Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №240/7937/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/7937/25

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 19 лютого 2025 року № 743 "Про результати службового розслідування";

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату премії за січень 2025 року, невиплаченої у зв`язку із винесенням наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 19 лютого 2025 року № 743 "Про результати службового розслідування";

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату премії за лютий 2025 року, недоплаченої у зв`язку з винесенням наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 19 лютого 2025 року № 743 "Про результати службового розслідування".

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що всупереч приписам пункту 2 розділу VI Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608 (надалі – Порядок № 608), оскаржуваний наказ не було доведено до відома позивача, що може підтверджуватись, як зазначає позивач, відсутністю його підпису, який ставиться під час ознайомлення з наказом про притягнення до відповідальності. Тому спірний наказ є протиправним, що, як доводить позивач, утворює й підставу для визнання необґрунтованим позбавлення позивача преміювання за січень 2025 року. Покликаючись на норму пункту 6 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (надалі - Порядок № 260), позивач зазначає про заборону зменшення розміру премії протягом кількох місяців за одне й те саме допущене порушення, що доводить, як вважає позивач, безпідставність й виплати премії за лютий 2025 року у зменшеному розмірі.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву просить суд відмовити у позові, зазначаючи про те, що за фактом проведеного службового розслідування підтверджено відсутність військовослужбовця (позивача) на військовій службі, причому, як наголошує відповідач, у ході службового розслідування позивач не заявляв претензій щодо його проведення, натомість доказів на підтвердження належних підстав для скасування оскаржуваного наказу позивачем не надано. Оскільки відповідно до абзацу 5 пункту 5 Розділу XVI Порядку № 260 за невихід на службу (навчання) без поважних причин премії військовослужбовцям не виплачуються за місяць, у якому здійснено таке порушення, позивача обґрунтовано позбавлено премії за січень 2025 року. Наполягаючи на дотриманні строку накладення дисциплінарного стягнення (протягом місяця від дня закінчення службового розслідування), й при цьому, оскільки норма абзацу дев`ятого пункту 5 Розділу XVI Порядку № 260 забороняє зменшувати розмір премії за одне й те саме правопорушення, а позивач у січні 2025 року не був притягнутий до дисциплінарної відповідальності за самовільне залишення розташування військової частини у зв`язку з проведенням на той час службового розслідування, притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за результатами службового розслідування у лютому 2025 року відповідач вважає правомірним.

В доповнення мотивів пред`явленого позову позивач у додаткових поясненнях наполягає на тому, що підпис у поясненнях від 02 січня 2025 року у матеріалах службового розслідування йому не належить. При цьому у ході службового розслідування пояснення, як наполягає позивач, у нього не відбирались, а акт про відмову надати письмові пояснення по суті службового розслідування, який би був засвідчений підписами не менше двох осіб, у матеріалах службового розслідування відсутній.

Також позивач наполягає на процедурних порушеннях службового розслідування, які полягають: у проведенні службового розслідування без участі безпосереднього начальника позивача; ані від командирів роти та взводу, в яких проходив службу позивач, ані від інших військовослужбовців (окрім інструктора 2 навчального взводу 3 навчальної роти батальйону підготовки сержантського складу Військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_2 ), з якими позивач безпосередньо перебував на місці служби, не отримувались пояснення по факту його самовільного залишення військової частини; спірний наказ не було доведено до відома позивача у встановленому порядку, а саме, як стверджує позивач, під підпис із зазначенням дати.

У додаткових поясненнях у відповідь відповідач наполягає на безпідставності твердження позивача щодо не підписання ним пояснень під час службового розслідування, зауважуючи на потребі підтвердження належними доказами такого твердження. Також зазначає про помилковість доводів позивача щодо відібрання у ході службового розслідування пояснень безпосереднього командира військовослужбовця, позаяк нормою статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено участь командира, й при цьому у матеріалах службового розслідування міститься службова характеристика позивача, чим підтверджено безпосередню участь командира. Також відповідач наполягає на доведенні через підтвердження належними доказами відмови позивача від ознайомлення з оскаржуваним наказом, натомість позивачем не подано жодних належних доказів на доведення протилежного.

Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку № 608 та на підставі рапорту командира 3 навчальної роти навчального батальйону підготовки сержантського складу Військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_3 від 01 січня 2025 року № 812/13-в, з метою уточнення причин і умов, що сприяли факту самовільного залишення Військової частини НОМЕР_1 інструктора 2 навчального взводу 3 навчальної роти батальйону підготовки сержантського складу Військової частини НОМЕР_1 , молодшого сержанта ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення, на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 01 січня 2025 року № 23 інструктором 1 навчальної роти навчального батальйону підготовки сержантського складу Військової частини НОМЕР_1 сержантом ОСОБА_4 було проведене службове розслідування за фактом самовільного залишення Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року по 02 січня 2025 року.

За наслідками проведеного службового розслідування інструктором 1 навчальної роти навчального батальйону підготовки сержантського складу Військової частини НОМЕР_1 сержантом ОСОБА_4 складено акт службового розслідування від 25 січня 2025 року № 2903.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 19 лютого 2025 року № 743 "Про результати службового розслідування" за порушення військової дисципліни, а саме за самовільне залишення частини з 07 години 45 хвилин 01 січня 2025 року по 08 годину 30 хвилин 02 січня 2025 року, порушення обов`язків військової служби та умисне ухилення від виконання обов`язків військової служби позивачу оголошено сувору догану. Окрім того, начальнику фінансово-економічної служби – головному бухгалтеру Військової частини НОМЕР_1 під час нарахування грошового забезпечення позивачу на підставі Порядку № 260 не виплачувати премію за січень 2025 року, виплатити премію за лютий 2025 року в зменшеному розмірі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

Пунктом 15 розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення не виплачується: серед іншого, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Згідно з пунктом 1 розділу XVI Порядку № 260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.

Відповідно до пункту 3 розділу XVI Порядку № 260 виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов`язків.

Як встановлено у пункті 4 розділу XVI Порядку № 260, при порушенні військової дисципліни або у разі притягнення військовослужбовця наказом відповідного керівника до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, під час виконання ними службових обов`язків, незадовільному виконанні службових обов`язків, виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється в таких розмірах, зокрема:

у разі накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення "сувора догана", оголошеного письмовим наказом (розпорядженням) командира військової частини (керівника органу військового управління), або у разі притягнення військовослужбовця наказом відповідного керівника до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, під час виконання ними службових обов`язків, яка призвела до матеріальних збитків на загальну суму більше чотирьох до восьми прожиткових мінімумів включно, установлених для працездатних осіб на день видання наказу про притягнення особи до матеріальної відповідальності, - 80 відсотків встановленого розміру щомісячної премії.

Військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках: за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення (пункт 5 розділу XVI Порядку № 260).

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою позивачу премії за січень 2025 року та премії за лютий 2025 року у зменшеному розмірі на підставі висновків службового розслідування у зв`язку із самовільним залишенням місця служби та накладення дисциплінарного стягнення "сувора догана", результати якого (оскаржуваний наказ про результати службового розслідування) позивач вважає не доведеними до його відома у встановленому порядку. Тому суд, вирішуючи спір у цій справі, враховує таке.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах встановлені Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" (надалі - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).

Відповідно до статті 11 розділу І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов`язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Приписами статті 17 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України обумовлено, що на військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов`язки. Ці обов`язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України.

За змістом статті 26 розділу І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначено Дисциплінарним статутом Збройних Сил України затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" (надалі - Дисциплінарний статут ЗСУ).

Так, згідно з преамбулою Дисциплінарного статуту ЗСУ усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Відповідно до статті 84 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту ЗСУ прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Як встановлено у пункті 85 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту ЗСУ, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Пунктом 1 розділу V Порядку № 608 визначено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.

В описовій частині акта службового розслідування зазначаються зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення (пункт 3 розділу V Порядку № 608).

У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проєкт відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Приписами пункту 2 розділу VI Порядку № 608 передбачено, що дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом ЗСУ.

Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник).

У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.

Так, у ході проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення ОСОБА_1 . Військової частини НОМЕР_1 встановлено, що військовослужбовець, призваний під час мобілізації, інструктор 2 навчального взводу З навчальної роти навчального батальйону підготовки сержантського складу військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_1 01 січня 2025 року о 07 годині 45 хвилин під час перевірки особового складу 3 навчальної роти навчального батальйону підготовки сержантського складу Військової частини НОМЕР_1 був відсутній на території табору, розташованого на території Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ). Розшукові заходи результатів не дали, місцезнаходження невідоме.

02 січня 2025 року близько 08 години 30 хвилин 02 січня 2025 року молодший сержант ОСОБА_1 самостійно повернувся до місця розташування навчального батальйону підготовки сержантського складу військової частини НОМЕР_1 та повідомив про це чергового роти.

Ці обставини встановлені на підставі рапортів командира 3 навчальної роти навчального батальйону підготовки сержантського складу Військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_3 від 01 січня 2025 року СЕДО№812/13-в та від 02 січня 2025 року СЕДО№812/91-в; письмового пояснення командира 1 навчального взводу 3 навчальної роти навчального батальйону підготовки сержантського складу Військової частини НОМЕР_1 старшого сержанта ОСОБА_5 ; письмового пояснення інструктора 2 навчального взводу 3 навчальної роти батальйону підготовки сержантського складу Військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_2 ; письмового пояснення позивача, у яких зазначено про те, що о 07 годині 45 хвилин 01 січня 2025 року він самовільно покинув місце служби через емоційне виснаження та перебував вдома в Київській області у АДРЕСА_2 , проте вирішив повернутись для подальшого проходження служби.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01 січня 2025 року № 1 молодшого сержанта ОСОБА_1 інструктора 2 навчального взводу З навчальної роти навчального батальйону підготовки сержантського складу Військової частини НОМЕР_1 визнано таким, що 01 січня 2025 року самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 . Підстава: рапорт капітана ОСОБА_3 від 01 січня 2025 року вх.СЕДО № 812/13.

Відповідно до витягу з журналу (книги) обліку тимчасово відсутнього і тимчасово прибулого до Військової частини НОМЕР_1 особового складу (запис № 2) молодший сержант ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року по 02 січня 2025 року обліковувався у Військовій частині НОМЕР_1 як тимчасово відсутній.

Згідно з довідкою-доповіддю командира Військової частини НОМЕР_1 від 02 січня 2025 року № 812/99 інструктор 2 навчального взводу 3 навчальної роти навчального батальйону підготовки сержантського складу Військової частини НОМЕР_1 , молодший сержант ОСОБА_1 , який 01 січня 2025 року рахувався як той, хто самовільно залишив військову частину, близько 08 години 30 хвилин 02 січня 2025 року самостійно повернувся до розташування підрозділу Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02 січня 2025 року № 2 молодшого сержанта ОСОБА_1 , інструктора 2 навчального взводу 3 навчальної роти навчального батальйону підготовки сержантського складу Військової частини НОМЕР_1 , визнано таким, що 02 січня 2025 року повернувся після самовільного залишення Військової частини НОМЕР_1 . Підстава: рапорт ОСОБА_3 від 02 січня 2025 року вх.СЕДО№812/91.

Також за матеріалами службового розслідування, а саме, службової характеристики, молодший сержант ОСОБА_1 , інструктор 2 навчального взводу 3 навчальної роти навчального батальйону підготовки сержантського складу Військової частини НОМЕР_1 за час виконання посадових обов`язків зарекомендував себе з негативної сторони; для виконання поставлених завдань потребує додаткового контролю; посадові обов`язки не засвоїв в повному обсязі та не виконує; не вдосконалює свій професійний рівень та не працює над його підвищенням; документи, накази та настанови, що регламентують його службову діяльність, знає, однак їх не виконує; не докладає зусиль для своєчасного виконання поставлених завдань; у складних обставинах не орієнтується, не приймає правильні та обґрунтовані рішення.

Причинами та умовами, що сприяли вчиненню правопорушення у акті службового розслідування вказано особисту недисциплінованість позивача та недбале ставлення до обов`язків військової служби по мобілізації у Збройних Силах України.

А тому, за порушення військової дисципліни, а саме: за самовільне залишення Військової частини НОМЕР_1 з 01 січня 2025 року по 02 січня 2025 року порушення обов`язків військової служби, а саме: порушення статей 11. 12. 14, 16, 124-1, 124-2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 2, 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ та умисне ухилення від виконання обов`язків військової служби військовослужбовця, призваного під час мобілізації, інструктора 2 навчального взводу 3 навчальної роти навчального батальйону підготовки сержантського складу Військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 вирішено притягнути до дисциплінарної відповідальності.

За змістом встановлених обставин цієї справи, позивачу на підставі оскаржуваного наказу від 19 лютого 2025 року № 743 невиплачено премію за січень 2025 року як місяць, у якому допущено самовільне залишення місця служби (пункт 5 розділу XVI Порядку № 260), та виплачено занижений розмір премії у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення "сувора догана" за умисне ухилення від виконання обов`язків військової служби (пункт 4 розділу XVI Порядку № 260), тож ці обставини не є взаємозалежними в контексті виникнення підстав для припинення (зниження) виплат та є самостійними правовими наслідками, врегульованими спеціальним нормативно-правовим актом - Порядком № 260.

Тому оскаржуваний наказ у цій частині відповідає приписам Порядку № 608 та повною мірою узгоджується з порядком виплати / невиплати / зменшення премії, урегульованим Порядком № 260.

Що ж до доводів позивача про неознайомлення його під підпис з оспорюваним наказом, то як передбачено у пункті 2 розділу VІ Порядку № 608, у разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності, складається акт про відмову, а його зміст засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.

У цій справі відмова позивача від ознайомлення зі спірним наказом оформлена у встановленому порядку актом від 19 лютого 2025 року, який підписано "ЗКР з ППП 1НР НБ ПСС" ОСОБА_6 у присутності, як того вимагає Порядок № 608, двох осіб: "Інструктора 1НВ 2НР НБ ПСС" ОСОБА_7 та "Командира 1НВ 3НР НБ ПСС" ОСОБА_5 , й навіть враховуючи надіслання скріну цього наказу на месенджер Signal, на чому акцентує позивач, не спростовує підтверджену актом відмову позивача від підпису про ознайомлення зі спірним у справі наказом. Відповідно, у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність оформлення акту від 19 лютого 2025 року про відмову від ознайомлення з актом службового розслідування або ознайомлення з наказом про результати службового розслідування, як і підпису позивача на бланку отримання пояснень від 02 січня 2025 року, доданих до матеріалів службового розслідування, оскільки на доведення таких тверджень позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин підроблення його підпису.

У цьому аспекті суд вважає доречним наголосити, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування, тобто спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало і переконливо сторони виконали вимоги щодо розподілу тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у правильності своєї позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) врегульовано, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Водночас потрібно враховувати і вимоги частини першої статті 77 цього Кодексу, згідно із якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, за загальним правилом в адміністративних справах тягар доказування правомірності прийнятого рішення в разі його оскарження в суді покладається саме на суб`єкта владних повноважень, проте покладення такого тягаря доказування на відповідача не звільняє від права та обов`язку позивача - приватної особи - довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а також спростувати надані відповідачем докази.

Саме такі критерії доказування у адміністративному судочинстві підкреслено Верховним Судом у постанові 30 жовтня 2025 року у справі № 344/21472/23, й за такими правилами суд надає оцінку відповідним доводам позивача при вирішенні спору у цій справі. При цьому суд вважає доречним додати, що саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21.

Суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

Беручи до уваги наведене, суд поділяє твердження відповідача, що матеріали справи не містять доказів, які б переконливо спростовували або бодай дозволяли піддати сумніву справжність підпису позивача на бланку отриманих пояснень від 02 січня 2025 року в матеріалах службового розслідування, водночас, позиція позивача щодо цього є суперечливою, позаяк жодних доказів щодо вчинення зі сторони позивача будь-яких дій щодо доведення протилежного суду не надано, як і не повідомлено про такі.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 826/1647/16, де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає необґрунтованими доводи позивача щодо процедурних порушень службового розслідування та невідповідному преміюванні, що дає підстави для переконливого висновку, що у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення відповідача відповідає критеріям правомірності, визначеним статтею 2 КАС України, а порушення права, за захистом якого позивач звернувся до суду, не знайшло підтвердження під час судового розгляду справи.

Своєю чергою, відсутність реального, такого, що підлягає судовому захисту, порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, на час розгляду справи по суті, є самостійною і достатньою підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Виходячи із меж судового оскарження у цій справі, оскільки позивач не ставить на вирішення суду обґрунтованість притягнення його до відповідальності на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 19 лютого 2025 року № 743, застосовуючи відповідні заходи фінансового випливу згідно з нормами абзаців 4 і 5 пункту 5 Розділу XVI Порядку № 260 відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у визначений законодавством спосіб, що утворює правові підстави для відмови у позові.

Враховуючи результат вирішення спору, підстави для вирішення питання розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд

вирішив:

У позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Г. Приходько

07.09.26