Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №520/7972/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 р. № 520/7972/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасечнік О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

1) Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного рахунку.

2) Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, а саме за період з 25.01.2018 року по 27.03.2026 року розмір якого обчислити за методикою, визначеною постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 25.01.2018 №18 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що оскільки станом на день виключення зі списків особового складу з ним не було проведено повного розрахунку, він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, тому позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

IІ. Виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач був виключений зі списків особового складу 25.01.2018, а спірні виплати були нараховані та виплачені на виконання судових рішень.

Відповідач також послався на те, що з 19.07.2022 статтю 117 КЗпП України викладено у новій редакції, якою встановлено обмеження періоду виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

На підставі викладеного відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 13.04.2026 суд відкрив провадження у справі, призначив справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою від 30.06.2026 суд витребував у Військової частини НОМЕР_1 належним чином завірену копію довідки про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням, інформацію про виплачену ОСОБА_1 суму грошових коштів при звільненні.

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 25.01.2018 №18 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Позивач зазначає, що станом на день виключення зі списків особового складу з ним не було проведено повного розрахунку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 у справі №520/13268/24, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2024, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 25.01.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

Крім того, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №520/13279/24 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25.01.2018 року..

На виконання зазначених судових рішень 27.03.2026 військова частина НОМЕР_1 перерахувала на банківський рахунок позивача грошові кошти у розмірі 77314,06 грн та 44655,31 грн.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, звернувся до суду з цим позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у ст.ст. 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

У постанові від 26.04.2024 у справі N? 380/1169/20 Верховний Суд окремо наголосив, що суд, який вирішує спір по суті, зобов?язаний сам визначити розмір середнього заробітку, а не лише констатувати право особи на його отримання. При цьому суд повинен дослідити загальний розмір належних при звільненні виплат та визначити співвідношення невиплаченої суми із загальним розміром належних сум.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16.

стину А4820 (м. Берестин, ХарківПорядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, абз. 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, суд виходить з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

В свою чергу, як вже зазначалось, згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.

Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

Так, враховуючи, що позивача звільнено зі служби 25.01.2018, тобто останніми двома календарними місяцями, що передували звільненню є листопад та грудень 2017 року.

Так, середньоденне грошове забезпечення становить 395,40 грн. (12084,78+12034,80/61).

Таким чином, за період затримки розрахунку з 26.01.2018 по 18.07.2022 (1635 днів) та з 19.07.2022 по 19.01.2023 (185 днів) середній заробіток склав 719628,00 грн.

Так, позивачу у процедурі звільнення виплачено 89161,97 грн., що підтверджено довідкою про розмір грошового забезпечення при звільненні.

При цьому, загальна сума належних позивачу виплат при звільненні мала становити 211131,34 грн (89161,97 грн. + 121969,37 (77314,06 + 44655,31) грн.).

Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 121969,37грн. у відсотковому виразі дорівнює 57,77% від 211131,34 грн.

Отже, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні (57,77% у відсотковому виразі) від 719628,00 грн. складає 415729,10 грн.

Проте, розглядаючи можливість стягнення з відповідача суми у розмірі 415729,10 грн. за період з 26.01.2018 по 18.07.2022 (1635 днів) та з 19.07.2022 по 19.01.2023 (185 днів) за несвоєчасно виплачені позивачу 121969,37 гривні грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі № 489/6074/23.

Отже, враховуючи вказані висновки Великої Палати Верховного Суду суд враховує реальну суму боргу, яка сплачена з порушенням строку відповідачем (121969,37 грн), її співвідношення із середнім заробітком (415729,10 грн.), який майже в 3,5 рази більше виплаченої суми та поведінку сторін.

Тому, керуючись засадами розумності, справедливості та пропорційності, суд приходить до висновку про необхідність задоволення претензій заявника саме у межах суми боргу, тобто у розмірі121969,37 тгрн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 прийшов до висновку, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Також, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові зазначено, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Вказала, що необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. Зазначила, що при здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Ураховуючи викладене, з урахуванням принципу справедливості балансу інтересів сторін та співмірності заявленої до стягнення суми відшкодування, виплаченими сумами на день звільнення та із простроченою заборгованістю, поведінку сторін у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку про визначення розміру середнього заробітку, як відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, у сумі 121969,37 грн.

Отже, суд доходить висновку, що належним способом та достатнім способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 121969,37 грн.

При цьому, під час такого розрахунку відповідач повинен виходити з фактичного грошового забезпечення позивача за два календарні місяці, що передували звільненню, та складових грошового забезпечення, які відповідно до законодавства підлягають врахуванню.

Верховний Суд у спорах щодо військовослужбовців виходить із того, що при обчисленні середнього грошового забезпечення застосовуються правила Порядку № 100, а до розрахунку включаються належні щомісячні складові грошового забезпечення відповідно до характеру відповідної виплати.

Щодо компенсації податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає, що у постанові від 26.04.2024 у справі № 380/1169/20 Верховний Суд дійшов висновку, що середній заробіток, який виплачується відповідно до статті 117 КЗпП України, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку особа набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження військової служби. Тому компенсація сум податку з доходів фізичних осіб за Порядком № 44 на такий середній заробіток не нараховується.

Отже, у цій частині позов задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії — задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 121969,37 грн.

В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 , місце знаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Рішення у повному обсязі складено та підписано 07.09.2026.

Суддя О.В. Пасечнік