Вирок від 02 вересня 2026 р. у справі №203/7699/24 — Центральний районний суд міста Дніпра

Справа № 203/7699/24

Провадження № 1-кп/0203/795/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра

у складі головуючого судді - ОСОБА_1

при секретарі - ОСОБА_2

за участю прокурора - ОСОБА_3

захисників - ОСОБА_4 , ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального провадження (inabsentia) обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024050000000657 від 05.11.2024 року, за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Донецьк, Донецької області, раніше не судимої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Горлівки, Донецької області, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.438 КК України,

встановив:

З лютого 2014 року представниками РосiйськоїФедерацiї розпочато збройне вторгнення збройних сил РФ, яке керiвники РФ назвали переміщенням військових пiдроздiлiв у межах звичайної ротації сил Чорноморського флоту, якi у взаємодiї з вiйськовослужбовцями Чорноморського флоту РФ та іншими пiдроздiлами ЗС РФ здiйснили блокування й захоплення адміністративних будiвель i ключових об`єктiв військової та цивільної iнфраструктури України, забезпечили військову окупацію територiї АРК i м. Севастополя. 18.03.2014 РФ оголосила про офіційне включения Криму до її територiї.

Одночасно з цим протягом березня та на початку квiтня 2014 року під безпосереднім керiвництвом та контролем представникiв влади та ЗС РФ представники іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд i груп найманцiв, створених, пiдпорядкованих, керованих та фiнансованих РФ, взяли пiд контроль будiвлi, у яких були розташованi органи мiсцевої влади та мiсцевi органи виконавчої влади України, вiйськовi об`єкти України в окремих районах Донецької та Луганської областей України. 07.04.2014 в м. Донецьку створено терористичну органiзацiю «Донецька народна республiка» (далi - «ДНР» ), а 27.04.2014 в м. Луганську - терористичну органiзацiю «Луганська народна республiка» (далi - «JllIP» ), у складi яких утворенiнезаконнiзбройнi формування, якiдосiфункцiонують.

Внаслiдок військових дiй у перiодi з травня по серпень 2014 року сили оборони України звiльнили частину ранiше окупованих територiй Донецької та Луганської областей.

Окремi територiї України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими РФ (зокрема окупаційною адмiнiстрацiею РФ) починаючи з 07.04.2014, вiдповiдно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав i свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вiд 15.04.2014 №1207-VII та з цього моменту перебувають пiд ефективним контролем РФ.

Вiдповiдно до ст. 2, спiльної для Женевських конвенцiй про захист жертв війни 1949 року, Конвенцiї, як i iншi акти законiв i звичаїв вiйни (мiжнародногогуманітарного права), застосовуються до всіх випадкiв оголошеної вiйни чи будь-якого iншого збройного конфлiкту, що може виникнути мiж двома чи бiльше Високими Договiрними Сторонами, навiть якщо одна з них не визнає стану війни. У тому числi до всіх випадків частковоi або цілковитої окупації Високої Договiрної Сторони, навiть якщо ця окупацiя не натрапляє на жодний збройний спротив.

Таким чином, з лютого 2014 року до цього часу триває мiжнародний збройний конфлiкт, викликаний збройною агресiєю РФ проти України, окупацiєю частини територiї України, що вказує на поширення дiї на території України законiв та звичаїв вiйни (норм МГП).

Вiдповiдно до ст. 47 Конвенцiї про захист цивiльного населення пiд час війни вiд 12.08.1949 особи, що перебувають пiд захистом, якi знаходяться на окупованiй територii не будуть у жодному разi та жодним чином позбавленi переваг цієї Конвенцiї у зв`язку з будь-якими змiнами, запровадженими стосовно керiвних установ чи управлiння цією територією внаслiдок її окупацiї, або у зв`язку з будь-якою угодою, укладеною мiж властями окупованої територiї та властями окупацiйної держави, або у зв`язку з анексією окупацiйною державою вciєї або частини окупованої територiї.

У свою чергу умисне вiдбирання в особи, що перебуваєпiд захистом, права на справедливий i офiцiйний судовий процес, рекомендований Конвенцiєю, вiдповiдно до ст. 147, становить тяжке порушення.

