Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №210/3683/26 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

Справа № 210/3683/26

Провадження № 2/210/2145/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя Металургійного районного суду міста Кривого Рогу Вікторович Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа Державна казначейська служба України про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів), -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 звернувся до Металургійного районного суду міста Кривого Рогу з вказаним позовом до Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа Державна казначейська служба України про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) та просив суд стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , безпідставно утримані грошові кошти у розмірі 11 620 гривень 00 копійок, стягнуті в межах виконавчого провадження №71792230 на підставі постанови №85 від 30.03.2023, яка в подальшому була визнана протиправною та скасована судовим рішенням, що набрало законної сили.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, представник позивача зазначив, що 04.04.2023 ОСОБА_2 отримав постанову № 85 від 30.03.2023, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210 - 1 Кодексу України про адміністративне правопорушення. У день отримання вказаної постанови Позивач повідомив представників ІНФОРМАЦІЯ_2 , що дана постанова оскаржується в судовому порядку. Незважаючи на повідомлення, представники ІНФОРМАЦІЯ_2 направили постанову № 85 для примусового виконання до Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

11.05.2023 року Криворізьким відділом державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження № 71792230 про стягнення з Позивача штрафу у подвійному розмірі – 10 200, 00 грн. 18.10.2023 року з банківського рахунку Позивача у примусовому порядку було списано грошові кошти у загальному розмірі 11 620 грн 00 коп., що підтверджується платіжними документами.

20.10.2023 року Криворізьким відділом державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про закінчення ВП №71792230. В ході проведення судового оскарження Постанови №85, рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі №171/847/23 визнано протиправною та скасовано постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 85 від 30.03.2023р. про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області було стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Позивача безпідставно стягнуті кошти у сумі 11 620,00 грн та судовий збір у розмірі 536,80 грн..

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_3 Постановою Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено без задоволення. Разом з тим, рішення суду першої інстанції було скасовано лише в частині стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_2 грошових коштів у сумі 11 620,00 грн, із ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 залишено без змін.

Попри це, в межах виконавчого провадження №71792230 18.10.2023 з ОСОБА_2 було примусово стягнуто 11 620,00 грн, з яких:10 200,00 грн — сума штрафу,1 020,00 грн — виконавчий збір, 331,00 грн — витрати виконавчого провадження та 69,00 грн — витрати за користування АСВП, що підтверджується платіжною інструкцією від 18.10.2023 та відповіддю ВДВС від 27.04.2026.

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі №171/847/23 постанову №85 від 30.03.2023 про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності визнано протиправною та скасовано. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду вказане рішення в цій частині залишено без змін. Таким чином, незаконність постанови №85 встановлена судовими рішеннями, які набрали законної сили, а правова підстава для примусового стягнення коштів з Позивача відпала. Попри це, 18.10.2023 в межах виконавчого провадження №71792230 з Позивача було примусово стягнуто 11 620,00 грн, що підтверджується платіжними документами та відповіддю ВДВС від 27.04.2026. У зв`язку з чим представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 28 травня 2026 року, вказана справа надійшла до провадження суддя Вікторович Н.Ю. (а.с. 25)

Ухвалою суду від 04 червня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В ухвалі про відкриття провадження від 04 червня 2026 року відповідачу був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву. Відповідач повідомлялась належним чином про перебування в провадженні суду даної цивільної справи, шляхом направлення ухвали суду про відкриття провадження, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відзиву на позову заяву від відповідача на адресу суду не надходило.

Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до вимог ст.ст.280-281 ЦПК України, з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд вважає за можливе вирішити справу в заочному порядку, з огляду на те, що відповідач повідомлялася про перебування в провадженні суду даної справи. Однак у встановлений судом термін відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи з викликом сторін, - не подала, крім того, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Суд дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 ЦК України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений ст. 16 ЦК України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Судом встановлено, що рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі №171/847/23 визнано протиправною та скасовано постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 85 від 30.03.2023р. про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду вказане рішення в цій частині залишено без змін (а.с.9-11, 12-14).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до Листа вих. №66117 від 27.04.2026 за підписом начальника Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомлено адвоката Мудрак М.М., що у період з 11.05.2023 по 20.10.2023 до Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України жодних судових рішень (ухвал), зокрема ухвали суду про зупинення вчинення виконавчих дій, не надходило. 20.10.2023 на депозитний рахунок відділу ДВС надійшли примусово стягнуті кошти в сумі 11620,00 грн. Грошові кошти відповідно до ст. ст. 42, 45 Закону України «Про виконавчі провадження» розподілені у черговості до вимог законодавства, а саме: користування АСВП (платіжна інструкція №1294 від 20.10.2023) в сумі 69,00 грн, витрати виконавчого провадження (платіжна інструкція №1294 від 20.10.2023) в сумі 331,00 грн, виконавчий збір у розмір 10% від загальної суми заборгованості (платіжна інструкція №1296 від 20.10.2023) в сумі 1020,00 грн, кошти за виконавчим документом перераховано на користь стягувача держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (платіжна інструкція №1297 від 20.10.2023) сумі 10200,00 грн. (а.с. 17)

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто, ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, відповідно до якої, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Крім того, суд зазначає, що за змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов`язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Позивач обґрунтував вимогу про стягнення суми сплаченого адміністративного штрафу тим, що суд в адміністративній справі скасував постанову про застосування цього штрафу. Сплачена до Державного бюджету України суму адміністративного штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), суд може стягнути на користь платника згідно зі ст. 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч.ч. 1,2 ст. 326 ЦК України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч.1 ст. 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1 ст. 170 ЦК України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК України).

З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету.

За змістом абз. 1 ч. 3 ст. 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Згідно зі ст. 29 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду Державного бюджету України належать, зокрема, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, що відповідно до закону сплачуються при поданні ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів на клеймування державним пробірним клеймом до казенних підприємств пробірного контролю та під час набуття права власності на легкові автомобілі, з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна, з користування та надання послуг стільникового рухомого зв`язку.

Відповідно до частини другої ст. 45 Бюджетного кодексу України, Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 17 ЦК України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абз. 2 ч. 3 ст.17 ЦК України).

Як встановлено вище, рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі №171/847/23 визнано протиправною та скасовано постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 85 від 30.03.2023р. про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП.

Суд зазначає, що на момент сплати ОСОБА_2 адміністративного штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням суду про скасування постанови – 23.01.2024 року, відповідна юридична підстава відпала.

Суд вважає, що після скасування судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі ст. 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.

Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц ).

За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок).

Цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі). Дія Порядку не поширюється на операції з відшкодування податку на додану вартість та повернення з бюджету коштів за рішенням суду.

Відповідно до пункту 5 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

У разі, коли орган, що здійснює контроль справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету в установлений законом строк не надає відповідне подання органу державного казначейства, платник може скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру/помилково сплаченої суми) з Державного бюджету України.

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки доказів повернення позивачу грошових коштів в розмірі 10200 грн. матеріали справи не містять, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Щодо вимог про повернення сплачених коштів у розмірі 1020,00 грн виконавчого збору, 331,00 грн витрат виконавчого провадження та 69,00 грн витрат за користування АСВП, суд зазначає.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статі 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Згідно з п.2 Розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Якщо у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа витрати виконавчого провадження, які здійснювалися приватним виконавцем за рахунок власних коштів, не були стягнуті, приватний виконавець за потреби виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом та цією Інструкцією.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, оскільки такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.

Частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій.

Доводи позивача про те, що правова підстава, за якою виконавцем отримано кошти виконавчого провадження та виконавчий збір відпала, а відтак стягнуті кошти підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 1032,96 грн. на оплату судового збору при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 15, 17, 167, 170, 174, 326, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 29, 45 Бюджетного кодексу України, ст. ст.12, 81, 141, 229, 247, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа Державна казначейська служба України про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 безпідставно набутті (збережені) кошти у розмірі 10200,00 грн (десять тисяч двісті гривень 00 копійок).

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 1 032,96 грн. (одна тисяча тридцять дві гривні 96 копійок) судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Криворізький відділ державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ: 34545939, місце знаходження: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Степана Тільги, будинок 20.

Суддя: Н. Ю. Вікторович