Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №520/18982/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 р. № 520/18982/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасечнік О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Ізюмського комунального підприємства теплових мереж до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

Позивач, Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж, звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд:

1) Визнати протиправною відмову Головного управління ДПС у Харківській області в наданні дозволу Ізюмському комунальному підприємству теплових мереж на заміну майна, що перебуває у податковій заставі відповідно до акту опису майна, що входить до податкової застави № 151/32284148 від 20 березня 2014 року, оформлену листом Головного управління ДПС у Харківській області № 32910/6/20-40-13-06-19 від 12 червня 2026 року.

2) Зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області надати дозвіл Ізюмському комунальному підприємству теплових мереж на заміну майна, що перебуває в податковій заставі відповідно до акту опису майна, що входить до податкової застави № 151/32284148 від 20 березня 2014 року, перелік якого зазначений в заяві Ізюмського комунального підприємства теплових мереж про заміну предмета податкової застави № 886 від 05 червня 2026 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що майно, передане у податкову заставу, зазнало значних пошкоджень унаслідок бойових дій та потребує реконструкції і капітального ремонту. Позивач отримав дозвіл Ізюмської міської військової адміністрації на заміну предмета податкової застави та звернувся до Головного управління ДПС у Харківській області із заявою про виключення пошкодженого майна і включення іншого майна. Головне управління ДПС у Харківській області повідомило про передчасність заміни, посилаючись на ненадання доказів руйнування майна та наявність його залишкової вартості. Позивач вважає таку позицію необґрунтованою, оскільки запропоноване ним майно є рівноцінним за своїм призначенням, має більшу вартість, а заміна спрямована на забезпечення належного виконання податкового зобов`язання.

IІ. Виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що станом на дату подання відзиву за даними інформаційно-комунікаційної системи «Податковий блок» за позивачем обліковується податковий борг у сумі 23 693 603,42 грн.

Відповідач послався на положення пунктів 89.1, 89.7 статті 89 Податкового кодексу України та пункт 5 розділу ІІ Порядку застосування податкової застави податковими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16 червня 2017 року № 586.

Отже, оскільки позивач не надав доказів фактичного руйнування майна, а майно, яке він просить виключити з податкової застави, є ліквідним, підстав для його заміни не було.

На підставі викладеного відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 03.07.2026 суд залишив без задоволення клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження по справі за адміністративним позовом Ізюмського комунального підприємства теплових мереж до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 03.07.2026 суд відкрив провадження у справі, призначив справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

04 травня 2026 року позивач звернувся до Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області з листом № 678 щодо надання згоди на заміну предмета податкової застави.

Розпорядженням Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області № 0962-ВС від 03 червня 2026 року позивачу надано дозвіл на заміну предметів податкової застави.

05 червня 2026 року позивач звернувся до Головного управління ДПС у Харківській області із заявою № 886, в якій просив погодити заміну предмета податкової застави, а саме виключити з податкової застави майно загальною вартістю 7 915 548,58 грн та включити до податкової застави інше майно загальною вартістю 7 933 340,76 грн.

До майна, яке позивач просив виключити з податкової застави, віднесено:

котельню по вул. Героїв Чорнобильців, 12а/1, м. Ізюм, з устаткуванням, інвентарний № 08601201, залишкова вартість 3 583 948,38 грн;

котельню по вул. Незалежності, 33-Б, м. Ізюм, з устаткуванням, інвентарний № 06161201, залишкова вартість 3 022 700,00 грн;

котельню по вул. Спортивна, 1, м. Ізюм, залишкова вартість 1 308 900,20 грн.

Натомість позивач запропонував включити до податкової застави:

пересувну котельну установку ПКУ-1.00 № 1, інвентарний № 10140013, залишкова вартість 3 966 670,38 грн;

пересувну котельну установку ПКУ-1.00 № 1, інвентарний № 10140014, залишкова вартість 3 966 670,38 грн.

Таким чином, вартість запропонованого до заміни майна є більшою за вартість майна, яке позивач просить виключити з податкової застави, на 17 792,18 грн.

Листом від 12 червня 2026 року № 32910/6/20-40-13-06-19 Головне управління ДПС у Харківській області повідомило позивача про передчасність здійснення заміни майна, зазначивши, що майно, яке пропонується вивести з податкової застави є ліквідним та має остаточну вартість.

Позивач, вважаючи протиправною відмову Головного управління ДПС у Харківській області в наданні дозволу Ізюмському комунальному підприємству теплових мереж на заміну майна, що перебуває у податковій заставі відповідно до акту опису майна, що входить до податкової застави № 151/32284148 від 20 березня 2014 року, оформлену листом Головного управління ДПС у Харківській області № 32910/6/20-40-13-06-19 від 12 червня 2026 року, звернувся до суду з цим позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова застава є способом забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений Кодексом.

Відповідно до пункту 88.1 статті 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Пунктом 89.1 статті 89 Податкового кодексу України визначені підстави виникнення права податкової застави.

За правилами пункту 89.3 статті 89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Водночас пунктом 89.7 статті 89 Податкового кодексу України прямо передбачено, що заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою контролюючого органу.

Отже, законодавець надав контролюючому органу повноваження вирішувати питання щодо погодження заміни предмета податкової застави, але реалізація такого повноваження не є довільною та має здійснюватися відповідно до критеріїв, установлених частиною другою статті 2 КАС України.

На виконання положень Податкового кодексу України наказом Міністерства фінансів України від 16 червня 2017 року № 586 затверджено Порядок застосування податкової застави податковими органами. Зазначений Порядок є чинним у редакції від 16 травня 2023 року.

Пунктом 2 розділу ІІ цього Порядку передбачено, що у разі звернення платника податків із письмовою заявою щодо заміни предмета податкової застави платник податків зобов`язаний замінити його іншим майном такої самої або більшої вартості, а згода надається за умови, що балансова вартість майна, запропонованого на заміну, має таку саму або більшу вартість. Така згода оформлюється шляхом складення акта опису майна щодо заміни предмета податкової застави.

Суд звертає увагу, що у цій справі вартість майна, запропонованого позивачем для включення до податкової застави, становить 7 933 340,76 грн, тоді як вартість майна, яке позивач просить виключити, становить 7 915 548,58 грн.

Таким чином, запропонована позивачем заміна не призводить до зменшення вартості майнового забезпечення податкового боргу, а навпаки — збільшує його на 17 792,18 грн.

Ця обставина має істотне значення, оскільки основною метою податкової застави є забезпечення виконання податкового обов`язку, а не позбавлення платника податків можливості належним чином використовувати майно для здійснення господарської діяльності.

Верховний Суд у постанові від 10 серпня 2023 року у справі № 280/11798/21, розглядаючи правовідносини щодо майна, яке перебувало у податковій заставі, наголосив на значенні співвідношення вартості майна, що залишається у податковій заставі, та податкового боргу. У цій справі Верховний Суд погодився з висновком про відсутність правових підстав для відмови контролюючого органу, коли вартість майна, яке залишалося предметом податкової застави, забезпечувала відповідний розмір податкового боргу.

Разом із тим Верховний Суд виходить із того, що сама наявність у суб`єкта владних повноважень певного обсягу розсуду не означає можливості приймати рішення без належного фактичного та правового обґрунтування.

У постанові від 10 серпня 2023 року у справі № 280/11798/21 Верховний Суд безпосередньо застосовував положення пункту 89.7 статті 89 Податкового кодексу України та Порядку № 586 при оцінці правомірності поведінки контролюючого органу у відносинах, пов`язаних із майном, що перебуває у податковій заставі.

Суд також враховує усталений правовий підхід Верховного Суду щодо меж судового контролю за дискреційними повноваженнями суб`єкта владних повноважень.

Суд встановив, що у заяві № 886 від 05 червня 2026 року позивач прямо повідомив контролюючий орган про необхідність проведення реконструкції та відновлювальних робіт на об`єктах, включених до податкової застави, а також запропонував конкретне інше майно для заміни.

Крім того, Розпорядженням Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області № 0962-ВС від 03 червня 2026 року позивачу надано дозвіл на заміну предметів податкової застави.

При цьому з оскаржуваного листа ГУ ДПС не вбачається, що контролюючий орган здійснив належну перевірку, витребував у позивача конкретні документи, необхідні для підтвердження пошкодження, або встановив, що запропоноване на заміну майно не відповідає вимогам законодавства.

Фактично мотиви відмови зведено до двох тверджень: відсутність доказів руйнування майна та його ліквідності.

Проте, саме по собі зазначення балансової (залишкової) вартості майна не свідчить про його фактичну придатність до використання за функціональним призначенням і не спростовує твердження позивача про необхідність реконструкції або капітального ремонту.

Більше того, поняття ліквідності майна використовується пунктом 89.3 статті 89 ПК України насамперед у контексті визначення майна, яке може бути використане як джерело погашення податкового боргу. Отже, посилання на ліквідність без оцінки фактичного стану майна та без зіставлення його з майном, запропонованим на заміну, саме по собі не є достатнім та належним обґрунтуванням відмови.

Суд зазначає, що факт документально підтвердженого знищення чи пошкодження майна не є єдиною можливою підставою для заміни предмета податкової застави. Водночас контролюючий орган має право перевірити наведені платником податків обставини та на їх підставі прийняти вмотивоване рішення.

Таким чином, суд доходить висновку, що лист ГУ ДПС у Харківській області від 12 червня 2026 року № 32910/6/20-40-13-06-19 у частині відмови у погодженні заміни предмета податкової застави прийнято без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення заяви позивача, а тому не відповідає критерію обґрунтованості, визначеному частиною другою статті 2 КАС України.

Вирішуючи питання про обрання способу захисту порушеного права позивача суд виходить із такого.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2022 року у справі № 160/7153/20 зазначив, що дискреційні повноваження це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № К (80)2, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (рішення Верховного Суду у справі № 826/10085/16).

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодзгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Так, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту прав позивача є саме зобов`язання Головного управління ДПС у Харківській області повторно розглянути заяву Ізюмського комунального підприємства теплових мереж від 05 червня 2026 року № 886 про заміну предмета податкової застави, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Суд також звертає увагу, що зазначення у матеріалах справи акта опису майна як № 151/32284148, тоді як у листі Головного управління ДПС у Харківській області № 32910/6/20-40-13-06-19 від 12 червня 2026 року та у відзиві відповідача він зазначений як № 1/32284148, не змінює предмета спору, оскільки відповідач не заперечує самого факту складення 20 березня 2014 року акта опису майна щодо позивача та саме на цей акт посилається при обґрунтуванні правомірності податкової застави.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд також ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених вище висновків суду не спростовують.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Ізюмського комунального підприємства теплових мереж до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії — задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління ДПС у Харківській області у наданні Ізюмському комунальному підприємству теплових мереж згоди на заміну майна, що перебуває у податковій заставі відповідно до акта опису майна від 20 березня 2014 року № 151/32284148, оформлену листом від 12 червня 2026 року № 32910/6/20-40-13-06-19.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області повторно розглянути заяву Ізюмського комунального підприємства теплових мереж від 05 червня 2026 року № 886 про заміну предмета податкової застави, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Ізюмського комунального підприємства теплових мереж судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж, місце знаходження: 64300, Харківська область, м. Ізюм, пр-т Незалежності, буд. 33, ЄДРПОУ 32284148.

Відповідач Головне управління ДПС у Харківській області, місце знаходження: 61057, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, буд. 46, ЄДРПОУ 43983495.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 07.09.2026.

Суддя О.В. Пасечнік