Вирок від 02 вересня 2026 р. у справі №344/17629/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/17629/25

Провадження № 1-кп/344/646/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м.Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю: секретарів судового засідання ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

прокурорів ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Івано-Франківську матеріали спеціального судового провадження в кримінальному провадженні з обвинувальним актом щодо:

ОСОБА_8 — ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , уродженця м. Луганськ, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше несудимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 111 (в редакції Закону №1183-VІІ від 08.04.2014, №1689-VІІ від 07.10.2014), ч.1 ст. 258-3 КК України, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_8 вчинив:

державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України; перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, наданні іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України;

участь у терористичній організації, іншому сприянні діяльності терористичної організації.

Кримінальні правопорушення вчинено за наступних обставин.

Так, статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України, захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Згідно статті 4 Конституції України, в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить Автономна республіка Крим (далі — АРК), області, зокрема, Донецька та Луганська області, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади російської федерації та службових осіб з числа керівництва ЗС російської федерації, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Оцінюючи реалізацію проголошеного в Україні Євроінтеграційного курсу розвитку держави через практичну підготовку та подальше підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом як реальну загрозу економічним та огеполітичним інтересам російської федерації, у тому числі, службових осіб Міністерства оборони російської федерації (далі — МО російської федерації), Генерального штабу Збройних Сил російської федерації (далі — ГШ ЗС російської федерації), матеріали щодо окремих з яких виділені в інші провадження, виник спільний злочинний умисел на вчинення задля захисту інтересів російської федерації протиправних дій на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Зокрема, розглядаючи елементами такої загрози втрату впливу російської федерації на політичні та економічні процеси в Україні, поглиблення співпраці України з НАТО та високу ймовірність денонсації угод щодо тимчасового перебування Чорноморського флоту російської федерації (далі — ЧФ російської федерації) на території України в Автономній Республіці Крим та в місті Севастополі (далі — АР Крим), вказані представники влади російської федерації вирішили, в разі невідворотності вказаних демократичних процесів, які відбувалися в Україні, поєднюючи свої дії з політичними, дипломатичними, економічними та інформаційними заходами реалізувати вказаний злочинний умисел шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів ЗС російської федерації, у тому числі, дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим, а також із залученням інших осіб, у тому числі громадян України та російської федерації та вчинення інших злочинів. При цьому, вказані особи, співучасники злочину усвідомлювали суспільно небезпечний характер таких своїх дій, передбачали заподіяння такими діями значних матеріальних збитків державі Україна, українському народові та інші тяжкі наслідки, в тому числі, в разі спротиву військовій агресії у виді загибелі людей, та бажали їх настання.

Враховуючи надзвичайно вигідне геополітичне розташування території АР Крим, яка дає змогу контролювати Південь російської федерації, акваторії Чорного та Азовського морів, має найбільше військово-стратегічне значення серед інших територій України, вказаними представниками влади російської федерації було прийнято рішення розпочати планування та підготовку для ведення агресивної війни проти України саме з території АР Крим, яку передбачалося окупувати та анексувати. При цьому, було враховано і те, що на цій території вже дислокувалися підрозділи ЧФ російської федерації, що сприяло б найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС російської федерації поряд з іншими елементами гібридної агресивної війни.

Для приховування збройного вторгнення на територію України та подальшого виправдання своїх дій вказаними особами, співучасниками злочину було прийнято рішення активно використати протестний потенціал населення окремих регіонів України, в тому числі Донецької та Луганської областей, для організації та проведення незаконних сепаратистських проросійських референдумів на шкоду територіальній цілісності та недоторканості України. Кінцевою метою ведення агресивної війни проти України на території півострова Крим, Луганської та Донецької областей передбачалося відторгнення окупованих територій від України шляхом організації та проведення псевдореферендуму та подальше їх приєднання до складу російської федерації, тобто їх анексія.

Для забезпечення схвалення та підтримки громадянами російської федерації, у тому числі десятками тисяч російських громадян, котрі проживали в межах дислокації російських гарнізонів ЧФ російської федерації на території АР Крим, та жителями південно-східних регіонів України злочинних діянь на шкоду суверенітету і територіальній цілісності та недоторканості України, представники влади російської федерації, на виконання спільного злочинного плану, з грудня 2013 року по лютий 2014 року організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності, при цьому вказуючи на хибність Європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України, подаючи викривлену інформацію щодо подій, які відбувались в Україні, здіснюючи спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних настанов, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави України з європейським вектором розвитку, підбурюючи до міжетнічних конфліктів та розпалюючи сепаратистські настрої серед населення південно-східних регіонів України. При цьому, підживлювались антиукраїнські та проросійські настрої серед населення АР Крим, розпалювалась міжнаціональна ворожнеча, усіляко нагніталися ксенофобські настрої серед російськомовних жителів Криму, Донецької та Луганської областей.

Ретельно відслідковуючи внутрішньополітичну обстановку в Україні та реагуючи на її загострення, з метою ефективної та оперативної реалізації злочинного умислу та контролю за його виконанням, керівництвом МО російської федерації у період січня-лютого 2014 року було доведено до відома інших співучасників злочину з числа підлеглих військовослужбовців ЗС російської федерації, в тому числі ЧФ російської федерації, основні стратегічні замисли розробленого в ГШ ЗС російської федерації злочинного плану щодо військової окупації та подальшої анексії АР Крим, Луганської та Донецької областей, шляхи його реалізації, необхідна кількість сил та засобів для втілення задуму в життя та відбулось розподілення за кожним із них окремо відведених ролей в залежності від посад, котрі вони обіймали, та напрямків організації військової служби, за які відповідали, було доведено порядок взаємодії з правоохоронними органами та іншими службами російської фелерації, на яких покладалося забезпечення виконання інших супутніх завдань.

Завершивши всі необхідні дії з планування та підготовки розв`язування та ведення агресивної війни на території України, оцінюючи внутрішньополітичну кризову обстановку в Україні як найбільш сприятливу, усвідомлюючи реальний ризик втрати зовнішнього контролю над внутрішніми політичними процесами в Україні, починаючи з 20 лютого 2014 року для безпосередньої реалізації злочинного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії з боку російської федерації території АР Крим на вказану територію України розпочато збройне вторгнення регулярних військ російської федерації з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

У подальшому відбулася тимчасова окупація з боку російської федерації частини території України АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія російською федерацією цієї частини території України шляхом проголошення 11 березня 2014 року на території АР Крим “Республіки Крим” суверенною державою, організації та проведення 16 березня 2014 року незаконного “загальнокримського референдуму” направленого на повалення територіальної цілісності та недоторканності України, підписання 18 березня 2014 року “Договору про прийняття до російської федерації “Республіки Крим” і створення у складі російської федерації нових суб`єктів” та його ратифікацію Радою Федерації Федеральних Зборів російської федерації 21 березня 2014 року, прийняття 21 березня 2014 року Федерального Конституційного Закону російської федерації №6-ФКЗ, яким прийнято до російської федерації “Республіку Крим” та утворені в складі російської федерації нові суб`єкти “Республіка Крим” та “місто федерального значення Севастополь”.

У березні-квітні 2014 року у м.Луганську та інших населених пунктах Луганської області розпочалася збройна агресія російської федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності направленої на окупацію Луганської області та порушення територіальної цілісності України.

Після окупації 07.04.2014 року м.Луганськ та всієї території Луганського району представниками збройних формувань російської федерації фактично узурповано всі владні повноваження на тимчасово окупованій території шляхом збройного захоплення адміністративних будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлення інституту військових комендатур, запровадження тотального контролю та жорсткого управління в усіх сферах життєдіяльності громади селища, фактичної ліквідації приватної власності, свободи слова, пересування та волевиявлення, а також шляхом повсякденного залякування населення, застосування фізичного та спихологічного впливу до окремих категорії суспільства та верств населення.

У березні-квітні 2014 року на території Луганської області України створено терористичну організацію “луганська народна республіка”, одним із завдань якої є зміна меж території та державного кордону України в спосіб, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, тобто стійке об`єднання невизначеної кількості осіб, що створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, та в якому її структурні підрозділи здійснюють терористичну діяльність з відома керівників (керівних органів) усієї організації, діяльність якої поширена на території Луганської області, а тому у відповідності до п.16 ч.1 ЗУ “Про боротьбу з тероризмом” є терористичною організацією.

27 квітня 2014 року групою сепаратистів захоплено будівлю УСБУ в луганській області та проголошено т.зв. “Луганську народну республіку”.

У подальшому, на тимчасово окупованій території Луганської області, всупереч законодавству України, 11.05.2014 року проведено незаконний референдум з питання “Про підтримку акту про державну самостійність Луганської народної республіки”, за результатами якого 12.05.2014 проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення(терористичної організації) “луганська народна республіка” (далі - “ЛНР”).

Положеннями ст.25 ЗУ “Про боротьбу з тероризмом” встановлено, що керівники та посадові особи підприємств, установ і організацій, а також громадяни, які сприяли терористичній діяльності несуть відповідальність згідно з законом.

В порушення Конституції України, з квітня 2014 року по теперішній час, з метою реалізації злочинного умислу та досягнення зазначених завдань, учасниками терористичної організації “ЛНР” здійснюються захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів інфраструктури на території Донецької та Луганської областей, акти застосування збройної сили проти держави України, чиниться збройний опір правоохоронним органам України та іншим представникам сил антитерористичної операції у відновленні територіальної цілісності України та забезпеченні правопорядку, вчиняються інші злочини.

Так, 07.04.2014 року за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції.

В подальшому, 13.04.2014 року через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконувач обов`язків Президента України Указом від 14.04.2014 року №405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.

Відповідно до ст.1 ЗУ “Про боротьбу з тероризмом”, антитерористична операція це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Зокрема, 18.01.2018 року Верховною радою України прийнято ЗУ “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", яким визначено, що збройна агресія російської федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів Збройних Сил та інших силових відомств російської федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності. Вказана збройна агресія та здійснення тимчасової окупації частини території України здійснюється за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Отже, Верховною радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення “ЛНР” до терористичної організації, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників вказаної терористичної організації.

Так, відповідно до ЗУ “Про боротьбу з тероризмом” терористична діяльність — діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеоголії тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.

Терористичні організації створюються для вчинення діянь, передбачених частинами 1-3 ст.258 КК України, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, направлених на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття чи відмови від прийняття будь-якого рішення. При цьому, злочини терористичної організації відрізняються від інших споріднених злочинів саме фактом цілеспрямованості залякування населення як засобу досягнення поставленої мети.

