Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №354/1413/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 354/1413/25

Провадження № 22-ц/4808/1203/26

Головуючий у 1 інстанції Ковалюк О. М.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Баркова В. М.,

суддів: Бойчука І. В.,

Василишин Л. В.,

секретаря: Петріва Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 11 травня 2026 року в складі судді Ковалюк О. М., ухвалене у м. Яремче Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (надалі ДП «Ліси України») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що в період з 01.06.2002 року по 31.01.2024 року позивач працював на різних посадах у філії «Верховинське лісове господарство» ДП «Ліси України», що підтверджується записами у трудовій книжці.

23.10.2024 року відповідач повідомив позивача листом № 359/21.6-ВЛ-15 про те, що відповідно до наказу ДП «Ліси України» від 18.10.2024 року № 1907 філія «Верховинське лісове господарство» припиняється шляхом закриття її в порядку передбаченому трудовим законодавством і на підставі статті 49-2 та пункту 1 статті 40 КЗпП України попередило позивача про його наступне звільнення з посади провідного інженера з лісозаготівель відділу виробництва, закупівель та збуту та припинення трудових відносин в установленому законодавством порядку. До моменту звільнення він повинен виконувати свої посадові обов`язки та дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, а про наявність вакантних посад у філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» його буде додатково попереджено.

Згідно з наказом від 25.12.2024 року № 409 позивача звільнено з посади провідного інженера з лісозаготівель відділу виробництва, закупівель та збуту 31 грудня 2024 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією.

Вважає, що дії відповідача щодо звільнення позивача з посади є незаконними з грубим порушенням чинного законодавства України: Кодексу законів про працю України, статті 43 Конституції України.

Зокрема позивач вважає, що всупереч вимогам ст. 49-2 КЗпП України відповідач, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, не запропонував позивачу іншу роботу на тому самому підприємстві, не повідомив про можливу відсутність роботи за відповідної професії чи спеціальністю, тобто не дотримав норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника при звільненні. Звертає увагу, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, та за змістом частини третьою статті 49-2 К3пП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. В той же час, жодної вакантної посади на підприємстві йому не пропонувалось. Також не досліджувалось питання його переважного права на залишення на роботі, як це передбачено ст. 42 К3пП України. Крім того, вважає, що враховуючи ту обставину, що філія «Верховинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» не була ліквідована, а реорганізована, звільнення працівника за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України є безпідставним.

Враховуючи вищезазначене, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ філії «Верховинське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства ДП «Ліси України» № 409 к від 25 грудня 2024 року яким його звільнено 31 грудня 2024 року з роботи із займаної посади; поновити на посаді провідного інженера з лісозаготівель відділу виробництва, закупівель та збуту з 01 січня 2025 року; стягнути з ДП «Ліси України» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 січня 2025 року до дня поновлення на роботі з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів і зборів в дохід держави, а також стягнути з ДП «Ліси України» на його користь витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 11 травня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що ОСОБА_1 без поважних причин пропущено, встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, і підстав для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 11 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не дослідив усіх обставин справи, не врахував наявності об`єктивних, непереборних, незалежних від волі позивача обставин, які реально унеможливили через хворобу та сімейні обставини або істотно ускладнили своєчасне звернення позивача до суду, що підтверджується належними доказами.

Таким чином, вважає, що пропущений ним строк звернення до суду з цим позовом з поважних причин, а тому такий підлягає поновленню.

Також звертає увагу на те, що філія «Верховинське лісове господарство» ДП «Ліси України» не була ліквідована, а реорганізована і продовжує діяти на сьогодні. Тому відповідно до правової позиції, зазначеної у постанові ВС від 10 вересня 2025 року у справі № 592/507/24, його звільнення за п. 1 ч. 1 ст 40 КЗпП є безпідставним, оскільки підприємство було реорганізоване, а не ліквідоване.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Представник Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без його участі.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача адвоката Саманюк І. М., яка просила скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01.06.2002 року по 31.12.2024 року працював на різних посадах у Верховинському держлісгоспі, який згідно Наказу № 914 від 28.10.2022 року було реорганізовано шляхом приєднання до Державного спеціалізованого підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» з 16.01.2023 року (а.с. 44-50).

Відповідно до запису № 24 позивач 25.07.2024 року переведений на посаду провідного інженера з лісозаготівель (наказ № 281к від 25.07.2024 року).

Згідно з записом в трудовій книжці № 25 від 31.12.2024 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв`язку з ліквідацією філії (наказ № 409 к від 25.12.2024 року). Проведено повний розрахунок та виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку та компенсацію за 65 календарних днів невикористаних щорічних відпусток. З наказом ОСОБА_1 ознайомлений та отримав копію наказу 31.12.2024 року, про що свідчить його особистий підпис (а.с. 39, 96).

Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 18.10.2024 року № 1907 припинено філію «Верховинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ВП 45001549) шляхом її закриття. Головному лісничому філії «Верховинське лісове господарство» наказано здійснити всі необхідні дії щодо ліквідації філії, зокрема: провести повну інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, незавершених капітальних інвестицій, запасів, грошових коштів філії; забезпечити оформлення передавального балансу майна та передавального акту до філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до 10.01.2025 року; забезпечити передачу активів та пасивів до філії «Карпатський лісовий офіс»; попередити працівників філії «Верховинське лісове господарство» про припинення філії шляхом її закриття в порядку, передбаченому трудовим законодавством; визначити термін припинення філії «Верховинське лісове господарство» до 31.01.2025 року, а також уповноважити виконавчого директора Лицура І. М. на подачу документів та здійснення всіх передбачених чинним законодавством дій для проведення державної реєстрації внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань філій підприємства (а.с. 41-43).

Судом також встановлено, що листом від 23.10.2024 року за № 359/21.6-ВЛ-15 позивача на підставі ст. 49-2 та п.1 ст. 40 КЗпП України було попереджено про його наступне звільнення із посади провідного інженера з лісозаготівель відділу виробництва, закупівель та збуту й припинення трудових відносин у встановленому законодавством порядку. Також роз`яснено, що до моменту звільнення він повинен виконувати свої посадові обов`язки та дотримуватись Правил внутрішнього трудового розпорядку. Водночас в листі зазначалось, що про наявність вакантних посад у філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» його буде попереджено додатково. Із цим листом ОСОБА_1 ознайомився 01.11.2024 року (а.с. 40).

Відповідно до структурної і штатної чисельності філії «Верховинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на 2025 рік, яке було введено в дію з 01.01.2025 року, в штаті філії залишилось дві одиниці: директор філії та провідний інженер з лісовідновлення (а.с. 98).

Згідно з відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_3 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 66).

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах необхідних для забезпечення оборони України захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресію російської федерації проти України від 30 липня 2025 року № 1475/6 /3259нт, старший солдат ОСОБА_4 дійсно в період з 08.07.2024 по 07.07.2025 з інтервалами, брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, перебуваючи в Гуляйпільській міській територіальний громаді Пологівського району Запорізької області (а.с. 69).

Старший солдат ОСОБА_4 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 та виконує завдання за призначенням в Запорізькій області, що підтверджується довідкою № 1472/1601 від 09.08.2025(а.с.68). Дана обставина також підтверджується посвідченням учасника бойових дій, що видане ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 від 18 травня 2025 року (а.с. 80).

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, – у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно з ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року.

Заявляючи клопотання про поновлення строку на звернення до суду за захистом порушених трудових прав, позивач посилався на стан здоров`я та сімейні обставини.

На підтвердження цих обставин ним були надані суду медичні висновки та довідку про те, що його син ОСОБА_4 з липня 2024 року приймає безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

В абзаці 1 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені ст. 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Указана судова практика є незмінною.

Для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску встановленого законом строку, суд першої інстанції виходив з того, що наведені обставини не були для позивача непереборними та такими, що суттєво унеможливлювали чи об`єктивно перешкоджали звернутися до суду протягом десяти місяців.

З огляду на наведене, суд дійшов обгрунтованого висновку, що позивач пропустив строк на звернення до суду з цим позовом та при цьому не навів будь-яких поважних підстав щодо його пропуску.

Таким чином доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустив встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду з поважних причин, не заслуговують на увагу, а висновки суду першої інстанції в цій частині є правильними, такими, що відповідають обставинам справи.

Відтак, доводи апеляційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування судового рішення, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду – залишити без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 11 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 вересня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. В. Бойчук