Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №460/2840/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 вересня 2026 року м. Рівне№460/2840/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськова частина НОМЕР_1

про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить суд: визнати протиправною відмову відповідача у задоволенні рапорту від 03.12.2025 позивача у зв`язку з необхідністю постійного догляду за членом сім`ї другого ступеня споріднення (бабою), яка є особою інвалідністю ІІ групи, за умови відсутністю інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, що передбачено абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та зобов`язати відповідача задовольнити рапорт від 03.12.2025 позивача у зв`язку з необхідністю постійного догляду за членом сім`ї другого ступеня споріднення (бабою), яка є особою інвалідністю ІІ групи, за умови відсутністю інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, що передбачено абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . 03.12.2025 засобами поштового зв`язку подав рапорт про звільнення з у зв`язку з необхідністю постійного догляду за членом сім`ї другого ступеня споріднення (бабою), яка є особою інвалідністю ІІ групи, за умови відсутністю інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, що передбачено абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Проте, рішенням Військової частини НОМЕР_1 від 20.12.2025 відмовлено у звільненні позивача зі служби на підставі абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». На переконання позивача, відповідачем відмовлено позивачу у звільненні з військової служби за формальними підставами, оскільки ним було додано всі необхідні документи, які підтверджують факт необхідності догляду за бабою. Таким чином, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказується, що поданими документами не підтверджено законних підстав для звільнення позивача з військової служби. Також вказує, що рапорт позивача поданий не по команді, як це передбачено чиним законодавством. Таким чином просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 03.12.2025 засобами поштового зв`язку (трек-номер відправлення 3301313151817) направив на адресу військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення у зв`язку з сімейними обставинами, а саме необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення (бабою), яка є особою з інвалідністю ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення. Факт отримання рапорту військовою частиною підтверджується трекінгом поштового відправлення, згідно з яким вручення відбулося 09.12.2025.

До рапорту позивачем було додано належним чином засвідчені копі документів, підтверджують підстави для звільнення, а саме: паспорта громадянина України та картки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 ; свідоцтва про народження позивача та витягу з реєстру територіальної громади щодо його місця реєстрації; паспорта та картки платника податків ОСОБА_3 (баби); довідки до акта огляду МСЕК та висновку ЛКК про потребу в догляді на непрофесійній основі ОСОБА_3 ; витягу з реєстру територіальної громади щодо місця реєстрації баби; паспорта, картки платника податків та свідоцтва про народження ОСОБА_4 (батька); висновку ЛКК про те, що батько за станом здоров`я не може надавати соціальні послуги; витягу з реєстру територіальної громади батька; свідоцтва про розірвання шлюбу батьків; свідоцтва про народження, паспорта, картки платника податків, свідоцтва про шлюб та відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 (сестри); довідки про проходження військової служби чоловіком сестри; свідоцтв про народження племінниць; Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 01.12.2025 року.

За результатами розгляду рапорту про звільнення та в межах своєї компетенції військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено про відсутність підстав для задоволення рапорту. Причинами відмови зазначено, що рапорт подано не «по команді» (безпосередньому командиру), що, є порушенням вимог п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008. Також зазначено, що згідно з наданими документами у ОСОБА_3 є інший член сім`ї першого ступеня споріднення - її син, ОСОБА_4 , 1961 року народження та стверджує, що Позивачем не надано медичних документів, які б підтверджували, що ОСОБА_4 за станом здоров`я сам потребує постійного догляду (ігноруючи при цьому наданий Висновок ЛКК №242 про те, що батько за станом здоров`я не може надавати соціальні послуги). Також стверджує, що поняття «отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», зазначене у висновку ЛКК ОСОБА_3 №240, не є тотожним поняттю «потреба в постійному догляді».

Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача щодо звільнення його з військової служби, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

За приписами частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170). Додатком 19 до цієї Інструкції є Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Підпункт 28 пункту 5 зазначеного Переліку визначає документи, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, передбачених частиною дванадцятою статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, а саме, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): інвалідність такої особи, її потребу в постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником ІНФОРМАЦІЯ_1;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді;

З наведеної норми слідує, що умовами для звільнення з військової служби на зазначеній підставі є одночасна наявність таких обставин:

інвалідність І чи ІІ групи у члена сім`ї другого ступеня споріднення;

потреба здійснювати постійний догляд за такою особою, що підтверджується висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді;

відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи (якщо такі наявні - вони мають самі потребувати постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи).

Частиною 1 статті 264 Сімейного кодексу України передбачено, що внуки, правнуки зобов`язані піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда.

Повнолітні внуки, правнуки зобов`язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу (стаття 266 Сімейного кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 викладено правовий висновок, що "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.

У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 батьками якого зазначено батько ОСОБА_4 мати ОСОБА_6 .

З наданих позивачем документами підтверджується, що ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_4 , тобто бабусею ОСОБА_1 (позивача).

Відповідно до довідки МСЕ №161316 ОСОБА_3 є особою з ІІ групою інвалідності також згідно з висновком №240 (форма первинної облікової документації №080-4/0) ОСОБА_3 рекомендовано соціальні послуги а саме отримання послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичних осіб.

Також в матеріалах справи наявний медичний висновок ЛКК №242 від 10.11.2025, в якому зазначено, що ОСОБА_4 за станом здоров`я не може надавати соціальних послуг.

Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади позивач та ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживають за однією адресою а саме: АДРЕСА_1 .

Також суд зазначає, що в позивача є рідна сестра ОСОБА_5 , яка має двох неповнолітніх дітей. А також в матеріалах справи наявні докази, що чоловік ОСОБА_5 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Також відповідно до місця проживання сестри позивача вона не проживає разом із ОСОБА_3 .

Таким чином суд вважає, що ОСОБА_5 не може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 .

Також суд вказує, що згідно з актом перевірки сімейного стану військовослужбовця від 01.12.2025 встановлено, що баба ОСОБА_3 є вдовою, проживає разом із сином (батьком військовослужбовця) ОСОБА_4 , самостійно без сторонньої допомоги не може переміщатись та доглядати за собою. Відповідно до медичного висновку ЛКК №242 від 10.11.2025, ОСОБА_4 за станом здоров`я не може надавати соціальні послуги. В графі «Установлено» Акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 01.12.2025 зазначено: факт необхідності здійснення постійного догляду підтверджено.

Інші особи, ніж зазначені вище, першого та другого ступеня споріднення у ОСОБА_3 відсутні.

Відмовляючи позивачу у погодженні рапорту фактично з підстав відсутності документа (документів), який неможливо надати, відповідач покладає на позивача надмірний тягар по збиранню доказів.

Натомість, суд зазначає, що відповідачем застосовано формальний підхід та не надано належної оцінки всім документам, долученим до рапорту позивача про звільнення зі служби.

У постанові від 29.04.2026 у справі № 520/14746/25 Верховний Суд зазначив, що сама по собі юридична наявність члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення не є достатньою для висновку про відсутність підстав для звільнення військовослужбовця, а у випадку встановлення юридичної наявності відповідної особи належить перевірити, чи має така особа реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин справи та інших об`єктивних факторів. У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що одним із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, є акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, і такий акт має бути належним чином досліджений.

З урахуванням наведеного, на думку суду, позивачем вжито всіх передбачених чинним законодавством України заходів та подано сукупність належних і допустимих доказів, якими підтверджено відсутність у ОСОБА_3 осіб першого та другого ступеня споріднення, які могли б фактично здійснювати постійний догляд за нею, а також об`єктивну неможливість виконання такого догляду її сином та онуком у зв`язку з проходженням ними військової служби.

Додатково на підтвердження потреби у постійному догляді ОСОБА_3 , позивачем до рапорту було подано висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за формою первинної облікової документації №080-4/о затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407, виданий ОСОБА_3 від 07.11.2025.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 (щодо меж дискреційних повноважень військового командування при звільненні) зазначено, що закон не передбачає будь-яких альтернативних варіантів дій суб`єкта владних повноважень за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця у разі встановлення судом факту наявності підстав для його звільнення.

Оскільки позивачем поданий повний та вичерпний перелік документів, які безальтернативно підтверджують його право на звільнення з військової служби на підставі абзацу 14 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, у відповідача відсутні дискреційні повноваження діяти на власний розсуд.

У цьому випадку уповноважений орган зобов`язаний прийняти єдине можливе законне рішення - про звільнення військовослужбовця.

Відтак, враховуючи те, що позивачу протиправно відмовлено у звільненні з військової служби, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде покладення на відповідача зобов`язання прийняти рішення про його звільнення з військової служби на підставі абзацу 14 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме: за сімейними обставинами (необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи).

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд відповідно до статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі абзацу 14 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 14 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 07 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Суддя У.М. Нор