Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №420/14357/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14357/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур`євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дії щодо не відновлення пенсійного забезпечення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не відновлення пенсійного забезпечення та виплати пенсії з 05.10.2024 з урахуванням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №420/28778/25.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відновити нарахування та виплату пенсії по інвалідності з 05.10.2024, виплатити заборгованість, що утворилася за період з 05.10.2024 по день фактичного поновлення виплат, провести перерахунок пенсії з урахуванням усіх передбачених законодавством індексацій, підвищень та доплат, Внести зміни до інформаційних систем ПФУ, надати копії рішень, протоколів, розрахунків заборгованості пов`язаних з перерахунком та відновленням пенсії.

стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 ( сто тисяч) грн, завдану протиправними діями та бездіяльністю Відповідача, які призвели до тривалого невиконання судових рішень та фактичного позбавлення Позивача основного джерела існування

Ухвалою від 19.05.2026 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

29.05.2026 року (вх. №60012/26) представником відповідача до канцелярії суду подано про виконання ухвали.

03.06.2026 року (вх. № ЕС61654/26) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.

03.06.2026 року (вх. № ЕС61495/26) позивачем до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області припинив виплату пенсії на підставі витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Проте, рішенням Окружного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №420/28778/25, яке набрало законної сили, вказане рішення експертної команди було визнано протиправним та скасовано, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1. ч.1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 у Одеському окружному адміністративному суду.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №420/28778/25, яке набрало законної сили 20.03.2026, було: визнано протиправним та скасовано Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 14.07.2025 №ЦО-4234.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області припинив виплату пенсії на підставі витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відсутність дій з боку Відповідача спричинила до звернення Позивача із заявою від 06.04.2026 №ВЕБ-15001-Ф-С-26-216665-1 про відновлення пенсійного забезпечення з урахуванням рішення суду та, у якій просив: відновити виплату пенсії з 01.11.2024; виплатити заборгованість; провести індексацію; поновити дані в інформаційних системах ПФУ; надати копії рішень та розрахунок заборгованості.

Листом від 07.05.2026 №24928-20783/Т-02/8-1500/26 Відповідач фактично відмовив у виконанні рішення суду, посилаючись на відсутність документів про встановлення або поновлення інвалідності. Відповідач зазначив, що: «за відсутності передбачених законодавством документів, що підтверджують встановлення інвалідності, правові підстави для поновлення виплати пенсії відсутні, а заявлені вимоги є безпідставними». Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Припиняючи виплату пенсії Позивачу, ПФУ керувався рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Проте, з моменту набрання законної сили рішенням суду про скасування цього акта експертної команди, правова підстава для припинення або зупинення пенсійних виплат повністю відпала.

Захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення регулюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Будь-які обмеження виплат мають ґрунтуватися на чинних та законних документах. Оскільки акт, що скасовував інвалідність чи обмежував функціонування особи, визнано судом незаконним, правовий статус Позивача як отримувача пенсії відновлюється в повному обсязі з моменту його первинного порушення.

Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень і не має права самовільно ігнорувати юридичні наслідки судового рішення, яким було ліквідовано підставу для припинення виплат. Бездіяльність Відповідача порушує право Позивача на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України.

Посилання Відповідача на відсутність нових документів про інвалідність є безпідставним, оскільки: суд уже скасував рішення, яким було змінено статус інвалідності; первинна довідка МСЕК є чинною; Відповідач був учасником справи та обізнаний із встановленими судом обставинами; закон не вимагає повторного встановлення інвалідності після скасування незаконного рішення про її перегляд.

За таких обставин, позовні вимоги є повністю обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 ( сто тисяч).

Обґрунтовуючи необхідність відшкодування завданої моральної шкоди позивач зазначав, що Після набрання законної сили рішенням суду у справі №420/28778/25 Позивач обґрунтовано очікував відновлення своїх порушених прав та виконання Відповідачем судового рішення у добровільному порядку. Натомість Відповідач фактично відмовився виконувати судове рішення та продовжив застосування наслідків скасованого судом акту. Такі дії спричинили для Позивача тривалі моральні страждання, відчуття правової невизначеності, безпорадності та постійного психологічного напруження, пов`язаного з необхідністю повторного звернення до суду з метою примусового захисту вже встановлених судом прав. Крім того, протиправна поведінка Відповідача фактично позбавила Позивача основного джерела існування. Згідно з випискою із медичної карти хворого від 29.01.2026 Позивачу рекомендовано роботу виключно в домашніх умовах та на умовах неповного робочого дня, що істотно обмежує можливість отримання доходу від трудової діяльності. У зв`язку з не відновленням пенсійного забезпечення Позивач був поставлений у стан постійної матеріальної невизначеності, змушений обмежувати базові життєві потреби, витрачати значний час та зусилля на захист своїх прав, підготовку звернень, заяв та судових документів.

Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, члені її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, моральна шкода може полягати у порушені права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, потрібно з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди необхідно з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння шкоди, чи фізичних страждань, якими обставинами чи діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій формі позивач оцінює заподіяну шкоду, з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Обґрунтовуючи необхідність відшкодування завданої моральної шкоди позивач зазначав, що в результаті протиправних дій відповідача, якими порушенні його права на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, йому було завдано моральної шкоди, яка була пов`язана з глибокими душевними переживаннями, почуття тривоги, безсиллям та призвело до постійного психоемоційного стресу.

З цього приводу суд звертає увагу, що обов`язковому з`ясуванню у даному випадку є, у тому числі, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Однак, суд зазначає про відсутність доказів існування безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між вчиненням відповідачем у спірних правовідносинах та душевними стражданнями позивача.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем не доведено та не надано доказів завдання моральної шкоди.

Позов не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду.

За наведених обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.

Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дії щодо не відновлення пенсійного забезпечення та зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо непоновлення ОСОБА_1 виплати пенсії по інвалідності після скасування судом Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 14.07.2025 №ЦО-4234.

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити з дату припинення нарахування та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 та виплатити утворену заборгованість у повному обсязі.

В решті вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 07.09.2026 р.

Суддя О.М. Тарасишина