Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №343/401/26 — Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/401/26

Провадження №: 2/343/1003/26

Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

судді Монташевич С. М.,

з участю: секретаря судового засідання Шикор Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Долинського районного суду Івано-Франківської області в режимі відеоконференції з представницею позивачки та відповідачем у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 343/401/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

за участю: позивачки - ОСОБА_1 ,

представниці позивачки - адвоката Федоришин І.В.,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Горбаня О.П.,

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позицій сторін:

адвокат Федоришин І.В. від імені ОСОБА_1 26.02.2026 подала до суду позовну заяву про розірвання шлюбу, в якій просить розірвати шлюб між її довірителькою та відповідачем, який зареєстрований 02.08.2019 виконкомом Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області, актовий запис № 13, після розірвання шлюбу прізвище позивачки залишити без змін.

Позовні вимоги мотивує тим, що сторони з 02.08.2019 перебувають у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народився ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюбні відносини між ними фактично припинені, спільне проживання відсутнє, спільне господарство не ведеться. Відповідач проживає та працює за межами України. В Україну приїжджав епізодично, востаннє - в лютому 2022 року. Після цього вони спільне сімейне життя не ведуть. Подальше збереження шлюбу суперечить інтересам її довірительки, оскільки сім`я фактично розпалася та існує формально. Позивачка не вбачає можливості відновлення подружніх відносин. Спроби зберегти сім`ю та налагодити взаємопорозуміння не дали результату.

Преставник відповідача подав відзив на позов, у якому просив відмовити у його задоволенні. Свою позицію мотивував тим, що з 2016 року ОСОБА_2 працює в Республіці Польща на одній роботі і до сьогодні. Часто приїжджав додому в Україну. Коли познайомився з позивачкою, запропонував їй приїхати до нього у Варшаву. Вона погодилась, а коли приїхала до нього також почала працювати в Республіці Польща. Вони проживали разом. У липні 2019 року його довіритель зробив їй пропозицію і 02.08.2019 вони одружились. У січні 2022 року у сторін народився син і вони вирішили жити в Україні, оскільки відповідач має квартиру там. Але так як були потрібні фінанси на утримання сім`ї, він продовжував їздити у Республіку Польща на роботу. У січні 2022 року ОСОБА_2 придбав автомобіль, який залишив позивачці та знову поїхав за кордон. У лютому 2022 року почалось повномасштабне вторгнення, тому відповідач перестав їздити в Україну, але до нього регулярно приїжджала дружина з сином. Вони разом їздили на відпочинок. Думали, що війна скоро закінчиться, тому нічого серйозного не планували. Але після відпочинку в Туреччині вирішили все таки залишитись на проживанні в Польській Республіці. Орендували там квартиру. ОСОБА_4 працював, а дружина опікувалась двохрічним сином. Під час проживання за короном вони зареєстрували сина в садок, однак він не розумів польської мови, тому подружжя вирішило, що дитині з мамою краще повернутись в Україну. На початку червня 2023 року вони повернулись додому, де і зараз проживають. Ще у грудні 2023 року відповідач з позивачкою відпочивали в горах, на початку літа 2024 року їздили на відпочинок у Австрію, а в липні 2024 року були на польському морі. Останній раз позивачка приїжджала до відповідача у квітні 2025 року. Підтвердженням спільного проведення часу слугують фотосвітлини, які долучені до відзиву. 23 травня 2025 року ОСОБА_1 підписала контракт на проходження військової служби і з 23 травня 2025 року до 22 травня 2028 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. А відтак вона з 23.05.2025 не може перетинати кордон. Але ОСОБА_2 продовжує проводити час з дитиною, їздить з нею відпочивати, бере участь у вихованні. На даний час відповідач чекає на оформлення відстрочки від мобілізації, тому просить не розривати шлюб, оскільки вважає, що коли він зможе приїхати додому, буде мати можливість переконати дружину в необхідності збереження сім`ї. Твердження про те, що сім`ю не можна зберегти спростовується тим, що ОСОБА_1 продовжує проживати у квартирі відповідача, користуватися його власним автомобілем, зберігає його готівкові кошти, зароблені за кордоном. Знаходячись за кордоном, він продовжує перераховувати на її картку необхідну кількість грошей, кожного дня телефонує та спілкується з нею та сином. Позивачка ж, підписавши контракт на військоу службу, позбавила себе можливості права виїзду за кордон і фактично можливості відвідувати відповідача, однак це є наслідком її добровільного рішення, а не свідченням розпаду сімейних відносин.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задоволити. Вказала, що їхній шлюб носить формальний характер. Вона втратила до відповідача почуття любові. Між ними відсутня повага та взаєморозуміння, у них кардинально протилежні погляди на життя. Його тиск та постійнні приниження призвели до того, що вона відвідує психолога. Її рішення є виваженим, обдуманим та безповоротним. Востаннє вона з дитиною приїжджала до відповідача весною 2025 року, але тоді у них вже не було ні спільних інтересів, ні близькості, ні жодних сімейних стосунків. Вона приїхала за проханням ОСОБА_5 та сина, щоб вони могли провести разом час, а для себе переконалась у відсутності розуміння та бажання зберігати сім`ю. Саме тоді вона повідомила відповідача про свій намір йти на військову службу. Бажання останнього зберегти шлюб спрямоване виключно на отримання відстрочки від мобілізації, а не на відновлення їхніх сімейних відносин, про що свідчить його намагання отримати документи про її службу, навіть неправомірним способом. Їхні непорозуміння, розбіжності у поглядах, з`ясування стосунків, що триває значний час, негативно впливають як на неї, так і на сина. Вона самостійно утримує себе, самостійно виховує сина та не заперечує, що відповідач перераховував кошти на утримання дитини, однак такі є незначними порівняно з витратами, які несе на нього вона. Також вона не чинить жодних перешкод для їх спілкування, в тому числі по телефону, однак це не свідчить про існування між нею та ОСОБА_2 подружніх відносин. Жодної підтримки від відповідача вона не має. Їхнє спілкування зводиться тільки щодо дитини, яка, на її думку, має право мати батька, спілкуватися та проводити час з ним, у свою ж сторону – вона чує тільки погрози, зневажливе ставлення, постійний тиск. Просила не надавати сторок на примирення, не примушувати її до шлюбу, атже процес розлучення триває вже майже 7 місяців, за цей час їхні стосунки тільки погіршились, перебування у шлюбі, тиск зі сторони відповідача, в тому числі його вимоги, негативно впливаю на її психологічний стан.

