Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №642/5899/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 642/5899/23

Номер провадження 22-ц/818/1737/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Візіра О.В.,

представника позивача адвоката Клубань М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2025 року в складі судді Петрової Н.М. по справі № 642/5899/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу та стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу та стягнення заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що він працює на АТ «Українська залізниця» з 1984 року.

Вказав, що 22 листопада 2021 року між ним та АТ «Українська залізниця» було укладено трудовий договір № 703-2021, відповідно до якого він був прийнятий на посаду аудитора внутрішнього Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Українська залізниця» по 22 листопада 2024 року включно. Згідно наказу АТ «Укрзалізниця» №2916/ос від 22 листопада 2021 року його переведено з посади старшого ревізора на посаду аудитора внутрішнього.

Наказом АТ «Українська залізниця» № Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року запроваджено режим простою для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця» відповідно до додатку 1, зокрема, і щодо нього. 24 березня 2022 року наказом АТ «Українська залізниця» внесено зміни до вказаного наказу щодо періоду простою, який продовжено до 31 березня 2022 року, зокрема, і йому.

Наказом АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/оc у зв`язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв`язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (зі змінами) воєнного стану, керуючись ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів було призупинено дію трудового договору між ним та АТ "Укрзалізниця" до припинення або скасування воєнного стану.

Вважає наказ, яким було призупинено дію його трудового договору, незаконним, оскільки він особисто не був ініціатором призупинення трудового договору, відповідне рішення ініціював та прийняв роботодавець. Головною умовою призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - її виконувати. Однак АТ «Укрзалізниця» ні на день не призупиняло свою роботу, що є загальновідомим. Не вбачалося абсолютної неможливості надання АТ «Укрзалізниця» йому роботи, також не було запропоновано переведення на іншу роботу зі збереженням середньої заробітної плати.

Вказав, що наказом (розпорядженням) АТ «Українська залізниця» № 1146/ос від 06 липня 2023 року з 07 липня 2023 року він був переведений з посади «аудитор внутрішній Департаменту внутрішнього аудиту та контролю» на посаду «аудитор внутрішній Департаменту аудиту відділу аудиту напрямку «Інфраструктура».

Як вбачається з довідки про розрахунок середньої заробітної плати № 339 від 22 серпня 2023 року, яка була надана АТ «Укрзалізниця», заробітна плата за січень 2022 року складала 39 362,19 грн, за лютий 2022 року — 33 600,00 грн. Кількість фактично відпрацьованих календарних днів - 39. Отже, його середньоденна заробітна плата становить 1870,83 грн, а сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 617 373,70 грн.

Просив суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року №389/ос та додаток до нього в частині призупинення дії трудового договору з ним, стягнути з АТ «Українська залізниця» належну суму заробітної плати та інших виплат відповідно до розділу 3 трудового договору №703-2021 від 22 листопада 2021 року за період дії наказу від 01 квітня 2022 року №389/ос та додатку до нього АТ «Українська залізниця» за період вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року по 06 липня 2023 року в сумі 617 373,70 грн з урахуванням обов`язкових податків та зборів.

