поштове відправлення (штрихкодовий ідентифікатор R067197929135) було вручено адресатові 23.06.2026р. о 14 год. 38 хв., що підтверджується приєднаними до справи списком згрупованих поштових відправлень від 15.06.2026р. та відомостями сервісу відстеження поштових відправлень АТ «Укрпошта».

Заявник у тексті позову та у ході розгляду справи цієї обставини не заперечував та не спростовував.

Розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт за Актом №ОАР 073067 від 28.05.2026р. був проведений Відповідачем №2 30.06.2026р. без участі представника заявника.

30.06.2026р. із посиланням на Акт №ОАР 073067 від 28.05.2026р. Відповідачем №2 було прийнято постанову №127131 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17.000,00 грн.

Як з`ясовано судом, юридичними підставами для прийняття цього рішення суб`єктом владних повноважень були обрані положення ст.ст.48, 60 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", а фактичними підставами послугували викладені у тексті Акта №ОАР 073067 від 28.05.2026р. судження про скоєння правопорушення у вигляді здійснення перевезення вантажу за відсутності документів про режим та час роботи водія (заповненої індивідуальної контрольної книжки водія, копії графіка змінності водіїв, інформації з діючого та повіреного тахографа).

Копію постанови №127131 від 30.06.2026р. було направлено заявникові засобами поштового зв`язку 01.07.2026р. (штрихкодовий ідентифікатор R067215200792) та вручено адресатові 09.07.2026р.

Стверджуючи про невідповідність закону означеного рішення суб`єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб`єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч.3 ст.13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

За застереженням ч.1 ст.27 Конституції України ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Статтею 42 Конституції України проголошено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Частиною 1 ст.50 Конституції України передбачено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Як то указано у ч.2 ст.13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Зі змісту наведених приписів Основного Закону України слідує, що провадження учасниками суспільних відносин діяльності з ознаками підприємницької (господарської) в умовах, котрі виключають неприйнятий рівень ризику (загрози) життю та здоров`ю людей, є публічним інтересом суспільства, котрий підлягає охороні і захисту Державою через механізми державного нагляду (контролю) та застосування заходів державного впливу (примусу).

Суспільні відносини з приводу використання учасниками суспільних відносин у межах провадження підприємницької діяльності вантажного автомобільного транспорту унормовані, зокрема, приписами Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікована Законом України від 06.03.2008р. №129-VI; далі за текстом - Конвенція №153), Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", Закону України від 10.11.1994р. № 232/94-ВР "Про транспорт", Закону України від 30.06.1993 р. № 3353-XII "Про дорожній рух", Правил дорожнього руху (затверджені постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306), Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (затверджений постановою КМУ №1567 від 08.11.2006р. у редакції постанови КМУ від 07.02.2025р. №141; далі за текстом - Порядок №1567), а також приписами Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (затверджене наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010р. №340; далі за текстом - Положення №340).

Згідно з ст.6 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", Положенням про Державну службу України з безпеки на транспорті (затверджено постановою КМУ від 11.02.2015р. №103), Порядком №1567 державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті здійснюється Державною службою України з безпеки на транспорті та територіальними органами Державної служби України з безпеки на транспорті, у тому числі і у спосіб проведення рейдових перевірок, якою за визначенням ст.1 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до ч.17 ст.6 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" у редакції Закону України від 03.06.2021р. №1534-ІХ рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У силу спеціального застереження ч.20 ст.6 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" у редакції Закону України від 03.06.2021р. №1534-ІХ автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Суд відмічає, що у розумінні ст.1 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Приписами ст.34 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" установлено вимоги до автомобільного перевізника, а саме: автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати навчання водіїв методам надання домедичної допомоги; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв; організовувати стажування та інструктаж водіїв; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв необхідною документацією на перевезення пасажирів.

Отже, обов`язок із забезпечення умов праці та відпочинку водіїв покладений законодавцем безпосередньо на автомобільного перевізника і не може бути перенесений останнім на водія обраною перевізником формою оформлення відносин з ним.

