Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №646/6997/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 646/6997/23

Номер провадження 22-ц/818/614/26

22-ц/818/615/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Візіра О.В.,

представника ХМР Петросіна Н. В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

представника відповідачів адвокат Чернишової О. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 25 червня 2025 року та ухвалу Основ`янського (Червонозаводського) районного суду м. Харкова від 02 листопада 2023 року в складі судді Шиховцової А.О. по справі № 646/6997/23 за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: державний реєстратор Ізюмської міської ради Харківської області Романенко Максим Миколайович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глущенко Ірина Юріївна, про скасування державної реєстрації прав власності, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року Харківська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: державний реєстратор Ізюмської міської ради Харківської області Романенко Максим Миколайович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глущенко Ірина Юріївна, про скасування державної реєстрації прав власності, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що Інспекцією з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради проведено комплекс перевірочних заходів щодо земельної ділянки під самочинно побудованим житловим будинком літ. «A-1» загальною площею 46,1 кв м по в? АДРЕСА_1 . Встановлено, що інформація щодо прийняття Харківською міською радою рішень про надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки, надання в оренду або у власність земельної ділянки по в? АДРЕСА_1 , а також інформація щодо документів, які належним чином посвідчують право власності (користування) зазначеною земельною ділянкою відсутня. Земельна ділянка за вказаною адресою перебуває у комунальній власності. Виїздом на місце встановлено, що земельна ділянка за вказаною адресою огороджена, використовується для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до відомостей, які містяться в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», житловий будинок по АДРЕСА_1 є об`єктом самочинного будівництва. Згідно даних, які містяться в оцінному акті: основа володіння самозабудова; - користувач ОСОБА_3 ; рік побудови 1950.

Згідно з інформацією з Реєстру 26 січня 2022 року вперше з відкриттям розділу і оформленням реєстраційної справи на житловий будинок, загальною площею 46,1 кв м, по АДРЕСА_1 зареєстровано право власності на нього за ОСОБА_4 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Документи, які були подані для державної реєстрації: технічний паспорт, довідка б/н, видана 17 січня 2022 року ФОП ОСОБА_5 .

У подальшому право власності на будинок у порядку спадкування перейшло до ОСОБА_1 , який 21 липня 2022 року відчужив його ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу №2103, посвідченим ПН ХМНО Ємцем I.О.

Враховуючи, що первісний забудовник ОСОБА_3 не набув право власності на спірний житловий будинок згідно законодавства, яке було чинним на момент будівництва цього будинку, відповідно, після його смерті ОСОБА_4 і надалі ОСОБА_1 також не набули право власності на цей будинок.

З урахуванням цих обставин приватний нотаріус не мав права реєструвати право власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_4 та видавати свідоцтво про право на спадщину за законом №158 від 03 січня 2022 року. Відповідно, ОСОБА_1 не мав права розпоряджатись вказаним майном та відчужувати його ОСОБА_2 . Договір купівлі-продажу суперечить положенням ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, тому має бути визнаний недійсним.

Вказала, що відповідачі порушили законні права та інтереси Харківської міської ради як власника земельної ділянки, на який розміщено самочинно збудований об`єкт, адже вона рішення про відведення земельної ділянки не приймала, що підтверджується матеріалами інвентарної справи № 44831 на житловий будинок, яка зберігається в КП «ХМБТІ».

Просила, з урахуванням заяви про зміну предмету позову:

скасувати державну реєстрацію права власності з відкриттям розділу на житловий будинок загальною площею 46,1 кв м по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 ;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину №158, видане 03 лютого 2022 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глущенко І.Ю.;

скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 46,1 кв м по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу № 2103 від 21 липня 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо продажу житлового будинку загальною площею 46,1 кв м по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О.;

скасувати державну реєстрацію права власності розділу на житловий будинок загальною площею 46,1 кв м по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;

зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнити зайняту земельну ділянку по АДРЕСА_1 від житлового будинку загальною площею 46,1 кв м з приведенням її у придатний для подальшого використання стан;

судові витрати стягнути з відповідача на користь Харківської міської ради.