13 листопада 2023 року до суду від представника відповідача – адвоката Шаповал І.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , судові витрати покласти на позивача. Відзив обґрунтований тим, що з 24 лютого 2022 року зупинена робота структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі завдання, зокрема, Департаменту аудиту та контролю. Підставою призупинення дії договору з позивачем стала абсолютна неможливість надання йому роботи. Значна кількість майна АТ «Укрзалізниця» зруйновано та пошкоджено, економічні показники товариства зменшилися, тому воно не в змозі забезпечити усіх працівників роботою в умовах військового стану, отже було прийнято рішення про призупинення трудових договорів з деякими працівниками. До того ж, робоче місце позивача ОСОБА_1 в місті Харків з 24 лютого 2022 року до 15 вересня 2022 року знаходилося на території, яка відносилася до території активних бойових дій. Тимчасове переведення позивача на іншу роботу було неможливим, з огляду на характер його роботи як ревізора. Крім того, позивачем пропущений перебачений частиною 1 статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, що починає обраховуватись з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Навесні 2022 року відповідач повідомив позивача про призупинення трудового договору у телефонному режимі. Також щомісячно в автоматизованому режимі ОСОБА_1 пересилалися електронні листки по заробітній платі (розрахунок) на зазначену ним електронну пошту, де у графі «Вид нарахування, найменування» вказано: «Призупинення дії трудового договору», а в графі «Сума» зазначено 0.00 грн. Тобто, позивач достеменно знав про призупинення дії трудового договору щонайменше вже в квітні 2022 року. Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору, то законом не передбачено відповідальність роботодавця за призупинення дії договору, яке не можна вважати вимушеним прогулом. До того ж, розрахунок середньої заробітної плати є неправильним, адже за основу розрахунку середньоденної заробітної плати має бути взята заробітна плата за лютий та березень 2022 року, і вона становила 1680,00 грн. Щодо позовної вимоги про стягнення суми «інших виплат», то позивач не конкретизує характеру таких виплат, їх назви, розрахунку тощо.

15 листопада 2023 року до суду від представника позивача адвоката Якімова Л.М. надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримав заявлені позовні вимоги та наголосив, що строк звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати не обмежується.

11 грудня 2023 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він наполягав на тому, що позивачем пропущений строк на звернення до суду, а стягнення заробітної плати є лише похідною вимогою від вимоги щодо визнання частково незаконним наказу від 01 квітня 2022 року № 389/ос.

16 вересня 2025 року від представника позивача адвоката Клубань М.В. надійшли додаткові пояснення та заява про уточнення позовних вимог, в яких вона зазначила, що позивач не пропустив строк звернення до суду з цим позовом. Вказала, що позивач лише 11 серпня 2023 року уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Якімовим Л.М., на адвокатський запит якого відповідачем було надано лист від 01 вересня 2023 року з додатком – витягом з оскаржуваного наказу, з якого він дізнався про порушення своїх прав.

Рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 – задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року №389/ос та додаток до нього в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 . Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (призупинення дії трудового договору) за період з 01 квітня 2022 року по 06 липня 2023 року включно, в розмірі 617 373,70 грн з урахуванням обов`язкових податків та зборів, та судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 2 147,20 грн. В іншій частині позовних вимог – відмовлено. Допущено негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем не доведено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором (посадовою інструкцією), тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її. Враховуючи положення частини другої статті 235 КЗпП України, обґрунтованою є позовна вимога в частині стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня призупинення дії трудового договору, тобто з 01 квітня 2022 року по 06 липня 2023 року, у розмірі 617 373,70 грн, з розрахунку 1870,83 грн х 330 робочих днів. При цьому, судом враховано, що у товаристві було введено простій з 24 лютого 2022 року, у березні не відпрацьовано жодного дня, тому цей період виключено з розрахунку середньої заробітної плати. Вимога про стягнення інших виплат є неконкретизованою і необґрунтованою. Строк звернення до суду з позовом суд вважав не пропущеним, оскільки спірні правовідносини виникли 01 квітня 2022 року, а тому застосуванню підлягає частина 2 статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати не обмежується будь-яким строком. Крім того, на час воєнного стану перебіг позовної давності зупинений.

На вказане судове рішення засобами поштового зв`язку 02 грудня 2025 року адвокат Шаповал І.О., яка діє в інтересах АТ «Українська залізниця», до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду – скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що АТ «Укрзалізниця» за жодних обставин не могло припинити свою діяльність, оскільки це мало б катастрофічні наслідки для держави, проте у зв`язку з військовою агресією зупиняло роботу структурних підрозділів, які не виконують критично важливі завдання, зокрема і Департаменту внутрішнього аудиту та контролю. Законність наказу про призупинення трудового договору з позивачем зумовлена зменшенням обсягів господарської діяльності та зосередженням основних напрямків діяльності товариства на перевізному процесі. Як запровадження режиму простою для позивача, так і призупинення дії трудового договору з ним були зумовлені військовою агресією рф проти України. У Департаменті внутрішнього аудиту та контролю була відсутня робота, адже плани внутрішніх аудитів на 2022 рік не були затверджені. Через неможливість надання йому роботи працівник автоматично є таким, що не може виконувати роботу. Робоче місце позивача з 24 лютого 2022 року по 15 вересня 2022 року знаходилось на території активних бойових дій, йому було неможливо створити безпечні умови праці, його тимчасове переведення на іншу роботу також було неможливим. Судом стягнуто середній заробіток за період призупинення трудового договору, хоча така вимога не була заявлена позивачем, він просив стягнути належну суму заробітної плати. Заяву про уточнення позовних вимог подано з порушенням процесуальних строків. Розрахунок середньої заробітної плати є неправильним, адже за основу розрахунку середньоденної заробітної плати мала бути взята заробітна плата за лютий та березень 2022 року, і вона становила 1680,00 грн. Суд дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не пропущений строк звернення до суду, безпідставно посилався на норми ЦК України щодо позовної давності та норму ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року. Вимога позивача щодо стягнення заробітної плати є лише похідною, основна ж вимога – оскарження наказу. Позивач був повідомлений про оскаржуваний наказ ще у квітні 2022 року шляхом телефонного дзвінка, щомісячно отримував розрахункові листки, знав про неотримання заробітної плати, звертався до профгрупорга, отже був достеменно обізнаний про призупинення трудового договору. При цьому, позивач не звертався з приводу працевлаштування на іншу посаду.

26 грудня 2025 року від представника позивача адвоката Клубань М.В. через систему “Електронний суд” надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила залишити її без задоволення, а рішення суду – без змін. Відзив мотивовано тим, що АТ «Українська залізниця» з 01 квітня 2022 року – дати призупинення трудового договору не зупиняло свого основного виду діяльності. Більше того, АТ «Українська залізниця» з 01 квітня 2022 року призупинило трудові договори вибірково, зокрема й не з усіма працівниками Департаменту внутрішнього аудиту та контролю. В оскаржуваному наказі не зазначено жодної конкретної підстави того, що відповідач не може надати роботу позивачу, а позивач не може її виконувати. АТ «Українська залізниця» є одним з найбільших роботодавців в Україні, водночас саме позивачу не було запропоновано посади в розгалуженій системі товариства, роботодавець не поцікавився, чи хоче він працювати на іншій посаді чи в іншому місті в системі АТ «Українська залізниця», а просто призупинив з ним з 01 квітня 2022 року трудовий договір, що мало наслідком невиплату заробітної плати за весь час призупинення дії трудового договору, не включення цього періоду до страхового стажу, стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не нарахування йому заохочувальних та компенсаційних виплат. Плани внутрішніх аудитів на 2022 рік мали затверджуватися ще в 2021 році, до запровадження правового режиму воєнного стану в Україні, а з 1 січня 2022 року Департамент внутрішнього аудиту та контролю повноцінно функціонував і без затверджених планів. Тим більше, працівники мали повноваження проводити позапланові аудити на вимогу Наглядової ради. Згідно довiдки № 435 вiд 06 листопада 2023 року, долученої відповідачем до вiдзиву на позовну заяву, у графі «Заробiтна плата, що враховується для розрахунку середньої зарплати» за березень 2022 року зазначено «0». Але при цьому представником відповідача було долучено розрахунок заробітної плати за березень 2022 року, де вказано, що позивачу в березні 2022 року було нараховано дохід у розмірі 44 677,83 грн. Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2025 року постановив, що частина перша статті 233 КЗпП України визнана неконституційною, взявши до уваги, що працівники є незахищеними та залежними від роботодавця, особливо в умовах воєнного стану, а обмежувати строк звернення до суду працівників є порушенням Конституції України. Позивач, звернувшись до суду 10 жовтня 2023 року, не пропустив строк звернення.

26 березня 2026 року через систему «Електронний суд» від АТ «Укрзалізниця» надійшли письмові пояснення щодо врахування висновків Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 та Верховного Суду. Вказала, що зазначене рішення Конституційного Суду України не може бути застосованим до спірних правовідносин, оскільки має лише пряму дію в часі, та стягнення заробітної плати є лише похідною вимогою від вимоги щодо визнання наказу АТ «Укрзалізниця» незаконним. Посилалась на постанову Верховного Суду від 09 січня 2026 року у справі №751/4083/24 в аналогічній справі за позовом колишнього працівника АТ «Укрзалізниця» про визнання протиправним та скасування наказу у частині призупинення із позивачем дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, де Верховний Суд погодився з рішеннями місцевого та апеляційного судів про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку на звернення до суду.

27 березня 2026 року від представника позивача адвоката Клубань М.В. через систему “Електронний суд” надійшли додаткові пояснення, в яких викладено заперечення проти письмових пояснень представника відповідача. Вказала, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав 10 жовтня 2023 року як працююча особа, тож задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, беручи до уваги рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі №1-7/2024(337/24), провадження №1-р/2025, яким частину 1 статті 233 КЗпП України визнано неконституційною в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, позивач у даній справі не може бути обмежений будь-яким строком звернення до суду захистом своїх прав. Щодо посилання відповідача у поясненнях на постанову Верховного Суду від 09 січня 2026 року у справі №751/4083/24, то дана справа №642/5899/23 не є подібною зі справою №751/4083/24, де позивача ознайомили з наказом про призупинення дії трудового договору через месенджер Viber.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 адвоката Клубань М.В., яка заперечувала проти апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» слід задовольнити, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та АТ «Українська залізниця» було укладено трудовий договір № 703-2021, відповідно до якого він був прийнятий на посаду аудитора внутрішнього Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Українська залізниця». Відповідно до п. 7.1 зазначеного договору за погодженням сторін строк його дії був встановлений з 23 листопада 2021 року по 22 листопада 2024 року включно (а.с.13-28 том 1).

Згідно копії наказу АТ «Укрзалізниця» №2916/ос від 22 листопада 2021 року ОСОБА_1 переведено з посади старшого ревізора на посаду аудитора внутрішнього (а.с. 29,74 том 1).

24 лютого 2022 року згідно Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 в Україні введено воєнний стан.

Згідно копії акту простою від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з запровадженням в Україні воєнного стану відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст.30-34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України з 24 лютого 2022 року зупинена робота структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі задачі (а.с. 32, 96 том 1).

Відповідно до копії витягу з наказу АТ «Українська залізниця» № Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року запроваджено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця» відповідно додатку 1 (а.с. 30-31, 94-95 том 1).

24 березня 2022 року наказом АТ «Українська залізниця» внесено зміни до додатку 1 наказу № Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року «Про запровадження режиму простою» щодо періоду простою, який продовжено до 31 березня 2022 року. У додатку 1 зазначений «аудитор внутрішній ОСОБА_1 », період простою з 01 по 08 та з 13 по 31 березня 2022 року (а.с. 33-34, 97-98 том 1).

Наказом АТ «Укрзалізниця» № 389/ос від 01 квітня 2022 року у зв`язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв`язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України, можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (зі змінами) воєнного стану, керуючись ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів, припинено простій, введений наказом № Ц-42/6 від 24 лютого 2022 року працівникам, які зазначені в Додатку 1 до цього наказу. Пунктом 2 вказаного наказу встановлено, що з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками, які зазначені в додатку 1 до цього наказу. Директорам департаментів, начальникам структурних підрозділів наказано вжити всіх можливих заходів щодо ознайомлення з цим наказом працівників, які зазначені в додатку 1 до цього наказу, шляхом електронного зв`язку та усіма можливими способами сповіщення (п. 5.1). Аудитор внутрішній ОСОБА_1 зазначений в додатку до наказу АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос «Перелік працівників АТ «Укрзалізниця» з якими призупиняється дія трудового договору (а.с.35-36, 100-103 том 1).

Копію вказаного наказу надано представнику ОСОБА_1 01 вересня 2023 року у відповідь на адвокатський запит (а.с. 39, 40 том 2).

З листа АТ «Укрзалізниця» від 07 листопада 2023 року вбачається, що навесні 2022 року через активні бойові дії на території України ознайомлення з наказами про призупинення дії трудових договорів здійснювалось усіма доступними на той час способами оповіщення, відповідно до вимог ч. 2 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». У зазначений період часу ознайомлення працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю проводилось альтернативними способами з використанням особистих засобів електронних комунікацій, в т. ч. шляхом здійснення телефонних дзвінків (а.с. 71 том 1).

АТ «Укрзалізниця» надано відповідь на адвокатський запит, в якій зазначено, що інформування ОСОБА_1 про призупинення дії трудового договору відбулося відповідно до вимог ч.2 ст.2 ст.13 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», проте надати докази, що підтверджують факт ознайомлення ОСОБА_1 з зазначеним наказом, не вбачається за можливе (а.с. 39 том 2).

Як встановлено з доповідної головного бухгалтера АТ «Укрзалізниця», ОСОБА_1 розрахункові листки, в т. ч. за березень, квітень та травень 2022 року щомісячно під час закриття розрахунку заробітної плати в автоматизованому режимі засобами облікової системи АСБО «Фобос» передавались на його особисту електронну пошту для отримання електронних листків по заробітний платі (а.с. 104-107 том 1).

Згідно довідки №339 від 22 серпня 2023 року, складеної АТ «Укрзалізниця», середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1870,83 грн. Період розрахунку січень-лютий 2022 року (за січень заробітна плата 39 362,19 грн за 19 робочих днів, за лютий – 33 600,00 грн за 20 робочих днів) (а.с. 37 том 1).

Згідно довідки №435 від 06 листопада 2023 року, складеної АТ «Укрзалізниця», середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1680,00 грн. Період розрахунку вказано лютий-березень 2022 року, хоча за березень 2022 року заробітна плата, що враховується для розрахунку середньої зарплати, вказана 0 (а.с.108 том 1). Водночас, відповідно розрахунку заробітної плати ОСОБА_1 за березень 2022 року нараховано 44 677,83 грн (а.с.105 том 1).

Згідно підпункту 4.1.1 пункту 4.1 Регламенту організації та проведення внутрішнього аудиту та контролю в ПАТ «Укрзалізниця», введеного в дію наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 26 червня 2018 року №401, поточні аудити здійснюються на підставі піврічних планів проведення аудиту, а також за окремим дорученням голови правління Товариства (а.с. 76-87 том 1).

З копії листа № АЦКС-07/59 від 07 листопада 2022 року директора Офісу корпоративного секретаря М.М. Молнар вбачається, що Плани внутрішніх аудитів на 2022 рік наглядовою радою не затверджувалися (а.с. 88-91 том 1).

Згідно копії листа Департаменту економки, планування та бюджетування АТ «Укрзалізниця» № ЦФЕ-7/477 від 16 вересня 2022 року, обсяги господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України критично зменшилися, що підтверджується консолідованими фінансово-економічними показниками по АТ «Укрзалізниця» за 1 квартал 2022 року (а.с. 92-93 том 1).

Як вбачається з копії Наказу (розпорядження) АТ «Українська залізниця» № 1146/ос від 06 липня 2023 року з 07 липня 2023 року ОСОБА_1 переведено з посади «аудитор внутрішній Департаменту внутрішнього аудиту та контролю» на посаду «аудитор внутрішній Департаменту аудиту відділу аудиту напрямку «Інфраструктура» (а.с. 38, 75 том 1).

Відповідно до копії витягу з протоколу засідання наглядової ради АТ «Укрзалізниця» від 07 вересня 2023 року № А-12/68-В ліквідовано структурний підрозділ Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця» (а.с. 99 том 1).

Згідно відповіді на адвокатський запит від 25 січня 2024 року, протягом квітня-травня 2022 року працівники Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця», в т.ч. Марченко О.Г., в телефонному режимі неодноразово зверталися до Профгрупорга Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця» з питанням щодо поновлення трудових договорів, укладених ними з АТ «Укрзалізниця», які були призупинені в квітні-травні 2022 року. На підставі звернень складено лист до Голови профспілкового комітету апарату АТ «Укрзалізниця» Грищенка Ю.М. з проханням посприяти у вирішенні питання на користь трудового колективу та не допустити ситуацію залишення трудового колективу департаменту без заробітної плати і як наслідок без засобів до існування в надскладний час, забезпечити роботою працівників або у разі неможливості її надати – повернути працівників у режим просто із збереженням 2/3 розміру заробітної плати (а.с. 175-186 том 1).

У відповіді АТ «Укрзалізниця» на заяву Голови профспілкового комітету апарату АТ «Укрзалізниця» Грищенка Ю.М. зазначено, що військова агресія призвела до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати майна та активів товариства. Призупинення дії трудових договорів з працівниками Департаменту внутрішнього аудиту та контролю обумовлено відсутністю виконуваних процесів, функцій і завдань за укладеними трудовими договорами у зв`язку зі збройною агресією рф проти України. При цьому призупинення має тимчасовий характер і не тягне за собою припинення трудових відносин, діє до припинення або скасування воєнного стану в Україні та дозволяє працівникам тимчасово працевлаштуватися на інше підприємство, виконувати регулярно оплачувану роботу на умовах трудового договору за зовнішнім сумісництвом. Працівникам Департаменту, які зверталися з питання працевлаштування до інших підрозділів, було письмово запропоновано роботу на посадах, які відповідають їх освітньо-кваліфікаційному рівню та потребують укомплектування у воєнний час, але жодної згоди на переведення не отримано (а.с.187 том 1).

Крім того, голова профкому Грищенко Ю.М. за зверненням профгрупоргу Департаменту 10 серпня 2022 року звертався до Державної служби з питань праці щодо оскарження призупинення трудових договорів (а.с. 188-190 том 1).

У відповіді АТ «Укрзалізниця» на звернення голови професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України від 13 вересня 2022 року зазначено, що враховуючи функції та завдання Департаменту внутрішнього аудиту та контролю товариство абсолютно позбавлено можливості надати працівникам Департаменту відповідну роботу, а працівники, в свою чергу, позбавлені можливості виконувати таку роботу (а.с. 190-191 том 1).

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє дотепер. Згідно з пунктом 3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У частинах першій та другій статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом № 2136-ІХ.

У період дії воєнного стану порядок організації кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці (стаття 7 Закону № 2136-ІХ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 13 Закону № 2136-ІХ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 вказано, що: дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження№ 61-6935сво24) зроблено висновки, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону

У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.

Про можливість застосувати положення частин першої, другої статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема у постановах у справах № 161/7449/22, № 161/8196/22, № 465/3919/22, № 464/2944/23, 444/2538/23.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватися не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов`язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.

АТ «Укрзалізниця» обґрунтовувало неможливість надання роботи позивачу тим, що у зв`язку з широкомасштабним вторгненням на територію України військ російської федерації 24 лютого 2022 року обсяги господарської діяльності товариства критично зменшились.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що АТ «Укрзалізниця» у зв`язку з військовою агресією з дня введення воєнного стану ні на день не зупинило свою діяльність, у тому числі вантажні та пасажирські перевезення.

Поряд з цим, представник відповідача зазначав, що позивач абсолютно не мав можливості виконувати свої функціональні обов`язки, з огляду на те, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України плани внутрішніх аудитів на 2022 рік затверджені не були, а право на призупинення трудового договору передбачено законом.

Разом з тим, лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору, не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права. Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

Про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору можуть свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Проте, сама по собі обставина не затвердження наглядовою радою товариства планів аудиту не є беззаперечним доказом неможливості відповідача забезпечити позивача роботою, оскільки в даному випадку повністю залежить від волевиявлення роботодавця.

Зменшення замовлень послуг відповідача та падіння його доходів після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача, який обіймав посаду аудитора внутрішнього, роботою.

Знищення частини майна підприємства, зниження обсягів господарської діяльності, військова агресія проти України, на які посилається відповідач, не є обставинами, які однозначно та абсолютно виключають можливість надання та виконання роботи, що відповідно до вимог статті 13 Закону № 2136-ІХ є підставою для призупинення дії трудового договору.

Окрім цього, відповідач не вказує, яким чином вказані обставини унеможливили проведення внутрішнього аудиту діяльності товариства та у зв`язку із цим забезпечення позивача роботою, враховуючи ту обставину, що відповідач свою роботу не припиняв.

Відповідачем не доведено, що на час прийняття спірного наказу про призупинення трудового договору з позивачем існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором (посадовою інструкцією), тобто в роботодавця існувала абсолютна неможливість надати роботу, у тому числі хоча б частково, дистанційно або застосувати інший механізм - встановлення скороченої тривалості робочого часу, дня, тижня чи продовження застосування простою, переведення на іншу роботу, яку здатен виконувати позивач відповідної до своєї кваліфікації та досвіду роботи.

Твердження представника відповідача про те, що AT «Укрзалізниця» не мало можливості перевести позивача на іншу роботу, оскільки у відповідності до пункту 8.3 Положення про Департамент працівники департаменту не можуть залучатися іншими структурними підрозділами Товариства для виконання їх завдань та доручень, є безпідставним, оскільки вказаний пункт Положення про Департамент встановлює заборону залучення аудиторів іншими структурними підрозділами, а не заборону переведення працівника департаменту аудиту на іншу посаду.

Таким чином, задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції загалом правильно виходив з того, що відповідачем не доведено абсолютної неможливості надання роботи позивачу, адже АТ «Українська залізниця» здійснювало свою господарську діяльність, працювало, жодного дня не переривало роботу, не надало доказів неможливості забезпечити роботою позивача. У ході розгляду справи судом не встановлено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її. Висновки суду щодо того, що оскаржуваний наказ про призупинення трудового договору з позивачем не відповідає вимогам закону, що є підставою для нарахування йому середнього заробітку за час такого призупинення, відповідають практиці Верховного Суду за подібними позовами працівників АТ «Укрзалізниця», зокрема, у справах № 465/4855/23 у постанові від 27 листопада 2024 року, № 305/1541/23 від 28 травня 2025 року, № 361/7276/23 від 22 жовтня 2025 року, № 607/16193/23 від 08 січня 2026 року, № 751/4083/24 від 09 січня 2026 року, № 205/10424/23 від 18 лютого 2026 року та ін.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущений строк звернення до суду, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення (у редакції на час призупинення дії трудового договору у квітні 2022 року).

Позивач оскаржує наказ АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року, яким дію трудового договору з ним було призупинено до припинення або скасування воєнного стану, тож у цьому випадку підлягає до застосування частина перша вказаної статті.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесені зміни до законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України, що були викладені у наступній редакції: «працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 753/23150/15-ц та Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15 зазначено, що якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення. Вирішуючи, чи з поважних причин пропущено певний процесуальний строк, суд у кожному конкретному випадку оцінює сукупність обставин на свій розсуд (постанови Верховного Суду від 09 травня 2023 року у справі № 398/1985/22, від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 тощо).

У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 5023/2756/11 вказано, що «…позивачка звернулась до суду в порядку норм України строки передбачені статтею 233 КЗпП України не є строками позовної давності, що регулює ЦК України і застосовуються судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони…». Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд і у постанові від 08 квітня 2024 року у справі № 593/1176/21.

Правила, які регламентують етапи і терміни подачі заяви на судовий розгляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і відповідність нормам, а саме, принципу правової визначеності (Кан`єте де Гоньі проти Іспанії, § 36). Право доступу до суду не є абсолютним: воно може підлягати обмеженням, застосування яких допускається в порядку презумпції, оскільки таке право, з огляду на сам його характер, потребує державного регулювання. Право на доступ до суду може бути предметом правомірних обмежень … Застосування строків покликане забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства, §§ 51-52).

Як підсумок, право на доступ до правосуддя правомірно обмежене правилами судової процедури, котрі покликані дисциплінувати суб`єктів правовідносин та запобігти безладному рухові у судовому процесі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин. У подальшому постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 дійшов висновку, що з запровадженням на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Надалі постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» постановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин було скасовано з 24:00 год 30 червня 2023 року.

Таким чином, тримісячний строк звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу від 01 квітня 2022 року № 389/ос стосовно позивача закінчився 01 жовтня 2023 року, а позовна заява подана до суду 10 жовтня 2023 року, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, навіть з урахуванням продовження строку на період дії карантину.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому вислів «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у листі Держпраці від 09 травня 2022 року № 1922/4/4.1-ЗВ-22а, про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

З огляду на те, що положеннями чинного законодавства чітко не врегульований порядок ознайомлення працівника з наказом про призупинення дії трудового договору, фактичне отримання (ознайомлення) відповідного наказу встановлюється судом під час розгляду справи.

ОСОБА_1 з квітня 2022 року не отримував заробітної плати, мав можливість ознайомлення з розрахунковими листами, які направлялися йому на електронну пошту, та з яких очевидно вбачається причина такої невиплати заробітної плати - призупинення дії трудового договору, та ще в 2022 році звертався з відповідним питанням до профорга, тому колегія суддів відхиляє твердження позивача про те, що йому не було відомо про порушення його прав аж до 01 вересня 2023 року, коли у відповідь на адвокатський запит йому було направлено копію оскаржуваного наказу.

Наведені обставини об`єктивно свідчать про обізнаність позивача щодо правового стану трудових відносин, незалежно від формального отримання копії відповідного наказу.

Факт отримання відповіді на адвокатський запит не змінює моменту, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Зазначена дата свідчить лише про час, коли позивач розпочав активні дії щодо реалізації свого права на судовий захист, та не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

З огляду на вищевикладене, позивач міг довідатись про призупинення з ним трудового договору з квітня 2022 року, а з позовом у цій справі звернувся лише 10 жовтня 2023 року, з пропуском встановленого законом строку звернення до суду (навіть з урахуванням продовження строків на період дії карантину) без поважних причин.

Позивач як особа, заінтересована у поданні позову, повинен був вчиняти всі залежні від нього дії та використовувати надані законодавством засоби для своєчасного захисту свого права. Однак не отримуючи заробітної плати з квітня 2022 року, він не вчиняв жодних дій, спрямованих на поновлення порушеного права, протягом тривалого часу.

При цьому, клопотання про поновлення строку на звернення до суду позивач не заявляв.

Проте суд вищезазначеним обставинам належної оцінки не надав, дійшов помилкового висновку про те, що позивач не пропустив строк звернення до суду, та ухвалив помилкове рішення про задоволення позову.

Висновки суду про те, що предметом спору у цій справі є стягнення заробітної плати, і позивач може звернутися з таким позовом без обмеження будь-яким строком, є помилковими, адже вимога позивача про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу від 01 квітня 2022 року №389/ос.

Доводи представника позивача про те, що рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, вищевказаних висновків щодо пропуску строку на звернення до суду у цій справі з вимогою про скасування наказу не спростовують. До того ж, висновки Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024 (337/24) поширюються тільки на ті правовідносини, які виникли після набрання чинності означеним рішенням, тобто з 11 грудня 2025 року і не змінюють правового регулювання правовідносин, які виникли до цієї дати.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Оскільки доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку на звернення до суду знайшли своє підтвердження, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Аналогічних висновків щодо відмови у задоволенні подібних позовів працівників АТ «Українська залізниця» у зв`язку з пропуском строку на звернення до суду дійшов Верховний Суд у постановах від 09 січня 2026 року у справі № 751/4083/24, провадження № 61-14964св25, від 22 липня 2026 року у справі № 613/1710/23, провадження № 61-15152св25.

За подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 12 481,41 грн (а.с. 124 том 2), тоді як підлягало сплаті 3220,80 грн (2147,20 грн *150%).

У зв`язку з задоволенням апеляційної скарги АТ «Укрзалізниця» з ОСОБА_1 на її користь підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3220,80 грн.

За поверненням судового збору, внесеного у більшому розмірі, ніж передбачено законом, позивач має право звернутися до суду з відповідним клопотанням.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

Рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу та стягнення заробітної плати залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, адреса: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3220 (три тисячі двісті двадцять) грн 80 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 07 вересня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова