Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №240/10007/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/10007/25

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV), яка оформлена у відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 28 березня 2025 року за вих. № 0600-0219-8/30415;

- зобов`язати відповідачів зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01 січня 1992 року по 12 січня 1993 року в "Совхоз "Можайский" (мовою оригіналу) та з 15 січня 1993 року по 31 березня 1998 року в "ПОО "Балтийское торговое товарищество" (мовою оригіналу);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV з 22 лютого 2025 року.

В обґрунтування позову позивач зазначає про безпідставність відмови пенсійного органу зарахувати означені періоди роботи у російській федерації до страхового стажу, оскільки до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (надалі - Постанова № 1328) Україна виконує зобов`язання, узяті за цією Угодою.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позов не визнав. Подав відзив на позовну заяву, у якому, зазначаючи, що заяву позивача від 14 березня 2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV опрацьовувало за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, стверджує про безпідставність заявлених позовних вимог. У своїх доводах покликається на те, що відповідно до Постанови № 1328 з 02 грудня 2022 року Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, а 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 грудня 2022 року № 2783-ІХ "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", що унеможливлює обмін жодними інформаційними запитами з російською федерацією. Зауважує, що офіційні документи, видані з 27 грудня 2022 року компетентними органами російської федерації приймаються на території України виключно за умови легалізації, зокрема проставленням апостилю, оскільки росія є учасником Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, яка є чинною у відносинах з Україною. При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. До того ж, як зауважує відповідач, у разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди, особа має повідомити про нездійснення іншою державою пенсійної виплати органи Пенсійного фонду України в заяві про призначення пенсії. З таких підстав просить суд відмовити у позові.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про причини суд не повідомив; жодних заяв, клопотань суду не подав.

Згідно з частиною сьомою статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Пунктом 2 частини шостої статті 251 КАС України визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. За правилами абзацу 2 пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Аналіз норм Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, у системному зв`язку з положенням пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України дає підстави для висновку, що оскільки днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, а сервіс Електронного кабінету ЄСІТС за приписами Положення про ЄСІТС є саме такою адресою, то надсилання процесуальних документів за допомогою підсистем ЄСІТС "Електронний кабінет" та "Електронний суд" є днем вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення (ухвала Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року у справі № 420/32853/23).

За даними ДСС ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи від 14 квітня 2025 року доставлено в Електронний кабінет Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області 14 квітня 2025 року о 16:54 год., про що судом отримано повідомлення 14 квітня 2025 року о 17:09 год.

Отже, ухвала від 14 квітня 2025 року про відкриття провадження у цій справі вважається врученою Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області 14 квітня 2025 року.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд зазначає таке.

Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14 березня 2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV.

Після реєстрації в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області, заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, яким винесено рішення від 21 березня 2025 року № 064150017883 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

За результатом розгляду документів, доданих позивачем до заяви, до страхового стажу не зараховано:

- періоди роботи з 01 січня 1992 року по 12 січня 1993 року та з 15 січня 1993 року по 31 березня 1998 року, оскільки робота здійснювалася на підприємствах, які розташовані на території Російської Федерації;

- період роботи з 01 січня 2001 року по 21 травня 2001 року, оскільки відсутня інформація про сплату внесків згідно з даними персоніфікованого обліку.

Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рішення від 21 березня 2025 року № 064150017883 позивача повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 28 березня 2025 року за вих. № 0600-0219-8/30415.

Вважаючи безпідставним незарахування до страхового стажу періодів роботи з 01 січня 1992 року по 12 січня 1993 року в "Совхоз "Можайский" та з 15 січня 1993 року по 31 березня 1998 року в "ПОО "Балтийское торговое товарищество", позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом № 1058-IV, статтею 1 якого визначено пенсію як щомісячну пенсійну виплату в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Як встановлено у пункті 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою вищезазначеної статті Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 01 січня 2004 року.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що основним документом, який підтверджує наявність у особи відповідного стажу роботи, є трудова книжка, а за відсутності записів в ній - уточнюючі первинні документи.

Як встановлено судом, позивач при зверненні до пенсійного органу до заяви про призначення пенсії для підтвердження трудового стажу додав, зокрема, трудову книжку серії НОМЕР_1 .

Підставою для відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV слугувала недостатність страхового стажу позивача - 21 рік 28 днів, при необхідному - 25 років, внаслідок незарахування періодів роботи у російської федерації з 01 січня 1992 року по 12 січня 1993 року в "Совхоз "Можайский" та з 15 січня 1993 року по 31 березня 1998 року в "ПОО "Балтийское торговое товарищество", оскільки з 19 червня 2023 року у зв`язку з припиненням України участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, при призначенні пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, до страхового стажу, як зазначено у рішенні від 21 березня 2025 року № 064150017883, зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.

Отже, ключовим питанням у спорі у цій справі, що постало перед судом, є зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи у російській федерації, а тому суд враховує правові висновки Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2025 року у справі № 560/129/24 за подібних зі спірними обставин й виходить з такого.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною першою, другою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

У згаданій постанові від 03 листопада 2025 року у справі № 560/129/24 колегією суддів Касаційного адміністративного суду зазначено, що при вирішенні питання зарахування до страхового стажу періодів роботи, набутих на території російської федерації, слід керуватися Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (Угода припинила дію для України 19 червня 2023 року, Угода 1) та Угодою між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (Угода припинила дію 04 липня 2023 року, Угода 2).

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (яка була чинною на час виникнення спірних відносин; далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Приписами статті 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року (яка була чинною на час виникнення спірних відносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Отже, колегія суддів касаційного суду підсумувала, що наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.

На час роботи позивача в російській федерації Україна була учасником Угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних відносин.

Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Кабінет Міністрів України постановою від 29 листопада 2022 року № 1328 постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10 січня 2023 року, яке цього ж дня було опубліковане у Офіційному віснику України, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи, що позивач працював на території російської федерації до набрання чинності Закону України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (який набрав чинності 23 грудня 2022 року) її положення протиправно не були застосовані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 01 січня 1992 року по 12 січня 1993 року в "Совхоз "Можайский" та з 15 січня 1993 року по 31 березня 1998 року в "ПОО "Балтийское торговое товарищество" згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 на території рф.

Не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.

Отже, за результатом розгляду цієї справи суд доходить переконання, що відмова у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закон № 1058-IV згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 21 березня 2025 року № 064150017883 у межах предмета розгляду цієї справи, за викладених у ньому підстав та встановлених обставин у цій справі, є протиправною.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлені обставини цієї справи обираючи ефективний та відповідний порушеному праву спосіб захисту, суд доходить висновку, що для належного захисту прав позивача слід вийти за межі позовних вимог, скасувавши рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 21 березня 2025 року № 064150017883 в частині незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01 січня 1992 року по 12 січня 1993 року в "Совхоз "Можайский" та з 15 січня 1993 року по 31 березня 1998 року в "ПОО "Балтийское торговое товарищество" із зобов`язанням пенсійного органу зарахувати спірні періоди до страхового стажу та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 14 березня 2025 року з урахуванням висновків суду у цьому судовому рішенні. Обраний судом спосіб захисту відповідає порушеному праву враховуючи оскарження позивачем відмови у призначенні спірної пенсії в частині незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01 січня 1992 року по 31 березня 1998 року, що не було єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії, та, відповідно, покладено в основу висновків суду про визнання протиправним рішення пенсійного органу у цій частині. Відповідно, з урахуванням встановлених обставин під час судового розгляду цієї справи, питання призначення позивачу пенсії потребує відповідного розгляду та належної оцінки, з урахуванням висновків суду у цьому судовому рішенні, з боку пенсійного органу, до повноважень якого віднесено розгляд та вирішення питання щодо призначення пенсії.

У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Тож, дії зобов`язального характеру щодо зарахування страхового стажу та повторного розгляду заяви позивача має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення цієї пенсії, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі № 240/16372/23.

Тому, звернені позовні вимоги до іншого відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задоволенню не підлягають.

Отже, заявлені позовні вимоги у цій справі підлягають задоволенню частково.

За відсутності понесених позивачем судових витрат зі сплати судового збору, підстави для вирішення питання їх розподілу у цій справі відсутні.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн, суд зазначає таке.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 КАС України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Вирішуючи питання відшкодування позивачу судових витрат на правничу допомогу у цій справі суд виходить з того, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження витрат на правову допомогу до позовної заяви додано: копію договору про надання правничої допомоги від 03 квітня 2025 року № 03/04/01, акт наданих послуг від 04 квітня 2025 року № 1 до договору про надання правничої допомоги від 03 квітня 2025 року № 03/04/01 та копію банківської виписки по рахунку адвоката Лавренюка Б. О. за 03 квітня 2025 року.

Відповідно до пункту 1.1 договору від 03 квітня 2025 року № 03/04/01 та згідно з актом наданих послуг від 04 квітня 2025 року № 1 адвокатом надано послуги щодо підготовки позовної заяви, що включає: з`ясування фактичних обставин справи та вивчення наданих документів, узагальнення судової практики та формування позиції, збір письмових доказів, подання позовної заяви до суду. Згідно з пунктом 2 цього акта на ці послуги адвокатом витрачено 5 годин; з розрахунку 800 грн/год. вартість наданих послуг склала 4000 грн, сплата яких на банківський рахунок адвоката підтверджено доданою банківською випискою.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до відшкодування суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 КАС України виходить з того, що ця справа відноситься до справ незначної складності та призначена до розгляду за правилами спрощеного провадження (у письмовому провадженні), розгляд справи проведено без участі сторін; стороною позивача подано позовну заяву (3 арк.), заяву про усунення недоліків (з уточненими позовними вимогами); доказів вчинення відповідний дій щодо "збирання доказів", про що йдеться у акті від 04 квітня 2025 року № 1, адвокатом не подано.

При цьому суд зауважує на тому, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI (надалі - Закон № 5076-VI) договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону № 5076-VI, й до таких не відноситься ані аналіз судової практики, ані подання позовної заяви до суду. За схожих обставин подібні висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 9901/264/19.

Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявлені позовні вимоги у цій справі підлягають задоволенню частково, та враховуючи те, що згідно з актом виконаних робіт адвокатом фактично виконано підготовку позовної заяви та уточнення позовних вимог; оскільки провадження у цій справі не вимагало участі адвоката у судових засіданнях, а також з огляду на сталу судову практику у цій категорії спорів, суд дійшов висновку, що обґрунтованим й співмірним зі складністю справи та обсягом наданої правничої допомоги та з урахуванням часткового задоволення позову, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 2000,00 грн.

Керуючись статтями 139, 143, 241-246, 250, 255, 257, 263, 295 КАС України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Борисенка Олександра, буд. 7, м. Рівне, 33608; код ЄДРПОУ 21084076) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії від 21 березня 2025 року № 064150017883 в частині незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01 січня 1992 року по 12 січня 1993 року в "Совхоз "Можайский" та з 15 січня 1993 року по 31 березня 1998 року в "ПОО "Балтийское торговое товарищество".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01 січня 1992 року по 12 січня 1993 року в "Совхоз "Можайский" та з 15 січня 1993 року по 31 березня 1998 року в "ПОО "Балтийское торговое товарищество" та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 березня 2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області 2000 (дві тисячі) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Г. Приходько

07.09.26