Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №420/12302/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12302/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур`євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6; код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправними дії щодо повернення документів та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6; код ЄДРПОУ 00034022), в якій позивач просить:

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не розгляду звернення від 25.02.2026 (трекінг відстеження рекомендованого поштового відправлення ПАТ Укрпошта 6507808859458) відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян";

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України (щодо не розгляду звернення ОСОБА_2 від 25.02.2026 (трекінг відстеження рекомендованого поштового відправлення ПАТ Укрпошта 6507808859458);

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо вирішення питань, порушених у зверненні ОСОБА_2 від 25.02.2026 (трекінг відстеження рекомендованого поштового відправлення ПАТ Укрпошта 6507808859458);

Зобов`язати Міністерство оборони України розглянути звернення від 25.02.2026 (трекінг відстеження рекомендованого поштового відправлення ПАТ Укрпошта 6507808859458) та надати вмотивовану відповідь по кожному пункту відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян ";

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не підготовці та не складані розрахунку вислуги років та ненаправлені матеріалів особової справи ОСОБА_2 до Кадрового центру Сухопутних 1- 15 військ Збройних Сил України для прийняття рішення щодо підтвердження та проведення розрахунку вислуги років відповідно до пункту 22 розділу III Інструкції, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280 та подальшого не направлення особової справи ОСОБА_2 разом із розрахунком вислуги років до ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання для оформлення пенсійного забезпечення.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 підготувати та скласти розрахунок вислуги років та надіслати матеріали особової справи ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для прийняття рішення щодо підтвердження розрахунку вислуги років відповідно до пункту 22 розділу III Інструкції, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280 та в подальшому направити особову справу ОСОБА_2 разом із розрахунком вислуги років до ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання ОСОБА_2 для оформлення пенсійного забезпечення.

Ухвалою від 04.05.2026 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

20.05.2026 року (вх. № ЕС55771/26) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.

18.06.2026 року (вх. № ЕС68061/26) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що після звільнення з військової служби відповідач ухиляється від обов`язку щодо формування та направлення пакету документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 12.12.2025 № 290-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку з 26.12.2025 відповідно, до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» — за станом здоров`я, на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 26.12.2025 № 367 ОСОБА_1 з 26.12.2025 виключено зі списків особового складу частини.

25.02.2026 ОСОБА_1 звернувся із письмовою заявою до військової частини НОМЕР_2 через ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою її перенаправлення до військової частини НОМЕР_2 засобами системи електронного документообігу «СЕДО».

02.03.2026 ОСОБА_1 отримав лист ІНФОРМАЦІЯ_1 № 9, відповідно до якого звернення ПОЗИВАЧА від 25.02.2026 (вх. № 2770 від 26.02.2026) було 27.02.2026 направлено до військової частини НОМЕР_2 за № 1316/1626 засобами системи «СЕДО» на підставі частини третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян» для розгляду та надання відповіді по суті. Станом на дату подання даної заяви (позову) відповіді від військової частини НОМЕР_2 ПОЗИВАЧ не отримав.

26.02.2026 року ПОЗИВАЧ звернувся до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) на електронну адресу та засобами поштового зв`язку із запитом (трекінг відстеження рекомендованого поштового відправлення ПАТ Укрпошта 6507808859458) щодо: вирішення питанням щодо направлення його особової справи з в/ч НОМЕР_2 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для прийняття рішення щодо підтвердження та проведення розрахунку вислуги років відповідно до пункту 22 розділу III Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерство оборони України від 15.09.2022 № 280 та в подальшого направлення до ІНФОРМАЦІЯ_1 для оформлення виплат та пенсії.

Станом на теперішній час ПОЗИВАЧ інформацію щодо поставлених питань в запиті не отримав. Станом на дату звернення до суду ПОЗИВАЧЕМ не отримано жодної відповіді від Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) у порядку, передбаченому Законами № 2939-VI та № 393/96-ВР.

02.04.2026 ПОЗИВАЧ звернувся із письмовою заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою отримання роз`яснень щодо порядку оформлення пенсії. 06.04.2026 на вказане звернення ПОЗИВАЧ отримав відповідь ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій зазначено, що питання подання документів та призначення пенсії за вислугу років врегульовано чинним законодавством України, зокрема: Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1; наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530; наказом Міністерства оборони України від 31.12.2014 № 937.

У відповіді також зазначено, що оформлення та подання документів для призначення пенсії без матеріалів особової справи, розрахунку вислуги років, а також відповідних довідок про грошове забезпечення є неможливим.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Щодо позовних вимог до Міністерства оборони України суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, запит позивача на публічну інформацію фактично був отриманий Міністерством оборони України 25.02.2026 року та направлений за належністю до відповідного розпорядника інформації – військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити запит належному розпоряднику.

Отже, дії Міністерства оборони України щодо перенаправлення запиту позивача є такими, що відповідають вимогам законодавства.

