Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №380/16885/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 рокусправа № 380/16885/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною та скасування постанови, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Шевченківський ВДВС, відповідач), у якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України яка полягала у нездійсненні перевірки строку пред`явлення виконавчого документа до виконання під час відкриття виконавчого провадження № 81627424;

- визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 30 липня 2026 року про відкриття виконавчого провадження № 81627424.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.08.2025 позивач через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста у мобільному застосунку «Резерв+» подав повідомлення (заяву) про вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з порушенням правил військового обліку, за результатом розгляду якого начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову від 13.08.2025 №R15474 у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення про накладення на позивача штрафу у сумі 17000,00 грн. Позивач зазначає, що ані тексту постанови, ані платіжних реквізитів для добровільної сплати штрафу він не отримав через технічний збій у функціонуванні інформаційно-комунікаційних систем та мобільного застосунку «Резерв+», а тому був позбавлений можливості сплатити штраф у добровільному порядку в межах п`ятнадцятиденного строку. З огляду на це позивач вважає, що в його діях відсутнє умисне ухилення від виконання постанови, а тому застосування ст.308 Кодексу України про адміністративні правопорушення та відкриття виконавчого провадження на подвоєну суму штрафу є протиправним.

Окремо позивач наполягає на тому, що постанову у справі про адміністративне правопорушення винесено 13.08.2025, а до примусового виконання її пред`явлено лише 30.07.2026. Посилаючись на ст.303 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ч.1 і ч.2 ст.12 та п.2 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», позивач стверджує, що тримісячний строк звернення постанови до виконання сплив 13.11.2025, а тому державний виконавець зобов`язаний був повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, а не відкривати виконавче провадження. Про існування виконавчого провадження та винесення оскаржуваної постанови позивач дізнався після блокування його банківських рахунків унаслідок арешту, накладеного державним виконавцем.

Ухвалою судді від 17.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву; цією ж ухвалою залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечено в повному обсязі. Заперечення відповідача зводяться до того, що на виконанні у Шевченківському ВДВС перебуває виконавче провадження №81627424 з примусового виконання постанови від 13.08.2025 №R15474, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення з позивача штрафу у сумі 34000,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідач зазначає, що 30.07.2026 державним виконавцем на підставі ст.ст.3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Посилаючись на ч.1 ст.12 цього Закону та на п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», відповідач стверджує, що у зв`язку із запровадженням воєнного стану визначені цим Законом строки перервано та встановлено з дня припинення або скасування воєнного стану, а тому строк пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив і правові підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання були відсутні. Відповідач наполягає, що дії державного виконавця спрямовані на примусове виконання виконавчого документа та вчинені на підставі, у спосіб та в межах повноважень, визначених законом, у зв`язку з чим просить у задоволенні позову відмовити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 письмових пояснень щодо позову до суду не подала.

Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .

13.08.2025 позивач через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста подав повідомлення (заяву) про вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з порушенням правил військового обліку, у якій зазначив, що не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. Ця обставина сторонами не заперечується та підтверджується змістом постанови від 13.08.2025 №R15474.

13.08.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову №R15474 у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою встановлено, що позивач не прибув за повісткою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, встановлений абзацом сьомим ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та накладено на нього штраф у сумі 17000,00 грн. У постанові зазначено реквізити для сплати штрафу (рахунок НОМЕР_2 ), а також попереджено, що в разі несплати штрафу в порядку примусового виконання цієї постанови органами державної виконавчої служби штраф буде стягнуто у подвійному розмірі - 34000,00 грн. Постанова містить вказівку на те, що вона набирає законної сили з 23.08.2025 та може бути оскаржена відповідно до ст.ст.287-289 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вищому органі або до відповідного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Доказів оскарження позивачем постанови від 13.08.2025 №R15474 у порядку, встановленому ст.ст.287-289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, як і доказів визнання її протиправною чи скасування, матеріали справи не містять. Про такі обставини не зазначено й у позовній заяві. Отже, зазначена постанова є чинною.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.07.2026 №10214 постанову від 13.08.2025 №R15474 разом із заявою про примусове виконання направлено до Шевченківського ВДВС. Згідно з реєстраційною карткою автоматизованої системи виконавчого провадження виконавчий документ передано до виконання, за виконавчим провадженням присвоєно номер за автоматизованою системою виконавчого провадження 81627424, виконавцем визначено головного державного виконавця Оприск О.С.

30.07.2026 головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС Оприск О.С. за результатом розгляду заяви про примусове виконання, керуючись ст.ст.3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №81627424 з виконання постанови від 13.08.2025 №R15474, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення з позивача штрафу у сумі 34000,00 грн. У постанові зазначено дату набрання виконавчим документом законної сили - 23.08.2025, боржника зобов`язано протягом п`яти робочих днів подати декларацію про доходи і майно та вирішено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 3400,00 грн.

Того ж дня, 30.07.2026, головним державним виконавцем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено для боржника розмір мінімальних витрат у сумі 550,00 грн, а також постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, яка становить 38150,00 грн.

18.08.2026 головним державним виконавцем, керуючись ч.3 ст.36 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про розшук майна боржника - транспортного засобу MAZDA, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN/номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 .

Не погоджуючись із постановою про відкриття виконавчого провадження від 30.07.2026 та вважаючи, що державний виконавець не перевірив дотримання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Спірними у цій справі є питання про наявність у державного виконавця правових підстав для відкриття виконавчого провадження №81627424 на підставі постанови від 13.08.2025 №R15474 та про додержання ним при цьому вимог законодавства щодо строків пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи оскаржувані рішення та дії відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ураховує, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Згідно зі ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст.235 Кодексу України про адміністративні правопорушення Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Отже, постанова від 13.08.2025 №R15474, винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є виконавчим документом у розумінні п.6 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII і підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби.

Частиною першою ст.18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Положеннями п.1 ч.2 цієї ж статті визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частинами першою та другою ст.12 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Згідно з п.2 ч.4 ст.4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Своєю чергою, за правилами ст.300 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України. Згідно зі ст.303 цього Кодексу не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення; в разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги; у разі відстрочки виконання постанови відповідно до ст.301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки. Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, дію якого в подальшому неодноразово продовжувано указами Президента України і який триває станом на час розгляду цієї справи.

26.03.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 15.03.2022 №2129-IX, яким розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII доповнено п.10-2. Згідно з підп.4 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання, у тому числі виконавчих документів у справах про адміністративні правопорушення, встановлені саме Законом №1404-VIII як спеціальним нормативно-правовим актом, а на період дії воєнного стану перебіг таких строків перервано з подальшим їх встановленням з дня припинення або скасування воєнного стану.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 15.03.2023 у справі №260/2595/22 Верховний Суд наголосив, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі про адміністративне правопорушення встановлені Законом України «Про виконавче провадження». Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження» як спеціальним нормативно-правовим актом, у такому випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання. З огляду на те, що постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому як Кодексом про адміністративні правопорушення, так і іншими законами України, зокрема Законом України «Про виконавче провадження», Верховний Суд вважає обґрунтованим врахування державним виконавцем чинних законодавчих змін у порядку пред`явлення виконавчого документа до виконання, переривання та встановлення строків звернення виконавчого документа до виконання.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 03.08.2023 у справі №420/10415/22, у якій суд касаційної інстанції, відхиливши доводи скаржника про те, що ст.303 Кодексу України про адміністративні правопорушення є спеціальною нормою, що обмежує звернення постанови до виконання тримісячним строком з дня її винесення, дійшов висновку про правомірність постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, винесеної після набрання чинності Законом України від 15.03.2022 №2129-IX.

Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд зазначає, що постанову у справі про адміністративне правопорушення від 13.08.2025 №R15474 винесено та вона набрала законної сили 23.08.2025, тобто після набрання чинності Законом України від 15.03.2022 №2129-IX і в період дії воєнного стану. Оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження №81627424 винесено 30.07.2026, також у період дії воєнного стану. Отже, на час пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання та на час відкриття виконавчого провадження перебіг строків, визначених ст.12 Закону №1404-VIII, був перерваний, а самі строки підлягають встановленню лише з дня припинення або скасування воєнного стану.

За такого правового регулювання підстав, передбачених п.2 ч.4 ст.4 Закону №1404-VIII, для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у державного виконавця не було. Відповідно, відкриваючи виконавче провадження №81627424, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Законом №1404-VIII.

З урахуванням наведеного суд відхиляє посилання позивача на ст.303 Кодексу України про адміністративні правопорушення як на спеціальну норму, що нібито унеможливлює виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення після спливу трьох місяців з дня її винесення. Такі доводи не враховують того, що порядок і строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання врегульовані Законом №1404-VIII, а також не враховують спеціального регулювання, запровадженого підп.4 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону на період дії воєнного стану. Наведений позивачем розрахунок, згідно з яким граничним строком пред`явлення постанови до виконання є 13.11.2025, ґрунтується на застосуванні норми, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин ізольовано від приписів Закону №1404-VIII.

Похідною від наведеного є й вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягала у нездійсненні перевірки строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Оскільки строк пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання на час відкриття виконавчого провадження не сплив, обставина, з якою позивач пов`язує обов`язок відповідача повернути виконавчий документ стягувачу, відсутня. Крім того, зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що державний виконавець установив дату набрання виконавчим документом законної сили (23.08.2025) та відкрив виконавче провадження з посиланням на ст.ст.3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону №1404-VIII, тобто питання наявності або відсутності підстав для повернення виконавчого документа, передбачених ч.4 ст.4 цього Закону, ним вирішувалося. Бездіяльності, тобто невчинення дій, які відповідач зобов`язаний був вчинити в силу закону, судом не встановлено.

Суд відхиляє й доводи позивача про відсутність його вини у несплаті штрафу та про відсутність підстав для стягнення штрафу у подвійному розмірі з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.307 Кодексу України про адміністративні правопорушення штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2, 300-3 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Згідно зі ст.308 цього Кодексу у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Наведені норми не наділяють державного виконавця повноваженнями визначати розмір стягнення на власний розсуд або перевіряти наявність чи відсутність вини особи у невиконанні постанови в добровільному порядку. Подвоєння розміру штрафу в порядку примусового виконання встановлено безпосередньо законом, а сума 34000,00 грн зазначена у самому виконавчому документі - постанові від 13.08.2025 №R15474. Виконавець же, за приписами п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII, зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Перелік підстав, за наявності яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, визначено ч.4 ст.4 Закону №1404-VIII і є вичерпним. Такої підстави, як необхідність перевірки виконавцем обґрунтованості рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, наявності вини боржника чи належності вручення йому цього рішення, наведена норма не містить. Отже, обставини, на які посилається позивач, а саме неотримання ним тексту постанови та платіжних реквізитів через технічний збій у роботі мобільного застосунку «Резерв+», стосуються правомірності постанови від 13.08.2025 №R15474, яка в цій справі не оскаржується, є чинною і в установленому законом порядку протиправною не визнавалася та не скасовувалася. Такі обставини не належать до предмета перевірки в межах цього спору і не можуть бути підставою для висновку про протиправність оскаржуваної постанови державного виконавця. Позивач не позбавлений можливості оскаржити постанову у справі про адміністративне правопорушення в порядку, встановленому ст.ст.287-289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з вирішенням питання про поновлення пропущеного строку.

Суд також зауважує, що реквізити для сплати штрафу (рахунок UA268999980313070106000013933) зазначені безпосередньо в тексті постанови від 13.08.2025 №R15474, а сама постанова винесена за результатом розгляду поданої позивачем через електронний кабінет заяви, у якій він повідомив про вчинення правопорушення та висловив згоду на розгляд справи за його відсутності. Ці обставини також не свідчать про протиправність дій відповідача.

Розбіжність між зазначеною позивачем датою набрання постановою законної сили (28.08.2025) та датою, вказаною в самій постанові і в постанові про відкриття виконавчого провадження (23.08.2025), на висновки суду не впливає, оскільки за жодного з цих варіантів обчислення перебіг строку пред`явлення виконавчого документа до виконання є перерваним у силу підп.4 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII.

За приписами ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.1 і ч.2 ст.77 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням установленого Кодексом адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що відповідач довів правомірність оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.07.2026 №81627424, а протиправної бездіяльності, яка полягала б у нездійсненні перевірки строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, судом не встановлено.

Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас, як зазначено у рішенні у справі «Проніна проти України», п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи суд приходить висновку про необґрунтованість адміністративного позову та про відсутність підстав для його задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч.6 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його прийняття до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених п.3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.