Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №347/661/26 — Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/661/26

Провадження № 2/347/648/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Кіцули Ю. С.,

за участю:

секретаря с/з Сумарука І.П.,

представника позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції)

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації фізичної особи та стягнення моральної шкоди

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

17.03.2026 року представник ОСОБА_1 що діє в інтересах позивача ОСОБА_4 , звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації фізичної особи та стягнення моральної шкоди. Вимоги позову обґрунтовані тим, що 11 грудня 2025 року о 08:42 ОСОБА_2 , який діяв під іменем користувача « ОСОБА_5 » в соціальній мережі «Facebook» у загальнодоступній групі « Косів.Діалог » (режим доступу URL ІНФОРМАЦІЯ_2 адміністратором якої він є, розміщено текстовий допис, під яким поширено знімок екрану із зображенням ОСОБА_4 , який перебуває в медичному закладі та здає кров в донорських цілях. 11 грудня 2025 року о 09:29 год. в обговоренні під згаданим дописом відповідач розмістив коментар-відповідь на репліку (коментар) користувача ОСОБА_6 такого змісту (цитата мовою оригіналу): «(…) найбільше переживаю за реципієнтів цього донора, би його кров комусь не зашкодила». Зазначене висловлювання було поширене публічно у загальнодоступній групі « Косів.Діалог » у соціальній мережі «Facebook» та є доступним для невизначеного кола осіб - учасників і відвідувачів цієї групи.

Станом на дату подання цієї позовної заяви відповідний допис зібрав 132 вподобайки, 76 коментарів та 28 поширень (репостів). Водночас під зазначеним коментарем Відповідача обліковується 33 реакції користувачів (емоційних відгуків). Кількість осіб, які переглянули цей допис і згаданий коментар, також є невстановленою з огляду на технічну неможливість отримати доступ до цих даних. Разом з тим наявність значної кількості реакцій користувачів свідчить про ознайомлення широкого кола осіб із поширеною інформацією та її публічне розповсюдження серед користувачів соціальної мережі. Позивач є почесним донором України та на постійній основі здійснює донацію крові з метою допомоги іншим особам і забезпечення потреб медичних закладів у донорській крові. Статус почесного донора підтверджується посвідченням почесного донора України серії НОМЕР_1 від 24 березня 2021 року (копія додається оригінал знаходиться у Позивача). Позивач регулярно здійснює донації крові та має намір і надалі брати активну участь у донорському русі, не припиняючи цієї діяльності в майбутньому, оскільки вважає це суспільно корисною діяльністю та проявом високої громадянської відповідальності. Ознайомившись із зазначеним коментарем у мережі Інтернет, Позивач був неприємно вражений його змістом, оскільки протягом багатьох років займається донорством крові, не має жодних захворювань чи інших дефектів стану здоров`я, які могли б ставити під сумнів безпечність його донорської крові. Більше того, на власній сторінці у соціальній мережі «Facebook» Позивач має численні схвальні та вдячні відгуки громадян, яким допомогла його донорська кров, що тільки підтверджує суспільну користь його діяльності та позитивну репутацію серед громадян. Враховуючи те, що позивач особисто знайомий із відповідачем, який обіймає посаду Косівського міського голови, з метою з`ясування обставин поширення зазначеної інформації позивач звернувся до Адвокатського об`єднання «Юридична компанія «Лігал Груп» для підготовки та направлення адвокатського запиту з проханням надати інформацію щодо належності та використання облікового запису у соціальній мережі «Facebook» під іменем « ОСОБА_5 », за допомогою якого у загальнодоступній групі «Косів.Діалог» було розміщено публікацію від 11.12.2025 року та коментар до неї.

На вказаний адвокатський запит відповідачем надано письмову відповідь №19 від 02.01.2026 року. У своїй відповіді відповідач підтвердив, що є володільцем та користувачем облікового запису у соціальній мережі «Facebook» під іменем « ОСОБА_5 », має виключне право доступу до зазначеного профілю, а треті особи не володіють авторизаційними даними до нього. Також відповідач підтвердив факт особистого створення та розміщення у публічному доступі допису від 11.12.2025 року та відповідного коментаря до нього. Разом з тим у відповіді зазначено, що поширені ним висловлювання, за його твердженням, відображають його особисту суб`єктивну думку та є оціночним судженням у контексті дискусії.

Для наукового обґрунтування негативного впливу висловлювань на репутацію позивача, ним було додатково ініційоване проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи. Експертиза проводилася Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський експертно-дослідний центр», за результатами якої складено висновок №16322/2 від 25 лютого 2026 року. Згідно даного висновку судового експерта, в тексті коментаря від імені ОСОБА_7 , поширеного у соціальній мережі Інтернет «Facebook» 11.12.2025 : «Найбільше переживаю за реципієнтів цього донора, би його кров комусь не зашкодила», міститься негативна інформація образливого характеру стосовно особи, зображеної на фото, викладена у формі оціночних суджень.

У згаданому висновку експерта містяться такі підсумки: «(…) Семантико-текстуальним аналізом тексту «Найбільше переживаю за реципієнтів цього донора, би його кров комусь не зашкодила» встановлено, що у ньому експліковано думки про потенційну небезпеку донорської крові певної особи для реципієнтів, яким її переливатимуть. З урахуванням єдиного семіотичного комплексу, в якому поєднані вербальний елемент - висловлювання, які виражають занепокоєння щодо крові донора, та невербальний елемент - зображення особи, є лінгвістичні підстави стверджувати про те, що текст набуває персоналізованого характеру та забезпечує однозначну референцію - зображена на фото особа є потенційно небезпечною як донор, а у поєднанні з реплікою до зображення корупційної тематики «краще зробити добру справу, ніж брати участь у дерибані місцевого бюджету», що містить імпліцитне (підтекстове) звинувачення у причетності до розкрадання бюджетних коштів («дерибан» у значенні «незаконний розподіл, розкрадання коштів»), у контексті реалізації формує метафоричний зміст - «погана кров» як ознака моральної недоброчесності, створюючи образ морально та соціально-небезпечної особи, відтак є інформацією негативного, образливого характеру, що сприяє зниженню суспільної довіри та репутації особи, зображеної на фото (…)». Враховуючи активну громадянську позицію позивача, його системну співпрацю з медичними закладами, зокрема участь у донорстві крові, що є проявом соціальної відповідальності та суспільно корисної діяльності, а також беручи до уваги те, що позивач обіймає публічну посаду депутата Косівської міської ради Косівської територіальної громади, будь-яке поширення недостовірної або принизливої інформації щодо нього має особливо негативний вплив не лише на його особисту репутацію, але й на рівень довіри громади до представника органу місцевого самоврядування.

У зв`язку з цим представник позивача, та позивач вважали, що внаслідок протиправних дій відповідача було порушено особисті немайнові права позивача, а саме право на повагу до честі, гідності та ділової репутації. Такі права підлягають належному судовому захисту, оскільки вони становлять основу суспільної довіри до особи, яка здійснює публічні повноваження та бере активну участь у житті громади.

Враховуючи, що коментар було викладено у формі оціночних суджень, які не підлягають спростуванню, представник позивача та позивач вважають, що належним способом захисту порушених прав позивача у даному випадку є визнання поширеної відповідачем інформації негативною, образливою, такою, що принижує честь, гідність та порочить ділову репутацію позивача та відшкодування завданої позивачу моральної шкоди в розмірі 1 (одна) гривня.

Також сторона позивача просила вирішити питання судових витрат.

У відзиві на позовну заяву відповідач вимоги позовної заяви категорично заперечив, та зазначив, що допис у мережі «Fасеbоок» являється виключно оціночним судженням, але водночас зважаючи на той факт, що позивач ОСОБА_4 очевидно намагається в подальшому видати перед судом даний допис у якості недостовірної інформації у формі твердження (хоч у самій позовній заяві і відсутні посилання з даного приводу, натомість має місце виключно вимога щодо визнання інформації - допису коментаря у формі оціночного судження такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, замість того, щоб визнавати інформацію недостовірною та ставити вимогу щодо її спростування), відповідачем вимушено першочергово було скеровано 26.03.2026 року на адресу КНП «Косівська ЦРЛ» відповідний запит на інформацію. Даний запит було скеровано у зв`язку із тим, що в разі намагань ОСОБА_4 видати вказаний допис у вигляді твердження (яким цей допис абсолютно не являється), то у такому випадку відповідачу довелося б спростовувати це. Зокрема, запит стосувався ймовірного підтвердження чи спростування інформації стосовно того, чи являється ОСОБА_4 особою з наявною групою інвалідності? Якщо так, то я просив зазначити період інвалідності, конкретну групу та підставу (вид захворювання). Також запит стосувався інформації, чи перебуває ОСОБА_4 на обліку в Косівській ЦРЛ чи іншому відомому для Косівської ЦРЛ закладі охорони здоров`я у зв`язку із наявністю чи перенесенням захворювань (в тому числі і інфекційних-вірусних), що з медичної практики є протипоказаними для можливості бути донором крові. Якщо так, то просив надати всю наявну з даного приводу інформацію.

У відповідь на запит відповідача, листом КНП «Косівська ЦРЛ» №1/01-26/11 від 27.03.2026 року було повідомлено, що на підставі ч. 4 ст. 20 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» та у зв`язку із значним обсягом запитуваної інформації і через потребу пошуку запитуваної інформації серед значної кількості даних, термін розгляду запиту було продовжено, а також повідомлено відповідача, що остаточну відповідь щодо результатів вивчення, опрацювання та розгляду запиту буде надано згодом в окремому порядку.

В подальшому, згідно листа КНП «Косівська ЦРЛ» №232/01-09 від 23.04.2026 року, за результатами вивчення, опрацювання та розгляду запиту відповідача письмово повідомлено про те, що запитувана ним інформація стосується стану здоров`я конкретної фізичної особи ОСОБА_4 , факту його звернення за медичною допомогою, наявності чи відсутності інвалідності, перебування на обліку, діагнозу та інших відомостей, одержаних під час медичного обстеження та лікування, а тому така інформація являється з обмеженим доступом та належить до лікарської таємниці, тобто є конфіденційною, у зв`язку із чим може бути надана виключно на вимогу суду. Окрім того, відповідача поінформовано, що КНП «Косівська ЦРЛ» не володіє інформацією щодо здійснення донації крові ОСОБА_4 .

Відповідач ОСОБА_2 не заперечив факту розміщення зазначеного допису (що підтверджується відповіддю №19 від 02.01.2026 року на адвокатський запит №2025/12-19 від 22.12.2026 року, однак ствердив, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що оціночні судження не підлягають доведенню та що межі допустимої критики щодо публічних осіб є ширшими (станом на даний час позивач ОСОБА_4 являється діючим депутатом Косівської міської ради, що відкрито демонструє, в тому числі і в тій же соціальній мережі «Facebook», свою активну громадську позицію та депутатську діяльність, а також з його же слів являється почесним донором України, тобто являється публічною особою).

Оспорюване висловлювання: «найбільше переживаю за реципієнтів цього донора, би його кров комусь не зашкодила» є виключно оціночним судженням, а не фактичним твердженням. Відповідач ОСОБА_2 вважає, що поданням даної позовної заяви ОСОБА_4 фактично просить суд: заборонити висловлювати думки; встановити відповідальність за емоції; створити небезпечний прецедент обмеження свободи слова, що прямо суперечить європейським стандартам.

Також, відповідач, зазначив, що висновок експертизи ТзОВ «Київський експертно-дослідний центр» №16322/2 від 25.02.2026 року суперечить правовій природі спору в тому вигляді, як її подає позивач в даному конкретному випадку та має лише консультативний характер.Висновок створює ілюзію доказу, але фактично: не підтверджує жодного елементу позову, не доводить шкоду, не доводить неправдивість, натомість лише констатує очевидне - наявність особистої суб`єктивної думки (у формі оціночних суджень).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» та усталеної практики Верховного Суду: оціночні судження, навіть якщо вони є різкими, критичними або образливими, не підлягають спростуванню. Зокрема практика Верховного Суду (справи 761/26693/16-ц, 761/16124/15-ц) чітко встановлює: якщо висловлювання є оціночним судженням - відсутній предмет спору. Отже, експерт фактично підтвердив відсутність правових підстав позову, а не довів його. Таким чином, даний висновок ТзОВ «Київський експертно-дослідний центр» прямо вказує, що висловлювання (коментар в мережі «Fасеbоок») є оціночним судженням та підтверджує, що це не фактичне твердження.

У зв`язку з цим, відповідач просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Позиція учасників в судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позовної заяви підтримав в повному обсязі, та висловив доводи аналогічні письмовому тексту. Також просив звернути увагу, що оскільки допис здійснений відповідачем є оціночним судженням, що сторонами не оспорюється, а відтак не підлягає до спростування. Водночас такий допис, є образливого характеру, ставить під сумнів позапрофесійну діяльність позивача ОСОБА_8 щодо добровільної донації крові, як почесного донора України, та створює негативне враження про якість та безпеку донорської крові позивача. З цих підстав, представник ОСОБА_1 просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 доводи позовної заяви категорично заперечили, та висловили думку аналогічну письмовому відзиву на позовну заяву. Додатково відповідач просив врахувати контекст в якому було здійснено ним допис. Ствердив, що вказаний допис було здійснено у відповідь на дописи, які поширювалися певною групою осіб, що зривом позачергової сесії Косівської міської ради припинено «дерибан» бюджетних коштів. Крім того, відповідач стверджував, що здійснюючи вказаний допис, він виражав свій погляд на ситуацію, і висловлював свою суб`єктивну думку, як особа, яка першу чергу має вищу медичну освіту, щодо того, що кожна особа має як негативні так і позитивні якості, а відтак припускав використання донорської крові реципієнтам, може передаватись не лише біологічні характеристики чи захворювання, а й якісь духовні риси, особливості характеру або навіть елементи життєвого досвіду донора.

З цих підстав, відповідач, та його представник, в задоволенні позову просили відмовити повністю.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 23.03.2026 року позовну заяву залишено без руху, та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 24.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження, та ухвалено проводити розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 25.03.2026 року ухвалено проводити розгляд справи за участю представника ОСОБА_1 в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 20.05.2026 року із занесенням до журналу судового засідання відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.

Ухвалами суду від 20.05.2026 року та 24.06.2026 року із занесенням до журналу судового засідання поновлено строк для подання відзиву на позовну заяву, та долучення доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Згідно копії висновку №16322/2 за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 25.02.2026 року в тексті коментаря від імені ОСОБА_7 , поширеного у соціальній мережі Інтернет «Facebook» 11.12.2025 : «Найбільше переживаю за реципієнтів цього донора, би його кров комусь не зашкодила», міститься негативна інформація образливого характеру стосовно особи, зображеної на фото, викладена у формі оціночних суджень (а.с.28-38).

Згідно копії протоколу огляду веб сайту від 17.12.2025 року в офісному приміщенні юридичної компанії Legal Group (м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 7, офіс 107) було проведено огляд цифрового контенту, розміщеного на сторінці соціальної мережі «Facebook» у загальнодоступній групі «Косів.Діалог» (режим доступу URL ІНФОРМАЦІЯ_2 адміністратором якої є відповідач ОСОБА_2 , розміщено текстовий допис, під яким поширено знімок екрану із зображенням позивача ОСОБА_4 , який перебуває в медичному закладі та здає кров в донорських цілях (а.с.39-41).

Згідно копії адвокатського запиту, адвокат Жарський Т.В. звертався до Косівського міського голови ОСОБА_2 з метою отримати інформацію щодо належності та використання облікового запису у соціальній мережі «Facebook» під іменем « ОСОБА_5 », за допомогою якого у загальнодоступній групі «Косів.Діалог» було розміщено публікацію від 11.12.2025 року та коментар до неї (а.с.42-47).

На вказаний адвокатський запит, Косівським міським головою ОСОБА_2 надано відповідь (а.с.48).

Згідно копії листа-звернення від 22.12.2025 року адвокат Жарський Т.В. звертався до Голови постійної комісії з питань прав людини, законності, депутатської діяльності, етики та регламенту Косівської міської ради ОСОБА_9 щодо дотримання етичних норм Косівським міським головою ОСОБА_2 (а.с.49-63).

Згідно копії скриншоту з соціальної мережі «Facebook» розміщено допис під ніком ОСОБА_5 , з фотографією особи, яка здійснює донацію крові (а.с.69)

Згідно копії скриншоту з соціальної мережі «Facebook» група Косів. Діалог є загальнодоступною/видимою, з метою отримання зворотньої інформації від громади міському голові з метою інформування громади про болючі теми (а.с.70)

Згідно копії протоколу №51-63/2026 від 13.03.2026 року розглядався лист-звернення ОСОБА_1 щодо порушення правил етики Косівським міським головою ОСОБА_2 (а.с.101-103).

Зі результатами засідання постійної депутатської комісії з питань прав людини, законності, депутатської діяльності, етики та регламенту Косівської міської ради ухвалено висновок, та рекомендовано ОСОБА_4 звернутися за захистом своїх прав до суду (а.с.104).

Згідно копії листів Косівського міського голови ОСОБА_2, останній звертався до КНП «Косівська ЦРЛ» про надання інформації щодо стану здоров`я ОСОБА_4 (а.с.115-116).

Згідно копії посвідчення почесного донора України від 24.03.2021 року, ОСОБА_4 має право на пільги передбачені Законом України «Про донорство крові та її компонентів» (а.с.137-138).

Відповідно до відеозаписів, що містяться в матеріалах справи відображено засідання постійної депутатської комісії з питань прав людини, законності, депутатської діяльності, етики та регламенту Косівської міської ради щодо розгляду листа - звернення ОСОБА_1 та здійснено огляд веб-сайту в соціальній мережі «Facebook» група Косів. Діалог (а.с.155).

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини виникли з приводу поширення відповідачем допису в соціальній мережі Facebook, яка порушує особисті немайнові права позивача ОСОБА_4 .

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України«Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Відповідно до ст. 7 Загальної декларації прав людини всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом.

Загальна декларація прав людини у статті 8 гарантує право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

З наведеного вище суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту своїх цивільних прав та інтересів відповідає ст. 16 ЦК України.

Устатті 201 ЦК Українивстановлено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями297,299 ЦК Українипередбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.

Право на недоторканість своєї ділової репутації відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Це право за своєю природою може належати не лише фізичній, але й юридичній особі, оскільки воно може бути використано суб`єктом господарювання як спосіб судового захисту щодо поширення інформації, яка шкодить його діловій репутації.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року в справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Водночас, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У зв`язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію", ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обгрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення в такому випадку позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

При цьому, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суд визначає характер такої інформації та з`ясовує, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

За змістом ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації чи іншим чином, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною, і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 27 лютого 2009 року N 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз`яснив судам, що фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі N 758/14324/15-ц (провадження N 61-194/8св18), Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі N 569/5269/16-ц (провадження N 61-508св17).

Таким чином, маючи намір звернутись до суду за захистом свого немайнового права на повагу до честі та гідності, визнанням інформації недостовірною, поміж іншого, необхідно визначити, чи можна перевірити висловлювання на предмет їх відповідності дійсності і спростування, а також чи не є суб`єктивне судження надмірним втручанням.

У п. 41 рішення у справі "Ляшко проти України" (заява N 21040/02 від 10.08.2006)Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до "інформації" чи "ідей", які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе "демократичне суспільство". Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі "Українська прес-група проти України" (заява N 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELSv. BELGIUM, стор. 236, параграф 47).

Суд при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинен забезпечити баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У п. 41 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" (12/1984/84/131) (Страсбург, 08 липня 1986 року) зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій.

Мотивована оцінка наведених учасниками справи аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що 11 грудня 2025 року о 08:42 відповідачем ОСОБА_2 , який діяв під іменем користувача « ОСОБА_5 » в соціальній мережі «Facebook» у загальнодоступній групі « Косів.Діалог » (режим доступу URL ІНФОРМАЦІЯ_2 адміністратором якої він є, розміщено текстовий допис, під яким поширено знімок екрану із зображенням ОСОБА_4 , який перебуває в медичному закладі та здає кров в донорських цілях. 11 грудня 2025 року о 09:29 год. в обговоренні під згаданим дописом відповідач розмістив коментар-відповідь на репліку (коментар) користувача ОСОБА_6 такого змісту (цитата мовою оригіналу): «(…) найбільше переживаю за реципієнтів цього донора, би його кров комусь не зашкодила». Зазначене висловлювання було поширене публічно у загальнодоступній групі « Косів.Діалог » у соціальній мережі «Facebook» та є доступним для невизначеного кола осіб - учасників і відвідувачів цієї групи.

Факт розміщення допису в соціальній мережі «Facebook» сторонами не оспорюється, та відповідач ОСОБА_2 підтвердив, що ним особисто було здійснено вказаний вище допис.

Також сторонами не оспорюється, та визнається той факт, що допис: «найбільше переживаю за реципієнтів цього донора, би його кров комусь не зашкодила» було висловлене відповідачем ОСОБА_2 і таке висловлення є оціночним судженням.

Щодо обраного позивачем способу захисту.

Як вбачається з п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням - висловлюванням, яке не містить фактичних даних, за виключенням винятком образи чи наклепу, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири.

Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Згідно з ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Аналіз змісту здійсненого відповідачем ОСОБА_2 допису свідчить про відсутність твердження про конкретні фактиі вказує на те, що по суті в ньому викладені оціночні судження особи. Оцінити правдивість чи правильність такого висновку неможливо,а оціночні судження спростуванню не підлягають. Суб`єктивні думки і погляди на підставі закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.

В даному випадку, стороною позивача з огляду на вказаний факт, не ставиться вимога про спростування інформації у формі оціночного судження, натомість позивачем заявлено вимогу, про визнання інформації такою, що порочить честь гідність, та ділову репутацію фізичної особи ( ОСОБА_4 ), оскільки здійснений допис є негативною інформацією образливого характеру, що в даному випадку на переконання суду є належним способом захисту.

Щодо допустимої критики публічної особи.

Сторонами не заперечується той факт, що і позивач ОСОБА_4 і відповідач є публічними особами. Так, позивач ОСОБА_4 обіймає посаду депутата Косівської міської ради Косівської територіальної громади, а відповідач ОСОБА_2 обіймає посаду Косівського міського голови.

Так, статтею 10 Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Враховуючи положення статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на підставі своєї практики застосування Конвенції, Європейський суд з прав людини, встановив, що норма статті обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

У справі Jerusalem v. Austria суд встановив, що ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом це передумова плюралізму поглядів.

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Такі ж правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №127/24530/16-ц (провадження №61-41071св18), від 14 лютого 2018 року у справі №646/1266/16-ц (провадження № 61-661св18) та від 27 березня 2019 року у справі №344/16715/15-ц (провадження №61-13667св18).

Суд враховує, що позивач ОСОБА_8 є публічною собою та відповідно підлягає ретельному громадському контролю і потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як він виконував або виконує свої функції.

Водночас, суд звертає увагу на той факт, що ОСОБА_8 є почесним донором України (а.с. 137-138), і здійснює донацію крові саме як фізична особа.

Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові» донори, які безоплатно здійснили донацію крові в сумарній кількості, що дорівнює 40 максимально допустимим дозам, або плазми крові в сумарній кількості, що дорівнює 60 максимально допустимим дозам, заготовленим методом аферезу, або 40 максимально допустимим дозам клітин крові, заготовлених методом аферезу (еритроцити, тромбоцити, лейкоцити), незалежно від часу здійснення таких донацій, набувають статусу Почесного донора України. Таким особам видається посвідчення і вручається нагрудний знак "Почесний донор України" в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зразки нагрудного знака "Почесний донор України" і посвідчення до нього затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Отже в цій частині, суд зауважує, що допис здійснений відповідачем ОСОБА_2 щодо позивача, стосувався його не як публічної особи, і не містив критики щодо його професійної діяльності як депутата Косівської територіальної громади, а ставив під сумнів безпеку і якість донорської крові ОСОБА_8 , яку той здає регулярно та добровільно, саме як фізична особа, і є почесним донором України з 2021 року.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Як встановлено судом, згідно висновку №16322/2 за результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи в тексті коментаря від імені ОСОБА_7 , поширеного у соціальній мережі Інтернет «Facebook» 11.12.2025 : «Найбільше переживаю за реципієнтів цього донора, би його кров комусь не зашкодила», міститься негативна інформація образливого характеру стосовно особи, зображеної на фото, викладена у формі оціночних суджень.

Під час розгляду справи, відповідач ОСОБА_2 стверджував, що за освітою є хірургом, і висловлював свої погляди щодо того, що кожна особа має як негативні так і позитивні якості, а відтак припускав використання донорської крові реципієнтам, може передаватись не лише біологічні характеристики чи захворювання, а й якісь духовні риси, особливості характеру або навіть елементи життєвого досвіду донора. На його думку, переливання крові створює глибинний психоемоційний та енергетичний зв`язок між людьми, через який реципієнт ризикує перейняти певні негативні схильності чи моральні недоліки донора.

Однак такі твердження відповідача ОСОБА_2 суд вважає неспроможними, з огляду на той факт, що відповідно до ч.1, 5 ст. 14 ЗУ «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові» донором крові та/або компонентів крові може бути будь-який дієздатний громадянин України, іноземець чи особа без громадянства, яка має посвідку на постійне проживання на території України, який пройшов відповідне медичне обстеження в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, за результатами якого підтверджена відсутність показань до постійного чи тимчасового відсторонення від донорства відповідно до переліку показань, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, з яким проведено співбесіду перед донацією крові та/або компонентів крові, під час якої йому надано вичерпну інформацію щодо донації, та який надав письмову згоду на забір у нього крові та/або компонентів крові, а також (за потреби) на застосування до нього допоміжних медичних технологій за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Суб`єкти системи крові, що здійснюють заготівлю, переробку, тестування, зберігання, розподіл та реалізацію донорської крові та компонентів крові, уповноважені приймати остаточне рішення про допуск до донації або про відсторонення донора від виконання ним донорської функції на підставі результатів обов`язкового медичного обстеження, проведеного в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. Результати процедур медичного обстеження та тестування донорів щодо допуску до здійснення донації документально фіксуються, а будь-яка невідповідність критеріям допуску до донорства повідомляється донору з наданням повної інформації та обґрунтування з дотриманням вимог щодо конфіденційності.

Відповідно до ст. 15 вищезазначеного закону, з метою запобігання поширенню інфекційних захворювань внаслідок використання крові та компонентів крові в лікувальних цілях, виникненню пов`язаних із цим інших негативних наслідків для здоров`я реципієнтів суб`єкти системи крові, які здійснюють заготівлю, переробку, тестування, зберігання, розподіл та реалізацію донорської крові та компонентів крові, несуть відповідальність за якість та безпеку заготовленої крові і компонентів крові та зобов`язані забезпечувати відповідність усіх процесів вимогам щодо безпеки та якості крові та компонентів крові під час забору, тестування, переробки, зберігання, розподілу та транспортування донорської крові та компонентів крові, дотримуватися умов і порядку знищення крові та компонентів крові, забезпечувати дотримання вимог щодо простежуваності, гемонагляду, створювати та підтримувати систему якості в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що твердження відповідача ОСОБА_2 є припущеннями, які позбавлені правового та науково-медичного обґрунтування, оскільки нормативно-правові акти України регулюють донорство виключно через призму медичних, фізіологічних та біологічних показників безпеки, оцінка чи врахування «негативних або позитивних особистісних якостей», донора та реципієнта законом не передбачені. Відтак, суд критично оцінює аргументи відповідача ОСОБА_2 та визнає їх не переконливими.

Отже підсумовуючи вищевикладене, враховуючи обставини здійснення відповідачем ОСОБА_2 допису у формі оціночного судження, яке згідно висновку лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи є негативною інформацією образливого характеру, розміщене у соціальній мережі «Facebook» у загальнодоступній групі « Косів.Діалог », адміністратором якої є відповідач ( ОСОБА_2 ) суд доходить переконання, що такий допис дискредитує позивача ОСОБА_4 , створює негативне уявлення про нього, якість його донорської крові, та безпосередньо порушує його особисті немайнові права і завдає шкоди його честі, гідності та діловій репутації. А тому з огляду на обраний позивачем спосіб захисту, позов підлягає до задоволення.

Щодо моральної шкоди.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Оцінюючи аргументи позивача, суд вважає їх обґрунтованими та доведеними, оскільки відповідач ОСОБА_2 , використавши соціальну мережу як майданчик для публічного висловлення, поширив щодо ОСОБА_4 допис у формі оціночного судження, яке містить надмірну, образливу та негативну інформацію. Зважаючи на характер використаних висловлювань, суд доходить висновку про заподіяння позивачеві моральної шкоди, що проявилася у порушенні його психологічного благополуччя та негативних емоційних переживаннях.

При цьому суд враховує, що хоча відповідно до ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень, свобода вираження поглядів не є безмежною. Оціночні судження не повинні переступати межі допустимої критики та набувати брутальної, принизливої чи образливої форми, що порушує особисті немайнові права інших осіб.

Поширення відповідачем оціночного судження образливого характеру, в певній мірі дискредитує позивача, та створює негативне уявлення про нього, і безпосередньо порушує його особисті немайнові права і завдає шкоди його честі, гідності та діловій репутації.

На підставі вищевикладеного, з врахування всіх обставин справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі однієї грн., що на переконання позивача буде справедливим, відповідатиме завданим моральним стражданням позивача в справі та буде достатнім для їх відшкодування.

Щодо відшкодування судових витрат.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Оцінюючи обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд враховує, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).

Суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги та здійснення представництва № Д24-12-12 від 18.12.2024 року, додаток №2 до Договору № Д24-12-12 від 18.12.2024 року, акт №2 приймання передачі наданих послуг, платіжну інструкцію @2PL191516 від 12.03.2026 року на суму 32 500 гривень, копія банківської виписки про підтвердження оплати на суму 32500 гривень.

Оцінюючи докази в цій частині, суд зазначає, що і в додатку №2 до договору та акті прийманні передачу наданих послуг, представником ОСОБА_1 включено у вартість фактично понесених витрат друк, витрати на пальне, розхідні матеріали (папір, конверти, картриджи, послуги пошти, кур`єра, канцелярію тощо). Однак суд зауважує, що позовна заява була подана представником ОСОБА_1 через систему Електронний суд. Копію позовної заяви, з врахуванням того, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований в електронному суді, і копія такої була направлена йому до електронного кабінету в Електронному суді, позивачу не було необхідності направляти копію такої позовної заяви поштою.

З врахуванням того, що позовна заява, подана через систему електронний суд, і всі клопотання до позовної заяви, а також докази направлялися до суду в електронній формі, а представник ОСОБА_1 брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, суд доходить переконання що витрати на друк, витрати на пальне, розхідні матеріали (папір, конверти, картриджи, послуги пошти, кур`єра, канцелярію тощо) не знайшли свого підтвердження.

А відтак, в частині відшкодування витрат на правову допомогу, суд доходить переконання, про необхідність зменшити такі, та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 15 000 гривень, що буде пропорційним часу та обсягу фактично виконаних робіт.

Щодо відшкодування витрат за проведення експертизи.

Відповідно до ч.2 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу;2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.6, 7 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Так, на підтвердження понесених позивачем витрат, щодо надання висновку лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи, позивачем надано копію договору №12012026/1 від 19.01.2026 року, копію Акту №12012026/1 приймання - здачі наданих послуг від 26.02.2026 року, копію рахунку-фактури №12012026/1 від 12.01.2026 року та копію платіжної інструкції на суму 48 000 гривень.

Отже з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_4 підлягають до стягнення витрати в сумі 48 000 гривень за проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи.

Щодо стягнення судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи той факт, що позов ОСОБА_4 підлягає до задоволення повністю, на його користь слід стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 4 659, 20 гривень сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 14, 81, 141, 263-265, 273 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації фізичної особи та стягнення моральної шкоди - задовольнити.

Визнати такою, що порочить честь, гідність, та ділову репутацію інформацію про ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у вигляді оціночних суджень, режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_8, яка опублікована та поширена ОСОБА_2 на сторінці у соціальній мережі Facebook під дописом, опублікованим 11 грудня 2025 року о 08:42, а саме: «Найбільше переживаю за реципієнтів цього донора, би його кров комусь не зашкодила».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду завдану публікацією у виді оціночного судження, а саме допису: «Найбільше переживаю за реципієнтів цього донора, би його кров комусь не зашкодила» опублікованого у соціальній мережі Facebook 11 грудня 2025 року о 08:42 в розмірі 1 (одна) гривня.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 ) судові витрати, а саме: 4 659, 20 гривень сплаченого судового збору, 15 000 гривень витрат за надання професійної правничої допомоги та 48 000 гривень витрат за проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 07 вересня 2026 року.

Суддя: Ю. С. Кіцула