Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №420/13959/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13959/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 та застосування до виплати пенсії постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" від 14.07.2025 № 821;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі № 420/28331/24, без застосування постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" від 14.07.2025 № 821, з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі № 420/28331/24, залишеним без змін Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2025, визнано протиправним та скасовано рішення від 23.08.2024 №155350017645 про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до загального страхового (трудового) стажу ОСОБА_1 усі періоди роботи, що зазначені в трудовій книжці, та з урахуванням вказаного страхового (трудового) стажу призначити пенсію за віком, починаючи з 15.08.2024. На виконання зазначеного рішення суду, ГУ ПФУ в Донецькій області рішення суду виконано, а саме враховано трудовий стаж та призначено пенсію за віком, починаючи з 15.08.2024, однак її виплата до теперішнього часу не проводиться. Вказує, що невиплата пенсії позивачу обумовлена застосуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року № 821, що суперечать діючим нормам Закону.

Відповідач – ГУПФ України в Одеській області надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що Порядок виплати пенсій, призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затверджений Постановою № 821 кардинально відрізняється від порядку виконання судових рішень, який діяв до набрання чинності цієї постанови та передбачав виплату усієї суми боргу разово в порядку черговості набрання рішення суду, при наявності виділених на цю мету бюджетних коштів. Враховуючи зазначене, виплата заборгованості здійснюється відповідно до Порядку затвердженого Постановою № 821 у сумі пропорційно виділеної бюджетними асигнуваннями на цю мету.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/13959/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком.

ГУ ПФУ в Донецькій області Позивачу призначена пенсія за віком на підставі рішення суду.

Так, Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі № 420/28331/24, залишеним без змін Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2025, визнано протиправним та скасовано рішення від 23.08.2024 №155350017645 про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до загального страхового (трудового) стажу ОСОБА_1 усі періоди роботи, що зазначені в трудовій книжці, та з урахуванням вказаного страхового (трудового) стажу призначити пенсію за віком, починаючи з 15.08.2024.

На виконання зазначеного рішення суду, ГУ ПФУ в Донецькій області рішення суду виконано, а саме враховано трудовий стаж та призначено пенсію за віком, починаючи з 15.08.2024, однак її виплата до теперішнього часу не проводиться.

Оскільки виплата пенсії здійснюється за місцем реєстрації особи, до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області було направлено відповідний запит.

У відповідь на запит, листом управління від 09.01.2026 № 150-0304-8/3445 повідомлено, що Позивачу призначена пенсія за віком, починаючи з 15.08.2024 у розмірі – 2725,00, з 01.03.2025 – 3038,00. Загальна сума боргу за період з 15.08.2024 по 31.01.2026 склала – 51262,35 грн., з яких в грудні 2025 року виплачено 17421,92 грн.

Крім того, управлінням було повідомлено, що виплата щомісячної пенсії та заборгованості буде проводитись в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Так, на думку суду, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-VI (далі - Закон № 1058).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Стаття 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Згідно ст. 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України від 05.06.2012 №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», плануються Пенсійним фондом України в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм.

Бюджет Пенсійного фонду України на 2025 рік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2025 № 1152 «Деякі питання бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік».

Бюджет Пенсійного фонду України на 2026 рік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.2026 № 127 «Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2026 рік».

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, яким визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування) (далі - Порядок № 821).

Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 821 виплати нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час проводяться щомісяця одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата. На забезпечення таких виплат щомісяця спрямовується частина бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.

Згідно пункту 7 Порядку № 821 для забезпечення виплат за рішеннями суду, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.

Пунктом 8 Порядку № 821 встановлено, що невиплачені протягом поточного бюджетного періоду суми нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час і перерахованих пенсій за рішенням суду виплачуються в наступному бюджетному періоді в межах встановлених бюджетних асигнувань у порядку, передбаченому пунктами 5-7 цього Порядку.

Тобто, Порядком № 821 визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання законної сили рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).

Таким чином, вказані положення створюють механізм черговості та частковості виконання судового рішення, а строки виконання у залежність від обсягу бюджетних призначень та фактично допускають виплату пенсійних сум у розмірі, пропорційному виділеним асигнуванням.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25 постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" від 14.07.2025 № 821 визнано протиправною та нечинною.

Як встановлено судом та вже зазначалось вище, Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі № 420/28331/24, залишеним без змін Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2025, визнано протиправним та скасовано рішення від 23.08.2024 №155350017645 про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до загального страхового (трудового) стажу ОСОБА_1 усі періоди роботи, що зазначені в трудовій книжці, та з урахуванням вказаного страхового (трудового) стажу призначити пенсію за віком, починаючи з 15.08.2024.

На виконання зазначеного рішення суду, ГУ ПФУ в Донецькій області рішення суду виконано, а саме враховано трудовий стаж та призначено пенсію за віком, починаючи з 15.08.2024, однак її виплата до теперішнього часу не проводиться.

Позивач зазначає, що невиплата пенсії позивачу обумовлена застосуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року № 821, що суперечать діючим нормам Закону.

Тобто фактично, позивач звернувся до суду з позовом щодо неналежного виконання рішення суду по справі № 420/28331/24 та просить суд зобов`язати відповідача здійснити виплату пенсії згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі № 420/28331/24, без застосування Постанови № 821.

Разом з тим, за приписами статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів всього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд наголошує, що звернення до адміністративного суду з позовом щодо визнання протиправними дій щодо неналежного, на його думку, виконання судового рішення в іншій справі суперечить засадам адміністративного судочинства, оскільки згідно усталеної судової практики не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення.

Резюмуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що правовідносини в межах виконання судового рішення у справі №420/28331/24 мають здійснюватися в порядку та спосіб передбачений законом, а не шляхом звернення до суду з новим позовом.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, не обґрунтовані, документально не підтверджені, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Рішення складено 03.09.2026 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період з 01.06.2026 року по 26.06.2026 року, включно.

Суддя Ю.В. Харчен

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити

03.09.2026