З метою забезпечення діяльності самопроголошеної “ЛНР” представниками російської федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Луганської області сформовані підрозділи політичного (так звані “органи державної влади “ЛНР”) та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

При цьому, кожний учасник політичного та силового блоків “ЛНР” (у т.ч. які долучилися в подальшому до їх складу) усвідомлювали, що головним їх завданням є підтримка збройної агресії російської федерації та насильницька зміна конституційного ладу України.

Численні злочини, вчинені представниками терористичної організації “ЛНР” або за їх участі, знайшли своє відображення у зверненнях Верховної ради України до міжнародних організацій та іноземних держав щодо визнання “ЛНР” терористичною організацією. Зокрема, у Зверненні ВРУ до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, затвердженому Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року за №129-VIII, та Зверненні до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав-членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому Постановою ВРУ від 14.01.2015 року за №106-VIII, Постанові ВРУ “Про Заяву Верховної Ради України “Щодо протидії поширенню підтриманого Російською Федерацією міжнародного тероризму” від 22.07.2014 року за №1597-VIII, Постанові ВРУ “Про Заяву Верховної Ради України “Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків” від 21.04.2015 року за №337-VIII, Постанові ВРУ “Про Заяву Верховної Ради України “Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України” від 22.07.2014 року за №1596-VIII, Постанові ВРУ “Про Заяву Верховної Ради України “Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами російської федерації та керівниками терористичних організацій “ДНР” та “ЛНР”, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян” від 04.02.2015 року за №145-VIII.

Надалі представниками самопроголошеної “ЛНР”, які контролюються окупаційною адміністрацією російської федерації, з числа своїх громадян та місцевого населення області сформовано політично-управлінські (т.зв. “органы государственной власти ЛНР”) та силові органи.

18 травня 2014 року на тимчасово окупованій території Луганської області представниками т.зв.“ЛНР” прийнято документ з ознаками нормативності “конституция луганской народной республики”. Відповідно до вказаного документу, одним із так званих “органів влади ЛНР” є “народный совет луганской народной республики — парламент луганской народной республики”, котрий є постійно діючим вищим та єдиним законодавчим (представницьким) органом державної влади “луганской народной республики”, обирається на п`ять років та складається із 50 депутатів.

У результаті вищезазначених подій частина території Луганської області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з`єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань російської федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів російської федерації на території Луганської області так званої “ЛНР”, які Законом України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях” №2268-УІІІ від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України “Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями” №254-УІІІ від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №595 від 07.11.2014, припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.

З метою забезпечення режиму окупації, протидії діяльності органів державної влади України, самопроголошеною “народною радою луганської народної республіки” 30.06.2014 прийнято закон “Про прокуратуру” №17-1.

Згідно з ч.1 ст.3 ЗУ “Про прокуратуру” від 05.11.1991 за №1789-ХІІ, який діяв до 15.07.2015 (далі — ЗУ “Про прокуратуру”), повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами.

Крім того, ст.4 ЗУ “Про прокуратуру” передбачено, що діяльність органів прокуратури спрямована на утвердження верховенства закону зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Частиною 1 ст.6 ЗУ “Про прокуратуру” визначено, що органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Згідно з вимогами ч.1 ст.13 ЗУ “Про прокуратуру” систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також військові прокуратури.

Всупереч законодавства України, згідно ст.2 т.зв. “закону про прокуратуру ЛНР”, “организация и порядок деятельности прокуратуры луганской народной республики, равно как и полномочия прокуроров определяются конституцией луганской народной республики, настоящим Законом и другими законами, действующими на территории луганской народной республики, международными и межгосударственными договорами (соглашениями)”.

У відповідності до ст.3 т.зв. “закону про прокуратуру ЛНР” “деятельность прокуратуры луганской народной республики направлена на обеспечение верховенства права, законности и правопорядка на территории луганской народной республики, и имеет задачей охрану и защиту от всяких посягательств закрепленного конституцией луганской народной республики государственного устройства и общественно-политического строя луганской народной республики”, тобто спрямована на забезпечення діяльності окупаційного режиму на тимчасово окупованій території Луганської області.

Статтею 15 т.зв. “закону про прокуратуру ЛНР” визначено, що “систему прокуратуры луганской народной республики составляют генеральная прокуратура луганской республики, прокуратуры городов и районов (в том числе районов в городах с районным адмыныстративным делением), межрайонные прокуратуры, военная и иные специализированные прокуратуры”.

Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України національна (у тому числі державна) безпеки України передбачає відсутність загрози у сферах: політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, і полягає зокрема: у безпеці конституційного ладу і державного суверенітету України, невтручанні у внутрішні справи України з боку інших держав, відсутності сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні, непорушенні принципу розподілу влади, злагодженості механізмів забезпечення законності і правопорядку (в політичній сфері); у відсутності проблем ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн, невідпливі за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів (в економічній); у відсутності посягань на державний суверенітет України та її територіальну цілісність (у воєнній); у відсутності науково-технологічного відставання від розвинутих країн (у науковотехнологічній); у невитоку інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власнітю держави (в інформаційній сфері).

Державна безпека - це відсутність загрози, стан захищеності життєво важливих інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх вказаних вище сферах життєдіяльності держави.

Суверенітет держави означає верховенство державної влади, її самостійність усередині країни та незалежність у міжнародних відносинах, яка може бути обмежена лише необхідністю виконувати договори і зобов`язання в галузі міжнародних відносин.

Територіальна цілісність держави передбачає, що всі складові території держави (адміністративно-територіальні одиниці) перебувають в нерозривному взаємозв`язку, характеризуються єдністю і не мають власного суверенітету.

Територіальна недоторканність - це захищеність території країни в існуючих кордонах від будь яких посягань, що можуть стосуватися незаконної зміни території України, визначеної рішеннями Верховної Ради України і міжнародними договорами України.

Обороноздатність означає підготовленість держави до захисту від зовнішньої збройної агресії або збройного конфлікту. Складовими такої підготовленості є сукупність економічного, політичного, соціального, наукового, морально-психологічного і суто військового потенціалів. Стан обороноздатності України відображають її мобілізаційні можливості, кількість і якість Збройних Сил, їх здатність швидко переходити на військовий стан, організовано вступати у воєнні дії та успішно виконувати завдання по обороні від агресії.

Державна зрада може виявитися у таких формах: 1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту; 2) шпигунство; 3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна на той час перебуває у стані війни або збройного конфлікту. В конкретних випадках цей злочин може полягати у вступі на службу до певних військових чи інших формувань ворожої держави (поліції, каральних загонів, розвідки), наданні засобів для вчинення злочинів агентам спецслужб іноземних держав, усуненні перешкод для їх вчинення або наданні зазначеним агентам іншої допомоги.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України - полягає в будь-якій допомозі у проведенні діяльності, направленої на завдання будь якої шкоди інтересам України.

При цій формі не має значення, як діяла особа - за завданням іноземної держави чи з власної ініціативи. Цією формою охоплюються і випадки, коли особа, за завданням іноземних держав або їх представників, організовує (або вчинює) на шкоду інтересам України будь який інший злочин проти основ національної безпеки України (наприклад, диверсію, посягання на життя державного чи громадського діяча).

Термін “підривна діяльність” вживається в Деклараціях Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09 грудня 1981 року №36/103, про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, обмеження їх незалежності й суверенітету від 21 грудня 1965 року № 2131 (XX) та інших.

Верховний Суд у справі № 759/5737/17 від 21.12.2022 вказав, що у контексті положень ст. 111 КК України підривною діяльністю є дії іноземних держав, іноземних організацій або їх представників, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

Підривною визнається будь-яка діяльність, що пов`язана зі спробою зміни вищих органів державної влади нелегітимним шляхом; із втручанням у міжнародну чи внутрішню політику; зі спробою зміни території чи зниженням обороноздатності України; з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності від інших держав тощо.

Підривною діяльністю є надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Це передбачає сприяння їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду державній безпеці України. При цьому підривною слід визнавати будь яку діяльність, пов`язану зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом, з втручанням у міжнародну або внутрішню політику України, зі спробою змінити її територію або знизити обороноздатність, з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших держав тощо.

До підривної діяльності, зокрема, належать:

- насильницька зміна чи повалення конституційного ладу, захоплення державної влади;

- розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів, фінансування незаконних збройних формувань на території України, організація інформаційної експансії з боку інших держав;

- організація не передбачених Конституцією України референдумів з територіальних питань.

Надання допомоги як складова способу вчинення державної зради полягає в активних діях громадянина України, який сприяє іноземній державі, іноземній організації або їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України шляхом надання порад, вказівок, засобів чи знарядь або усуненням перешкод.

Державна зрада у формі надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності вважається закінченою з моменту, коли особа фактично почала надавати допомогу іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України.

Поняття збройний конфлікт має самостійне правове значення для кваліфікації, якщо такий конфлікт відбувається поза межами воєнного стану - у разі фактичного початку воєнних дій, але ще до оголошення воєнного стану, або взагалі у мирний час. Збройним конфліктом визнається украй гостра форма вирішення суперечностей між державами, що характеризується двостороннім застосуванням воєнної сили.

У ході розвитку подій, пов`язаних з агресією російської федерації та окупацією значної території та населених пунктів Луганської області, ОСОБА_8 постійно проживав на території вказаної області та відповідно йому були достовірно відомі наведені вище факти розв`язання та ведення російською федерацією агресивних дій проти України, здійснення підривної діяльності, захоплення державних установ, організацій та військових частин, оскільки ці події широко висвітлювались більшістю засобів масової інформації та набули розголосу серед місцевого населення.

Однак, громадянин України ОСОБА_8 розуміючи в силу власного вікового та освітнього розвитку те, що військовослужбовці ЗС російської федерації шляхом збройної агресії із застосуванням зброї незаконно вторглися на територію України та здійснили напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти, а відтак — усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, будучи прихильником ідей військово-політичного керівництва російської федерації щодо політичної, ідеологічної, національної нетерпимості та ненависті до Української Нації і державності, підтримуючи антиукраїнські рухи, спрямовані на відокремлення від України частини її території та населення, відстоюючи стійку проросійську позицію, з метою представлення окупаційній владі своєї особистої прихильності, умисно перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, надавши допомогу іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України.