Аналогiчнi норми закрiплено у ст. 85 (4) (е) Додаткового протоколу до Женевських конвенційвiд 12.08.1949, що стосується захисту жертв мiжнародних збройних конфлiктiв (Протокол I) вiд 8 червня 1977 року, вiдповiдно до якої розглядаються як серйознi порушення цього Протоколу такi дiї, як позбавлення особи, яка користується захистом Конвенцiй або захистом, згаданим у пунктi 2 цiєї статтi, права на неупереджене й нормальне судочинство, коли вони здiйснюються навмисне й на порушення Конвенцiй або цього Протоколу.

При цьому вiдповiдно до ст. 75(4)(а) Протоколу I особi, визнанiй винною у вчиненнi кримiнального правопорушення, пов`язаного зi збройним конфлiктом, не може бути винесено жодного вироку, i вона не може бути пiддана жодному покаранню, крiм як за постановою неупередженого й вiдповiдним чином створеного суду, що додержує загальновизнаних принципів звичайного судочинства, якi включають таке: (а) процедура повинна передбачати, щоб обвинувачений був без затримки проiнформований про деталi правопорушення, що ставиться йому за вину, й надавати звинуваченому до i пiд час суду всi необхiднi права та засоби захисту.

Без шкоди для застосування Конвенцій і цього Протоколу серйозні порушення цих документів розглядаються як воєнні злочини (ст. 85 (5) Протоколу I).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Крім цього, статтею 5 вищевказаної Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом (підпункт «а» пункту 1 цієї статті); законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення (підпункт «с» пункту 1 цієї статті).

З метою реалізації окупаційної політики на частині території Донецької області, яка опинилась під контролем представників окупаційної адміністрації РФ в особі представників терористичної організації «ДНР», у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 22.10.2014, невстановленими досудовим розслідуванням вищими посадовими особами РФ та підконтрольними їм представниками терористичної організації «ДНР» (досудове розслідування стосовно яких здійснюється в іншому кримінальному провадженні) створено систему т.зв. судових органів, уповноважених діяти в інтересах країни окупанта на підставі законодавства, запровадженого з порушенням норм ст. 64 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949.

Так, 14.05.2014 окупаційною владою прийнято т.зв. Конституцію ДНР, яка проголосила дію на окупованій частині Донецької області т.зв. Верховного суду ДНР та інших судів.

У подальшому на окупованій території Донецької області т.зв. постановою ради міністрів ДНР №40-1 від 22.10.2014 «Про створення судової системи» визначено систему т.зв. судових органів ДНР та заборонено діяльність судових органів (судів) України та територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області. Водночас т.зв. постановою ради міністрів ДНР №40-2 від 22.10.2014 «Про судоустрій» затверджено «Тимчасове положення про судоустрій», складовою якої є т.зв. Верховний суд ДНР, до якого у подальшому представниками окупаційної влади РФ у порушення вимог ст. 64 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 призначено т.зв. суддів.

31 серпня 2018 року окупаційною владою прийнято т.зв. Закони «Про судоустрій ДНР», яким скасовано дію «Тимчасового положення про судоустрій» та сформовано нову т.зв. судову систему, та «Про статус суддів».

Одночасно з вищевказаним процесом представниками окупаційної влади у порушення вимог Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 прийнято т.зв. постанову №9-1 від 02.06.2014 «Про застосування законів на території ДНР у перехідний період», якою визнано дію на окупованій території Донецької області Кримінально-процесуального кодексу Української РСР від 28 грудня 1960 року зі змінами та доповненнями до 2012 року (далі - КПК ДНР). 19 серпня 2014 року прийнято т.зв. Кримінальний кодекс ДНР (далі - КК ДНР). Згодом, т.зв. постановою Народної ради ДНР від 24.08.2018 прийнято т.зв. Кримінально-процесуальний кодекс ДНР.

Колишні судді України, громадяни України:

- ОСОБА_8 (звільнена відповідно до постанови Верховної Ради України від 08.09.2016 з посади судді апеляційного суду Донецької області у зв`язку із порушенням присяги судді), будучи добровільно призначеною відповідно до т.зв. указів Глави ДНР ОСОБА_9 від 09.01.2015 № 02 та від 04.12.2017 № 338 на т.зв. посаду судді до новоствореного і незаконно сформованого т.зв. Верховного суду ДНР,

- ОСОБА_7 (звільнений відповідно до постанови Верховної Ради України від 16.07.2015 з посади судді Калінінського районного суду м. Горлівка Донецької області), будучи добровільно призначеним відповідно до т.зв. указу Глави ДНР ОСОБА_9 від 17.03.2016 № 71 на т.зв. посаду судді до новоствореного і незаконно сформованого т.зв. Верховного суду ДНР, усвідомлюючи наявність міжнародного збройного конфлікту, за попередньою змовою групою осіб між собою і т.зв. суддею ОСОБА_10 , та іншими особами з числа т.зв. правоохоронних органів ДНР (досудове розслідування відносно яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях), проводили кримінальні процеси щодо незаконно затриманих цивільних громадян України, які залишились та перебували на тимчасово окупованій території Донецької області, тобто осіб, які перебувають під захистом, керуючись незаконно прийнятими кримінальним та кримінально-процесуальним кодексами, що призвело до відмови у праві на справедливий і офіційний судовий процес, як того вимагає МГП, та подальшого незаконного ув`язнення таких осіб.

28.03.2018 громадяни України ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , перебуваючи у приміщенні т.зв. Верховного суду ДНР, розташованого за адресою: м. Донецьк, Ворошиловський район, пл. Правосуддя, 1, на т.зв. посаді судді Верховного суду ДНР, усвідомлюючи наявність міжнародного збройного конфлікту, діючи умисно, групою осіб за попередньою змовою між собою та з т.зв. суддею ОСОБА_10 , та іншими особами з числа т.зв. правоохоронних органів ДНР (досудове розслідування відносно яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях), грубо порушуючи вимоги національного законодавства України та ст. ст. 47, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, ст. ст. 75(4)(а), 85 (4) (е) Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 08.06.1977, ст. ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, керуючись т.зв. КПК ДНР, засудили цивільну особу - громадянина України ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , попередньо незаконно затриманого представниками т.зв. правоохоронної системи ДНР, за безпідставним обвинуваченням за ст. 321 КК ДНР до покарання у вигляді 10 років позбавлення волі, тим самим умисно позбавивши захищену особу права на справедливий і належний судовий процес та забезпечивши подальше незаконне її ув`язнення.

Таким чином, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою групою осіб, в умовах міжнародного збройного конфлікту та у зв`язку з ним, умисно здійснили позбавлення цивільної особи - громадянина України права на справедливий і офіційний судовий процес в умовах окупації частини території Донецької області України, та незаконне ув`язнення особи після її засудження некомпетентним судом, чим порушили закони та звичаї війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Дії ОСОБА_8 та ОСОБА_7 кваліфіковані як порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто за ч.2 ст.28 ч.1 ст.438 КК України.

Відповідно до положень ч.5 ст.374 КПК України, у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинувачених на захист та доступ до правосуддя з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.

Приймаючи рішення щодо проведення спеціального досудового розслідування та проведення розгляду за процедурою in absentia, суд виходив із того, що інкриміноване обвинуваченим кримінальне правопорушення та їх поведінка підпадали під вимоги, зазначені у ч.2 ст.297-1 КПК України. Положення закону щодо здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження не визнані неконституційними і є такими, що узгоджуються зі стандартами, визначеними у Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого. Так відповідно до рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи важливою умовою застосування спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду є те, щоб під час спеціального досудового розслідування або спеціального судового провадження було забезпечено процесуальні права та гарантії осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, зокрема, право обвинуваченого бути поінформованим належним чином про дату слухання справи та про своє право на законне чи інше представництво в суді.

Під час досудового розслідування з метою сповіщення підозрюваних ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з пошти ІНФОРМАЦІЯ_4 на пошту т.з. «вищого суду днр» ІНФОРМАЦІЯ_5 були відправлені повідомлення про підозру та повістки про виклик до слідчого.(т.2 а.с.к.п.10-14, 32-36)

Повістки про виклик ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , повідомлення про підозру, повідомлення про початок здійснення спеціального досудового розслідування надсилались та публікувались відповідно до вимог КПК України шляхом публікування на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та на стадії судового розгляду - на офіційному веб-сайті Центрального районного суду міста Дніпра, а також у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - у газеті «Урядовий кур`єр».

Дорученням Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 26.08.2024 у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст.46, 47 КПК України, адвоката ОСОБА_12 уповноважено забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_7

Дорученням Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 26.08.2024 у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст.46, 47 КПК України, адвоката ОСОБА_4 уповноважено забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_8 .

Ухвалами слідчого судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25.11.2024 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч.2 ст.28, ч.1 ст.438 КК України (т.2 а.с.к.п.109-111, 125-128)

Під час досудового розслідування з метою сповіщення підозрюваних ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з пошти ІНФОРМАЦІЯ_4 на пошту т.з. «вищого суду днр» ІНФОРМАЦІЯ_5 були відправлені повідомлення про здійснення спеціального досудового розслідування та повістки про виклик до слідчого.(т.2 а.с.к.п.138-142, 143-147)

З огляду на зазначене, орган досудового розслідування вживав всіх можливих передбачених КПК України заходів для виклику та розшуку ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , щоб забезпечити останнім можливість безпосередньо та через обраних захисників реалізовувати права підозрюваного на стадії досудового розслідування.

Згідно з ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 09.05.2025 року відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 здійснювалось спеціальне судове провадження, під час якого приймали участь захисники ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які були захисниками на стадії досудового розслідування і ознайомлені з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування.

Судом також вживалися заходи про виклик обвинувачених для забезпечення доступу до правосуддя, у зв`язку із чим на кожне судове засідання останні викликалися у порядку ст.323 КПК України. Повістки про виклик опубліковані у газеті «Урядовий кур`єр», на офіційному сайті Центрального районного суду міста Дніпра та на сайті Офісу Генерального прокурора України.

Захисники обвинувачених, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , здійснювали активні дії, спрямовані на захист обвинувачених: приймали участь у дослідженні доказів, звертали увагу суду на роль обвинувачених у вчиненому кримінальному правопорушенні, виступали у дебатах. При цьому захисник ОСОБА_4 прохав призначити ОСОБА_8 мінімальне покарання. Захисник ОСОБА_5 зазначив, що прокурором не доведена вина ОСОБА_7 у скоєні інкримінованого злочину, зазначив, що останній міг під примусом зайняти посаду судді та ухвалювати вироки. Тому просив ухвалити відносно ОСОБА_7 виправдувальний вирок.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (inabsentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п. п. 2, 3, 10 ч. 1 ст. 7 КПК України).

Суть принципу законності відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 10 КПК України суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про належне повідомлення ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , які в свою чергу повинні були знати про розпочате кримінальне провадження, реалізації свого права предстати перед українським судом та захищати себе безпосередньо в такому суді. В той же час, неявка обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 до суду, суд розцінює, як реалізацію останніми їх невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п.«g» п.3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), що є однією з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Дослідивши під час спеціального судового провадження в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Винуватість обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у вчиненні умисних дій у встановлених обставинах підтверджується наступними дослідженими та перевіреними під час судового слідства доказами:

Показами потерпілого ОСОБА_11 , який суду пояснив, що 15 липня 2017 року його було заарештовано в місті Кальміуське. На той час він не працював, до 2014 року був підприємцем. До нього приїхали чотири людини, це були працівники НКДБ, які мене заарештували та відвезли до «Донецької ізоляції». Тільки через 3 місяці після затримання мені надали на підпис документ про моє затримання. В «Донецькій ізоляції» було два працівники, з тих, що мене затримували, вони і проводили допити. На нього здійснювали психічний та фізичний тиск. ОСОБА_11 підозрювали в шпіонажі. Утримували його в маленькій кімнаті без вікон. Після чого відвели до підвалу, це було десь 20 липня 2017 року, били, зламавши чотири ребра, прив`язували до пальців ніг дроти та катували струмом, допити загалом відбувались вночі. Надягали на голову пакет та били. Слідчий, який проводив розслідування справи, раніше працював в Донецьку, потім перейшов до НКДБ, має татарське ім`я. Під час допитів, слідчий розказував йому, як все відбувалось, але він заперечував ці обставини. Судді, які виносили вирок: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . В судове засідання були викликані свідки, одним із свідків була моя теща. Також свідком, допитаним у справі був чоловік з прізвищем « ОСОБА_16 », судді з`ясовували у нього, чи він знає мене, на що останній відповів, що він не пам`ятає обставин справи, попросив суддів читати його пояснення, наданих раніше, щоб нагадати йому обставини справи. Його судив військовий трибунал десь у лютому. У нього був адвокат ОСОБА_17 , вона працювала на НКДБ, вона просто казала все підписувати, потім вона заявила відвід, в зв`язку з тим, що не хотіла безкоштовно працювати. Дружина йому знайшла адвоката, він не зміг його знайти, йому говорили що він в «ізоляції», бачив його тільки на останньому засіданні. В суді йому не дали можливості викликати своїх свідків, надали тільки останнє слово. Суд не запитував за обставини справи, а коли він намагався щось сказати, на нього не звертали уваги. В суді тиск не здійснювався, але коли мене везли до суду, то охорона пояснювала, що я має вести себе нормально, були погрози. Пояснили, що він має надавати тільки визнавальні покази. Вироком його було засуджено на 10 років позбавлення волі. Право на апеляційне оскарження не роз`яснювали, апеляцію він не подавав. Свою провину в суді він визнав та підписав документ «з`явлення із зізнанням». Хлопці в ізоляції йому сказали, що якщо він не зізнається, то його дружину привезуть до слідчого ізолятора та вона буде нести покарання разом з ним. Це була причина моїх визнавальних показів. Після вироку місяць був в «ізоляції», потім відвезли на ІВС, і на наступний день перевели на СІЗО, де був 3 тижні, потім на Макіївську колонію, там був до свого звільнення до 26.06.2024 року.

Заявою ОСОБА_18 щодо пропажі її чоловіка, ОСОБА_11 (т.1 а.с.к.п.3)

Протоколом огляду мережі Інтернет від 15.11.2021 року, а саме каналу «Youtube», за запитом «Вести 20.00 от 27.12.19», при перегляді відеозаписом з репортажем журналістів російського державного телеканалу «Росія 21», на 10 хв. 02 сек. По 10 хв. 05 сек., видно чоловіка на передньому плані, який повернутий в ліву сторону обличчям, в чорній куртці та чорній шапці. З листа ОСОБА_18 значиться, що на зазначеному відео вона впізнала свого чоловіка ОСОБА_11 (т.1 а.с.к.п.8-9)

Копією «приговора Верховного суда Донецкой Народной Республики» від 28.03.2018 року, який винесений у складі судді ОСОБА_19 , ОСОБА_8 , ОСОБА_20 відносно ОСОБА_11 , засудженого за ст.321 УК ДНР до десяти років позбавлення волі. (т.1 а.с.к.п.11-31)

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.08.2024, за яким потерпілий ОСОБА_11 впізнав особу на фотознімку №2 як ОСОБА_8 (т.1 а.с.к.п.44-46)

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.08.2024, за яким потерпілий ОСОБА_11 впізнав особу на фотознімку №3 як ОСОБА_7 (т.1 а.с.к.п.47-49)

Листом Державного підприємства «Український національний центр розбудови миру» №09-07/10214 від 05.07.2024 року, в якому зазначено, що ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , цивільний був звільнений 28 червня 2024 року. (т.1 а.с.к.п.78)

Протоколом огляду від 26.12.2023 року, яким проведено огляд сайтів т.зв. «днр»: «конституція «днр», «Председатель Верховного СоветаДонецкойНароднойРеспублики ОСОБА_21 №1 от 14 мая 2014 года», «Постановление №9-1 от 02.06.2014 г. «О применениеЗаконов на територии ДНР в переходный период», «Постановление Совета Министров Донецкой Народной Республики «Об утверджение «Полодения о Военных судах Донецкой Народной Республики» от 17.08.2014 №27-1», «Уголовный кодексДонецкой Народной Республики УТВЕРЖДЕН Постановлением Верховного Совета Донецкой Народной Республики №ВС 28-1 от 19.08.2014». (т.1 а.с.к.п.90-110, оптичний диск: а.с.к.п.111)

Протоколом огляду від 27.12.2023 року, яким проведено огляд посилання з назвою «Верховный суд Донецкой Народной Республики».(т.1 а.с.к.п.112-134, оптичний диск: а.с.к.п.135)

Протоколом огляду від 26.12.2023 року, яким проведено огляд посилання за назвою «Законодательство ДНР»: «Указ Главы Донецкой Народной Республики №02 от 09.01.2015 года «О Назначении судей», в переліку яких зазначена ОСОБА_8 (т.1 а.с.к.п.136-143, оптичний диск: а.с.к.п.144)

Протоколом огляду від 03.01.2024 року, за допомогою інтернет-браузера «MozillaFirefox», в пошуковому сервісі «Яндекс» введено «стратейчук людмила зиновьевна», на вкладці відео мається публікація із відеоматеріалом з наступним змістом: «Брифинг Председателя военного трибунала ДНР ОСОБА_22 », яке датоване 27 червня 2016 року.(т.1 а.с.к.п.145-153, оптичний диск: а.с.к.п.153)

Висновком експерта №СЕ-19/104-24/1778-ФП від 05.02.2024 року, яким проведено експертну оцінку зіставлення обличчя особи жіночої статті з відеозапису «Брифинг Председателя военого трибунала ДНР ОСОБА_22 » та графічного файлу (фото) «Стратейчук» та підтверджено, що на обох файлах зображена одна і та ж особа.(т.1 а.с.к.п.154-171)

Протоколом огляду від 27.12.2023 року, яким проведено огляд сайтів т.зв. «днр»: «Указ главы ДНР №71 о назначении судей», в переліку яких зазначений ОСОБА_7 (т.1 а.с.к.п.172-184, оптичний диск: а.с.к.п.185)

Протоколом огляду від 02.01.2024 року, а саме каналу «Youtube», на якому міститься публікація відеозапису під назвою «В правовом поле: Преступная деятельность терротистов и диверсантов на територии ДНР». На 19 хв. 12 сек. відео у кадрі з`являється 3 (три) особи. Зліва (особа №1) знаходиться чоловік, віком приблизно 50 років, середньої статури, з коротким сивим волоссям, в окулярах, одягнутий у чорну мантію, зріст не встановлений, оскільки особа знаходиться у сидячому положенні. Посередині (особа №2) знаходиться чоловік віком приблизно 55-60 років, середньої статури, з коротким сивим волоссям та залисинами, в окулярах та з вусами сивого кольору, одягнутий учорну мантію, зріст не встановлений, оскільки особа знаходиться у сидячому положенні. Особа №2 тримає в руках папір формату А4 та читає текст, однак голосу особи №2 не чутно, бо він перебивається закадровим голосом. Праворуч (Особа №3) знаходиться жінка віком приблизно 55-60 років, середньої статури, з середньої довжини рудим волоссям, одягнута у чорну мантію, зріст не встановлений, оскільки особа знаходиться у сидячому положенні. З 20 хв. 30 сек. До 21 хв. 10 сек. «особа №2) яка підписана (мовою оригіналу): « ОСОБА_23 , и.о. заместителя Председателя верховного суда ДНР Председатель Военного трибунала». (т.1 а.с.к.п.186-195)

Протоколом огляду від 17.01.2024 року, яким проведено огляд сайту Верховної Ради України на якій міститься документ 1511-VIII, прийнятий від 08.09.2016 року «Про звільнення суддів», в переліку яких зазначена ОСОБА_8 (т.1 а.с.к.п.222-228, оптичний диск: а.с.к.п.229)

Листом Державної прикордонної служби України №8297/20-2024 від 01.08.2024, в якому зазначено, що відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянкою України ОСОБА_24 в період з 08.11.2017 по 01.08.2024 в Базі даних не виявлено.(т.1 а.с.к.п.232)

Листом Державної прикордонної служби України №8593/20-2024 від 27.08.2024, в якому зазначено, що відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянином України ОСОБА_25 в період з 08.11.2017 по 28.08.2024 в Базі даних не виявлено.(т.1 а.с.к.п.240)

Здобуті докази суд приймає як достовірні, оскільки більш з них добуті з відкритих джерел, в тому числі з офіційних сайтів окупаційної влади.

Щодо наявності міжнародного збройного конфлікту суд зазначає.

Положеннями Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, що ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни» від 03.07.1954 закріплений статус осіб, які перебувають під захистом, та яким має бути поводження з ними, зокрема містяться положення, спільні для територій сторін конфлікту та для окупованих територій.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства України.

У розділі XV «Перехідні положення» Конституції України, а саме у статті 1 зазначено, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Статтями 6, 7 Закону України «Про правонаступництво України» передбачено, що Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.

Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Конвенція про захист цивільного населення під час війни підписана 12.08.1949, набрала чинності 21.10.1950.

Українською РСР ця Конвенція була ратифікована Указом Президії Верховної Ради від 03.07.1954 із застереженнями та набрала чинності для України 03.01.1955.

Отже, Женевські конвенції від 12.08.1949 безумовно є частиною національного законодавства, застосовними до збройного конфлікту на території України, діючи для України у порядку правонаступництва, як і для РФ. Україна також є стороною усіх Додаткових протоколів до ЖК від 12.08.1949.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 КК України закони України про кримінальну відповідальність мають відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов`язковість яких надано ВР України, й положення ст. 438 КК України в частині інкримінованого злочину такими є.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 Конвенції на додаток до положень, які втілюються в мирний час, ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.

Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.

Як передбачено ст.6 Конвенції, ця Конвенція повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2.

Отже, міжнародне гуманітарне право (далі - МГП), у т.ч. Конвенція та Додаткові протоколи до неї, застосовується під час збройного конфлікту, поняття якого відсутнє у договірному міжнародному праві.

Разом з тим, визначення збройного конфлікту міститься у п. 70 Рішення Апеляційної палати МКТЮ у справі ОСОБА_25 від 2 жовтня 1995 року («The Prosecutor v. Dusko Tadic»), згідно з яким «… збройний конфлікт існує тоді, коли має місце застосування збройної сили між Державами або тривале збройне насильство між урядовими силами та організованими збройними групами, або між такими групами в межах Держави. Міжнародне гуманітарне право застосовується з часу початку таких збройних конфліктів і виходить за межі припинення військових дій, поки не буде укладено мир; або, у випадку внутрішніх конфліктів, поки не буде досягнуто мирного вирішення конфлікту. До того моменту міжнародне гуманітарне право продовжує діяти на всій території ворогуючих Держав або, у випадку внутрішніх конфліктів, всій території, підконтрольній одній стороні, незалежно від того, чи ведуться там фактичні бої".

Суд також ураховує, що відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації РФ окремих територій України є 19.02.2014 року.

Таким чином, з 19.02.2014 року на території України має місце міжнародний збройний конфлікт, що було відомо обвинуваченим.

Вважається, що міжнародний збройний конфлікт виникає з того моменту, коли держава використовує збройні сили проти іншої держави, незалежно від причин чи інтенсивності протистояння, і незалежно від того, чи офіційно оголошено чи визнано політичний стан війни.

Колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 05 липня 2018 року у справі № 225/6151/15-к зазначено, що обставина діяльності «ДНР» як терористичної організації підтверджується зверненнями Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської АсамблеїРади Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, які затверджено постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VІІІ, заявою Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян», схваленою постановою Верховної Ради України від 04 лютого 2015 року № 145-VIII, заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленою постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, в яких «ДНР» та «ЛНР» визначено терористичними організаціями.

Суд вважає, що стороною обвинувачення доведено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 обіймаючи посаду суддів в незаконно створеному судовому органі - Верховному суді ДНР, який перебував у складі т.зв. судової системи терористичної організації, т.зв. ДНР, вироком від 28.03.2018 року засудили ОСОБА_11 за ст.321 УК ДНР до десяти років позбавлення волі. (т.1 а.с.к.п.11-31)

На посаду суддів вони призначалися указами глави ДНР в 2015-2016 роках, що, на думку суду, свідчить про добровільність зайняття зазначених посад, без застосування будь-якого примусу.

За ст.47 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни

від 12 серпня 1949 року, особи, що перебувають під захистом, які знаходяться на окупованій території не будуть у жодному разі та жодним чином позбавлені переваг цієї Конвенції у зв`язку з будь-якими змінами, запровадженими стосовно керівних установ чи управління цією територією внаслідок її окупації, або у зв`язку з будь-якою угодою, укладеною між властями окупованої території та властями окупаційної держави, або у зв`язку з анексію окупаційною державою всієї або частини окупованої території.

За ст.147 Конвенції відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, є серйозним порушенням.

Пунктом 4 статті 85 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 8 червня 1977 року, визначено як серйозне порушення цього Протоколу такі дії, коли вони здійснюються навмисно й на порушення Конвенцій або цього Протоколу, як позбавлення особи, яка користується захистом Конвенцій або захистом, згаданим у пункті 2 цієї статті, права на неупереджене й нормальне судочинство.

За п.4 ст.75 Протоколу 1, особі, визнаній винною у вчиненні кримінального

правопорушення, пов`язаного зі збройним конфліктом, не може бути винесено жодного вироку, і вона не може бути піддана жодному покаранню, крім як за постановою неупередженого й відповідним чином створеного суду, що додержує загальновизнаних принципів звичайного судочинства, які включають таке: ) процедура повинна передбачати, щоб обвинувачений був без затримки проінформований про деталі правопорушення, що ставиться йому за вину, й надавати звинуваченому до і під час суду всі необхідні права та засоби захисту.

Щодо критерію достатності зібраних доказів, то за наявності наявних доказів, попередньо перевірених на предмет їхньої належності, допустимості та достовірності, у суду не лишається жодного сумніву у тому, що саме обвинувачені, будучі на т.зв. посадах суддів незаконно сформованого т.зв. Верховного суду ДНР, усвідомлюючи наявність міжнародного збройного конфлікту, грубо порушуючи вимоги національного законодавства та міжнародного гуманітарного права, засудили цивільну особу до позбавлення волі, умисно позбавивши захищену особу права на справедливий і належний судовий процес.

Під час вирішення питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21 жовтня 2011 року) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. TheUnitedKingdom), n. 161, Series A заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Аналізуючи досліджені судом докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями потерпілого, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

Таким чином, дослідивши в ході судового розгляду обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, суд вважає, що вина обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в інкримінованому їм злочині доведена поза розумним сумнівом у повному обсязі та їх дії правильно кваліфіковані за ч.2 ст.28, ч.1 ст.438 КК України, як порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згод на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

За змістом приписів ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

ОСОБА_8 та ОСОБА_7 раніше не притягувались до кримінальної відповідальності, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебувають.

Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не встановлено.

Обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_8 та ОСОБА_7 є вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою.

При призначенні обвинуваченим покарання, суд приймає до уваги, що скоєне обвинуваченими кримінальне правопорушення, відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, враховує характер вчиненого діяння та його суспільну небезпечність, а саме те, що вчинений обвинуваченими злочин є злочином проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, тому суд вважає за необхідне призначити обвинуваченим покарання в межах санкції ч.1 ст.438 КК України у вигляді позбавлення волі.

На думку суду таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особами винних, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, і призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинувачених і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 122, 124, 368-370,373-374 КПК України, суд,-

ухвалив:

ОСОБА_8 визнати винуватою у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.438 КК України, і призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на дванадцять років.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто з дня фактичного взяття її під варту.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_8 залишити попередній - тримання під вартою.

ОСОБА_7 визнати винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.438 КК України, і призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на дванадцять років.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_7 залишити попередній - тримання під вартою.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто з дня фактичного взяття її під варту.

На вирок можуть подані апеляційні скарги до Дніпровського апеляційного суду через Центральний районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок набирає законної сили після спливу 30 днів з дня його проголошення, у разі якщо учасниками судового провадження не буде подано апеляційних скарг. У разі подання апеляційних скарг, вирок суду набирає законної сили після ухвалення апеляційним судом рішення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику та прокурору, а інформацію про вирок опублікувати в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті суду згідно зі статтею 323 КПК України.

Суддя ОСОБА_1