Також разом з позовною заявою Харківською міською радою було подано заяву про забезпечення позову, в якій вона просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження стосовно об`єкту нерухомого майна – житлового будинку загальною площею 46,1 кв м по АДРЕСА_1 , до набрання чинності рішенням у справі заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії (відчуження, дарування, продажу, застави та ін.) щодо об`єкта нерухомого майна – житлового будинку загальною площею 46,1 кв м по АДРЕСА_1 до закінчення розгляду даної справи по суті і набранням рішенням суду законної сили.

Заява мотивована тим, що спір виник з приводу прав на об`єкт нерухомого майна, а подальше його відчуження добросовісним набувачам унеможливить виконання рішення суду, тому необхідним є вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Основ`янського (Червонозаводського) районного суду м. Харкова від 02 листопада 2023 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково, накладено заборону відчуження стосовно об`єкта нерухомого майна, а саме житлового будинку загальною площею 46,1 кв м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2567961463120).

22 січня 2024 року від представника відповідачів – адвоката Литвиненко А.С. надійшли відзиви на позовну заяву, в яких вона просила відмовити у задоволенні позову. Вказала, що під час укладання оспорюваного договору купівлі-продажу право власності на предмет договору було зареєстровано за колишнім власником - ОСОБА_1 і у встановленому законом порядку скасовано не було, отже відсутні підстави для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним та скасування рішень про реєстрацію за ним права власності на придбаний об`єкт нерухомості. Позивачем не доведено, що спірний житловий будинок є самочинно збудованим. Позивач не звертався до суду з вимогами про визнання спірного будинку самочинно збудованим і знесення його з 1960 року. Земельна ділянка була сформована вже ОСОБА_2 . Харківська міська рада не довела належним чином, що договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , порушує її права на розпорядження земельною ділянкою. Відповідно до наданої копії інвентаризаційної справи батьками відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було побудовано будинок загальною площею 46.1 кв. м. у АДРЕСА_1 у 1950 році. У спірному будинку станом на 20 жовтня 2019 року були зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . На вказаний житловий будинок заводилась будинкова книга, що постійно велася, відображає інформацію про зареєстрованих осіб. Також, 05 травня 1960 року було заведено інвентаризаційну справу №119000004485, проведено інвентаризацію забудов зі вказівкою дат побудови житлового будинку та надвірних будівель - 1950 рік. У зазначеній інвентаризаційній справі і у всіх подальших документах, шо виготовлялись на спірний будинок (технічні паспорти та довідки), відсутні будь-які відмітки про те, що житловий будинок по АДРЕСА_1 є самочинно збудованим. В технічних паспортах 1960 року, 2020 року та 2022 року відсутні штампи про самочинність будівництва. ОСОБА_1 після смерті батьків отримав свідоцтво про право на спадщину. Підставою виникнення у матері ОСОБА_1 права власності на житловий будинок був факт збудування нею житлового будинку з додержанням вимог актів законодавства, що діяли на момент будівництва будинку, а саме: ЦК УРСР 1922 року, і договір про надання міської ділянки під забудову. До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об?єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт. Право власності вже існувало станом на 1950 рік у зв`язку з побудовою об`єкту, а його реєстрація у Державному реєстрі речових прав - тільки офіційне визнання державою.

Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 25 червня 2025 року позов Харківської міської ради задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 від житлового будинку загальною площею 46,1 кв.м. з приведенням її у придатний для подальшого використання стан. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради витрати по сплаті судового збору в сумі 2147,20 грн. В іншій частині позовних вимог – відмовлено. Після набрання рішенням законної сили заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2023 року – скасовано.

Рішення суду мотивовано тим, що державну реєстрацію спірного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , здійснено незаконно, за відсутності документів, що підтверджують присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси або документу, що посвідчує речове право ОСОБА_4 на земельну ділянку під таким об`єктом, а також відомостей про реєстрацію такої земельної ділянки в Державному реєстрі прав. За таких умов, вимоги про зобов`язання власника будинку – ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку від житлового будинку з приведенням її у придатний для подальшого використання стан підлягають задоволенню. Інші позовні вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача.