Тож, стосовно обов`язку учасників суспільних відносин - суб`єктів господарювання забезпечити облік робочого часу та часу відпочинку водіїв вантажних автомобілів, які задіяні у технологічному процесі створення умов (організації) перевезень (фізичного переміщення) вантажу (як для задоволення потреб третіх сторонніх суб`єктів права (тобто на комерційній основі), так і для задоволення власних внутрішньогосподарських потреб такого учасника суспільних відносин (тобто у разі фізичного переміщення вантажу у межах однієї і тієї ж юридичної особи без надання послуги з перевезення замовнику)) суд зазначає, що згідно з п.1 ст.1 Конвенції №153 ця Конвенція застосовується до найманих водіїв, які працюють або на підприємствах, що займаються перевезеннями для третіх сторін, або на підприємствах, що перевозять вантажі чи пасажирів за свій рахунок на автомобілях, які використовуються професійно для внутрішніх чи міжнародних автомобільних перевезень товарів або пасажирів.

Відповідно до п.1 ст.5 Конвенції №153 жодному водію не дозволяється керувати транспортним засобом без перерви більше чотирьох годин.

Отже, нормами міжнародного акту права чітко передбачено необхідність обов`язкового обліку часу роботи водія у звичайних умовах життєдіяльності.

За визначенням ст.1 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів; автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Отже, за нормами наведеного національного закону України кваліфікуючою умовою для визнання учасника суспільних відносин перевізником є наявність у такого учасника правового статусу фізичної особи чи правового статусу юридичної особи та задіянність такого учасника суспільних відносин у процесі переміщення вантажу у просторі із використанням вантажного автомобілю та праці водія.

Натомість, ознака наявності або відсутності у процесі переміщення вантажу у просторі із використанням вантажного автомобілю та праці водія саме послуги з перевезення пасажирів чи вантажів (тобто перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату) не має жодного юридичного значення, позаяк законом чітко указано, що перевезення вантажу може відбуватись і за власний кошт (тобто без надання послуги з перевезення вантажу, а у цілях задоволення власних внутрішньогосподарських потреб).

Пунктом 1.3 Положення №340 визначено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

За правилами п.1.4 Положення №340 це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності; транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб`єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об`єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об`єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об`єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об`єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.

Судом установлено, що заявник є юридичною особою, а тому до жодного з перелічених у п.1.4 Положення №340 випадків непоширення дії цього Положення не належить.

У силу застереження п.6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Пунктом 6.3 Положення №340 передбачено, що водій, що керує транспортним засобом на автобусних маршрутах протяжністю до 50 км включно, вантажними автомобілями з повною масою до 3,5 тонн включно, веде індивідуальну контрольну книжку водія або повинен мати копію графіка змінності водіїв, або використовувати діючий та повірений тахограф.

За правилами п.6.2 Положення №340 облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу; перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія, у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни, а згідно з п.6.4 цього ж Положення графік змінності водіїв та відомість обліку робочого часу і відпочинку водіїв зберігаються у перевізника.

Отже, обов`язок обліку режиму праці та відпочинку водія покладається на автомобільного перевізника у будь-якому випадку, а різниться лише спосіб (форма) такого обліку - за допомогою тахографа, яким транспортні засоби, перелічені у п.6.1 Положення №340, підлягають обладнанню в обов`язковому порядку, або за допомогою індивідуальної контрольної книжки водія чи копії графіка змінності водіїв (за вибором перевізника) для решти транспортних засобів, у тому числі для вантажних автомобілів з повною масою до 3,5 тонн включно.

Такий висновок відповідає правовому висновку постанови Верховного Суду від 19.03.2020р. у справі №823/1199/17, де указано, що порушенням визнається здійснення водієм перевезень на транспортному засобі без оформлення індивідуальної контрольної книжки водія за відсутності обов`язку обладнання такого транспортного засобу тахографом.

Отже, вимога про обов`язковість обліку режиму праці та відпочинку водія вантажного автомобіля та про наявність у водія під час здійснення перевезення документів такого обліку є чіткою та однозначною, множинного тлумачення поза розумним сумнівом не допускає.

Така вимога викликана виключно потребою у забезпеченні публічного інтересу суспільства на безпеку дорожнього руху, а тому має поширюватись як на автомобільного перевізника - юридичну особу, котра надає комерційну послугу з перевезення вантажів, так і на перевізника - юридичну особу, котра здійснює переміщення вантажу у власних внутрішньогосподарських потребах без надання послуги третьому сторонньому суб`єкту права (тобто здійснює перевезення вантажу за власний кошт), бо протилежне тлумачення цієї вимоги із неминучістю призводить до дискримінації однакових за статусом та категорією учасників суспільних відносин у однакових умовах участі у дорожньому русі транспортних засобів - вантажних автомобілів з метою перевезення вантажів за абсолютно неістотною ознакою (надання послуги з перевезення замовнику на комерційній основі або самостійне споживання власноствореної послуги з перевезення).

Положеннями ст.48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" чітко визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Розв`язуючи спір по суті, суд зважає, що правові висновки Верховного Суду з приводу кваліфікації конкретного учасника суспільних відносин у якості автомобільного перевізника викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.03.2025р. по справі 380/13118/23, де зазначено, що питання відповідності учасника руху, який перевозить вантаж, критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом України Про автомобільний транспорт в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у справах №№640/27759/21, 240/22448/20, 280/3520/22, 620/18215/21, 600/1407/22-а та 280/2150/23.

Так, у постанові від 19.10.2023р. (справа №640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у (справа №240/22448/20) зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України Про автомобільний транспорт, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 13.03.2025р. по справі №120/3812/23 основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Суд відзначає, що у межах спірних правовідносин відомості фізично наявних у водія під час рейдової перевірки документів, зокрема товарно-транспортної накладної №1-00004894 від 28.05.2026р., у графі «автомобільний перевізник» якої зазначено саме позивача, зумовлювали виключно висновок суб`єкта владних повноважень про належність задіяного у процесі фізичного переміщення вантажу Автомобіля до господарської діяльності заявника та про належність заявника до учасників транспортного процесу, на якого поширюються загальнообов`язкові правила переміщення вантажів автомобільним транспортом.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у межах спірних правовідносин суб`єкт владних повноважень не мав жодних підстав та приводів для того, щоб не кваліфікувати заявника у якості автомобільного перевізника, позаяк у розумінні ст.1 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" автомобільним перевізником є особа, котра має правовий статус фізичної особи чи правовий статус юридичної особи та задіяна у процесі переміщення вантажу у просторі із використанням вантажного автомобілю та праці водія.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що правила оформлення результатів рейдової перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів за порушення закону викладені у п.п.13-24 Порядку №1567.

Так, згідно з п.13 Порядку №1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки транспортного засобу порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою, яка провела перевірку, складається акт проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за формою згідно з додатком 2 (далі - акт проведення перевірки).

Як то указано у п.15 Порядку №1567, копія акта проведення перевірки, акта про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів, акта про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів видається водію транспортного засобу (за винятком відмови від їх отримання), про що посадова особа робить в актах відповідні записи, а у разі відмови водія транспортного засобу від отримання, копія акта проведення перевірки надсилається автомобільному перевізнику або уповноваженій ним особі.

За правилами п.16 Порядку №1567 матеріали, складені за результатами рейдової перевірки, формуються у справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт (далі - справа про порушення) та розглядаються керівником або заступником керівника територіального органу Укртрансбезпеки в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою автомобільного перевізника або його уповноваженої особи) протягом двох місяців з дня його виявлення.

Пунктом 17 Порядку №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності автомобільного перевізника або уповноваженої ним особи.

Про час і місце розгляду справи про порушення автомобільному перевізнику або його уповноваженій особі повідомляється не пізніше ніж за сім календарних днів до дня розгляду особисто під підпис чи шляхом надсилання повідомлення засобами поштового зв`язку (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або на адресу електронної пошти (за наявності) з урахуванням вимог Закону України Про адміністративну процедуру.

У разі неявки автомобільного перевізника або його уповноваженої особи справа про порушення розглядається без їх участі.

За змістом п.19 Порядку №1567 за результатами розгляду справи про порушення керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник за наявності порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за які передбачена частиною першою статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт, виносить постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу за формою згідно з додатком 5.

Матеріали справи підтверджують, що рейдова перевірка проведена уповноваженою посадовою особою Державної служби України з безпеки на транспорті в межах компетенції, визначеної статтею 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" та Порядком №1567, на підставі направлення на проведення рейдової перевірки №ЕНР 000686 від 21.05.2026р., у межах строку його дії та у межах визначеного цим направленням місця проведення перевірки.

Зупинка транспортного засобу та проведення перевірки здійснені відповідно до вимог законодавства, про що свідчить складений посадовою особою акт, який містить всі необхідні реквізити та відомості.

Акт рейдової перевірки складено з дотриманням вимог пунктів 13-15 Порядку №1567, містить всі необхідні відомості про виявлені порушення, копію акта надано водію транспортного засобу.

Позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи, позаяк повідомлення №50924/40.1/24-26 від 15.06.2026р. вручено заявникові 23.06.2026р., тобто не пізніше ніж за сім календарних днів до визначеного дня розгляду справи - 30.06.2026р., проте не скористався правом участі в ньому та не надав жодних заперечень чи додаткових документів під час адміністративної процедури.

Справу про порушення розглянуто територіальним органом Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника, тобто у відповідності до п.16 Порядку №1567.

Постанова про застосування штрафу винесена керівником територіального органу Укртрансбезпеки в межах строку, передбаченого пунктом 16 Порядку №1567 (протягом двох місяців з дня виявлення порушення).

Доводи позивача про те, що Автомобіль має повну масу 3,5 тонни і тому не підлягає обов`язковому обладнанню тахографом за п.6.1 Положення №340, суд оцінює критично, оскільки суб`єкт владних повноважень і не кваліфікував діяння заявника у якості експлуатації вантажного автомобіля повною масою понад 3,5 тонни без тахографа, а зі змісту Акта №ОАР 073067 від 28.05.2026р. однозначно убачається, що заявникові інкриміноване здійснення перевезення вантажу за відсутності будь-яких документів про режим праці та відпочинку водія, а відтак обставина неперевищення Автомобілем показника повної маси у 3,5 тонни не звільняє заявника від обов`язку обліку робочого часу та часу відпочинку водія, а лише визначає форму такого обліку - індивідуальну контрольну книжку водія або копію графіка змінності водіїв за п.6.3 Положення №340.

Доводи позивача про те, що індивідуальна контрольна книжка водія не належить до переліку документів, визначених ст.48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", суд оцінює критично, оскільки використана законодавцем у ст.48 цього Закону конструкція "інші документи, передбачені законодавством" є бланкетною, а відтак перелік документів, які підлягають пред`явленню під час рейдової перевірки, не є вичерпним і охоплює документи обліку режиму праці та відпочинку водія, передбачені Положенням №340, що прямо підтверджено правовим висновком постанови Верховного Суду від 19.03.2020р. у справі №823/1199/17.

Доводи позивача про те, що фізичне переміщення власної продукції здійснювалося сторонньою фізичною особою на підставі договору про надання послуг від 04.03.2026р., суд оцінює критично, оскільки за умовами цього договору транспортний засіб, паливо та інші витрати на експлуатацію транспортного засобу забезпечуються самим заявником, а виконавець надає послуги з керування транспортним засобом заявника та переміщення вантажу заявника, а відтак обов`язок організації обліку режиму праці та відпочинку водія за Положенням №340 покладається саме на заявника як на автомобільного перевізника і не переноситься на водія обраною заявником формою оформлення відносин з ним.

Доводи позивача про те, що зазначення у графі «водій» товарно-транспортної накладної №1-00004894 від 28.05.2026р. відомостей про ОСОБА_2 позбавляє цей документ доказового значення у питанні визначення автомобільного перевізника не спростовують того, що товарно-транспортна накладна №1-00004894 від 28.05.2026р. складена самим позивачем, який виступив у ній одночасно і вантажовідправником, і автомобільним перевізником, та засвідчена відтиском печатки позивача, а відтак невідповідність між унесеними до цього документа самим позивачем відомостями про водія та особою, яка фактично керувала транспортним засобом, є вадою власного волевиявлення позивача, а не вадою здійсненого суб`єктом владних повноважень заходу контролю.

При цьому суд наголошує, що учасник суспільних відносин не вправі отримувати переваги з допущеної ним самим неналежної поведінки, а тому позивач не може обґрунтовувати відсутність у нього статусу автомобільного перевізника дефектами складеного ним же первинного транспортного документа, позаяк протилежний підхід прямо суперечив би викладеному вище тлумаченню ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України та правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23.

Окрім того, суд відзначає, що у відповіді на відзив позивач прямо визнав, що належний йому транспортний засіб використовують різні водії, а сформований позивачем пакет товаро-супровідних документів було передано водієві ОСОБА_1 , який і здійснював 28.05.2026р. переміщення вантажу позивача.

Ця обставина не спростовує, а навпаки - підтверджує висновок суб`єкта владних повноважень про те, що саме позивач організовував переміщення власного вантажу належним йому вантажним автомобілем із залученням праці водіїв, тобто був автомобільним перевізником у розумінні ст.1 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", а водночас засвідчує, що облік режиму праці та відпочинку водіїв, які по черзі керують одним і тим самим транспортним засобом позивача, у жодній із передбачених п.6.3 Положення №340 форм заявником не вівся.

Доводи позивача про те, що посадові особи відповідача під час рейдової перевірки не з`ясували причин керування транспортним засобом особою, відомості про яку не зазначені у товарно-транспортній накладній, не спростовують правомірності висновків відповідача, оскільки відповідно до статті 48 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» обов`язок мати при собі та пред`являти уповноваженим посадовим особам документи, на підставі яких здійснюється вантажне перевезення, покладено на автомобільного перевізника та водія транспортного засобу.

Водночас на контролюючий орган не покладається обов`язок самостійно встановлювати обставини щодо організації перевезення, які не підтверджені документами, пред`явленими під час перевірки. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.03.2025 у справі № 120/3812/23, відповідно до якого основне значення при вирішенні питання щодо притягнення до відповідальності мають документи та відомості, надані контролюючому органу безпосередньо під час проведення перевірки.

Посилання позивача на правові висновки постанов Верховного Суду від 23.08.2023р. у справі №600/1407/22-а, від 12.10.2023р. у справі №280/3520/22 та від 28.12.2023р. у справі №300/4673/22 суд відхиляє, позаяк викладені у цих постановах міркування стосуються неприпустимості визначення автомобільного перевізника виключно за реєстраційними документами на транспортний засіб, тобто за ознакою права власності на нього, тоді як у межах даного спору статус позивача як автомобільного перевізника установлений не за ознакою права власності на Автомобіль, а за прямим змістом складеного самим позивачем первинного транспортного документа - товарно-транспортної накладної №1-00004894 від 28.05.2026р., у якій позивач власноруч визначив себе автомобільним перевізником, що додатково підтверджується нанесеним на Автомобіль комерційним позначенням позивача «ТОРТИ ВАЛЄНСІЯ».

Позивач не надав жодних доказів того, що відсутність у водія заповненої індивідуальної контрольної книжки водія, копії графіка змінності водіїв або інформації з тахографа була зумовлена обставинами, що не залежали від його волі або які він не міг передбачити чи усунути.

Відсутність у матеріалах справи доказів обліку режиму праці та відпочинку водія, а також доказів наявності у водія під час здійснення перевезення документів такого обліку додатково підтверджує обґрунтованість висновків відповідача про наявність складу правопорушення.

За таких обставин суд доходить висновку, що процедура проведення рейдової перевірки та притягнення позивача до адміністративно-господарської відповідальності за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт здійснена відповідачем з дотриманням вимог чинного законодавства, а порушень, які б могли вплинути на правильність прийнятого рішення або обмежити право позивача на захист, судом не встановлено.

У контексті доводів заявника суд ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.01.2026р. у справі №280/9029/24, відповідно до якої порушення вимог адміністративної процедури може бути підставою для визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним лише за умови, якщо таке порушення є істотним - тобто таким, що вплинуло або могло об`єктивно вплинути на суть ухваленого рішення.

Згідно абз. 85 зазначеної постанови у випадку, коли фактичні обставини справи є безспірними, а правовий результат - визначений законом, формальне недотримання окремих процедурних вимог саме по собі не може слугувати достатньою підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень.

У абз. 86 Верховний Суд підкреслив, що скасування правильного по суті рішення лише через процедурні недоліки, коли не існує реальної альтернативи вирішення справи, суперечило б завданню адміністративного судочинства, визначеному статтею 2 КАС України.

Згідно до абз. 97 надання оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, потребує співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.

Застосовуючи цей правовий висновок до обставин даної справи, суд констатує, що: фактичні обставини правопорушення (відсутність на момент перевірки документів про режим праці та відпочинку водія) встановлені достовірно та підтверджені належними доказами; правовий результат, застосування штрафу за статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", прямо передбачений законом за наявності встановленого складу правопорушення; процедурні вимоги під час проведення рейдової перевірки та розгляду справи про порушення в цілому дотримано; позивач мав можливість реалізувати право на захист під час адміністративної процедури.

За таких обставин суд доходить висновку, що навіть за припущення наявності окремих процедурних недоліків такі недоліки не є істотними порушеннями, оскільки не вплинули на правильність встановлення фактичних обставин справи та обґрунтованість висновку про наявність у діях позивача складу правопорушення.

Відтак, керуючись правовою позицією Верховного Суду у справі №280/9029/24, суд доходить висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови виключно з мотивів процедурних недоліків, які не вплинули на суть прийнятого рішення.

Суд зауважує, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 20.12.2019р. у справі №820/3914/17: 1) саме по собі порушення процедури прийняття акту адміністративного органу може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення; 2) певні дефекти адміністративного акту можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі); 3) саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом; 4) виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття; 5) дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним; 5) стосовно процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність; 6) у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості; 7) у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості; 8) ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення; 9) межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття; 10) така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №804/639/18.

Суд зазначає, що у межах спірних правовідносин судом за власною ініціативою згідно з ч.4 ст.9 КАС України не виявлено джерел здобуття доказів про те, що суб`єктом владних повноважень у даному конкретному випадку була реалізована управлінська функція контролю із порушенням процедури (дефектами, вадами, недоліками) такого рівня, котрий призводить до спотворення або перекручення обставин фактичної дійсності чи в умовах, котрі явно та очевидно позбавляють права заявника "бути почутим".

Доводи заявника про протилежне з викладених вище міркувань суду підлягають кваліфікації у якості юридично неспроможних.

Міра юридичної відповідальності за відображене у тексті Акта №ОАР 073067 від 28.05.2026р. протиправне діяння, а саме: порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, що полягало у здійсненні перевезення вантажу за відсутності документів про режим праці та відпочинку (режим та час роботи) водія, запроваджена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", де указано, що за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону застосовується штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тому суд доходить висновку про те, що зафіксована під час рейдової перевірки відсутність у водія заповненої індивідуальної контрольної книжки водія, копії графіка змінності водіїв та інформації з діючого та повіреного тахографа, тобто відсутність документів про режим праці та відпочинку водія, підтверджується матеріалами справи, що свідчить про порушення позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт, у зв`язку з чим підстав для скасування оскаржуваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу не вбачається.

Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений, насамперед, на суб`єкта владних повноважень шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи, що між тим, у силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21 не виключає ані визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, ані використання судом стандартів доказування згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, адже реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути кваліфікована у якості доведеної виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд повторно нагадує, що із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

До того ж, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Окрім того, за сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21 стандартами доказування: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб`єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі рішення, котре впливає на майнові (фінансові) інтереси заявника, створюючи новий публічний обов`язок з приводу проведення грошового платежу на користь Держави.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень забезпечив дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин з`ясував із достатньою повнотою, належну норму закону визначив вірно, зміст належної норми закону витлумачив правильно, унаслідок чого правильно кваліфікував діяння учасника суспільних відносин, процедури притягнення особи до відповідальності не порушив і обґрунтовано взяв до уваги, що під час здійснення перевезення вантажу у водія транспортного засобу були відсутні документи про режим і час роботи водія, хоча ці документи входять до кола обов`язкових документів, бланкетно позначених у ст.ст.34, 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт".

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб`єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко