Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №404/9997/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 404/9997/25

провадження № 22-ц/4809/1272/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,

за участі секретаря – Бойко В. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 30 березня 2026 року у складі судді Варакіної Н. Б. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила розірвати Договір довічного утримання (догляду) від 29.03.2024, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Ляшенко В. Є. та зареєстрований в реєстрі за № 58.

Позовна заява мотивована тим, що 29.03.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання (догляду), за умовами якого позивачка передала відповідачу у власність квартиру, а останній зобов`язався довічно забезпечувати її утриманням та доглядом, зокрема житлом, харчуванням, побутовими послугами, лікувальними засобами та необхідною допомогою.

Позивач зазначала, що з моменту укладення договору відповідач своїх обов`язків не виконував, а з вересня 2024 року виїхав із м. Кропивницького та на її вимоги не реагував.

Вважаючи таке невиконання істотним порушенням умов договору, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Фортечного районного суду м. Кропивницького від 30 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання задоволено.

Розірвано Договір довічного утримання (догляду) від 29.03.2024, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Ляшенко В. Є. і зареєстрований в реєстрі за № 58.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач довела неналежне виконання відповідачем умов договору довічного утримання, тоді як відповідач не надав доказів забезпечення її харчуванням, побутовими послугами, лікувальними засобами, необхідною допомогою та матеріальним утриманням.

Суд першої інстанції також врахував тривале перебування відповідача за межами України та відсутність доказів вжиття ним заходів для виконання своїх обов`язків особисто або із залученням інших осіб, що свідчить про його фактичне самоусунення від виконання договору, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для розірвання договору довічного утримання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 30 березня 2026 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції неповно та необ`єктивно з`ясував фактичні обставини справи, не надав належної оцінки доказам та допустив порушення норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення факт самостійної сплати позивачкою комунальних послуг, хоча умовами договору довічного утримання обов`язок відповідача щодо їх оплати не передбачений.

ОСОБА_3 не зверталася до відповідача з вимогами щодо забезпечення харчуванням, надання побутових послуг чи іншої допомоги, а під час телефонних розмов повідомляла, що такої допомоги не потребує.

Перебуваючи за кордоном, ОСОБА_2 , за його твердженням, забезпечив можливість виконання відповідних обов`язків через свою матір, однак позивачка від запропонованої допомоги відмовлялася.

ОСОБА_1 не повідомила відповідача про погіршення стану здоров`я та не передавала рецептів лікарів, у зв`язку з чим останній не мав можливості виконати відповідний обов`язок.

Крім того, суд першої інстанції необґрунтовано поклав в основу рішення показання свідків позивачки та водночас не прийняв докази, подані представником відповідача на підставі нотаріальної довіреності.

Суд першої інстанції неналежно повідомляв ОСОБА_2 про судові засідання, неврахував заяв про відвід свідків та відмову в допиті свідків сторони відповідача, які могли підтвердити фактичне надання позивачці допомоги.

На думку відповідача, зазначені обставини свідчать про однобічність судового розгляду та відсутність належних доказів невиконання ним договору довічного утримання.

Короткий зміст вимог відзиву на апеляційну скаргу

Відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 , а рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 30 березня 2026 року залишити без змін.

Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 та її представник адвокат Калінка-Бондар О. Б. заперечували проти доводів апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 29.03.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання (догляду), за умовами якого позивачка передала відповідачу у власність квартиру АДРЕСА_1 , а відповідач зобов`язався довічно забезпечувати її утриманням та доглядом.

Умовами договору передбачено забезпечення позивачки житлом із правом безоплатного довічного проживання у квартирі, щоденним триразовим харчуванням, побутовими послугами, лікувальними засобами та необхідною допомогою, вартість матеріального забезпечення визначена у розмірі одного мінімального розміру пенсії за віком щомісячно.

ОСОБА_1 самостійно сплачувала житлово-комунальні послуги та забезпечувала власні потреби, а під час отримання травми плеча і подальшого лікування допомогу та супровід до медичних закладів їй надавала знайома ОСОБА_4 .

Відповідач тривалий час перебував за межами України: з 15.09.2024 по 14.10.2025 та з 29.10.2025 по 12.02.2026, а станом на момент звернення позивачки до суду протягом більшої частини строку дії договору був відсутній в Україні.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див.: постанова Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 757/39725/19-ц (провадження № 61-15916св20)).

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України).

Положення частини першої статті 755 ЦК України не містять визначення неналежного виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання, а тому при вирішенні зазначеного питання, суд має враховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та приписи статті 651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору.

Тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК свідчить, що підставою для розірвання договору довічного утримання на вимогу відчужувача є невиконання (неналежне виконання) набувачем тих обов`язків, які безпосередньо передбачені договором.

Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов. Саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України має надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач.

Такі висновки щодо застосування статей 755, 756 ЦК України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19, від 24 червня 2021 року в справі № 644/1566/19, від 15 серпня 2023 року у справі № 712/10192/22.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Матеріалами справи підтверджується, що 29.03.2024 між сторонами було укладено Договір довічного утримання (догляду) (далі – Договір), посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Ляшенко В. Є. і зареєстрований в Реєстрі за № 59 (том 1 а. с. 5-6).

Відповідно до п. 1 Договору, ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого відповідач зобов`язався забезпечувати позивача утриманням та доглядом довічно на умовах, встановлених даним договором.

Згідно з п. 8 Договору ОСОБА_2 зобов`язався довічно повністю утримувати ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 9 Договору утримання (догляд) визначається сторонами у вигляді:

- забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права її безоплатного довічного проживання у відчужуваній квартирі;

- забезпечення відчужувача щоденним триразовим калорійним харчуванням (сніданок, обід і вечеря). У разі спорів з приводу достатності харчування раціон складає дієтолог чи лікар;

- надання побутових послуг (прання постільної білизни, одягу тощо);

- забезпечення належними лікувальними засобами на підставі виданих лікарями рецептів.

Згідно п. 10 Договору, вартість матеріального забезпечення (харчування, лікувальні засоби, догляд, необхідна допомога та побутові послуги) визначена сторонами у розмірі одного мінімального розміру пенсії за віком щомісячно.

Відповідно до п. 12 Договору, відчужувач має право вимагати своєчасного та повного здійснення надання утримання та догляду від набувача згідно п. 10 цього Договору, вимагати розірвання договору у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків за цим договором.

Згідно п. 13 Договору набувач зобов`язаний у встановлені строки та в необхідному обсязі здійснювати утримання згідно з п.п. 10-11 цього Договору.

Встановивши обставини справи та врахувавши умови укладеного між сторонами договору довічного утримання (догляду), суд в цілому погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Особливістю доказування у даній категорії справ є те, що набувач, заперечуючи проти вимог відчужувача про розірвання договору у зв`язку з його невиконанням, повинен надати належні та достатні докази фактичного виконання взятих на себе обов`язків.

У даній справі на ОСОБА_2 договором було покладено обов`язки щодо довічного утримання та догляду за ОСОБА_1 , зокрема забезпечення її харчуванням, побутовими послугами, лікувальними засобами, необхідною допомогою та матеріальним забезпеченням у визначеному договором розмірі.

Разом з тим відповідач не надав належних та достатніх доказів, які б підтверджували систематичне і повне виконання ним зазначених обов`язків протягом строку дії договору.

Враховуючи, що ОСОБА_2 , на якого покладено обов`язок доведення належного виконання взятих на себе зобов`язань за договором довічного утримання, таких обставин належними та достатніми доказами не підтвердив, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Частково обґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо безпідставного врахування судом факту самостійної сплати позивачкою житлово-комунальних послуг, оскільки обов`язок з їх оплати договором на відповідача не покладено, однак, дана обставина не була визначальною для задоволення позову, а висновок суду першої інстанції ґрунтується на сукупності доказів, які свідчать про відсутність належного виконання відповідачем передбачених договором обов`язків щодо утримання та догляду за позивачкою.

Не заслуговують на увагу суду доводи відповідача про те, що позивачка не зверталася до нього з окремими вимогами щодо забезпечення харчуванням, надання побутових послуг чи іншої допомоги та повідомляла, що такої допомоги не потребує, оскільки зі змісту договору вбачається, що відповідні обов`язки покладені безпосередньо на набувача та мають виконуватися ним протягом усього строку дії договору, а виконання таких обов`язків не поставлено в залежність від попереднього звернення відчужувача з окремою вимогою про надання кожного конкретного виду утримання чи догляду.

Посилання відповідача на те, що під час його перебування за межами України виконання обов`язків за договором було організовано через його матір ОСОБА_5 , суд не бере до уваги, оскільки саме по собі твердження про можливість надання допомоги іншою особою не підтверджує фактичного виконання обов`язків набувача.

Не спростовують висновків суду першої інстанції й посилання відповідача на те, що позивачка не повідомляла його про погіршення стану здоров`я та не передавала рецептів лікарів, а тому він не мав можливості забезпечити її відповідними лікувальними засобами, оскільки саме лише посилання на неповідомлення його позивачкою про конкретні призначення лікарів не підтверджує належного виконання відповідачем інших самостійних обов`язків щодо утримання та догляду.

Суд також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неналежної оцінки судом першої інстанції показань свідків, оскільки останні оцінювалися судом не окрема, а у сукупності з іншими доказами та встановленими обставинами справи, на основі аналізу сукупності яких судом першої інстанції зроблено мотивований висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про судові засідання колегія суддів відхиляє, оскільки аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідачу було відомо про розгляд справи та зміст заявлених до нього позовних вимог. Під час розгляду справи стороною відповідача подавалися докази, клопотання та заперечення щодо позовних вимог, що свідчить про обізнаність відповідача із судовим провадженням та реалізацію ним процесуальних прав.

Так, відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 14 вересня 2024 року відповідач ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_5 бути його представником, в тому числі, в судових органах України будь-якої ланки та інстанції передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», з усіма необхідними для того повноваженнями (т.1 а.с.14-17).

11.12.2025 представник відповідача ОСОБА_5 отримала копію позовної заяви та ухвалу суду про відкриття провадження та призначення справи до розгляду, що підтверджується розпискою (т.1 а.с.18).

Крім того, копію ухвали про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду суд направляв за зареєстрованим місцем проживання відповідача (т.1 а.с.20).

30.12.2025 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог, допитати свідків та долучила скріншоти телефонних переписок (т.1 а.с.35-77).

25.03.2026 до Фортечного районного суду м.Кропивницького від представника відповідача ОСОБА_5 надійшло письмове клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (т.1 а.с.162).

У зазначеному клопотанні представник відповідача вказувала на те, що вона прибула в судове засідання призначене на 18.02.2026 і їй повідомили, що розгляд справи перенесено на 30.03.2026.

Оскільки представник відповідача знала, що розгляд справи призначено на 30.03.2026 є підстави вважати, що і відповідач був повідомлений про дату розгляду справи.

Не можуть бути підставою для скасування рішення і доводи щодо неврахування заяв про відвід свідків позивачки. Незгода сторони з показаннями свідка або сумніви в їх об`єктивності підлягають врахуванню судом при оцінці достовірності та доказового значення відповідних показань, однак самі по собі не виключають можливості їх дослідження судом, а в цій справі висновок про неналежне виконання договору зроблено не виключно на підставі показань свідків, а за результатами оцінки всієї сукупності доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 30 березня 2026 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 03.09.2026.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді С. М. Єгорова

О. І. Чельник