Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №420/13781/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13781/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області № 103750002510 від 30.04.2026 року, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з не зарахуванням до страхового стажу періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19.10.1979 року, а саме такі періоди: з 18.08.1975 року по 19.10.1979 року, з 22.12.1981 року по 13.07.1988 року, з 18.07.1988 року по 16.08.1989 року, з 06.09.1989 року по 09.11.1990 року, з 01.12.1990 року по 09.08.1991 року, з 18.08.1991 року по 01.02.1992 року, з 01.02.1992 року по 30.06.1992 року, з 08.09.1992 року по 01.04.1993 року, з 06.12.1993 року по 06.04.2001 року, з 20.08.2001 року по 16.09.2002 року;

- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, призначити з 22.04.2026 року пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19.10.1979 року, а саме такі періоди: з 18.08.1975 року по 19.10.1979 року, з 22.12.1981 року по 13.07.1988 року, з 18.07.1988 року по 16.08.1989 року, з 06.09.1989 року по 09.11.1990 року, з 01.12.1990 року по 09.08.1991 року, з 18.08.1991 року по 01.02.1992 року, з 01.02.1992 року по 30.06.1992 року, з 08.09.1992 року по 01.04.1993 року, з 06.12.1993 року по 06.04.2001 року, з 20.08.2001 року по 16.09.2002 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та отримав рішення про відмову в призначенні пенсії. Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву, зазначаючи, зокрема, що відповідачем правомірно прийнято рішення про відмову у зарахуванні періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 19.10.1979 та одержання допомоги по безробіттю, оскільки по батькові “ ОСОБА_2 ” (мовою документа) зазначено на титульній сторінці не відповідає даним паспорта заявника “ ОСОБА_3 ” (2-га сторінка паспорта), паспорт НОМЕР_3 виданий 28.12.1996 (далі-Паспорт), чим порушено вимоги Інструкції № 162. Зазначив, що відповідачем періоди роботи з 18.08.1975 по 19.10.1979 за записами №1- №9 (періоди роботи раніше дати видачі трудової книжки та у підставі звільнення наявне виправлення року, що не завірено належним чином), з 22.12.1981 по 13.07.1988 за записами №8- №9, з 18.07.1988 по 16.08.1989 за записами №10-№12, з 06.09.1989 по 09.11.1990 за записами №13-№15, з 01.12.1990 по 09.08.1991 за записами №16-№17 (у підставі про прийняття наявне виправлення номеру наказу, що не завірено належним чином), з 18.08.1991 по 01.02.1992 за записами №18-№19, з 01.02.1992 по 30.06.1992 за записами №20-№21, з 08.09.1992 по 01.04.1993 за записами №22-№24, з 06.12.1993 по 06.04.2001 за записами №25-№26 та період одержання допомоги по безробіттю у Васильківському міськрайонному центрі зайнятості з 20.08.2001 по 16.05.2002 за записами №27-№28 (запис про закінчення виплати не засвідчено печаткою) не можуть бути зараховані до страхового стажу.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/13781/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), 22.04.2026 року звернувся з письмовою заявою, щодо призначення пенсії за віком до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, де було розглянуто звернення та направлено для розгляду за екстериторіальністю до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.

ГУПФУ в Херсонській області було прийнято рішення № 103750002510 від 30.04.2026 року про відмову у призначенні пенсії за віком. Причиною відмови стало відсутність необхідного розміру стажу для виходу на пенсію за віком (на 2026 рік у війці 60 років не менше 32 років стажу, при віці 65 років – не менше 15 років стажу).

Відповідачем не було зараховано до страхового стажу періоди згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19.10.1979 року, оскільки на титульній сторінці по батькові “ ОСОБА_2 ” (мовою документа) зазначено на титульній сторінці не відповідає даним паспорта заявника “ ОСОБА_3 ” (2-га сторінка паспорта) *При чому, всі інші відомості трудової книжки відповідають відомостям з паспорту, а періоди роботи після 2000 року відповідають інформації з довідки ОК-5. А саме, не зараховані такі роки: Роботи з 18.08.1975 року по 19.10.1979 року (також підстава не зарахування такого періоду - періоди роботи раніше дати видачі трудової книжки та у підставі звільнення наявне виправлення року, що не завірено належним чином); Роботи з 22.12.1981 року по 13.07.1988 року; Роботи з 18.07.1988 року по 16.08.1989 року; Роботи з 06.09.1989 року по 09.11.1990 року; Роботи з 01.12.1990 року по 09.08.1991 року (також підстава не зарахування такого періоду - у підставі про прийняття наявне виправлення номеру наказу, що не завірено належним чином); Роботи з 18.08.1991 року по 01.02.1992 року; Роботи з 01.02.1992 року по 30.06.1992 року; Роботи з 08.09.1992 року по 01.04.1993 року; Роботи з 06.12.1993 року по 06.04.2001 року; Перебування на обліку в центрі зайнятості з 20.08.2001 року по 16.09.2002 року (також підстава не зарахування такого періоду - запис про закінчення виплати не засвідчено печаткою).

У відповіді Відповідача від 30.04.2026 року 103750002510 вказано, що загальний страховий стаж позивача складає 7 років 8 місяців 5 днів.

На переконання позивача, враховуючи всі періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19.10.1979 року, відомостей в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, свідоцтв проходження курсів, військового квитка, на момент призначення пенсії трудовий стаж складати більш ніж 27 років.

Вважаючи вищенаведені дії та рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Так, на думку суду, позовні ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, є такими, що підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наступного.

Стаття 19 Конституції України встановлює правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Стаття 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюється Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Згідно з частинами 1-2 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

З вказаного вбачається, що для зарахування періоду роботи до страхового стажу необхідною та обов`язковою умовою є сплата страхових внесків за вказаний період.

Наведене кореспондується положенням частини другої статті 24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення (далі - Порядок №22-1) при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:

ідентифікує заявника (його представника);

надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;

реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування;

проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного трудового стажу. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;

з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;

повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;

сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;

надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;

повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;

видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;

повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.

Частиною 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менше як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Страхові внески на загальнообов`язкове державне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному страхуванню на випадок безробіття, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.

Механізм обов`язкового соціального страхування на випадок безробіття передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 444/2480/16-а.

При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Як вбачається з матеріалів справи, записи Трудової книжки серії НОМЕР_2 розбірливо записані у відповідних полях з вказаною посадою на підприємстві, із зазначеними наказами про прийняття на роботу та звільнення.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 444/2480/16-а.

При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стажвстановлюєтьсянапідставіінших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваним рішенням пенсійного органу при обрахунку страхового стажу позивача не зараховано наступні періоди роботи згідно трудової книжки, а саме: Роботи з 18.08.1975 року по 19.10.1979 року (також підстава не зарахування такого періоду - періоди роботи раніше дати видачі трудової книжки та у підставі звільнення наявне виправлення року, що не завірено належним чином); Роботи з 22.12.1981 року по 13.07.1988 року; Роботи з 18.07.1988 року по 16.08.1989 року; Роботи з 06.09.1989 року по 09.11.1990 року; Роботи з 01.12.1990 року по 09.08.1991 року (також підстава не зарахування такого періоду - у підставі про прийняття наявне виправлення номеру наказу, що не завірено належним чином); Роботи з 18.08.1991 року по 01.02.1992 року; Роботи з 01.02.1992 року по 30.06.1992 року; Роботи з 08.09.1992 року по 01.04.1993 року; Роботи з 06.12.1993 року по 06.04.2001 року; Перебування на обліку в центрі зайнятості з 20.08.2001 року по 16.09.2002 року (також підстава не зарахування такого періоду - запис про закінчення виплати не засвідчено печаткою).

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Вдповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.

Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Також, як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.

Таким чином, колегія суддів наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Також підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Таким чином, судом встановлено, що в трудовій книжці записи завірені печаткою, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином. Трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірних періодів роботи позивача та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.

Отже, на переконання суду, записи Трудової книжки ОСОБА_1 повністю відповідають положенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці № 58 від 29.07.1993 та підлягають зарахуванню.

Щодо доводів пенсійного органу, що на титульній сторінці по батькові “ ОСОБА_2 ” (мовою документа) зазначено на титульній сторінці не відповідає даним паспорта заявника “ ОСОБА_3 ”, суд зазначає наступне.

Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, робітники та службовці, які надходять на роботу, зобов`язані пред`являти адміністрації підприємств трудову книжку, оформлену в установленому порядку (п.1.2). Заповнення трудових книжок і вкладишів до них проводиться мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, біля яких розташоване дане підприємство, установа, організація, і офіційною мовою СРСР (п. 2.1). Заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому працювати. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність (п.2.2). Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами), та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження (п.2.10). Після вказівки дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей (п.2.11). Зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів. Вказівка зміни вноситься першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рисою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище чи ім`я, по батькові, дата народження та записуються нові дані. Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п.2.12).