Крім того, як встановлено судом, звернення, яке надійшло від ОСОБА_1 , з урахуванням того, що воно стосувалося обчислення вислуги на підставі його особової справи, було направлене Управлінням по роботі зі зверненнями громадян МОУ, за належністю для подальшого розгляду та надання відповідей до ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_4 ), до компетенції і повноважень якого відносяться питання, з якими звернувся ОСОБА_1 .

Таким чином, суд не вбачає підстав для висновку про протиправність дій Міністерства оборони України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачами в цілому було виконано обов`язок щодо розгляду звернень позивача та надання відповідей у межах наданих повноважень.

Доводи позивача зводяться переважно до незгоди з фактом ненадходження відповідей, однак належними та допустимими доказами такі доводи не підтверджені.

Відповідно до статті 77 КАС України обов`язок доказування обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, покладається на позивача.

Щодо тверджень позивача про ненаправлення особової справи до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, суд зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження протиправної бездіяльності відповідача у цій частині.

При цьому сам по собі факт відсутності у позивача підтверджуючих документів не свідчить про те, що відповідні дії відповідачем не вчинялися.

Посилання позивача на порушення його права на ефективний засіб юридичного захисту суд оцінює як безпідставні, оскільки у межах даного провадження позивач не довів наявності протиправної бездіяльності відповідача щодо розгляду його звернень.

Таким чином, наведені у відповідях на відзиви доводи позивача не спростовують встановленого судом факту належного розгляду його звернень відповідачами та не дають підстав для висновку про протиправність їх дій чи бездіяльності. Фактично доводи позивача зводяться до незгоди з обсягом та змістом наданих відповідей, а також до порушення питань, які не є предметом даного спору, у зв`язку з чим вони не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.

Таким чином враховуючи наведені приписи чинного законодавства, встановлені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачі діяли виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що повністю узгоджується з частиною другою статті 19 Конституції України, а відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Тобто, стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. рішення Європейського суду з прав людини від 17 лютого 2015 року у справі "Guseva v. Bulgaria", заява № 6987/07, § 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі "Gillberg v. Sweden", заява № 41723/06, § 93).

Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.

Щодо позовних вимог до військової частин НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.

Порядок та умови призначення пенсій особам, які проходили військову службу, регламентуються Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393.

Пунктом 22 розділу III Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, визначено, що розрахунок вислуги років для призначення пенсії звільненим військовослужбовцям здійснюється кадровими органами військових частин за останнім місцем служби на підставі документів особової справи. Оформлені матеріали разом з особовою справою направляються до відповідного Кадрового центру (у даному випадку — Кадрового центру Сухопутних військ ЗСУ) для перевірки та підтвердження обчисленого стажу. Після цього особова справа з підтвердженим розрахунком направляється до ТЦК та СП за місцем проживання особи.

Посилання відповідача на відсутність особової справи позивача як на підставу для відмови у вчиненні цих дій суд визнає неспроможними та протиправними.

Відповідно до стабільних правових висновків Верховного Суду, належне ведення, зберігання, витребування у разі переведення або відновлення у разі втрати особової справи військовослужбовця є виключною компетенцією та обов`язком держави в особі її уповноважених органів (військових частин).

Відсутність особової справи в розпорядженні військової частини свідчить про неналежне виконання кадровим органом відповідача своїх прямих службових обов`язків щодо обліку особового складу. Позивач, як суб`єкт правовідносин, не може нести негативні наслідки (у вигляді позбавлення чи затримки пенсійного забезпечення) через внутрішні організаційні чи облікові проблеми військової частини. У разі відсутності справи відповідач зобов`язаний був вжити заходів щодо її негайного витребування з попередніх місць служби/архівів або завести її дублікат у встановленому законом порядку, а не обмежуватися формальною відмовою.

З огляду на викладене, бездіяльність відповідача є протиправною, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 вчинити комплекс дій, передбачених Наказом МОУ №280.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6; код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправними дії щодо повернення документів та зобов`язання вчинити певні дії,– задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у непідготовці та нескладанні розрахунку вислуги років та ненаправленні матеріалів особової справи ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для прийняття рішення щодо підтвердження та проведення розрахунку вислуги років відповідно до пункту 22 розділу III Інструкції, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, та подальшому ненаправленні особової справи разом із розрахунком вислуги років до ІНФОРМАЦІЯ_5 за місцем проживання для оформлення пенсійного забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 підготувати та скласти розрахунок вислуги років ОСОБА_1 надіслати матеріали особової справи до ІНФОРМАЦІЯ_2 для прийняття рішення щодо підтвердження розрахунку вислуги років відповідно до пункту 22 розділу III Інструкції, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, та в подальшому направити особову справу разом із розрахунком вислуги років до ІНФОРМАЦІЯ_1 для оформлення пенсійного забезпечення.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 07.09.2026 р.

Суддя О.М. Тарасишина