Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №380/14157/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 рокусправа № 380/14157/26

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І.Д, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в

ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до суду із позовом до Національного антикорупційного бюро України (місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Дениса Монастирського, 3; ЄДРПОУ: 39751280), в якому просить:

визнати протиправною відмову Національного антикорупційного бюро України, викладену у листі від 23.06.2026 № 112-294/20516, у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 22.05.2026 щодо надання автентичного перекладу українською мовою реплік та діалогів, що містяться у відеоматеріалі «Операція "Мідас": ДИНАСТІЯ», а також щодо забезпечення розміщення українськомовного перекладу зазначеного відеоматеріалу;

зобов`язати Національне антикорупційне бюро України повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 22.05.2026 з урахуванням висновків суду та надати автентичний переклад українською мовою усіх реплік і діалогів, що відтворені у відеозаписі, розміщеному НАБУ за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=jcqKDUB83RE під назвою «Операція "Мідас": ДИНАСТІЯ».

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 22.05.2026 звернувся до Національного антикорупційного бюро України із запитом, у якому просив надати автентичний переклад українською мовою реплік та діалогів, що містяться в офіційно оприлюдненому НАБУ відеоматеріалі «Операція "Мідас": ДИНАСТІЯ», повідомити причини його оприлюднення без українськомовного перекладу та забезпечити розміщення відповідного перекладу у вигляді субтитрів або дубляжу. Проте відповідач у відповіді на його запит повідомив, що фрагменти відеозапису є доказами у кримінальному провадженні, порядок їх використання регулюється виключно Кримінальним процесуальним кодексом України, а здійснення перекладу можливе лише шляхом залучення перекладача у порядку, передбаченому статтею 68 КПК України. Не погоджуючись із такою відповіддю відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою від 13.07.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідач 30.07.2026 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що як запит на інформацію розуміють прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (стаття 19 Закону № 2939-VI). Тобто мова йде про раніше створену інформацію, якою володіє розпорядник. Для відповіді на інформаційний запит розпорядник інформації не повинен створювати нову інформацію, готувати аналітику, надавати роз`яснення тощо. Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях (тобто відповідає критеріям «відображеності та задокументованості») і знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Національне бюро не володіє окремим документом чи іншим носієм інформації, який містив би автентичний переклад відповідного відеоматеріалу українською мовою. Відтак виконання вимоги позивача було б можливим виключно шляхом створення нового інформаційного продукту, що не охоплюється правовим змістом права на доступ до публічної інформації та не передбачено положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації». Окремі фрагменти зазначеного відеоматеріалу містять автентичні записи розмов, отримані під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій у межах кримінального провадження. Такі записи є процесуальними доказами, що відтворюються у тому вигляді, в якому вони були зафіксовані під час здійснення досудового розслідування. У даному випадку Національне бюро здійснило офіційне інформування суспільства державною мовою, а автентичні фрагменти процесуальних доказів були оприлюднені саме в тому вигляді та обсязі, на які було надано відповідний дозвіл у порядку статті 222 КПК України. Будь-яке їх додаткове опрацювання шляхом перекладу, створення субтитрів чи дубляжу означало б втручання у процесуальні матеріали, що не передбачено кримінальним процесуальним законодавством та виходить за межі наданих Національному бюро повноважень.

Представник позивача 04.08.2026 подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що позивач не просить суд надати йому доступ до матеріалів кримінального провадження, розкрити додаткові відомості досудового розслідування, залучити перекладача у кримінальному провадженні, провести процесуальну дію або втрутитися у порядок збирання, перевірки чи оцінки доказів. Позивач звернувся не за отриманням неоприлюднених матеріалів кримінального провадження, а з приводу способу поширення вже оприлюдненого самим відповідачем інформаційного продукту та виконання НАБУ обов`язків, установлених законодавством про державну мову. Саме тому посилання відповідача на особливий порядок доступу учасників кримінального провадження до його матеріалів не стосується предмета цього спору. Закон не містить винятку, відповідно до якого орган державної влади може не перекладати іншомовні складові власного офіційного інформаційного продукту лише тому, що джерелом цих складових були матеріали кримінального провадження. Чинна редакція Закону прямо встановлює мовні вимоги до інтернет-представництв органів державної влади та не передбачає винятку для НАБУ або для інформаційних матеріалів, підготовлених із використанням фрагментів слідчих дій.

Представник відповідача 11.08.2026 подав заперечення на відповідь на відзив, у яких вказав, що саме по собі об`єднання позивачем декількох питань в одному документі не змінює правової природи кожного з них та не означає, що до всіх заявлених вимог підлягає застосуванню один і той самий порядок їх розгляду. Навпаки, належний розгляд такого звернення передбачає визначення правової природи кожної порушеної у ньому вимоги та застосування до неї відповідного спеціального правового регулювання. Офіційний YouTube-канал Національного бюро, назва та опис відеоматеріалу, коментарі працівника Національного бюро та інші елементи офіційної комунікації Національного бюро виконані виключно державною мовою. Отже, власне офіційна комунікація Національного бюро у складі відповідного відеоматеріалу здійснюється державною мовою. Натомість окремі фрагменти відеоматеріалу містять автентичні записи розмов, отримані під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій у межах кримінального провадження. Такі фрагменти не є самостійно створеним Національним бюро текстовим, аудіо- чи відеоконтентом, зміст якого може довільно змінюватися після його створення. Вони є відтворенням матеріалів, отриманих у межах кримінального провадження, у тому вигляді, в якому вони були зафіксовані під час здійснення відповідних процесуальних дій. Таким чином, сам факт включення автентичних фрагментів матеріалів кримінального провадження до офіційного інформаційного відеоматеріалу не перетворює такі фрагменти на створену Національним бюро інформацію, зміст якої може бути довільно змінений, перекладений або адаптований без урахування спеціального процесуального законодавства. Закон України «Про доступ до публічної інформації» не покладає на розпорядника обов`язку створювати нову інформацію на вимогу запитувача. Відповідно, право особи на доступ до публічної інформації не означає виникнення у розпорядника обов`язку створювати новий документ, продукт або інше інформаційне відтворення лише у тій формі, яку визначив запитувач.

Також 11.08.2026 представник позивача подав до суду заяву про розподіл судових витрат.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , 22.05.2026 звернувся до відповідача із інформаційним запитом, у якому на підставі статей 10, 34 Конституції України, статей 3, 4, 5, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», статей 5, 9, 28, 29, 32, 33 Закону України «Про інформацію», ч.6 ст.27 Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” просив:

надати автентичний переклад українською мовою усіх реплік та діалогів, що відтворені у відеозаписі, розміщеному НАБУ за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=jcqKDUB83RE під назвою «Операція “Мідас”: ДИНАСТІЯ»;

повідомити, з яких причин НАБУ опублікувало офіційний відеоматеріал без українськомовного перекладу діалогів;

забезпечити розміщення українськомовного перекладу (субтитрів або дубляжу) безпосередньо на офіційній сторінці відео у мережі YouTube або на офіційному сайті НАБУ.

Листом від 23.06.2026 №112-294/20516 відповідач повідомив позивача, що відеоматеріал «Операція «Мідас»: ДИНАСТІЯ» містить автентичні фрагменти аудіозаписів (першоджерело), здобутих внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій у межах кримінального провадження. Зазначені записи є процесуальними доказами, а порядок доступу до них і їх використання регулюється виключно Кримінальним процесуальним кодексом України. З точки зору кримінального процесу за своїм змістом переклад – це процесуальна дія. Будь-які інші дії з доказовими матеріалами (включаючи створення неофіційного перекладу, дубляжу чи субтитрів до фрагментів аудіозаписів, які є матеріалами кримінального провадження) можуть бути трактовані як вихід за межі дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування, наданого в порядку статті 222 КПК України. Окрім того неофіційний переклад або довільна розшифровка (субтитри), несуть високий ризик спотворення змісту. Будь-яка неточність у перекладі специфічних термінів чи сленгу може змінити юридичну суть розмови, порушити права інших осіб. Вищезазначені обставини унеможливлюють розміщення перекладу (субтитрів або дубляжу) згаданого вище контенту. При цьому слід зазначити, що Національне бюро в повному обсязі виконує вимоги Закону № 2704-VIII, а саме: інтерфейс офіційного вебсайту, тексти пресрелізів, закадровий дикторський текст у відеоматеріалах, коментарі детективів або посадових осіб Національного бюро виконуються виключно українською мовою. Офіційна позиція органу транслюється державною мовою.

Не погоджуючись із такою відповіддю відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначено Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2939-VІ публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 3 Закону №2939-VІ право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом та максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VІ доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Статтею 12 Закону №2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Згідно з частиною другою статті 13 Закону №2939-VІ до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в вказаній статті, у порядку, передбаченому вказаним Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють:

1) інформацією про стан довкілля;

2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;

3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян;

4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №2939-VІ на розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини 1 та в частині 2 вказаної статті, вимоги зазначеного Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина четверта статті 13 Закону №2939-VІ).