Представниця позивачки, яка брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримала позицію своєї довірительки, просила позов задоволити. Позиція її довірительки щодо розірвання шлюбу є послідовною, категоричною та остаточною. Сімейні відносини між сторонами припинені, спільне господарство вони не ведуть з початку 2022 року. Позивачка неодноразово давала час для відновлення стосунків, чекала протягом тривалого часу, однак взаємопорозуміння не було, у кожного були різні погляди на сімейні відносини. Те, що вони продовжують спілкуватися, не свідчить про продовження сімейних відносин. Воно зумовлене тільки наявністю спільної дитини. Її довірителька не заперечує, щоб син мав як маму, так і тата, тому вони проводили час із відповідачем. Твердження останнього у клопотаннях про те, що позивачка погана мати, дружина також свідчать про реальне ставлення до неї. Маніпуляція з дитиною, вивезення її закордон без відома мами, виставлення її у негативному світлі не свідчать про нормальні добрі подружні відносини. Сторони функціонують як окремі одиниці, не приймають спільних рішень, не мають спільних планів, не піклуються один про одного як подружжя.

Відповідач, який брав участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що їхній шлюб можна зберегти. З 2022 року, з початку війни, позивачка приїжджала до нього, вони кілька місяців проживали спільно за кордоном, син був влаштований у садок. Однак дитина не призвичаїлась до мовного середовища, тому вони повернулись в Україну. Продовжували спілкуватись на відстані. Дружина приїзджала до нього, вони подорожували, відпочивали на морях. Проте надалі вона вирішила без його відома підписати контракт. Повідомила його про це тільки за день до цього. З цього часу вона втратила можливість виїжджати за межі України, вони перестали бачитись. Він просив її не підписувати контракт, однак вона його не послухала. Теща у свою чергу переконувала, що військова служба ніяким чином не вплине на їхні стосунки, що він зможе оформити відстрочку і приїхати, й що у них все буде добре. Саме тому він наймав адвоката, хотів отримати документи про проходження позивачкою військової служби, щоб, оформивши відстрочку, приїхати в Україну та поговорити з дружиною він-на-віч. Вважає, що ОСОБА_1 не зможе самостійно виховувати їхню дитину. Через перебування на полігоні вона менше часу проводить з сином. Його мама забирає останнього із садка, приходить до них на квартиру, щоб погодувати та переодягнути дитину, а також доглянути за кошеням, яке придбала позивачка. Він дружину сильно любить, поважає за бажання боронити Україну, але не хоче, що вона це робила всупереч сімї.

В судовому засіданні представник відповідача Горбань О.П. просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов. Додатково вказав, що у сторін є спільна дитина, заради якої та з метою вирішення порядку її виховання, шлюб повинен бути збережений. Позивачка користується квартирою та автомобілем його довірителя, що свідчить про ведення ними спільного господарства. Вважає, що сімейні відносини між сторонами не припинені, вони спілкуються по телефону, часто разом відпочивали, а оформлення відстрочки від мобілізації дасть змогу ОСОБА_2 приїхати в Україну та врегулювати тимчасові непорозуміння між подружжям, що є підставою для надання сторонам строку на примирення 6 місяців. В останнє судове засідання представник відповідача не з`явився, причин неявки не повідомив, жодних заяв, клопотань з даного приводу ні від нього, ні від відповідача не надходило.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:

адвокат Федоришин І.В. від імені ОСОБА_1 26.02.2026 подала до суду позовну заяву про розірвання шлюбу.

02 березня 2026 року суд відкрив провадження у справі та призначив її розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, про що постановив відповідну ухвалу.

30 березня 2026 року представниця позивачки у системі "Електронний суд" сформувала заяву про розгляд справи без їх участі.

30 березня 2026 року суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалив заочне рішення, яким шлюб між сторонами розірвав.

13 травня 2026 року представник позивача подав заяву про перегляд заочного рішення. Вимоги заяви про перегляд заочного рішення мотивував тим, що його довіритель на момент розгляду справи перебував та перебуває у Республіці Польща та не знав про розгляд справи. Він не мав можливості ні взяти участь у судових засіданнях, ні подати відзив на позов, ні надати докази, пояснення, клопотання. Також при розгляді справи суд не врахував, що дружина та син проживають у його власній квартирі в АДРЕСА_1 . Крім того він надав у користування позивачки власний автомобіль, постійно фінансово забезпечує сім`ю, регулярно перераховує кошти на рахунок дружини, завжди спілкується з нею по телефону, дружина та син приїжджають до нього. Тобто твердження про те, що між сторонами припинилися будь-які шлюбні та сімейні відносини не відповідають дійсності. Перебування ж його довірителя за кордоном з метою заробітку та утриманні сім`ї не свідчить про припинення сімейних відносин.

Згідно із ухвалою від 14.05.2026, суд поновив строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, прийняв заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 - про перегляд заочного рішення та призначив до розгляду у відкритому судовому засіданні.

02 червня 2026 року ОСОБА_1 направив суду заяву про відкладення судового засідання.

10 червня 2026 року представник ОСОБА_2 подав клопотання про долучення доказів, а представниця ОСОБА_1 сформувала клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та заяву, до якої долучила письмові пояснення своєї довірительки, що суд задоволив, надавши можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, письмові поснення долучив до матеріалів справи.

Згідно з ухалою від 10.06.2026, суд скасував заочне рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2026 року по справі № 343/401/26 та призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначенням судового засідання.

01 липня 2026 року представник відповідача подав візив на позов, до якого долучив клопотання про поновлення строку на його подання.

24 липня 2026 року представник відповідача сформував клопотання про участь його довірителя в розгляді справи в режимі відеоконференції, яке суд задоволив, про що постановив ухвалу від 03.08.2026.

04 серпня 2026 року представник відповідача подав клопотання про витребування доказів, у якому просив витребувати з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України інформацію, яка стосується проходження позивачкою військової служби, що мотивував тим, що вона безпосередньо стосується питання про визначення місця проживання дитини сторін, а також її виховання.

Крім того, цього ж дня представник відповідача подав заяву про надання строку для примирення тривалістю 6 місяців, в якій серед іншого зазначив, що його довіритель категорично заперечує проти розірвання шлюбу, прагне зберегти сім`ю. Він тимчасового перебуває за кордоном, однак щоденно підтримує зв`язок із позивачкою, регулярно надсилає кошти на її утримання і сина, надав їм у постійне користування квартиру та автомобіль, неодноразово відпочивав із сім`єю. Він переконаний, що причини, якими позивачка обгрунтовує позовні вимоги, мають тимчасовий характер і є переборними. Жодних обставин, що виключають можливість вжиття заходів примирення (зокрема фатів домашнього насильства), нема.

04 серпня 2026 року представниця позивачки сформувала клопотання про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, яке суд задоволив, про що постановив ухвалу від 04.08.2026.

04 серпня 2026 року суд протокольною ухвалою поновив відповідачу строк для подання відзиву та долучив його до матерілаів справи. В судовому засіданні за клопотанням сторони позивачки оголосив перерву для надання можливості подати відповідь на відзив та заперечення на клопотання сторони відповідача.

08 серпня 2026 року представниця позивачки у системі "Електронний суд" сформувала заперечення, в яких просила відмовити у задоволенні клопотання про витребування доказів, оскільки запитувані документи не стосуються предмета спору, яким є фактичний стан шлюбних відносин сторін, причини припинення спільного сімейного життя, можливість подальшого збереження шлюбу. Також звернула увагу на те, що представник відповідача безпідставно намагається пов`язати факт проходження її довірителькою військової служби з нібито неможливістю її безпосередньої та повноцінної участі у вихованні та догляді за сином, стверджуючи, що відповідні батьківські функції виконує фактично батько. ОСОБА_1 проходить військову службу за місцем свого проживання. Виконання нею службових обов`язків відбувається у встановлений щоденний час з 08:30 до 17:30, після завершення якого вона повертається до місця проживання своєї сім`ї. Тобто проходження нею військової служби за своїм фактичним режимом не відокремлює її від дитини та не позбавляє її можливості щоденно здійснювати материнські обов`язки.

09 серпня 2026 року представниця позивачки також сформувала заперечення, у яких просила відмовити у наданні строку на примирення, оскільки шлюбні відносини між сторонами припинені, рішення її довірительки про розірвання шлюбу є усвідомленим, послідовним та остаточним. Посилання відповідача на наявність спільного малолітнього сина, спілкування, матеріальне забезпечення, користування квартирою й автомобілем та окремі контакти сторін не свідчать про збереження між ними подружніх відносин. Саме наявність спільної дитини закономірно передбачає спілкування батьків щодо її виховання, здоров`я, навчання, забезпечення інших питань. Виконання відповідачем батьківських обов`язків також не може слугувати доказом існування подружніх відносин. Натомість його поведінка свідчить про зацікавленість у недопущенні юридичного припинення шлюбу (сукупність дій щодо встановлення факту проходження військової служби), а не про реальне відновлення сімейних відносин. Надання строку на примирення не дасть бажаного результату, а тільки призведе до штучного затягування розгляду справи.

Представник відповідача 13 серпня 2026 року подав пояснення на заперечення сторони позивачки, в яких зазначив, що її заперечення не містять жодного доказу на підтвердження вказаних у них обставин (ні довідки з військової частини про режим служби, ні довідки з місця проживання, ні документів про перебування дитини в Україні та інших). Твердження про проходження військової служби за місцем проживання та про режим роботи також не підкріплені жодними доказами. Щодо заперечень щодо витребування документів, які не стосуються предмета доказування, то такі не заслуговують на увагу, оскільки його довірителем у відзиві на позов порушено питання про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком. Підписання позивачкою контракту, проходження нею військової служби призвели до зміни фактичного режиму виховання дитини та виникнення тривалих періодів відсутності матері у житті сина, а відтак витребовувані докази дозволять суду отимати об`єктивне уявлення про умови та режим військової служби, а також про реальний розподіл батьківської участі у вихованні дитини.

Щодо заперечень з приводу надання строку на примирення представник відповідача у додаткових поясненнях зазначив, що під час розгляду справи встановлена наявність об`єктивних обставин, які дають суду підстави оцінити можливість надання строку на примирення: наявність спільної малолітньої дитини, небажання відповідача припиняти шлюб та його готовність продовжувати сімейні відносини, спілкування між сторонами, участь його довірителя у забезпеченні дружини та сина, надання їм автомобіля та житла в користування, його намір повернутися в Україну, а також готовність до конструктивного діалогу та медіації. Щодо тверджень про те, що спілкування сторін зумовлене виключно наявністю дитини, а матеріальне забезпечення є лише виконанням батьківського обов`язку, то такі свідчать, що сімейний зв`язок між сторонами не є суто юридичним та фактично байдужим для відповідача, а свідчать, що можливість відновлення сімейних відносин не є суто абстактною.

Крім того цього ж дня представник відповідача подав клопотання про допит свідка ОСОБА_7 , яка є матір`ю його довірителя та якій відомі обставини, які мають значення для справи.

Представниця позивачки у системі "Електронний суд" 13 серпня 2026 року сформувала заяву, до якої долучила пояснення своєї довірительки, в яких зазначено про фактичне повне припинення шлюбних відносин між сторонами та неможливість примирення. Позивачка вказує, що військова служба не перешкоджає їй вихованню дитини, водночас зазначає про вивезення сина за межі України без її попереднього повідомлення з метою створення враження у суду, що відповідач ніби то постійно здійснює догляд за ним. Вважає, що останній зацікавлений у збереженні юридичного статусу шлюбу, а не в дійсному відновленні сімейних відносин, про що свідчить його поведінка та вимаганння, щоб вона відкликала позов повністю. Просить шлюб розірвати.

Згідно із ухвалою від 13.08.2026, суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів, оскільки факт проходження військової служби одним з подружжя не є належним доказом та не стосується предмета доказування при вирішенні питання розірвання шлюбу. Клопотання про виклик свідка ОСОБА_7 задоволив. Щодо клопотання про надання строку на примирення, то, зважаючи на протилежну позицію сторін, уважав за необхідне вирішити таке після заслуховування їх вступного слова, показань свідка та дослідження письмових доказів із урахуванням поданих сторонами клопотань та заперечень, що дозволить суду об`єктивно оцінити реальну можливість збереження сім`ї та наявність емоційного контакту між подружжям. Під час судового засідання суд заслухав вступне слово учасників справи, які з`явились. Свідка ухвалив не допитувати, оскільки вона ствердила, що, перебуваючи за межами зали суду, чула позиції сторін, у тому числі її сина - відповідача, якого повністю підтримує. В судовому засіданні суд оголосив перерву у зв`язку з закінченням робочого часу.

02 вересня 2026 рок суд заслухав вступне слово позивачки, дослідив письмові докази. Після цього суд перейшов до вирішення клопотання про надання строку на примирення, заслухавши позицію (думку) як безпосередньо відповідача, так і позивачки з даного приводу. Зважив, що справа про розірвання шлюбу перебуває в провадженні суду з 02.03.2026, тобто 6 місяців. За цей час подружжя не примирилось. Врахував, що позивачка категорично заперечувала проти надання строку на примирення, а тому надання подружжю строку для примирення всупереч її позиції і доводам буде фактично суперечити моральним засадам суспільства, примушуючи її перебувати у шлюбі. Крім того в ході розгляду справи суд не встановив обставин, які б свідчили про наявність між сторонами, як між чоловіком та дружиною реального емоційного зв`язку, взаємної поваги чи довіри. Також суд зазначив, що з часу перебування справи у провадженні суду відповідач не був позбавлений можливості повернутися в Україну, де його дружина виконує конституційний обов`язок із захисту країни, щоб вжити реальних заходів на збереження сім`ї. Бажання зберегти статус подружжя без конкретних кроків для збереження сім`ї та відновлення стосунків як чоловіка та дружини, суперечить завданням сімейного законодавства. Натомість піклування про сина та виконання батьківських обов`язків не можуть бути самостійною підставою для надання строку на примирення, оскільки розірвання шлюбу між батьками жодним чином не припиняє їхніх обов`язків перед дитиною. Тому, враховуючи, що право на розірвання шлюбу є невід`ємним елементом права особи на свободу та особисте життя, а насильницьке збереження шлюбних відносин суперечитиме інтересам позивачки та моральним засадам суспільства, беручи до уваги що позивачка заперечує проти примирення та наполягає на розірванні шлюбу, відповідач ж не навів переконливих обставин, що свідчили б про те, наскільки реальною є можливість примирення сторін, а суд не встановив об`єктивних обставин, які б свідчили, що надання строку на примирення може бути дієвим, тобто таким, що призведе до примирення сторін та відновлення їхніх шлюбних відносин, тому вважає, що надавати строк на примирення за встановлених у судовому засіданні обставин недоцільно, а відтак у задоволенні клопотання про надання строку на примирення відмовив.

З`ясувавши у сторін про можливість закінчення дослідження доказів (розгляду справи), суд перейшов до стадії ухвалення рішення, проголошення якого визнавив на 07.09.2026 о 16:30.

Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин:

сторони по справі перебувають у шлюбі з 02.08.2019, який зареєстрований у виконкомі Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області, актовий запис № 13, що підтверджується даними зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 02.08.2019. Прізвище дружини до реєстрації шлюбу - ОСОБА_8 , після реєстрації шлюбу - ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 4).

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 14.01.2020, у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , про що 14.01.2020 складено відповідний актовий запис № 12 (т. 1 а.с. 8).

Позивачка зазначила, що вони з відповідачем не ведуть спільне господарство та не підтримують подружніх відносин, шлюб носить формальний характер.

Натомість відповідач заперечує проти розірвання шлюбу, вказуючи, що сімю можна зберегти. На підтвердження факту спілкування, матеріального утримання дружини на дитин, спільного проведення часу, надав копії скріншотів із застосунку Facetime, платіжних інструкцій та фотосвітлин (т. 1 а.с. 75-81, 82-93, 156-185), а також зазначив, що позивачка продовжує проживати в його квартирі та користуватися його автомобілем (т. 1 а.с. 63, 67). У свою чергу ОСОБА_1 вказала, що їхнє спілкування стосується сина, як і кошти батько перераховує на його утримання. Проведення спільного часу в минулому не свідчить про існування між сторонами подружніх відносин у даний час. Наполягала на розірванні шлюбу.

Між сторонами виник спір з приводу розірвання шлюбу, який вони, враховуючи наявність малолітньої дитини, не можуть розірвати в позасудовому порядку.

Оцінка суду та норми права, які застосував суд:

вислухавши сторін, їх представників, дослідивши докази, які надані на обґрунтування позовних вимог та на їх заперечення, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд уважає, що позов слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Згідно зі ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч. 1 ст. 24 СК України).

Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно із ч. 2 ст. 104 та ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 СК України.

За змістом ч. 3 ст. 109 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 висловила послідовну та категоричну позицію щодо розірвання шлюбу. Вона не бажає миритися з відповідачем, оскільки між ними відсутнє взаємопорозуміння, повага, почуття любові та фізична близькість. Наявність у позивачки стійкого наміру припинити шлюб свідчить про незворотність процесу розпаду сім`ї.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на бажання зберегти шлюб. Проте, аналізуючи аргументи відповідача, суд дійшов висновку, що його прагнення зберегти шлюбні правовідносини не пов`язане з дійсним наміром відновити та підтримувати сімейні відносини, спільне проживання, взаємну турботу та повагу, які є основою шлюбу відповідно до статті 21 СК України.

Аналіз висловлювань відповідача на адресу позивачки свідчить про відсутність між подружжям поваги та взаєморозуміння. Остання відчуває біль та образу через сформовані взаємини, відсутність підтримки та розуміння зі сторони чоловіка, а відтак подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам дружини та становитиме примушування до перебування у шлюбних відносинах, що є недопустимим.

Спільне проведення часу сторонами у минулому, зокрема подорожі чи періодичні зустрічі, не є безумовним свідченням існування сталих, стійких та тривалих взаємовідносин, притаманних шлюбу. Сам по собі факт спільного дозвілля чи спілкування у певні проміжки часу без наявності інших переконливих доказів, таких як ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, не підтверджує проживання сторін однією сім`єю та не свідчить про фактичне продовження між ними сімейних відносин. Такі епізодичні або регулярні зустрічі свідчать лише про наявність між сторонами певних особистих взаємин, проте не мають ознак сімейного союзу у розумінні норм сімейного законодавства України.

Суд уважає безпідставними доводи відповідача і про те, що наявність спільної дитини є перешкодою для розірвання шлюбу. Чинне законодавство України гарантує кожному з подружжя право на припинення шлюбних відносин за власною волею. Наявність спільних дітей не може бути правовою підставою для насильницького збереження шлюбу всупереч волі та бажанню одного з подружжя. Права та інтереси дитини на виховання в сім`ї та піклування з боку обох батьків забезпечуються іншими нормами сімейного права, які діють незалежно від перебування батьків у шлюбі. Розірвання шлюбу батьків не припиняє їхніх батьківських обов`язків щодо дитини.

Доводи відповідача про те, що позивачка проживає разом зі спільною дитиною у належній йому квартирі та користується його автомобілем, самі по собі не підтверджують ведення сторонами спільного господарства та фактичного продовження сімейних відносин. Як ствердила ОСОБА_1 , автомобіль придбано під час перебування сторін у шлюбі, а проживання її та дитини у квартирі відповідача, де вони спільно зробили ремонт, зумовлене необхідністю забезпечення належних умов проживання малолітнього сина та саме по собі не свідчить про наявність між сторонами спільного побуту, спільного бюджету та взаємного ведення сторонами спільного господарства.

Також суд наголошує, що шлюб є союзом чоловіка та жінки, метою якого є створення сім`ї, народження та виховання дітей, взаємна підтримка, а не інструментом для досягнення особистих цілей, зокрема оформлення права на відстрочу від мобілізації.

Суд звертає увагу на те, що з моменту звернення позивачки до суду із позовом про розірвання шлюбу (26.02.2026), до моменту ухвалення рішення (07.09.2026) у сторін було достатньо часу для примирення, але таке не відбулося. Бажання зберегти статус подружжя без конкретних кроків для збереження сім`ї та відновлення стосунків як чоловіка та дружини, суперечить завданням сімейного законодавства.

Вирішуючи питання про надання сторонам строку на примирення, суд після заслуховування вступного слова сторін, дослідження письмових доказів, не встановив об`єктивних обставин, які б свідчили, що надання строку на примирення може бути дієвим, тобто таким, що призведе до примирення сторін та відновлення їхніх шлюбних відносин, про що зазначено вище.

Таким чином, із огляду на те, що під час розгляду справи суд установив, що між сторонами втрачено почуття взаємної любові, поваги та розуміння, спільне господарство вони не ведуть, позивачка наполягає на розірванні шлюбу, зазначаючи, що збереження сім`ї суперечить її інтересам, тому суд уважає за необхідне шлюб між сторонами розірвати.

Позивачка просить також після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_9 їй не змінювати, що, відповідно до ст. 113 СК України, є її правом після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Виходячи з цього, суд вважає за необхідне позов задовольнити, шлюб між сторонами розірвати, прізвище позивачки після розірвання шлюбу залишити без змін.

Водночас суд зазначає, що розірвання шлюбу не позбавляє сторін можливості у майбутньому переглянути своє ставлення до сім`ї та сімейних відносин, а також не перешкоджає укладенню нового шлюбу в порядку, передбаченому чинним законодавством України, у разі зміни їхньої спільної позиції та досягнення взаємної згоди .

Розподіл судових витрат:

питання судових витрат суд вирішує за правилами ст. 141 ЦПК України та враховує, що до судових витрат, які позивачка понесла у зв`язку з розглядом справи, остання відносить оплату судового збору в розмірі 1331,20 грн, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією (а.с. 13), тому, відповідно дост. 141 ЦПК України, судовий збір слід стягнути з відповідача на користь першої.

На підставі викладеного, ст. 51 Конституції України, ст. 56, 105, 110, 112-114 СК України, керуючись ст. 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 02.08.2019 у виконкомі Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області, актовий запис № 13, - розірвати.

Прізвище позивачки ОСОБА_1 після розірвання шлюбу не змінювати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Позивачка: ОСОБА_1 , жителька АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрований в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Суддя С.М.Монташевич