Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №953/8919/26 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/8919/26

н/п 2-а/953/138/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі головуючого судді Кіндера В.А., за участі секретаря судового засідання Паша С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № R291953 від 15 січня 2026 року по справі про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 15 січня 2026 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 виніс постанову № R291953 про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнений до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у зв`язку з порушенням ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в частині не проходження останнім повторного медичного огляду до 05 червня 2025 року з метою визначення придатності до військової служби.

Позивач стверджує, що винесена постанова підлягає скасуванню, в зв`язку з наступним: постанова не містить обов`язкових реквізитів, посилання на протокол та дату виявлення вчиненого порушення; постанова винесена без встановлення вини ОСОБА_1 , з оскаржуваної постанови не можливо встановити, яке саме правопорушення вчинив ОСОБА_1 .

Відповідно до відзиву на позов, поданого 23 липня 2026 року через систему «Електронний суд», представник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 заперечив щодо задоволення вимог позивача. Стверджує, що позивач не дотримався вимог законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тим самим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Зокрема, з моменту введення в Україні правового режиму до 15.01.2026 (дня складання спірної постанови) ОСОБА_1 не пройшов жодної Військово-лікарської комісії, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг».

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16.07.2026 справу прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено її до розгляду. З ІНФОРМАЦІЯ_4 витребувано копії матеріалів адміністративної справи, за результатом розгляду якої винесено постанову № R291953 від 15 січня 2026 року.

Ухвалою суду від 20.08.2026 змінено процесуальний статус ІНФОРМАЦІЯ_2 та залученого останнього до участі у справі в якості співвідповідача.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини.

15 січня 2026 року тимчасово виконуючий обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ухвалив постанову № R291953, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за фактом того, що будучи обмежено придатним, не пройшов до 05 червня 2025 року повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, чим порушив п. 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист».

Зі змісту протоколу від 09 січня 2026 року, який був складений в присутності позивача, вбачається, що 09 січня 2026 року о 19 год. 20 хв в ході вивчення облікових документів та відомостей Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів було встановлено факт порушення громадянином ОСОБА_1 законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Зокрема, ОСОБА_1 , який перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 не звернувся до ТЦК та СП або через електронний кабінет з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду та не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

За відомостями витягу з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 09 січня 2001 року взято на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_6 . Позивач 16 жовтня 2000 року призивною комісією Київського районну м. Харкова визнаний непридатний в мирний час, обмежено придатним у воєнний час.

Встановивши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Отже, спірні правовідносини виникли внаслідок притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП внаслідок порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме не проходження повторного медичного огляду.

Відповідно до статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною 3 статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення кваліфікуючої ознаки правопорушення - вчинення такого порушення в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до Указу Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VІ, в Україні оголошено часткову мобілізацію, отже з того часу настав особливий період, який триває по теперішній час, оскільки рішення про демобілізацію, затвердженого Верховною Радою України (ст. 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») не приймалось. Щодо факту запровадження особливого періоду в Україні з 18 березня 2014 року наголосив Верховний Суд України у постанові від 30 травня 2018 року в справі №521/12726/16-ц.

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.

Отже як на момент притягнення позивача до адміністративної відповідальності (15 січня 2026 року), так і в період не проходження повторного медичного огляду, зазначеного в постанові, діяв особливий період.

Адміністративна відповідальність за частиною третьою статті 210-1 КУпАП настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Тобто, диспозиція ст. 210-1 КУпАП є бланкетною та відсилає до спеціального законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту Закон № 3543-XII).

Згідно з абзацом 4 частини 1 Закон № 3543-XII громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Законом України «Про внесенні змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» № 3621-ІХ від 21 березня 2024 року виключено таку підставу для зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян, яких за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX було встановлено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто до 04 лютого 2025 року) підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.

15 лютого 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №4235-ІХ від 12 лютого 2025 року (далі за текстом Закон №4235-ІХ), яким внесені зміни до Закону №3621-IX та п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення викладено в новій редакції: «Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду».

Системний аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що обов`язок з проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби покладається на громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності вказаним вище Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю). Вказані громадяни зобов`язані з 15 лютого 2025 року (дати набрання чинності Закону № 4235-ІХ) до 05 червня 2025 року самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Як слідує з оскаржуваної постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за не виконання ним вимог п. 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3621-ІХ від 21 березня 2024 року, а саме не проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» 16 жовтня 2000 року призовною комісією Київського районну м. Харкова ОСОБА_1 визнаний непридатним в мирний час та обмежено придатним у воєнний час.

Отже, оскільки позивач, будучи громадянином України чоловічої статі віком від 25 до 60 років, який був визнаний обмежено придатними до військової служби у воєнний час, не виключений з військового обліку, був зобов`язаний до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, самостійно ініціювавши проходження ВЛК шляхом звернення до ТЦК або звернення через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста.

Суду не надано доказів вжиття позивачем заходів задля отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду та проходження такого огляду до 05.06.2025.

Невиконання цих дій у встановлений строк є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Суд враховує, що згідно з ч. 9 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Водночас, строк до 05.06.2025 встановлений для добровільного виконання вимоги закону, проте завершення цього строку не відміняє необхідність його виконання. Відповідно, весь час після 05.06.2025 особа, яка не виконала вимогу закону, знаходиться у стані триваючого правопорушення.

Триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону (постанова Верховного суду від 23 листопада 2018 року у справі №489/4756/16-а).

Станом на дату прийняття спірної постанови, позивач вказані вище вимоги не виконав, тобто правопорушення за статтею 210-1 КУпАП, вчинене позивачем, кваліфікується як триваюче.

При цьому, дата 05.06.2025 не може кваліфікуватись датою виявлення правопорушення, оскільки саме по собі встановлення факту невиконання особою обов`язку у випадку триваючого правопорушення не перериває його тривалості та не є моментом його остаточного виявлення у розумінні закону.

Враховуючи, що позивач продовжував перебувати у стані безперервного невиконання покладеного на нього обов`язку щодо проходження повторного медичного огляду, правопорушення залишалося триваючим до моменту притягнення його до адміністративної відповідальності.

Наведене свідчить про безпідставність доводів позивача про накладення на нього адміністративного стягнення поза межами строку, передбаченого частиною дев`ятою статті 38 КУпАП.

Оцінивши наведені позивачем доводи на підтвердження заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування постанови про адміністративне правопорушення, оскільки доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення позивачем надано не було. Підтвердження наявності обставин, що виключають адміністративну відповідальність належними і допустимими доказами доведено не було.

Частиною третьою статті 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення

Аналіз зазначених норм права та встановлені в судовому засіданні обставини, дають суду підстави для висновку про правомірність винесеної відповідачем постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача, а тому її необхідно залишити без змін, а позовну заяву без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

З урахуванням положень статті 139 КАС України, а також беручи до уваги те, що позовну заяву позивача залишено без задоволення, витрати позивача пов`язані зі сплатою судового збору слід залишити без відшкодування.

Керуючись ст. 2, 5, 77, 243 246, 139, 250, 255, 286, 293 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі, - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07.09.2026

Суддя Кіндер В.А.