Статтею 14 Закону №2939-VІ передбачено, що розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно з частинами 1-4 статті 19 Закону №2939-VІ запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Частина 5 статті 19 Закону №2939-VІ передбачає, що запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі

Відповідно до частин 1, 4 статті 20 Закону №2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

З аналізу наведених норм слідує, що з запитом на інформацію до розпорядника інформації має право звернутися фізична особа. Запит може надаватися у письмовій формі чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Розпорядник повинен надати відповідь на запит не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Проте, строк може бути продовженим у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних.

Статтею 21 Закону №2939-VI передбачено, що інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно. При наданні особі інформації про неї та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується, крім випадків надання інформації у сфері реєстрації викидів та перенесення забруднювачів і відходів. Надання інформації у сфері реєстрації викидів та перенесення забруднювачів і відходів здійснюється в порядку, визначеному частинами першою - третьою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону №2939-VІ розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 22 Закону №2939-VІ відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (частина третя статті 22 Закону №2939-VІ).

Згідно з частиною четвертою статті 22 Закону №2939-VІ у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Відповідно до частин 1-2 статті 23 Закону №2939-VІ рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до ст. 15 вказаного Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 30.09.2013 №11 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» виокремлено такі ознаки публічної інформації:

1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством;

2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;

3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;

4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків;

5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень.

У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. Щодо несуб`єктів владних повноважень, то вони можуть бути тільки розпорядниками такої інформації.

За змістом позовних вимог позивач оскаржує неправомірну, на його думку, відповідь відповідача на запит, у якому позивач просив надати автентичний переклад українською мовою усіх реплік та діалогів, що відтворені у відеозаписі, розміщеному НАБУ за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=jcqKDUB83RE під назвою «Операція “Мідас”: ДИНАСТІЯ»; повідомити, з яких причин НАБУ опублікувало офіційний відеоматеріал без українськомовного перекладу діалогів; забезпечити розміщення українськомовного перекладу (субтитрів або дубляжу) безпосередньо на офіційній сторінці відео у мережі YouTube або на офіційному сайті НАБУ. Відповідач у вказаній відповіді зазначає, що вказаний відеоматеріал містить автентичні фрагменти аудіозаписів (першоджерело), здобутих внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій у межах кримінального провадження. Уповноваженими посадовими особами було надано дозвіл на оприлюднення вказаних доказів виключно в їхньому оригінальному (автентичному) вигляді. Також відповідач зазначає, що за змістом та характером заявлених вимог Національне бюро розглянуло перше питання як запит на доступ до публічної інформації, а друге та третє як питання, що підлягають розгляду в порядку Закону України «Про звернення громадян». Наявність у розпорядника автентичних аудіозаписів та вже оприлюдненого відеоматеріалу не означає наявності у нього готової інформації у запитуваній позивачем формі. Створення такого перекладу передбачає здійснення додаткової роботи з первинним матеріалом та формування нового результату, якого до моменту звернення позивача не існувало.

Питання забезпечення громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулює Закон України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі Закон №393/96-ВР).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №393/96-ВР, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону №393/96-ВР, заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Частиною першою статті 7 Закону № 393/96-ВР визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Частиною третьою статті 7 Закону №393/96-ВР визначено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Статтею 16 Закону № 393/96-ВР передбачено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Частиною першою статті 18 Закону №393/96-ВР регламентовано, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

- об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Згідно зі статтею 20 Закону №393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

З аналізу положень Закону №393/96-ВР випливає, що в разі надходження до органу звернення чи скарги такий орган повинен об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в цьому зверненні чи скарзі обставини, за результатом проведеної перевірки прийняти відповідне рішення, яке забезпечить поновлення порушених прав заявника, та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №815/1178/17, від 30 листопада 2020 року у справі №280/4698/19.

В свою чергу, функціонування і застосування української мови як державної у сферах суспільного життя, визначає Закон України від 25.04.2019 № 2704-VIII «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (далі – Закон №2704-VIII).

Частиною сьомою статті 1 Закону №2704-VIII передбачено, що статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов`язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом.

Частиною першою статті 12 Закону №2704-VIII передбачено, що робочою мовою діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій державної і комунальної форм власності, у тому числі мовою засідань, заходів, зустрічей та мовою робочого спілкування, є державна мова.

Частиною шостою статті 27 Закону №2704-VIII передбачено, що інтернет-представництва (в тому числі веб-сайти, веб-сторінки в соціальних мережах) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій державної і комунальної форм власності, медіа, зареєстрованих в Україні, а також суб`єктів господарювання, що реалізують товари і послуги в Україні та зареєстровані в Україні, виконуються державною мовою. Поряд з версією інтернет-представництв (у тому числі веб-сайтів, веб-сторінок у соціальних мережах), виконаних державною мовою, можуть існувати версії іншими мовами. Версія інтернет-представництва державною мовою повинна мати не менше за обсягом та змістом інформації, ніж іншомовні версії, та завантажуватись за замовчуванням для користувачів в Україні.

Статтею 28 Закону №2704-VIII передбачено, що інформація для загального ознайомлення (оголошення, зокрема ті, які містять публічну пропозицію укласти договір, покажчики, вказівники, вивіски, повідомлення, написи та інша публічно розміщена текстова, візуальна і звукова інформація, що використовується або може використовуватися для інформування необмеженого кола осіб про товари, роботи, послуги, певних суб`єктів господарювання, посадових, службових осіб підприємств або органів державної влади, органів місцевого самоврядування) подається державною мовою, якщо інше не встановлено цим Законом. Інформація для загального ознайомлення може дублюватися іншими мовами відповідно до закону. Вимоги цієї статті не поширюються на інформацію, яка розміщується за допомогою мережі Інтернет, крім випадків, визначених цим Законом.

Наведені норми Закону свідчать, що мовою діяльності органів влади, у тому числі при розміщенні інформації в мережі Інтернет, є державна мова, а використання іншомовних версій допускається за умови наявності у версії державною мовою не менше інформації за обсягом і змістом.

Звернення позивача до суду було зумовлене публікацією на офіційному каналі відеохостингу «YouTube» відповідача відеоролика під назвою «Операція "Мідас": ДИНАСТІЯ» за гіперпосиланням «https://www.youtube.com/watch?v=jcqKDUB83RE», у якому частина слів і висловлювань звучить російською мовою, яка не є державною мовою України, що на думку позивача, суперечить вимогам Закону №2704-VIII.

Досліджуючи вказаний відеоролик судом встановлено, що він містить матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, проведених відповідачем в межах кримінального провадження за частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України. Вказані матеріали подаються у вигляді записаних та зафіксованих розмов між особами, щодо яких проводились відповідні слідчі дії, в усному та письмовому вигляді. Також у відеоролику присутні коментарі та роз`яснення посадової особи відповідача щодо вказаних аудіо- та фотоматеріалів державною мовою.

Надаючи оцінку таким доказам суд приходить до висновку, що наявні у вказаному відеоролику елементи іноземною (російською) мовою є зафіксованими записами розмов під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій в межах кримінального провадження, тобто є відтворенням матеріалів, отриманих у межах кримінального провадження, у тому вигляді, в якому вони були зафіксовані. Отже, такі записи не були створені відповідачем як органом державної влади самостійно і з самого початку, а подавалися в тому вигляді, в якому вони були зафіксовані та опрацьовані. При цьому суд враховує, що інші елементи, розміщені на вказаній веб-сторінці, такі як офіційний канал відповідача на відеохостингу “YouTube”, назва та опис відеоматеріалу, коментарі працівника та інші елементи офіційної комунікації відповідача створені та розміщені особисто ним, були виконані виключно державною мовою. З вказаного суд приходить до висновку про відсутність порушень Закону №2704-VIII в частині використання державної мови на офіційній веб-сторінці відповідача як органу державної влади.

Суд також наголошує, що відповідно до норм Закону №2939-VІ публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом; запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Також у пункті 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» зазначено, що не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI).

З наведеного випливає, що збереженість на матеріальних носіях як головна властивість інформації означає, що вона повинна бути викладена у письмовій, аудіовізуальній. електронній чи іншій матеріальній формі та зафіксована відповідно на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві. виникнення правовідносин щодо неї публічна інформація повніша бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом діяльності. Закон №2939-VI не регулює відносин зі створення публічної інформації, предметом його регулювання є діяльність з приводу інформації, яка вже існує (створена, отримана, знаходиться у володінні) па момент виникнення конкретних інформаційних відносин з приводу неї.

Вказане узгоджується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №820/4259/17.

Тобто, визначальним для публічної інформації є те. що вона заздалегідь повинна бути готовим, зафіксованим будь-якими засобами та на будь-яких носіях продуктом та знаходитись у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Отже, не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію. Адже розпорядник може надати лише ту інформацію, яка вже існувала і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям запиту доступу до публічної інформації, а тому відповідно не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.01.2019 у справі №9901/622/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №9901/925/18.

Суд звертає увагу позивача на те, що він подав саме запит про інформацію, у якому з покликанням на норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» просив, зокрема, надати автентичний переклад українською мовою усіх реплік та діалогів, що відтворені у відеозаписі та забезпечити розміщення українськомовного перекладу (субтитрів або дубляжу) безпосередньо на офіційній сторінці відео у мережі YouTube або на офіційному сайті НАБУ.

Проаналізувавши обставини справи та вищенаведені норми Законів України, суд приходить до висновку, що озвучені позивачем вимоги у його зверненні фактично зводились до пропозицій та вимог відповідачеві вчинити нові активні дії у вигляді перекладу наявного відеоматеріалу та надання його позивачеві, що виходить за межі правового регулювання Закону №2939-VІ, оскільки інформацію, яку позивач просив надати, відповідач не отримував, не створював під час своєї діяльності та не зобов`язаний був створювати, що свідчить про відсутність у надісланого позивачем інформаційного звернення ознак інформаційного запиту в розумінні Закону № 2939-VI.

Суд зазначає, що доступ до публічної інформації не повинен використовуватися як спосіб (механізм) для створення змістовно нової інформації (за винятком ситуацій, коли певна інформація мала б бути у володінні розпорядника), а так само для з`ясування / встановлення певних обставин (даних, відомостей). Тому якщо інформаційний запит - навіть за умови, що він відповідає вимогам щодо свого оформлення, - передбачає створення чогось нового, невластивого чи такого, що виходить за межі правового статусу (компетенції) розпорядника публічної інформації, то йдеться вже не про «доступ» до публічної інформації, порядок здійснення якого покликаний регламентувати Закон № 2939-VI, а про «створення» затребуваної (бажаної) інформації, що подекуди може охоплювати також встановлення додаткових обставин (відомостей, фактів). Останнє за своєю суттю підміняє поняття «доступ» до публічної інформації на її «продукування», що в такому разі спонукає вдаватися до таких методів і способів, які не властиві для правовідносин, пов`язаних з публічною інформацією, надто коли зважити на мету їх нормативного регулювання, яка визначена в Законі № 2939-VI.

Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №990/11/24.

Отже, вказане свідчить про невідповідність запитуваної позивачем інформації вимогам до інформаційного запиту, визначеним Законом № 2939-VI, оскільки запит стосувався фактично створення відповідачем нової інформації, а не отримання заздалегідь зафіксованої інформації, що виходить за межі правовідносин, врегульованих Законом №2939-VI.

При цьому суд враховує, що відповідач виконав вимоги Закону №2939-VI в частині запиту, яка за змістом підходила під визначення запиту про надання публічної інформації, а саме: надав відповідь на питання позивача про причини публікації відеоролика без україномовного перекладу його елементів, зазначивши, що слід чітко розрізняти саму форму комунікації та оприлюднення змісту первинних доказів, зібраних під час кримінального провадження, дозвіл на розголошення яких у певних межах надала уповноважена особа. Будь-які інші дії з доказовими матеріалами (включаючи створення неофіційного перекладу, дубляжу чи субтитрів до фрагментів аудіозаписів, які є матеріалами кримінального провадження) можуть бути трактовані як вихід за межі дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування, наданого в порядку статті 222 КПК України.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 222 Кримінального процесуального кодексу України, відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

З наведеного суд погоджується з доводами відповідача про те, що створення перекладу, дубляжу або субтитрів до автентичних фрагментів матеріалів кримінального провадження є створенням додаткового відтворення змісту відповідних доказів, що може виходити за межі дозволу слідчого або прокурора на їх розголошення відповідно до статті 222 КПК України. А відтак суд не знаходить порушень прав позивача при наданні йому відповіді на ту частину запиту, яка за своїми ознаками підпадала під визначення запиту про надання публічної інформації.

З наведеного суд приходить до висновку, що дії відповідача при розгляді запиту позивача на інформацію були вчинені у відповідності до чинного законодавства і тому не були протиправними. З цих підстав позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідні положення КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Національного антикорупційного бюро України (місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Дениса Монастирського, 3; ЄДРПОУ: 39751280) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна