Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №639/320/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 639/320/24

Номер провадження 22-ц/818/607/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В, Тичкової О.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Візіра О.В.,

представника ОСОБА_1 адвоката Коновал Д.В.,

представника ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Тищенка А.В.,

представник АТ«Сенс Банк» адвоката Кравцової С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 30 червня 2025 року в складі судді Труханович В.В. по справі № 639/320/24 за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «АльтБанк», ОСОБА_3 , Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсними додаткової угоди до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії та додаткової угоди до договору поруки,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «АльтБанк», ОСОБА_3 , Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсними додаткової угоди до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії та додаткової угоди до договору поруки.

Позовна заява мотивована тим, що вони з ОСОБА_2 з 30 серпня 2002 року перебували у шлюбі, під час якого ними набуто у спільну сумісну власність нерухоме майно.

Вказала, що 06 вересня 2011 року ФОП ОСОБА_2 уклав з ПАТ «Банк Кіпру» (нині - АТ «АльтБанк») договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором ФОП ОСОБА_2 надав банку в іпотеку нежитлову будівлю торгівельного центру « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 1820,7 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; а також забезпечив виконання зазначеного договору фінансовою порукою громадян України: ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 . На вказаний правочин відповідач отримував згоду від неї у порядку 65 СК України, ст. 369 ЦК України.

Під час розгляду справи № 953/5637/20 за її позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя їй стало відомо про факт укладення двох додаткових угод, а саме: додаткової угоди № 2 від 01 червня 2021 року до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06 вересня 2011 року між ФОП ОСОБА_2 та АТ «Альфа Банк», якою доповнено пункт 3.4. підпунктом 3.4.3. наступного змісту: виконання зобов?язань за цим договором, у тому числі з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними, може бути покладено позичальником на іншу особу, зокрема, але не виключно на будь-якого фінансового поручителя, що зазначений в п.п. 2.1.2 цього договору, якщо з умов цього договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов?язання не випливає обов?язок позичальника виконати зобов?язання особисто; та додаткової угоди № 2 від 01 червня 2021 року між АТ «Альфа Банк» (нині - АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_3 до договору поруки № 15-1338/2011/П-1 від 06 вересня 2011 року, якою доповнено пункт 2 підпунктом 2.6 наступного змісту: поручитель має право виконувати будь-які зобов?язання позичальника за кредитним договором, якщо позичальником на поручителя було покладено виконання зобов?язань за кредитним договором та з умов кредитного договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов?язання не випливає обов?язок позичальника виконати зобов?язання особисто.

Того ж дня, 01 червня 2021 року, ОСОБА_3 виконала зобов`язання за ФОП ОСОБА_2 , шляхом внесення 123 906, 00 доларів США та 4 079,00 доларів США.

Зазначила, що її право спільної сумісної власності порушено шляхом укладення відповідачами вказаних додаткових угод до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії та до договору поруки без її письмової згоди на такі правочини. Крім того, зміст додаткової угоди до договору поруки суперечить правовій природі поруки.

Просила визнати недійсними з моменту укладення додаткову угоду № 2 від 01 червня 2021 року до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06 вересня 2011 року між ФОП ОСОБА_2 та АТ «Альфа Банк» та додаткову угоду № 2 від 01 червня 2021 року до договору поруки № 15-1338/2011/П-1 від 06 вересня 2011 року між ОСОБА_3 та АТ «Альфа Банк».

15 березня 2024 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову. Вказав, що позивачкою не доведено, що оскаржувані нею додаткові угоди до кредитного договору та договору поруки якимось чином порушують її права чи законні інтереси. Щодо додаткової угоди до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії зазначив, що позивачка не була стороною кредитної угоди та оскаржуваної додаткової угоди. В оскаржуваній нею додатковій угоді жодним чином не зачіпаються будь-які її права чи інтереси, взагалі не згадується про будь-яке нерухоме майно, а йдеться виключно про врегулювання питання порядку погашення кредитної заборгованості між позичальником та банком. Щодо додаткової угоди до договору поруки, то позивачка також не навела жодного обґрунтування порушення її права чи законного інтересу. Договір поруки стосується правовідносин виключно між банком та поручителем ОСОБА_3

10 квітня 2024 року від представника відповідача АТ «Альт Банк» надійшли додаткові пояснення, в яких банк вказав, що він не є суб`єктом спірних правовідносин, оскільки ПАТ «НЕОС БАНК» (як правонаступник ПАТ «БАНК КІПРУ») відчужив право вимоги за договором про відкриття кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06 вересня 2011 року та договором поруки № 15-1338/2011 від 06 вересня 2011 року ПАТ «Альфа Банк» (наразі АТ «Сенс Банк»). Укладення спірних додаткових угод у 2021 році відбулось після зміни кредитора на ПАТ «Альфа Банк», та вони укладені саме цим кредитором. Отже, АТ «Альт Банк» не є належним співвідповідачем у справі.

11 квітня 2024 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачкою не доведено порушення її прав оскаржуваними додатковими угодами. Взаємовідносини банку та поручителя, на регулювання яких спрямована спірна додаткова угода, жодним чином не зачіпають інтересів та прав позивачки, оскільки вона не є стороною правовідносин поруки.

Рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 30 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсною з моменту укладення додаткову угоду № 2 від 01 червня 2021 року до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06 вересня 2011 року, укладену між ФОП ОСОБА_2 та АТ «Альфа Банк». Визнано недійсною з моменту укладення додаткову угоду № 2 від 01 червня 2021 року до договору поруки № 15-1338/2011/П-1 від 06 вересня 2011 року, укладену між ОСОБА_3 та АТ «Альфа Банк». Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір по 807,47 грн з кожного.

Рішення суду мотивовано тим, що внаслідок укладення додаткових угод від 01 червня 2021 року до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06 вересня 2011 року та до договору поруки №15-1338/2011/П-1 від 06 вересня 2011 року порушені права позивачки ОСОБА_1 , оскільки дані угоди потребували її письмової згоди.

На вказане судове рішення 06 серпня 2025 року через систему «Електронний суд» АТ «Сенс Банк» та представник ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – адвокат Тищенко А.В. до суду апеляційної інстанції подали апеляційні скарги, в яких просили рішення суду – скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 мотивована тим, що оспорювані додаткові угоди жодним чином не стосуються нерухомого майна подружжя та розпорядження ним. У додаткових угодах йдеться виключно про врегулювання питання порядку погашення кредитної заборгованості між позичальником, поручителем та банком. Договір поруки укладено між банком та третьою особою ОСОБА_3 , яка виступає як самостійний суб`єкт у правовідносинах і жодного відношення не має до нерухомого майна, набутого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі. Сам по собі факт наявності іпотечного договору, який забезпечував кредитний договір, і надання свого часу позивачкою згоди на його укладання не можуть слугувати підставою для висновку про те, що шляхом укладання оскаржуваних додаткових угод до кредитного договору та договору поруки їх сторони вчинили правочин (розпорядження) стосовно іпотечного майна, і необхідно було отримувати окрему згоду позивачки. Іпотечне майно не було предметом додаткових угод і вони не стосувалися розпорядження ним. Оскаржуваними додатковими угодами не вносилися зміни до іпотечного договору. Отже, згода позивачки на укладення додаткових угод не була потрібна. Відсутність у позивачки порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу виключає задоволення позовних вимог. Позов у цій справі є штучним та поданий лише з метою встановлення обставин, які жодним чином не стосуються оскаржуваних додаткових угод, а можуть входити до предмету доказування у справі № 953/5637/20 про поділ майна подружжя.

Апеляційна скарга АТ «Сенс Банк» мотивована тим, що додаткові угоди, які оспорюються позивачкою, лише підтверджують право фінансового поручителя вносити грошові кошти в рахунок погашення кредиту позичальника і жодним чином не зачіпають прав та інтересів позивачки, тим паче не стосуються майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя. Жодною нормою права не передбачено необхідність отримання згоди другого із подружжя у разі укладання додаткової угоди до основного договору, які стосуються виключно прав позичальника і фінансового поручителя щодо умов погашення кредитних коштів. Позивачка не є стороною оспорюваних договорів.

14 листопада 2025 року та 08 грудня 2025 року ОСОБА_1 подала відзиви на апеляційні скарги, в яких просила залишити їх без задоволення, а рішення суду – без змін. Відзиви мотивовано тим, що в позовній заяві детально викладалось, у чому полягає порушення її прав, а саме порушення передбаченого ст. 65 СК України, ст. 369 ЦК України права на розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності. Іпотечний договір укладався за її згодою. Твердження відповідачів стосовно того, що додаткові угоди не зачіпають її інтересів та жодним чином не впливають на її права, є надуманими та такими, що не відповідають ані обставинам справи, ані нормам законодавства, ані попередній поведінці відповідачів. Для укладення будь-яких правочинів (договорів) з приводу майна, що перебуває у спільній сумісній власності, обов`язкова наявність згоди другого з власників. У разі якщо така згода відсутня, правочин (договір) може бути визнаний судом недійсним. Договір поруки № 15-1338/2011/П-1 від 06 вересня 2011 року має акцесорний характер по відношенню до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011/П-1 від 06 вересня 2011 року, а тому недійсність додаткової угоди № 2 до основного договору автоматично тягне за собою визнання недійсною додаткової угоди № 2 до договору поруки. Крім того, додаткова угода № 2 до договору поруки № 15-1338/2011/П-1 від 06 вересня 2011 року підлягає визнанню недійсною у зв`язку із тим, що суперечить правовій природі поруки. Дії відповідачів щодо укладення оспорюваних додаткових угод без її згоди були недобросовісними.

Також позивачка просила поновити їй строк на подачу відзиву від 08 грудня 2025 року, оскільки він пропущений з поважних причин – необхідності лікування від онкологічного захворювання.

З огляду на те, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження позивачкою отримано в електронному кабінеті 01 жовтня 2025 року, а відзив подано 08 грудня 2025 року, вважаючи викладені нею причини поважними, колегія суддів вважає за можливе поновити пропущений строк на подачу відзиву та прийняти його до розгляду.

Крім того, 08 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала пояснення з доводами, аналогічними доводам її відзивів на апеляційні скарги.

Заслухавши суддю-доповідача,представника ФОП ОСОБА_2 і ОСОБА_3 адвоката Тищенка А.В. та представника АТ«Сенс Банк» адвоката Кравцову С. М., які підтримали подані ними апеляційні скарга, представника ОСОБА_1 адвокат Коновал Д. В., який проти скарг заперечував, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги АТ «Сенс Банк» та ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 слід задовольнити, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з 30 серпня 2002 року перебували у шлюбі (а.с. 47 том 1).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під час шлюбу сторонами було набуте наступне майно:

- нежитлова будівля літ. «А-5» загальною площею 2120, 4 кв. м., за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1237014463101, право власності зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі: рішення суду, серія та номер:2-3577/07/02, від 25 червня 2007 року, видавник: Київський районний суд м. Харкова, ухвала Киі?вського раи?онного суду м. Харкова № 2-3577/07/02 від 03 вересня 2007 року; декларація про готовність до експлуатаціі? об`єкта, якии? належить до І-ІІІ категоріі? складності, серія та номер: ХК143170120638, видании? 13 січня 2017 року, видавник: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківськоі? міськоі? ради;

- гараж літ. «Б-1» загальною площею 26.9 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1219224263101, право власності в розмірі 1/2 частки зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі: договір купівлі-продажу, серія та номер: 1662, видании? 07 квітня 2017 року, видавник: Приватнии? нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківськоі? області Харитонова Я.М.;

- нежитлові приміщення 1-го поверху №1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ «А-11», загальною площею 353, 1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1005280263101, право власності зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі: декларація про готовність об`єкта до експлуатаціі?, серія та номер: ХК №143171600989, видании? 09 червня 2017 року, видавник: Інспекція ДАБІ у Харківськоі? області; договір купівлі-продажу, серія та номер: р. №1490, видании? 19 серпня 2016 року, видавник: ПН ХМНО Комарницька О.В.

-земельна ділянка площею 0, 0399 га, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 146020763101, кадастровий номер 6310136600:02:019:0015, цільове призначення: землі житловоі? та громадськоі? забудови; для експлуатаціі? та обслуговування нежитловоі? будівлі (торговельнии? центр, кафе та офісні приміщення), право власності зареєстровано за відповідачем на підставі: договір купівлі-продажу, No20/13, серія та номер: р.No640, видании? 18 вересня 2013 року, видавник: Галіщева О.А., приватнии? нотаріус ХМНО (а.с. 48-55 том 1).

У 2020 році ОСОБА_1 подала позов до суду про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2022 року по справі № 953/5637/20 (а.с. 177-183 том 1), яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 06 липня 2023 року (а.с. 184-189 том 1), шлюб, зареєстрований 30 серпня 2002 року міським відділом реєстрації актів громадського стану Харківського обласного управління юстиції, актовий запис №1471, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності:

нежитлові приміщення 1-го поверху №1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ "А-11", загальною площею 353, 1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1005280263101;

795, 3 кв. м. нежитлової будівлі літ. "А-5" загальною площею 2120, 4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1237014463101;

0, 0133 га земельної ділянки загальною площею 0, 0399 га за вказаною адресою, кадастровий номер 6310136600:02:019:0015.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності:

1/2 гаражу літ. "Б-1" загальною площею 26.9 кв. м., що знаходиться за адресою: за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1219224263101;

1325, 1 кв м. нежитлової будівлі літ. "А-5" загальною площею 2120, 4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1237014463101,

0, 0266 га земельної ділянки загальною площею 0, 0133 га за вказаною адресою, кадастровий номер 6310136600:02:019:0015.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження, зупинено дію рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2022 року в частині вирішення позовних вимог щодо поділу майна подружжя (а.с. 190-192 том 1).

06 вересня 2011 року між ФОП ОСОБА_2 та ПАТ «БАНК КІПРУ» укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 (а.с. 55-56 том 1, а.с. 197-202 том 2).

Предметом договору згідно із п. 1.1. є надання Банком фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 у тимчасове користування грошових коштів на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах відкритої відновлювальної лінії з лімітом заборгованості за Кредитною лінією, в сумі, яка не може перевищувати 1 500 000, 00 доларів США, строк користування Кредитною лінією встановлюється з «06» вересня 2011 року по «03» вересня 2021 року (включно).

Згідно пункту 1.2 кредит надається позичальнику на такі цілі: не більше 730 000,00 доларів США – на рефінансування існуючої кредитної заборгованості за кредитним договором № 840/4-27/16/1/7-066 від 13 листопада 2007 року, який укладений з ПАТ «Укрсоцбанк»; 500 000,00 доларів США на завершення будівництва адміністративно-торговельного центру « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_3 ; 270 000,00 доларів США на придбання торгівельного обладнання.

Пунктом 2 договору передбачено, що в забезпечення виконання зобов?язань за цим договором, які полягають у поверненні кредиту, сплаті процентів за користування кредитом, комісій, а також сплати неустойки (штрафів, пені) позичальник надає банку:

- в наступну іпотеку – нежитлову будівлю торгівельного центру « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 1 820,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ринковою вартістю, яка має бути визначена двома неналежними акредитованими в банку експертами;

- в заставу майнові права на адміністративно-торговельний центр « ІНФОРМАЦІЯ_2 », на завершення якого будуть використані власні та кредитні кошти (застава вартість майнових прав має бути визначена на рівні кошторису будівельно-монтажних робіт по зазначеному центру). Майнові права на центр «Флагман» будуть виведені банком з-під забезпечення при умові введення в експлуатацію центру та оформлення права власності на нього з наданням до банку підтверджуючих документів;

забезпечує: надання банку фінансової поруки ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 .

У забезпечення виконання зобов`язань за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 06 вересня 2011 року між банком та ФОП ОСОБА_3 укладено договір поруки № 15-1338/2011/П-1 (а.с. 206 зворот - 207 том 2).

Крім того, 06 вересня 2011 року банком укладено договір поруки № 15-1338/2011/П-2 з ОСОБА_2 (а.с. 202 зворот – 203 том 2), договір поруки № 15-1338/2011/П-3 з ФОП ОСОБА_4 (а.с. 210 зворот – 211 том 2), 10 грудня 2012 року укладено договір поруки № 15-1338/2011/П-4 з ТОВ «ВІП ПЕРСОНА» (а.с. 212 зворот – 216 том 2).

Також були укладені іпотечний договір № 15-1338/2011-ІП/1 від 06 вересня 2011 року, іпотечний договір другої черги № 15-1338/2011-ІП від 06 вересня 2011 року, предметом якого є нежитлова будівля загальною площею 1 820,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , літ. «А-5», договори про внесення змін до договорів іпотеки, договір про розірвання від 27 січня 2014 року іпотечного договору № 15-1338/2011-ІП/1 від 06 вересня 2011 року, договір застави № 15-1338/2011-З1 від 10 грудня 2012 року щодо торгівельного обладнання (а.с. 216 зворот – 230 том 2).

На укладення ОСОБА_2 договору іпотеки, а також можливих змін і доповнень до нього, та передачу майна в іпотеку ОСОБА_1 як його дружина 06 вересня 2011 року надала згоду, справжність підпису на якій посвідчено ПН ХМНО Слоневською Д.В. за № 3357 (а.с. 168 том 2).

Право вимоги за договором про відкриття кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06 вересня 2011 року та договором поруки № 15-1338/2011/П від 06 вересня 2011 року відступлено ПАТ «НЕОС БАНК» (правонаступником ПАТ «БАНК КІПРУ») на користь ПАТ «Альфа-Банк» (яке змінило назву на АТ «Сенс Банк») за договором факторингу № 1 від 21 липня 2014 року (а.с. 10-24 том 2).

До договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06 вересня 2011 року були укладені додаткові угоди від 10 грудня 2012 року, від 27 січня 2014 року, від 16 грудня 2014 року, від 01 червня 2021 року (а.с. 189, 202 зворот -206 том 2).

До договору поруки № 15-1338/2011/П-1 від 06 вересня 2011 року також укладені додаткові угоди № 1 від 10 грудня 2012 року (а.с. 207 зворот – 208 том 2), № 2 від 01 червня 2021 року (а.с. 196 том 2).

10 грудня 2012 року ОСОБА_1 надала ПАТ «БАНК КІПРУ» заяву, де вказала, що вона, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ознайомлена з умовами додаткової угоди № 1 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06 вересня 2011 року та надає свою згоду на укладення ним вищенаведеної додаткової угоди та будь-яких інших додаткових угод (договорів про внесення змін та/або доповнень) до вищенаведеного договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії, які, в тому числі, але не виключно, будуть змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір зобов`язань ОСОБА_2 перед банком (а.с. 189 том 2).

Додатковою угодою № 2 від 01 червня 2021 року до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06 вересня 2011 року між ФОП ОСОБА_2 та АТ «Альфа Банк» доповнено пункт 3.4. договору підпунктом 3.4.3. наступного змісту: виконання зобов?язань за цим договором, у тому числі з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними, може бути покладено позичальником на іншу особу, зокрема, але не виключно на будь-якого фінансового поручителя, що зазначений в п.п. 2.1.2 цього договору, якщо з умов цього договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов?язання не випливає обов?язок позичальника виконати зобов?язання особисто (а.с. 57 том 1, а.с. 195 том 2).

Додатковою угодою № 2 від 01 червня 2021 року між АТ «Альфа Банк» (нині - АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_3 до договору поруки № 15-1338/2011/П-1 від 06 вересня 2011 року доповнено розділ 2 договору підпунктом 2.6 наступного змісту: поручитель має право виконувати будь-які зобов?язання позичальника за кредитним договором, якщо позичальником на поручителя було покладено виконання зобов?язань за кредитним договором та з умов кредитного договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов?язання не випливає обов?язок позичальника виконати зобов?язання особисто (а.с. 58 том 1, а.с. 196 том 2).

01 червня 2021 року ОСОБА_3 виконала зобов`язання за ФОП ОСОБА_2 шляхом внесення 123 906, 00 доларів США та 4 079,00 доларів США, що підтверджується копіями квитанцій, листом ОСОБА_3 до банку від 23 червня 2021 року про перехід до неї прав кредитора (а.с. 59-60 том 1).

Із заяви АТ «Сенс Банк» від 27 травня 2024 року вбачається, що станом на цю дату заборгованість за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06 вересня 2011 року погашено в повному обсязі, кредит закрито (а.с. 185 зворот том 2).

Згідно з частинами першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі № 917/265/18 зазначив, що необхідно розрізняти поняття "додаток до договору" та "додаткова угода до договору".

Так, додаток до договору - це документ, який містить доповнення, уточнення, додаткові роз`яснення, пояснення умов договору, перелік конкретних товарів, послуг тощо. Тобто додаток до договору - це документ, який уточнює або більш детально розкриває зміст договірних умов.

Водночас додаткова угода є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору. І саме до додаткової угоди можуть застосовуватись положення про нікчемність.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України. Згідно з частиною першою цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернулася до суду, яке саме право порушене, в чому полягає порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Положення цієї статті визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відповідний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 686/34195/19 (провадження № 61-3211св21).

Приписи статті 65 СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір за своєю правовою природою є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не правочином щодо розпорядження належним подружжю майном.

Такий договір створює обов`язки для другого з подружжя лише у разі, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Для укладення кредитного договору (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.

Схожий за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 12 червня 2020 року у справі № 333/324/18, від 05 листопада 2020 року у справі № 619/761/18, від 16 березня 2021 року у справі № 133/2718/18, від 30 червня 2021 року у справі № 462/2662/20.

У постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 545/2358/19 Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що ні при укладенні договору поруки, ні при укладенні додаткового договору до договору поруки, права другого з подружжя не порушуються.

Спір про визнання недійсною згоди на укладання іншим з подружжя договору про передачу в іпотеку спільного сумісного майна подружжя, з правовим обґрунтуванням позовних вимог, зокрема і нормами статті 65 СК України, та посиланням на те, що передане в іпотеку майно задля забезпечення виконання кредитного договору між юридичними особами є спільним сумісним майном подружжя, за своєю правовою природою стосується розпорядження спільним сумісним майном подружжя і виникає із сімейних, а не господарських правовідносин. Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року у справі № 909/611/19, від 11 березня 2020 року у справі № 352/1547/18.

Як вбачається зі змісту оспорюваних позивачкою додаткових угод від 01 червня 2021 року до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 15-1338/2011 від 06 вересня 2011 року між ФОП ОСОБА_2 та АТ «Альфа Банк» (нині АТ «Сенс Банк») та до договору поруки № 15-1338/2011/П-1 від 06 вересня 2011 року між АТ «Альфа Банк» (нині АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_3 , вони передбачали, що виконання зобов?язань за кредитним договором може бути покладено позичальником на іншу особу, зокрема, але не виключно, на поручителя, який має право виконувати будь-які зобов?язання позичальника за кредитним договором, якщо з умов кредитного договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов?язання не випливає обов?язок позичальника виконати зобов?язання особисто.

Тобто зміст цих угод стосувався узгодження порядку виконання зобов`язання з повернення кредиту, а не розпорядження спільним майном подружжя. Будь-яке рухоме чи нерухоме майно, зокрема спільне майно подружжя, не було предметом таких правочинів. Оскаржуваними додатковими угодами не вносилися зміни до іпотечного договору.

З огляду на викладене, немає підстав вважати, що на укладення таких угод була необхідна згода ОСОБА_1 як дружини позичальника ОСОБА_2 .

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 10 грудня 2012 року ОСОБА_1 надала ПАТ «БАНК КІПРУ» заяву, в якій вказала, що вона, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ознайомлена з умовами додаткової угоди № 1 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15-1338/2011 від 06 вересня 2011 року та надає свою згоду на укладення ним вищенаведеної додаткової угоди та будь-яких інших додаткових угод (договорів про внесення змін та/або доповнень) до вищенаведеного договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії, які, в тому числі, але не виключно, будуть змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір зобов`язань ОСОБА_2 перед банком (а.с. 189 том 2).

Тобто посилання ОСОБА_1 на ненадання нею згоди на укладення додаткової угоди спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи ОСОБА_1 про те, що вона не надавала згоду на укладення додаткових угод, а тому вони порушують її право власності на спільне майно подружжя і є недійсними, з огляду на відсутність необхідності в отриманні такої згоди, а також на зміст її заяви від 10 грудня 2012 року.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Надавши правову оцінку змісту оспорюваних додаткових угод, колегія суддів дійшла висновку, що позивачка не довела факту порушення такими угодами своїх прав, не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочинів (стаття 204 ЦК України) та не підтвердила наявності підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, тому її позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту другого частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та АТ «Сенс Банк», скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

За подання апеляційних скарг ФОП ОСОБА_2 та АТ «Сенс Банк» сплатили судовий збір у розмірі по 3875,85 грн кожен (а.с. 212, 215 том 4), який у зв`язку з задоволенням їх вимог та відмовою у задоволенні позову підлягає стягненню з ОСОБА_1 на їхню користь.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити.

Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 30 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «АльтБанк», ОСОБА_3 , Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсними додаткової угоди до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії та додаткової угоди до договору поруки – залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , алреса: АДРЕСА_5 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3875 (три тисячі вісімсот сімдесят п`ять) грн 85 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3875 (три тисячі вісімсот сімдесят п`ять) грн 85 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 07 вересня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова