Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №320/54925/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року м. Київ №320/54925/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області 0700185-2407-1027-UA32020010000093088 від 22 квітня 2024 року та №0700186-2407-1027-UA32020010000093088 від 22 квітня 2024 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що належні йому об`єкти нерухомості є промисловими будівлями та використовуються у господарській діяльності для промислового виробництва. Позивач вважає, що зазначені об`єкти відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно. Також позивач посилається на те, що контролюючим органом не визначено клас належних йому об`єктів нерухомості та не надано розрахунку податкового зобов`язання, у зв`язку з чим, на його думку, неправильно визначено базу оподаткування. Крім того, позивач зазначає про порушення контролюючим органом строків надсилання податкових повідомлень-рішень та посилається на положення підпункту 266.10.2 пункту 266.10 статті 266 ПК України. У зв`язку з наведеним позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 квітня 2024 року №0700185-2407-1027-UA32020010000093088 та №0700186-2407-1027-UA32020010000093088.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач у відзиві на позов зазначає про те, що для застосування пільги, передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об`єкт має відповідати встановленим законодавством вимогам, зокрема використовуватися за призначенням у господарській діяльності та бути промисловою будівлею. Водночас відповідач посилається на відсутність у Державному реєстрі речових прав інформації про віднесення спірних об`єктів до класу «Будівлі промисловості» та вказує, що саме по собі використання нерухомості у підприємницькій діяльності не підтверджує її належності до промислових будівель. ГУ ДПС також зазначає, що позивач є засновником та керівником ТОВ «НТС АЛЬЯНС» та ПП «Майстер-Дерев», зареєстрованих за адресою спірної нерухомості. Відповідач посилається на правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких сам статус будівлі як промислової не є достатньою підставою для звільнення від оподаткування, а необхідним є її використання за функціональним призначенням для промислового виробництва. За таких обставин відповідач вважає податкові повідомлення-рішення від 22.04.2024 №0700185-2407-1027 та №0700186-2407-1027 правомірними та просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач також просив здійснювати розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, посилаючись на складність предмета доказування, необхідність надання ґрунтовних пояснень та дослідження підтверджуючих документів, а також на важливість справи для держави та суспільства.

Суд не вбачає підстав для задоволення зазначеного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування не потребують проведення судового засідання з викликом сторін, а наявні у матеріалах справи письмові докази є достатніми для її вирішення.

Щодо клопотання про залишення позовної заяви без розгляду суд зазначає, що позивач звернувся до суду з дотриманням установленого процесуального строку, з урахуванням процедури адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень. Тому підстави для залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду відсутні.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є фізичною особою та фізичною особою-підприємцем, зареєстрованим з 18.01.1994, основним видом діяльності якого є виробництво інших меблів (КВЕД 31.09). Також серед видів його діяльності наявні виробництво кухонних меблів, виробництво матраців, оптова торгівля меблями, деревиною та будівельними матеріалами, а також надання в оренду майна та обладнання.

22.04.2024 Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0700185-2407-1027-UA32020010000093088, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у сумі 104 486,50 грн.

Того ж дня Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0700186-2407-1027-UA32020010000093088, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у сумі 29 808,30 грн.

Як вбачається з відзиву відповідача, підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стали відомості інформаційних баз контролюючого органу та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про належні позивачу об`єкти нерухомості. Зокрема, за позивачем обліковується 1/2 частка об`єкта нежитлової нерухомості загальною площею 3119,0 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (літери Б, В, Ж-2, Г, Р, С), а також об`єкт нежитлової нерухомості загальною площею 444,9 кв.м за тією ж адресою.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, 28.06.2024 позивач в особі представника подав до Державної податкової служби України скаргу, в якій просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.04.2024 №0700185-2407-1027-UA32020010000093088 та №0700186-2407-1027-UA32020010000093088.

За результатами адміністративного оскарження Державна податкова служба України рішенням від 30.08.2024 №26470/6/99-00-06-01-03-06 залишила без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 22.04.2024, а скаргу позивача – без задоволення. Вказане рішення позивач отримав 23.09.2024.

Вважаючи, що належні йому об`єкти нерухомого майна є будівлями промисловості та використовуються у господарській діяльності для здійснення промислового виробництва меблів, а тому не є об`єктами оподаткування відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Питання нарахування і сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки регулюються ст. 266 ПК України.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України).

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).

Відповідно до пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

У період спірних правовідносин діяв Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який затверджено і введено в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, який і застосовується до спірних правовідносин.

Національний класифікатор України «Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010» прийнято наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України).

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України).

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України).

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (абз. 1 пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, визначені в абзаці першому цього підпункту, що надсилаються платнику податку, повинні містити щодо кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, зокрема, але не виключно, інформацію про адресу місцезнаходження об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості, його площу, ставки та надані фізичним особам пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (абз. 2 пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).

Суд звертає увагу на те, що спірним у цій справі є питання відповідності об`єктів нерухомості Позивача критеріям, визначеним пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, згідно з яким не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, для підтвердження відсутності у платника податків підстав для сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у цій справі необхідно встановити, що:

- об`єкт є будівлею промисловості, віднесеною до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - Критерій-1);

- господарська діяльність позивача класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010 (далі - Критерій-2);

- об`єкт використовується за призначенням у господарській діяльності позивача, яка класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010 (далі - Критерій-3);

- об`єкт не здається позивачем в оренду, лізинг, позичку (далі - Критерій-4).

Відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) було віднесено клас «Будівлі промислові» (код 1251) з такими підкласами:

- 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості;

- 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії;

- 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості;

- 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості;

- 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості;

- 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості;

- 1251.7 Будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості;

- 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості;

- 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.

На підтвердження відповідності об`єктів нерухомості вимогам пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України позивач надав до матеріалів справи Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухому майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Так, згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Реєстром прав власності на нерухоме майно, у власності ОСОБА_1 перебувають:

- 50 відсотків частки об`єкту нежитлової нерухомості загальною площею 444,9 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вулиця Глиняна, будинок 47-б (літ. «Л», адмін.будинок);

- 50 відсотків частки об`єкту нежитлової нерухомості (літ. «Б» пл. 117,7 кв. м.; літ. «В» пл. 369,4 кв. м.; літ «Ж-2» пл. 1183,3 кв. м.; літ. «Г» пл. 850,4 кв. м.; літ. «Р» пл. 130,1 кв. м.; літ. «С» пл. 468,1 кв.м. та споруди) загальною площею 3119 кв.м., що находяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, вказаними документами підтверджено належність об`єктів нерухомого майна до типу «Будівля» і підкласу 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне», отже, об`єкт нерухомості відповідає вимогам пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України щодо групи Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, до якої має належати будівля.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 21.10.2024, основним видом економічної діяльності позивача є КВЕД 31.09 «Виробництво інших меблів», що класифікується у секції С «ПЕРЕРОБНА ПРОМИСЛОВІСТЬ».

Отже, господарська діяльність позивача відповідає передбаченому пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України критерію щодо класифікації господарської діяльності у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010.

Між тим, матеріали справи не містять жодного підтвердження того, що об`єкти нерухомості використовуються за призначенням у господарській діяльності позивача - у виробництві інших меблів.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта обов`язок щодо доказування правомірності свого рішенні, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте обов`язок підтвердження факту використання спірних об`єктів нерухомості у господарській діяльності позивача згідно з вимогами пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не охоплюється вказаною процесуальною нормою, зважаючи, що факт такого використання є однією з передумов застосування норми про неналежність нерухомого майна до об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позивачем не надано документів, які б підтверджували здійснення ним виробничої діяльності саме у спірних об`єктах нерухомості, зокрема не надано доказів розміщення у них виробничих потужностей, здійснення виробничого процесу, виготовлення меблів чи використання зазначених приміщень безпосередньо у виробничій діяльності.

Зазначення у відомостях Єдиного державного реєстру виду економічної діяльності КВЕД 31.09 «Виробництво інших меблів», який належить до секції С «Переробна промисловість», не підтверджує фактичного використання позивачем спірних об`єктів нерухомості для здійснення такого виробництва.

Відтак, суд дійшов висновку про непідтвердження факту використання позивачем спірних об`єктів нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Отже, у цій справі не доведено відповідність спірних об`єктів критерію цільового використання, передбаченому підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, що виключає можливість застосування до них відповідного виключення з об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Стосовно виконання вимоги про те, що для застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України будівлі промисловості не повинні здаватися в оренду, лізинг, позичку, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів передачі позивачем спірних об`єктів нерухомості в оренду, лізинг або позичку.

Водночас відсутність доказів передачі спірних об`єктів нерухомості в оренду, лізинг чи позичку не є достатньою підставою для застосування передбаченого підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України виключення з об`єктів оподаткування.

Як уже встановлено судом, позивачем не надано належних і допустимих доказів фактичного використання спірних об`єктів нерухомості у власній господарській діяльності за функціональним призначенням, а саме для промислового виробництва — виробництва меблів.

При цьому наявність у позивача зареєстрованого основного виду економічної діяльності за КВЕД 31.09 «Виробництво інших меблів», який належить до секції С «Переробна промисловість», сама по собі не підтверджує використання саме спірних об`єктів нерухомості у відповідній виробничій діяльності.

Отже, непідтвердження факту використання позивачем спірних об`єктів нерухомості за функціональним призначенням для промислового виробництва є самостійною підставою для висновку про відсутність передбачених підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України підстав для виключення таких об`єктів з об`єкта оподаткування.

Відтак, доводи позивача щодо віднесення спірних об`єктів нерухомості до будівель промисловості та наявності у нього відповідного виду економічної діяльності не спростовують правомірності нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Отже, віднесення належних позивачу об`єктів нерухомості до виробничих чи промислових будівель не є достатньою підставою для застосування пільги, передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Обов`язковою умовою застосування зазначеної пільги є використання відповідних об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, від 09.04.2024 у справі №160/7966/22 та від 06.08.2024 у справі №200/3532/20-а.

У цій справі позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що спірні об`єкти нерухомості у відповідному податковому періоді фактично використовувалися ним або іншим суб`єктом господарювання за їх функціональним призначенням, а саме для здійснення промислового виробництва.

При цьому зазначення у правовстановлюючих та технічних документах виробничого чи промислового призначення будівель не підтверджує фактичного здійснення у них промислової діяльності. За таких обставин правові підстави для застосування до спірних об`єктів пільги, встановленої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, відсутні.

Подібного висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 02.07.2026 у справі №320/30330/23.

Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.