Суд зауважує, що наявна помилка в по батькові позивача у трудовій книжці не може бути безумовною підставою для відмови позивачу у зарахуванні їй до трудового стажу періодів роботи згідно такої трудової книжки.

Суд наголошує, що важливим для врахування відповідного періоду роботи особи до її страхового стажу, що дає право на пенсію, є наявність відповідних записів у трудовій книжці щодо такої роботи, а не якість оформлення трудової книжки працівника його роботодавцем.

Будь-які недоліки такого заповнення трудової книжки роботодавцем не можуть ставитись в провину працівнику, оскільки таке заповнення не залежить від його волі, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, та не може впливати на особисті права працівника.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 12.09.2022 у справі № 569/16691/16-а.

Отже, на переконання суду, рішення ГУПФ в цій частині є протиправним.

Окрім того, суд наголошує, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.

Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу.

Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.

Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Отже, суд дійшов висновку про те, що відповідачі дійшли помилкового висновку щодо відсутності у позивача права на пенсію за віком з підстав відсутності у нього необхідного страхового стажу, з мотивів не зарахування до останнього періодів роботи, у зв`язку невірним, на думку відповідачів, оформленням записів в трудовій книжці.

Враховуючи наведене, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області № 103750002510 від 30.04.2026 року, про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу – є протиправним та підлягає скасуванню, а періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19.10.1979 року, а саме такі періоди: з 18.08.1975 року по 19.10.1979 року, з 22.12.1981 року по 13.07.1988 року, з 18.07.1988 року по 16.08.1989 року, з 06.09.1989 року по 09.11.1990 року, з 01.12.1990 року по 09.08.1991 року, з 18.08.1991 року по 01.02.1992 року, з 01.02.1992 року по 30.06.1992 року, з 08.09.1992 року по 01.04.1993 року, з 06.12.1993 року по 06.04.2001 року, з 20.08.2001 року по 16.09.2002 року - підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити позивачу призначення та виплату пенсії за віком з 22.04.2026 року із зарахуванням до страхового стажу вказаних періодів роботи, враховуючи наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" неодноразово. А тому відповідачі аналізували та визначали наявність права на отримання пільгової пенсії окремо один від одного; відтак у кожному спірному рішенні періоди пільгової праці, які враховані та не враховані, відрізняються. Проте, приймаючи рішення про захист порушеного права позивача, суд вважає, що право на отримання пенсії повинно бути захищеним в цілому та всебічно, однак з урахуванням дискреційних повноважень органу публічної влади.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню, з вище окреслених підстав.

Керуючись статтями 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області № 103750002510 від 30.04.2026 року, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19.10.1979 року, а саме такі періоди: з 18.08.1975 року по 19.10.1979 року, з 22.12.1981 року по 13.07.1988 року, з 18.07.1988 року по 16.08.1989 року, з 06.09.1989 року по 09.11.1990 року, з 01.12.1990 року по 09.08.1991 року, з 18.08.1991 року по 01.02.1992 року, з 01.02.1992 року по 30.06.1992 року, з 08.09.1992 року по 01.04.1993 року, з 06.12.1993 року по 06.04.2001 року, з 20.08.2001 року по 16.09.2002 року.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цьому рішенні суду.

5. У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

6. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (ЄДРПОУ 21295057) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1 331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Рішення складено 03.09.2026 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період з 01.06.2026 року по 26.06.2026 року, включно.

Суддя Ю.В. Харченко

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області № 103750002510 від 30.04.2026 року, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19.10.1979 року, а саме такі періоди: з 18.08.1975 року по 19.10.1979 року, з 22.12.1981 року по 13.07.1988 року, з 18.07.1988 року по 16.08.1989 року, з 06.09.1989 року по 09.11.1990 року, з 01.12.1990 року по 09.08.1991 року, з 18.08.1991 року по 01.02.1992 року, з 01.02.1992 року по 30.06.1992 року, з 08.09.1992 року по 01.04.1993 року, з 06.12.1993 року по 06.04.2001 року, з 20.08.2001 року по 16.09.2002 року.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цьому рішенні суду.

5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити

03.09.26