Однак, незважаючи на обізнаність про злочинні дії представників російської федерації та окремих, проросійськи налаштованих представників місцевого населення, у січні 2015 року (більш точну дату встановити не виявилось можливим, але не пізніше 13.01.2015 року) ОСОБА_8 , будучи громадянином України, знаючи про проведення антитерористичної операції на території Луганської області проти представників та учасників терористичної організації “ЛНР”, сповідуючи ідеї військово-політичного керівництва російської федерації щодо політичної, ідеологічної, національної нетерпимості та ненависті до української нації і державності, підтримуючи антиукраїнські рухи, спрямовані на відокремлення від України частини її території та населення, та агресивну ідеологічну мотивацію, включаючи роздмухування такої мотивації в інших, а також з особистих корисливих та політичних мотивів та хибного почуття кар`єризму, вирішив використати факт встановлення окупаційної влади на території Луганської області у своїх особистих інтересах, діючи у порушення суверенітету і територіальній цілісності України, порушуючи ст.17 Конституції України, вирішив прийняти участь в діяльності терористичної організації “ЛНР” шляхом вступу до її структурного підрозділу т.зв. “генеральної прокуратури ЛНР”, обійнявши посаду в незаконно створеному органі, наділеному функціями незаконного правоохоронного органу — так званій прокуратурі ЛНР, взявши на себе зобов`язання виконувати завдання та обов`язки вказаного структурного підрозділу терористичної організації.

Таким чином, ОСОБА_8 вступивши у злочинну змову із невстановленими представниками держави-агресора, її збройних формувань та окупаційної адміністрації щодо співпраці у невизнанні поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території Луганської області та встановлення окупаційних органів влади на цій території, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, добровільно погодився на пропозицію таких представників на зайняття посади в незаконно створеному псевдо правоохоронному органі, а саме посаду т.зв. “помічника прокурора Артемівського району генеральної прокуратури луганської народної республіки” та присвоєно класний чин “юрист 3-го класу”, - “прокуратурі м.Ровеньки генеральної прокуратури ЛНР” та відповідно у січні 2015 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений, добровільно зайняв в указаному незаконному правоохоронному органі посаду - “старшого помічника прокурора м.Ровеньки Генеральної прокуратури ЛНР”.

У подальшому, перебуваючи на посаді т.зв. “помічника прокурора Артемівського району генеральної прокуратури луганської народної республіки”, ОСОБА_8 , сприяв проведенню іноземною державою, а саме російською федерацією та її представниками, підривної діяльності проти України, спрямованої на заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом виконання посадових обов`язків посадової особи незаконно утвореного органу влади у складі терористичної організації т.зв. “луганської народної республіки”.

За таких обставин, ОСОБА_8 , діючи умисно, ініціативно, без будь-якого примусу, перейшовши на бік ворога в період збройного конфлікту на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, надавши допомогу іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, вчинила державну зраду.

Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_8 здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia).

Відповідно до положень ч.5 ст.374 КПК України, у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Приймаючи рішення щодо проведення спеціального досудового розслідування та проведення розгляду за процедурою in absentia, слідчий суддя виходив із того, що інкриміновані обвинуваченій злочини та її поведінка підпадали під вимоги, зазначені у ч.2 ст.297-1 КПК України. Положення закону щодо здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження не визнані неконституційними і є такими, що узгоджуються зі стандартами, визначеними у Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого. Так відповідно до рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи важливою умовою застосування спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду є те, щоб під час спеціального досудового розслідування або спеціального судового провадження було забезпечено процесуальні права та гарантії осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, зокрема, право обвинуваченого бути поінформованим належним чином про дату слухання справи та про своє право на законне чи інше представництво в суді.

З огляду на положення КПК України та Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи, суд зазначає про таке.

Повістки про виклик ОСОБА_8 , повідомлення йому про підозру, повідомлення про початок здійснення спеціального досудового розслідування та на стадії судового розгляду надсилались та публікувались відповідно до вимог КПК України шляхом публікування у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - у газеті «Урядовий кур`єр» в рубриці «Оголошення» та на офіційному веб-сайті Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, а копії процесуальних документів, що підлягали врученню ОСОБА_8 на виконання вимог ч.2 ст.297–5 КПК України направлялись захиснику. Будь-які клопотання від обвинуваченого на адресу суду не надходили.

Дорученням Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги адвоката ОСОБА_7 уповноважено у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст.ст. 46, 47 КПК України, забезпечити безоплатну вторинну правничу допомогу ОСОБА_8 .

Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.09.2025 року, надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно обвинуваченого.

З огляду на зазначене, орган досудового розслідування вживав всіх можливих передбачених КПК України заходів для виклику ОСОБА_8 , щоб забезпечити останньому можливість безпосередньо та через обраного захисника реалізовувати права підозрюваного на стадії досудового розслідування.

Після постановлення ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.09.2025 року, якою надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_8 , відповідно до вимог ч.4 ст.46 КПК України, ст.42 КПК України, п.8 ч.2 ст.51 КПК України та ч.2 ст.297-5 КПК України реалізацію прав підозрюваного (обвинуваченого) здійснювала його захисник, яка отримувала необхідні процесуальні документи, знайомилася з матеріалами кримінального провадження.

Крім цього, згідно з ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11.02.2026 року відносно ОСОБА_8 здійснювалось спеціальне судове провадження. У судовому засіданні приймала участь захисник ОСОБА_7 , яка була захисником на стадії досудового розслідування і обізнана з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування.

Важливо звернути увагу, що судом також вживалися заходи про виклик обвинуваченого для забезпечення доступу до правосуддя, у зв`язку із чим на кожне судове засідання останній викликався у порядку ст.323 КПК України. Повістки про виклик опубліковані у газеті «Урядовий кур`єр», а також на офіційному сайті Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Захисник обвинуваченого здійснювала активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого: приймала участь у дослідженні доказів, виступала у дебатах та заперечувала запропоновану прокурором міру покарання.

Враховуючи наведене, з урахуванням здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, суд вважає, що стороною обвинувачення вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого ОСОБА_8 на захист та доступ до правосуддя.

У свою чергу суд звертає увагу на те, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений був поінформований належним чином про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді.

Захисник ОСОБА_7 , в судовому засіданні не заперечувала щодо розгляду даного кримінального провадження в порядку спеціального судового провадження. Зазначила, що не мала можливості особисто поспілкуватись із підзахисним, його позиція їй невідома. Просила суд, приймаючи рішення, дотриматися норм КПК України.

За таких обставин, відповідно до вимог ст.323 КПК України, суд вважає що є всі правові підстави проводити розгляд даного кримінального провадження за правилами спеціального судового провадження.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Дослідивши всі докази по кримінальному провадженню, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_8 доводиться сукупністю письмових доказів, які були предметом дослідження в ході судового розгляду справи.

Відповідно до копії витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), 06.05.2015 року внесено відомості до ЄРДР за фактом: 25 листопада 2014 року самопроголошеним Головою “Луганської Народної Республіки” ОСОБА_9 виданий указ №51/1/01/11/14 від 25.11.2014, згідно з яким створена структура виконавчих органів державної влади та правоохоронних органів ЛНР, до складу яких увійшла т.зв. “Генеральна прокуратура ЛНР”, представники якої сприяють діяльності терористичної організації “Луганська Народна Республіка”. 30 червня 2014 року т.зв. “Народною радою Луганської народної республіки” прийнято закон “Про прокуратуру” №17-І, яким визначені правові засади діяльності, завдання, функції, повноваження, а також структура органів прокуратури т.зв.”ЛНР”. До складу вказаного незаконного створеного органу увійшли мешканці тимчасово окупованої території Луганської області — колишні працівники правоохоронних органів України та цивільні особи. Вказані злочинні дії кваліфіковані за ч.1 ст.258-3 КК України (а.с.80-82, 160-162 том 1).

Згідно витягу із ЄРДР, 06.10.2022 року внесено відомості до ЄРДР за №22016090000000113 за фактом: окремі громадяни України вчиняли діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, перейшли на бік ворога в період збройного конфлікту, надавали іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривоної діяльності проти України. Вказані злочинні дії кваліфіковані за ч.1 ст.111 КК України (а.с. 176-181 том 1).

Постановою прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури від 19.09.2025 року вищевказані кримінальні провадження об`єднано в одне провадження під єдиним №22016090000000113 та постановою від 25.09.2025 року виділено в окреме провадження за №22025090000000105 матеріали досудового розслідування щодо ОСОБА_8 , за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.1 ст.258-3 КК України (а.с.173-175, 186 том 1).

Відповідно до протоколу огляду від 28.07.2015 року об`єктом огляду є сайти за наступною адресою: https://nslnr.su/zakonodateistvo/normativno-pravovaya-baza/603/ https://nslnr.su/upload/iblock/cbb/17_I_O_Prokurature.pdf на яких розміщено Закон “О прокуратуре” Луганської Народної республіки (ЛНР). Відповідно до змісту вказаного документа він являється тимчасовим нормативним актом, який ухвалено з метою правового регулювання діяльності органів прокуратури на час перехідного періоду до прийняття постійно діючого законодавчого акту ЛНР “О прокуратуре”. Вказаний документ складається з трьох розділів та 26 статей (а.с.197-209 том 1).

Згідно протоколу огляду від 14.01.2016 року, об`єктом огляду є відеоматеріал “О работе суда Артемовского района г.Луганска” (https://www.youtube.com/watch?v=URjmM6YvjMg), розміщений на сайті “youtube.com”. На вказанову відео, помічник прокурора Артемівського району м.Луганська Генеральної прокуратури “ЛНР” ОСОБА_8 розповідає про налагоджену роботу прокуратури Артемівського району м.Луганська з судом Артемівського району м.Луганська, прокуратура Артемівського району почала здійснювати свої функції в повному обсязі. Також ОСОБА_8 повідомив, що в ході роботи виникає маса спірних питань, але всі вони вирішуються колегіально працівниками прокуратури та суду (а.с.210 том 1).

Із протоколів огляду інформації в мережі інтернет від 18.09.2025 року із додатками, об`єктами огляду яких є дані, що знаходяться у всесвітній мережі Інтернет та стосуються діяльності прокуратури “лнр”, вбачається, що:

- 25 листопада 2014 року самопроголошеним Головою “Луганської Народної Республіки” ОСОБА_9 виданий указ “О структуре исполнительных органов государственной власти Луганской Народной Республики” №51/1/01/11/14 від 25.11.2014, згідно з яким створена структура виконавчих органів державної влади та правоохоронних органів ЛНР (а.с.217-244 том 1);

- 30 червня 2014 року т.зв. “Народною радою Луганської народної республіки” прийнято закон “Про прокуратуру” №17-І (зі змінами, внесеними Законом Луганської Народної Республіки від 17.03.2017 №150-ІІ), яким визначені правові засади діяльності, завдання, функції, повноваження, а також структура органів прокуратури т.зв.”ЛНР” (а.с.1-29 том 2).

Відповідно до протоколів огляду інформації в мережі Інтернет від 19.09.2025 року, об`єктами огляду є інформація розміщена у вільному доступі в мережі Інтернет, а саме інформаційних ресурсів за наступними посиланнями:

- URL адресою:

ІНФОРМАЦІЯ_2 адресою:

ІНФОРМАЦІЯ_3 адресою:

ІНФОРМАЦІЯ_2 адресою:

ІНФОРМАЦІЯ_2 адресою:

ІНФОРМАЦІЯ_2 адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 та стосуються офіційного сайту прокуратури ЛНР.

У ході огляду встановлено публікації:

- “300 лет прокуратуре Росии. 12 января 1722 года в соответствии с Именным Высочайшим Указом Петра І Правительствующему Сенату в России появился институт прокурорского надзора. С тех пор наше государство претерпело немало реформ и изменений, однако прокуратура неизменно занимала уникальное положение в его структуре, а прокуроры всегда стояли на страже законности. В данной рубрике представлены материалы, посвященные истории органов прокуратуры с эпохи ОСОБА_10 до наших дней”;

- “О прокуратуре. Прокуратура Российской Федерации — единая федеральная централизованная система органов , осуществляющих надзор за соблюдением Конституции Российской Федерации и исполнением законов, надзор за соблюдением прав и свобод человека и гражданина, уголовное преследование в соответствии со своими полномочиями, а также выполняющих иные функции”;

- “Деятельность. В числе приоритетных направлений деятельности органов прокуратуры продолжают оставаться борьба с преступностью и коррупцией, защита прав и законных интересов граждан, обеспечение единства правового пространства страны. В целях обеспечения верховенства закона, единства и укрепления законности, защиты прав и свобод человека и гражданина, а также охраняемых законом интересов общества и государства прокуратура Российской Федерации осуществляет: надзор за исполнением законов федеральными органами исполнительной власти, Следственным комитетом Российской Федерации, представительными (законодательными) и исполнительными органами субьектов Российской Федерации, органами местного самоуправления, органами военного управления, органами контроля, их должностными лицами, субьектами осуществления общественного контроля за обеспечением прав человека в местах принудительного содержания и содействия лицам, находящимся в местах принудительного содержания, органами управления и руководителями коммерческих и некоммерческих организаций, а также за соответствием законам издаваемых ими правовых актов; надзор за соблюдением прав и свобод человека и гражданина федеральными органами исполнительной власти, Следственным комитетом Российской Федерации, представительными (законодательными) и исполнительными органами субьектов Российской Федерации, органами местного самоуправления, органами военного управления, органами контроля, их должностными лицами, субьектами осуществления общественного контроля за обеспечением прав человека в местах принудительного содержания и содействия лицам, находящимся в местах принудительного содержания, а также органами управления и руководителями коммерческих и некоммерческих организаций; надзор за исполнением законов органами, осуществляющими оперативно-розыскную деятельность, дознание и предварительное следствие; надзор за исполнением законов судебными приставами; надзор за исполнением законов администрациями органов и учреждений, исполняющих наказание и применяющих назначаемые судом меры принудительного характера, администрациями мест содержания задержанных и заключенных под стражу; уголовное преследование в соответствии с полномочиями, установленными уголовно-процесуальным законодательством Российской Федерации; координацию деятельности правоохранительных органов по борьбе с преступностью; возбуждение дел об административных правонарушениях и проведение административного расследования в соответствии с полномочиями, установленными Кодексом Российской Федерации об административных правонарушениях и другими федеральными законами”;

- нормативно правові документи, якими регламентується діяльність вказаного органу, а саме: Федеральный закон “О прокуратуре Российской Федерации” та “Конституция Российской Федерации”;

- відомості про контакти прокуратури ЛНР: “Прокуратура Луганской Народной Республики 291016, Луганская Народная Республика, г.Луганск, ул.Коцюбинского, д.3”;

- “Руководство” Прокуратури ЛНР (а.с.30-95 том 2).

Згідно протоколу огляду інформації в мережі Інтернет від 13.09.2025 року, об`єктом огляду є дані, що знаходяться у всесвітній мережі Інтернет та стосуються громадянина України ОСОБА_8 , який добровільно перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту з рф та був призначений на посаду помічника прокурора Артемівського району м.Луганськ, юрист 3-го класу. Перейшовши на “Youtube” за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 виявлено відео під назвою: “Конкурс Лучший государственный обвинитель 2016 года”, де бачимо одного із учасників, а саме: ОСОБА_8 , помічника прокурора Артемівського району м.Луганськ, юрист 3-го класу.

Таке ж відео розміщено в соціальній мережі “Однокласники” за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6

На сайті “Миротворець” за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7 виявлено анкету ОСОБА_8 , а також публікацію наступного змісту:

Изменник Родины...

Сотрудник т.н. “прокуратуры лнр” - помощник прокурора артемовского района г.Луганск, юрист 3-го класса.

Дата рождения: 08.05.1991

Код ДРФО: 3336508030

Источник: https://vk.com/wall-93634158_1624

Видео: https://www.youtube.com/watch?v=Rv1I-DULQwk

По даному адресу прописаны:

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ,

ОСОБА_12 ( ОСОБА_12 ), ІНФОРМАЦІЯ_9 , ДРФО: НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_10

ОСОБА_13 ( ОСОБА_13 ), ІНФОРМАЦІЯ_11 , ДРФО: НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_12

“Изменник Родины. Член подразделения террористической организации “лнр” (генпрокуратура)

Должность: прокурор отдела обеспечения прокуроров при рассмотрении уголовных дел судами (на период отпуска по уходу за ребенком до достижения им трехлетнего возраста ОСОБА_14 )

Место рождения: Луганская обл., г.Алчевск

Адрес, где может скрываться: Луганская обл., г.Луганск, квар.Сонячний 15/88

Код ДРФО: 3336508030

Телефоны: 0990316902, +380721037413

Дата рождения: 08.05.1991

Домашний адрес: Луганская обл., г.Луганск, квартал Сонячний, 15 кв.88” (а.с.98-105 том 2).

Вищенаведене підтверджується і протоколом огляду мережі Інтернет від 17.09.2025 року (а.с.117-144 том 2).

Відповідно до протоколу огляду інформації в мережі Інтернет від 17.09.2025 року, із долученим до нього DVD-R диском, який було переглянуто в судовому засіданні, об`єктом огляду є дані, що знаходяться у всесвітній мережі Інтернет за результатами пошуку “генеральная прокуратура лнр”. На ютуб-каналі під назвою: “Генеральная прокуратура ЛНР” за посиланням (https://www.youtube.com/playlist?list=PLP9f4JaR3bMSp0LAzA6CXe7cs6YRRUnnj), дата реєстрації: 15.01.2015, містяться відеозаписи під назвою:

- “ ІНФОРМАЦІЯ_13 ” (https://www.youtube.com/watch?v=Rv1I-DULQwk), дата публікації: 12.12.2016, на якому виявлено громадянина на ім`я “ ОСОБА_15 ”, котрий з 2:09 хв. по 2:25 хв. дає інтерв`ю наступного змісту: “Задачи были сложные за тот короткий промежуток времени который давалось на решение задач необходимо нужно было пользоваться наработанным опытом который приобретался в ходе изучения многих уголовных дел”;

- “ ІНФОРМАЦІЯ_14 ” ( ІНФОРМАЦІЯ_15 дата публікації: 01.03.2019, на якому виявлено громадянина на ім`я “ ОСОБА_15 ”, котрий дає інтерв`ю з приводу розгляду даної справи в суді та прийнятого рішення (а.с. 107-115 том 2).

Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

При цьому судом прийняті до уваги і використані як докази у кримінальному провадженні дані, які надані органом досудового розслідування із відкритих джерел, зібрані за допомогою розвідки з відкритих джерел (OSINT) відповідно до «Протоколу Берклі», який окреслює мінімальні стандарти для пошуку, збирання, зберігання, перевірки та аналізу відкритих джерел. Відповідно до вказаного протоколу, серед іншого, не потребує дозволу слідчого судді здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов`язаний з подоланням системи логічного захисту. Проведення огляду інформації, яка міститься у відкритому доступі, її хід і результати фіксуються у відповідному протоколі огляду. До проведення слідчої (розшукової) дії залучається спеціаліст у галузі інформаційних технологій. Під час її проведення відображається хронологічна послідовність зберігання інформації чи доказів, а також з метою встановлення належної системи цифрового збереження, виготовляється доказова копія електронного документа, яка зберігається на окремий носій інформації.

Наведені докази не мають між собою протиріч, є узгодженими та логічно правильними, а тому суд бере їх до уваги.

Неможливість проведення допиту обвинуваченого ОСОБА_8 , жодним чином не впливає на повноту судового розгляду і на переконання суду щодо доведеності «поза розумним сумнівом» винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинів, оскільки сукупність безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів прямо і опосередковано свідчить про вчинення ним інкримінованих злочинів.

Отже, оцінюючи всі зібрані по справі докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального правопорушення, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд приходить до висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_8 слід кваліфікувати за ч.1 ст. 258-3 КК України, як участь у терористичній організації, іншому сприянні діяльності терористичної організації; за ч.1 ст. 111 (в редакції Закону №1183-VІІ від 08.04.2014, №1689-VІІ від 07.10.2014) КК України, як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України; перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, наданні іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжкими злочинами, дані про особу винного, у тому числі його вік, стан здоров`я, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, раніше не судимий.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, судом не встановлено.

З огляду на викладене, враховуючи позицію прокурора, що просив призначити обвинуваченому покарання відповідно до санкцій ч.1 ст. 258-3 та ч.1 ст. 111 (в редакції Закону №1183-VІІ від 08.04.2014, №1689-VІІ від 07.10.2014) КК України, позицію захисника, яка просила прийняти рішення у відповідності до вимог ст.370 КПК України, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у вигляді позбавлення волі з конфіскацією майна, у межах санкцій ч.1 ст. 258-3 та ч.1 ст. 111 (в редакції Закону №1183-VІІ від 08.04.2014, №1689-VІІ від 07.10.2014) КК України, визначивши остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_8 у даному кримінальному провадженні не обирався.

Речові докази та процесуальні витрати відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ч.15 ст. 615, ст.ст. 368, 370, 374, 375 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 258-3, ч.1 ст. 111 (в редакції Закону №1183-VІІ від 08.04.2014, №1689-VІІ від 07.10.2014) КК України та призначити покарання:

- ч.1 ст. 258-3 КК України - 12 (дванадцять) років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч.1 ст.111 (в редакції Закону №1183-VІІ від 08.04.2014, №1689-VІІ від 07.10.2014) КК України — 15 (п`ятнадцять) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_8 остаточне покарання за сукупністю злочинів у вигляді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_8 рахувати з часу його затримання.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Інформацію про вирок опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери, а саме у газеті «Урядовий кур`єр» та на веб-сайті Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області (http://ifm.if.court.gov.ua/).

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Вирок може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Івано-Франківський міський суд.

Суддя ОСОБА_16