Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №953/1905/26 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/1905/26

н/п 2/953/2112/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

25 серпня 2026 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

судді Єфіменко Н.В.,

за участі секретаря Лущан В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

19 лютого 2026 року ТОВ «Коллект центр» (далі: позивач) звернулось до ОСОБА_1 (далі: відповідач) з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором №94756629000(26205965942267) від 13.09.2018 у розмірі 32 395,35 грн., з яких: 25 037,59 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 7 357,76 грн. – заборгованість за процентами.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилався на укладення 13.09.2018 між АТ «Укрсиббанк» та відповідачем кредитного договору №94756629000 (26205965942267), набуття права вимоги за вказаним договором на підставі договору №10-01/2023 від 10.01.2023 та не виконання відповідачем умов зазначеного договору, що змусило позивача звернутись до суду.

До судового засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду не з`явились. Позивач просив розгляд справи здійснювати за своєї відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував. Відповідач причину неявки не сповістив.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстави передбачені ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи судом не встановлені.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце даного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Зважаючи на повторну неявку відповідача до судового засідання, відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд ухвалює рішення на підставі наявних у справі даних та доказів, при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 223, 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини:

13.09.2018 між АТ «Укрсиббанк» та відповідачем укладений кредитний договір №94756629000, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 21 777 грн. на умовах: строк повернення кредиту - 13.09.2020;розмір ануїтетного платежу - 908 грн. щомісяця до 13 числа; процентна ставка - 0,00001% річних; процентна ставка понад встановлений Договором термін 7,00% річних.

Також, згідно з п.2.2., п.4.1 вищезазначеного Договору вбачається, що банк відкриває позичальнику поточний картковий рахунок та здійснює його розрахунково-касове обслуговування. Банк відкриває позичальнику та обслуговує на умовах Тарифного плану Револьверна кредитна картка «Картка Syперпокупця», окремий картковий рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті України. Сума ліміту кредитування 8000 грн. Максимальний ліміт кредитування до 50 000 грн. Строк ліміту кредитування 24 місяці з дати встановлення ліміту (з можливістю подальшої пролонгації). Процентна ставка на суму кредитної заборгованості за операціями отримання готівки 55% річних. Процентна ставка на суму кредитної заборгованості за безготівковими операціями 55% річних.

Також відповідачем 13.09.2018 підписаний паспорт споживчого кредиту.

АТ «Укрсиббанк» своє зобов`язання виконало, надало відповідачу кредит у заявленому розмірі, що підтверджено випискою.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідач своє зобов`язання не виконав, кредит не повернув, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 32 395,35 грн., з яких: 25 037,59 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 7 357,76 грн. – заборгованість за процентами.

Позивач набув право вимоги за кредитним договором №94756629000, за яким боржником є відповідач, що підтверджено: договором факторингу №198 від 25.01.2021; актом взаємозаліку від 25.01.2021; платіжним дорученням №2215 від 25.01.2021; актом приймання-передачі права вимоги за договором факторингу №198 від 25.01.2021; реєстром боржників №198 до Договору Факторингу №198 від 25-01-2021; договором факторингу №№04/26/01/2021/1 від 26.01.2021 від 26.01.2021; платіжними дорученнями №191920001 від 22.03.2021, №192500003 від 24.03.2021; №193320002 від 26.03.2026; актом взаємозаліку від 26.01.2021; актом приймання-передачі права вимоги за договором факторингу №04/26/01/2021/1 від 26.01.2021; реєстром боржників до договору факторингу №04/26/01/2021/1 від 26.01.2021; витягом з реєстру боржників до договору факторингу №04/26/01/2021/1 від 26.01.2021; договором відступлення прав вимоги №10-01/23; додатковою угодою №10/11 від 04.02.2025 до договору відступлення прав вимоги №10-01/23; актом зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023; актом прийому передачі реєстру боржників за договором №10-01/23 від 10.01.2023; реєстром боржників зі змінами за договором №10-01/23 від 10.01.2023.

Дослідивши матеріали справи, суд висновує:

За змістом ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст.1054, ч1 ст.1048 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Згідно із ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1077,1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами 1 та 2 ст.1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Кредитний договір, укладений між відповідачем та первісним кредитором, а також договір факторингу, укладений між первісним кредитором та позивачем у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто, в силу положень ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності вказаних правочинів.

Судом встановлено, що 13.09.2018 між АТ «Укрсиббанк» та відповідачем укладений кредитний договір №94756629000, право вимоги за яким перейшло до позивача. Відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 32 395,35 грн., з яких: 25 037,59 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 7 357,76 грн. – заборгованість за процентами.

Відповідачем не надані докази на спростування наведених вище висновків, як і не надані докази на підтвердження відсутності боргу перед позивачем.

За таких обставин, оскільки відповідач належним чином взяті на себе грошові зобов`язання не виконав, суд дійшов висновку про те, що відповідачем порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, відповідний борг за кредитним договором у загальному розмірі 32 395,35 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача у судовому порядку.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Отже, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 662,20 грн.

Щодо витрат на правову допомогу в сумі 13 000 грн.

Згідно із ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому сам факт оплати таких послуг не є обов`язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи (постанова ВС від 28.09.2021 у справі №160/12268/19).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що передбачено ч.6 ст.137 ЦПК України.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

На підтвердження отримання професійної правничої допомоги позивач надав: заявку на надання юридичних допомоги №359 від 01.01.2026; договір про надання правничої допомоги №01-07/2024 від 01.07.2024; прайс-лист ОА «Лігал Ассістанс» затверджений рішенням загальних зборів №01-12/2025 від 01.12.2025; витяг з акту про надання про надання юридичної допомоги від 30.01.2026.

У рішенні ЄСПЛ від 28.112002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При тому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Разом з тим, суд враховує, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено, що передбачено п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України.

Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд враховує те, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, характер виконаної роботи, а саме консультації, складання та подання позову, розгляд справи в порядку спрощеного провадження, що не потребує участі адвоката в судових засіданнях, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.

З урахуванням наведеного, враховуючи повне задоволення позовних вимог, суд стягує з відповідача на користь позивача 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру та необхідних процесуальних дій сторони.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі, у відповідності до вимог ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265, 280, 284 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 25 037 (двадцять п`ять тисяч тридцять сім) грн. 59 коп., заборгованість за процентами у розмірі 7 357 (сім тисяч триста п`ятдесят сім) грн. 76 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. та на правову допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр», ЄДРПОУ: 44276926, м. Київ, вул. Мечнікова, буд.3, офіс 306.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

За перебування судді з 25.08.2026 по 07.09.2026 у нарадчій кімнаті у кримінальній справі №953/22781/21 за обвинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за ч.4 ст.187 КК України повний текст рішення складений 07.09.2026.

Суддя Н.В. Єфіменко