07 серпня 2025 року через систему «Електронний суд» на рішення суду та ухвалу про забезпечення позову представник ОСОБА_2 адвокат Чернишова О.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду – скасувати в частині задоволеної вимоги та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, скасувати ухвалу про забезпечення позову та повернути заяву позивачу, вирішити питання щодо судових витрат. Крім того, в апеляційній скарзі просила залучити приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О. в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, в порядку п.1.ч.1.ст 356 ЦПК України, а також витребувати від приватного нотаріуса Глущенко І.Ю. копію спадкової справи № 6/2022, що відкрита після померлої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; від КП БТІ належним чином посвідчену повну копію інвентаризаційної справи по АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала про забезпечення позову була винесена на підставі не підписаної, не зареєстрованої та без зазначення дати заяви про забезпечення позову від представника міської ради. Судом не було залучено до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса ХМНО Ємець І.О. При дослідженні питання законності видачі свідоцтва про право на спадщину необхідно досліджувати спадкову справу, однак суд її не витребував. Судом було витребувано докази щодо перейменування провулку, а також щодо виділення земельної ділянки під забудову, проте вказана ухвала суду була виконана лише частково, що не дозволило встановити відсутність чи наявність документів щодо виділення земельної ділянки, що є визначальним у доказуванні по даній справі. Для відповідача ОСОБА_1 спірний житловий будинок, який був побудований його батьками в 1950 роках, є єдиним житлом, де він був прописаний з моменту народження та не знятий з реєстрації й досі. Також судом не було досліджено в повному обсязі оригінал інвентаризаційної справа по спірній адресі, оскільки вона додана до позову вибірково. Станом на 24 вересня 1956 року спірний будинок, побудований в 1950 році, мав дані погосподарської книги, згідно яких вже були зареєстровані (прописані) батьки відповідача, а потім при народженні і він сам. Формулювання позовної вимоги про «звільнення земельної ділянки від житлового будинку з приведенням її у придатний для подальшого використання стан» не є тотожною вимозі про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимозі про визнання права власності на самочинно побудоване майно, які є належними способами захисту прав.

17 червня 2026 року від представника відповідача адвоката Чернишової О.Ю. надійшло клопотання про долучення доказів, в якому вона просила долучити до матеріалів справи лист № 01-41/р3105,3106 від 29 серпня 2025 року Державного архіву, а також докази реєстрації відповідача ОСОБА_1 та його батьків у оспорюваному будинку.

Клопотання мотивовано тим, що ухвалою суду першої інстанції було витребувано з Державного архіву Харківської області докази щодо перейменування назви провулку, а також щодо виділення земельної ділянки під забудову, у власність або користування певному колу осіб, зокрема ОСОБА_3 та/або ОСОБА_4 , проте така ухвала була виконана лише частково – в частині даних про зміну назви провулку. Лист № 01-41/р3105,3106 від 29 серпня 2025 року, яким надано архівний витяг з рішення виконкому Червонозаводської райради депутатів трудящих м. Харків від 11 жовтня 1957 року про узаконення самовільно побудованого будинку ОСОБА_3 по АДРЕСА_3 , отриманий з Державного архіву вже після прийняття судового рішення судом першої інстанції.

Вказане клопотання про долучення доказів колегія суддів задовольняє частково - в частині прийняття як доказу листа № 01-41/р3105,3106 від 29 серпня 2025 року з Державного архіву Харківської області, оскільки така інформація була витребувана ухвалою суду першої інстанції від 05 вересня 2024 року (а.с. 33-34 том 1), проте не надійшла до суду на час ухвалення рішення.

В частині долучення нового доказу – відповіді Департаменту реєстрації ХМР від 27 серпня 2025 року щодо реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_1 та його батьків у оспорюваному будинку колегія суддів відмовляє на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України, оскільки поважних причин, з яких такий доказ не було подано ним до суду першої інстанції, відповідачем не наведено.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів та залучення третьої особи ухвалою Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2026 року відмовлено.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідачів адвокат Чернишову О. Ю. та відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які підтримали апеляційну скаргу, представника ХМР Петросіну Н. В., яка проти скарги заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310138800:06:032:0012, розташовано житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами 1950 року побудови, зведений ОСОБА_3 зі складом сім`ї 3 особи (а.с. 44 зворот том 1).

В оцінному акті на зазначений будинок вказано як підставу володіння «самопобудова» (а.с. 56 зворот том 1).

З архівного витягу з протоколу № 26 засідання виконавчого комітету Червоноградської районної ради депутатів трудящих від 11 жовтня 1957 року вбачається, що виконком вирішив виділити земельні ділянки під індивідуальне будівництво в безстрокове користування та узаконити самовільно збудовані будинки громадянам, серед яких ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 , земельна площа 362 кв м, оштрафувати на 100 крб (а.с. 218-220 том 2).

17 травня 1960 року за адресою: АДРЕСА_2 , техніками Харківського міського бюро технічної інвентаризації проведено польову та камеральну перевірки, помилок не виявлено, про що складено акт (а.с. 44 том 1).

Реєстрація права власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , до 31 грудня 2012 року не проводилась, що підтверджується довідками КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради від 02 жовтня 2020 року та 10 лютого 2022 року та матеріалами інвентаризаційної справи (а.с. 24, 27-30, 32 зворот, 33, 37, 38-63 том 1).

За вказаною адресою було зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 з 16 квітня 1995 року (а.с. 32 том 1).

Згідно з довідкою, складеною 17 січня 2022 року ФОП ОСОБА_5 на запит ОСОБА_1 , після обстеження на місці та проведення комплексу робіт встановлено, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , житловий будинок з прибудовами літ. «А-1» 1950 року побудови, загальною площею 46,1 кв м, житловою площею 19,7 кв м, вбиральня «Г» 1950 року побудови, літній душ «Д» 1950 року побудови, сарай «Е», 1987 року побудови, огорожа № 1, 1950 року побудови, хвіртка №2, 1950 року побудови, у тому числі побудовано (переплановано/реконструйовано) самочинно: відсутні, відомості про земельну ділянку відсутні; згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня 2011 року № 91, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 11 липня 2011 року за № 830/19568, вказані об`єкти не підлягають прийняттю в експлуатацію (побудовані до 05 серпня 1992 року) (а.с. 14 том 1).

18 січня 2022 року ФОП ОСОБА_5 на замовлення ОСОБА_1 виготовлений технічний паспорт на будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18-22 том 1).

19 січня 2022 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глущенко І.Ю. заведена спадкова справа № 6/2022 після померлої ОСОБА_4 , 1926 року народження. Єдиним спадкоємцем після її смерті є її син – ОСОБА_1 . Інших спадкоємців за законом або заповітом, що прийняли спадщину, немає. Вказане підтверджується листом приватного нотаріуса №14/02-14 від 19 січня 2022 року і витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі за №68157415 від 19 січня 2022 року (а.с. 17, 23 том 1).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 09 жовтня 2023 року за №349612152, державним реєстратором Ізюмської міської ради Харківської області Романенком М.М. 26 січня 2022 року зареєстровано право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 46,1 кв.м, за ОСОБА_4 на підставі технічного паспорта, серія та номер: ТІ01:2714-6029-7742-9207, виданого 16 січня 2022 року, видавник ЄДЕССБ; довідки, серія та номер: б/н, виданої 17 січня 2022 року ФОП ОСОБА_5 (а.с. 15-16 том 1).

03 лютого 2022 року приватним нотаріусом Глущенко І.Ю. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину №158, згідно з яким після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , він набув право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 46,1 кв. м., житловою площею 19,7 кв. м., а також зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_1 на підставі такого свідоцтва (а.с. 15-16, 25 том 1).

21 липня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, посвічений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. за № 2103, згідно з яким ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами літ. «А-1» загальною площею 46,1 кв. м, житловою площею 19,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 26 том 1).

21 липня 2022 року приватним нотаріусом Ємець І.О. на підставі вказаного договору купівлі-продажу зареєстровано право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 46,1 кв м за ОСОБА_2 (а.с. 15-16 том 1).

Головним спеціалістом Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Ємельяновим О.О. за заявою ОСОБА_2 від 12 квітня 2023 року № б/н здійснено виїзд на місцевість у зв`язку з наданням у власність земельної ділянки. Під час обстеження земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка огороджена, використовується для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17 лютого 2023 року №HB-2600113612023 площа земельної ділянки становить 0,0322 га. За результатом обстеження земельної ділянки складено акт від 10 травня 2023 року (а.с. 12-13 том 1).

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через ознаки, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 звертає увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 червня 2024 року в справі № 904/4339/21, від 05 червня 2024 року в справі№ 521/13158/19, від 23 квітня 2024 року в справі № 904/994/22, від 19 березня 2024 року в справі № 915/1439/21, від 21 вересня 2022 року в справі№ 461/3490/18, від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16, від 20 січня 2021 року в справі № 442/302/17.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 3 зазначеного Закону України речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Статтею 31-1 вказаного Закону передбачено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості є необов`язковим.

Згідно з пунктом 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року.

У постанові Верховного Суду від 15 січня 2021 року у справі № 1540/3952/18 (провадження № К/9901/10502/19) сформульовано висновок про те, що вперше на законодавчому рівні встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення». Індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду.

Згідно з частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли і продовжують існувати після набрання ним чинності (пункт 4 Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року).

До часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

Судом установлено, що спірний житловий будинок збудований у 1950 році.

У 1950 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно з пунктом 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мають право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти включно як у місті, так і поза містом.

У пункті 2 Постанови від 26 серпня 1948 року зазначено, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, Держземфонду та земель Держлісфонду в безстрокове користування, а збудовані на цих земельних ділянках будинки є особистою власністю забудовників.

Отже, на підставі Указу від 26 серпня 1948 року та Постанови від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації (постанова Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 202/4229/18).

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56), передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та ЖКГ України № 404 від 9 березня 2012 року було внесено до пункту 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року N 127, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за N 582/5773 (із змінами), зміни, зокрема, зазначено, що не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.

Задовольняючи позов Харківської міської ради суд першої інстанції виходив з того, що спірне домоволодіння є самочинним, тому відповідач зобов`язаний звільнити від нього земельну ділянку комунальної власності.

З такими висновками суду колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне домоволодіння побудоване у 1950 році батьками відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Земельна ділянка по АДРЕСА_2 у 1957 році рішенням виконкому Червонозаводської районної ради депутатів трудящих була передана у встановленому законодавством порядку в безстрокове користування під індивідуальне будівництво ОСОБА_3 та узаконено самовільно побудоване ним будівництво з накладенням на нього штрафу (а.с. 218-220 том 2).

Вказане рішення виконкому Червонозаводської районної ради депутатів трудящих м. Харкова щодо виділення земельної ділянки і узаконення самовільного будівництва є чинним.

У пункті 7 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Житлові будинки чи прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року, не підлягають прийняттю в експлуатацію, а спірне домоволодіння побудоване ще у 1950 році.

Матеріали справи містять докази на підтвердження належності батькам ОСОБА_1 спірного домоволодіння до 05 серпня 1992 року, а саме: копію вказаного рішення виконкому, матеріали інвентаризаційної справи, оціночний акт, акт перевірки техніками БТІ і технічний паспорт, які у сукупності та з урахуванням всіх обставин справи свідчать про виникнення у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке було зареєстроване за ОСОБА_4 26 січня 2022 року за заявою її сина ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 як єдиний спадкоємець забудовників набув право власності на спірне домоволодіння, розміщене на земельній ділянці, виділеній під будівництво рішенням виконкому, і є законним користувачем цієї земельної ділянки.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 639/10059/15-ц, провадження № 61-13713св18, від 23 вересня 2020 року у справі № 1519/2-572/11, провадження № 61-16097св19, від 21 липня 2021 року у справі № 520/3561/18, провадження № 61-16012св20.

У подальшому спірне домоволодіння ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_2 , відповідно, до нього у передбаченому законом порядку перейшло і право користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції щодо того, що спірне домоволодіння є самочинним будівництвом, колегія суддів вважає помилковим, адже будівництво здійснювалось на земельній ділянці, наданій у безстрокове користування, і відведеній для цієї мети, воно побудоване до 05 серпня 1992 року, і відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не вважалося самочинним.

При цьому, в довідці ФОП ОСОБА_5 , яким виготовлено технічний паспорт на домоволодіння, прямо вказано, що житловий будинок з прибудовами не є самочинними, не підлягають прийняттю в експлуатацію як побудовані до 05 серпня 1992 року (а.с. 14 том 1).

Матеріали справи також не містять доказів того, що під час будівництва були допущені порушення будівельних норм і правил, або що здійснена забудова порушує права третіх осіб.

Таким чином, права Харківської міської ради як власника земельної ділянки у даному разі жодним чином не порушуються.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що вимога позивача щодо зобов`язання ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку від спірного домоволодіння задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, розглянув справу без виконання ухвали суду про витребування доказів, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині оскарження ухвали суду про забезпечення позову зводяться до того, що ухвала постановлена на підставі заяви Харківської міської ради про забезпечення позову, що не підписана та не зареєстрована судом.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, вказана заява надійшла до суду разом з позовною заявою через систему «Електронний суд», тобто є такою, що автоматично підписана представником позивача та зареєстрована судом у день надходження позову.

Згідно з частиною восьмою статті 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи.

Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Надсилання у встановленому порядку процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд», за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з обов`язковим використанням такою особою власного електронного підпису.

З 22 грудня 2018 року отримані місцевими судами заяви та інші процесуальні документи через підсистему «Електронний суд» мають реєструватися та розглядатися в установленому порядку (правовий висновок викладений Верховним Судом від 10 вересня 2019 року у справі № 640/1374/19 (провадження № № К/9901/19224/19, К/9901/16734/19, К/9901/19231/19).

Пункт 11 Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему передбачає, що процедура реєстрації Електронного кабінету юридичної особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису керівника такої юридичної особи, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Сертифікат кваліфікованого електронного підпису такої посадової особи повинен містити ідентифікаційні дані як юридичної, так і посадової особи.

Пункт 26 Положення передбачає, що електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС.

Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи та подання такого документа через електронний кабінет (див. постанови Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 2340/4648/18 (провадження № К/9901/11223/19), від 22 серпня 2019 року у справі № 520/20958/18 (провадження № К/9901/17574/19)).

Водночас здійснити реєстрацію офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) за відсутності власного електронного підпису неможливо. Тому усі документи, що надійшли до суду саме через зазначений сервіс, вважаються такими, що подані з використанням власного електронного підпису.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/335/20 (провадження № 11-361заі20), та постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 2340/4648/18 (провадження № К/9901/11223/19), від 06 серпня 2020 року у справі № 160/1841/19 (провадження № К/9901/10608/19)), від 11 вересня 2024 року у справі № 591/6212/23 (провадження № 61-9062св24).

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо відсутності підпису позивача на заяві про забезпечення позову є неспроможними.

Доводів щодо незгоди з висновком суду про необхідність забезпечення позову чи з обраним заходом забезпечення апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить, тож суд апеляційної інстанції їх не спростовує.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 в частині вимог про скасування ухвали суду про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Разом з тим, частинами 9 та 10 статті 158 ЦПК України передбачено, що у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції зазначено про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою від 02 листопада 2023 року, та рішення суду у цій частині не оскаржувалось та не переглядалось.

Крім того, відповідачу роз`яснюється, що відповідно до ч. 1 ст. 159 ЦПК України в разі відмови у задоволенні позову відповідач має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи вживалися.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасувати оскаржуване рішення суду у частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову Харківської міської ради відмовити. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Ухвалу суду про забезпечення позову від 02 листопада 2023 року слід залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

У зв`язку з задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення суду з Харківської міської ради на його користь підлягає стягненню сплачений за її подання судовий збір у розмірі 2576,64 грн (а.с. 179 том 2).

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 25 червня 2025 року в частині задоволення позову та стягнення судового збору – скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: державний реєстратор Ізюмської міської ради Харківської області Романенко Максим Миколайович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глущенко Ірина Юріївна, про скасування державної реєстрації прав власності, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Стягнути з Харківської міської ради (адреса: м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2576 (дві тисячі п`ятсот сімдесят шість) грн 64 коп.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.

Ухвалу Основ`янського (Червонозаводського) районного суду м. Харкова від 02 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 07 вересня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова