Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №160/1591/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 рокуСправа №160/1591/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01 січня 2024 року по 01 грудня 2025 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – листопад 2015 року;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01 січня 2024 року по 01 грудня 2025 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - листопад 2015 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 15 квітня 2002 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07 листопада 2015 року по 01 грудня 2025 року - службу в Національній поліції України. Позивач вказав, що у період з 07 листопада 2015 року по 15 серпня 2022 року проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області, а з 15 серпня 2022 року по 01 грудня 2025 року - у Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області. Наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 01 грудня 2025 року №1714 о/с позивача було звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Позивач зазначив, що після звільнення зі служби ним було встановлено можливе порушення відповідачем його права на належний розмір грошового забезпечення, а саме неврахування при нарахуванні індексації грошового забезпечення правильного базового місяця - листопада 2015 року. З метою отримання інформації щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 01 грудня 2025 року представник позивача звернувся до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області із адвокатським запитом від 08 грудня 2025 року №164/25. У відповідь на зазначений запит відповідач листом від 23 грудня 2025 року №432446-2025 (1003275) повідомив про проведені нарахування індексації грошового забезпечення позивачу, зазначивши, що за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року індексація нараховувалась із застосуванням базового місяця грудень 2023 року, а за період з 01 січня 2025 року по 01 грудня 2025 року - із застосуванням базового місяця січень 2025 року. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки, на його думку, при проведенні індексації грошового забезпечення за спірний період повинен застосовуватися базовий місяць листопад 2015 року, тобто місяць, у якому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 було затверджено схеми посадових окладів поліцейських Національної поліції України. Позивач наголосив, що відповідно до положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, зміна базового місяця для проведення індексації можлива виключно у разі підвищення посадових окладів (тарифних ставок), а зміна інших складових грошового забезпечення не є підставою для зміни такого місяця. На переконання позивача, положення законів України про Державний бюджет України на 2024 та 2025 роки щодо обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком із січня відповідних років не можуть бути підставою для зміни базового місяця індексації, оскільки вони регулюють лише порядок обчислення індексу споживчих цін, а не визначення місяця підвищення посадового окладу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 року (суддя Кальник В.В.) провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 року №398д призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку з призначенням судді Віталія Кальника суддею іншого суду, на підставі Указу Президента України від 24.02.2026 року №165/2026.

03.03.2026 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа №160/1591/26 була передана судді Луніній О.С.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Розпочато спочатку розгляд адміністративної справи №160/1591/26.

16.03.2026 року від Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області з 15.08.2022 по 01.12.2025, а наказом ГУНП від 01.12.2025 №1714 о/с був звільнений зі служби в поліції за власним бажанням відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Відповідач вказував, що індексація грошового забезпечення поліцейських здійснювалася відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. При цьому зазначав, що до 31.12.2022 базовим місяцем для проведення індексації поліцейських був листопад 2015 року, оскільки саме з цього часу набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988, якою визначено посадові оклади поліцейських. За період проходження служби позивача у 2022 році індексація грошового забезпечення, за твердженням відповідача, була нарахована та виплачена із застосуванням базового місяця – листопада 2015 року. Крім того, відповідач наголошував, що у 2023 році дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» була зупинена пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у зв`язку з чим правові підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення протягом 2023 року були відсутні. Щодо спірного періоду з 01.01.2024 по 01.12.2025 відповідач зазначив, що статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що у 2024 році обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення здійснюється наростаючим підсумком починаючи з 01.01.2024, а статтею 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» аналогічний порядок визначено і на 2025 рік, із встановленням січня 2025 року як нового початку обчислення індексу споживчих цін та припиненням виплати суми індексації, яка склалася станом на грудень 2024 року. На думку відповідача, наведені положення законів про Державний бюджет на 2024 та 2025 роки мають вищу юридичну силу порівняно з підзаконними нормативно-правовими актами, а тому саме вони визначають порядок проведення індексації у відповідні бюджетні періоди. Відтак, починаючи з 01.01.2024, обчислення індексу споживчих цін повинно здійснюватися заново, незалежно від визначеного раніше місяця підвищення посадових окладів, а тому застосування листопада 2015 року як базового місяця для розрахунку індексації у 2024– 2025 роках, на думку відповідача, є безпідставним. Відповідач також навів власний розрахунок індексації, відповідно до якого право на її виплату у 2024 році виникло лише з серпня 2024 року із коефіцієнтом приросту індексу споживчих цін 4,3 %, а з грудня 2024 року – 8,4 %. У 2025 році, як зазначено у відзиві, право на індексацію виникло лише з липня 2025 року із коефіцієнтом 4,4 %, який застосовувався до моменту звільнення позивача. Відповідач стверджував, що всі належні суми індексації були своєчасно нараховані та виплачені відповідно до чинного законодавства. Окремо відповідач заперечував твердження позивача про те, що лист ГУНП від 23.12.2025 №432446-2025 є відмовою у нарахуванні та виплаті індексації. Зазначав, що вказаний лист був наданий виключно у відповідь на адвокатський запит та містив інформацію щодо порядку нарахування грошового забезпечення й інших запитуваних відомостей, тоді як жодної заяви позивача про проведення перерахунку індексації чи прийняття рішення про відмову у такому перерахунку не існувало. З огляду на наведене відповідач вважав, що діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988, Порядком №1078, Законами України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік», а тому просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

18.03.2026 року від представника позивача Пупиніна О.М. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник зазначив, що не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, та вважає їх необґрунтованими, оскільки Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області неправильно застосовано норми законодавства при визначенні базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення позивача. Представник позивача зазначив, що відповідно до положень Закону України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, індексація грошових доходів є державною гарантією щодо відшкодування громадянам частини вартості споживчих товарів і послуг у зв`язку із зростанням цін. Вказав, що пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці підвищення приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення відповідних тарифних ставок (окладів). На переконання представника позивача, положення пункту 10-2 Порядку №1078 також підтверджують, що для визначення базового місяця має значення саме місяць підвищення посадового окладу за посадою, яку займає особа, а не дата прийняття її на службу чи інші обставини проходження служби. Представник позивача послався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.02.2020 у справі №825/565/17 та від 22.07.2020 у справі №400/3017/19, відповідно до яких базовим місяцем для проведення індексації є місяць підвищення посадового окладу, а зміна розміру надбавок, доплат чи премій не впливає на визначення такого місяця. Зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції України» було затверджено схеми посадових окладів поліцейських, яка застосовується з 07.11.2015, та з моменту її прийняття розміри посадових окладів поліцейських не змінювалися. У зв`язку з цим, на думку представника позивача, саме листопад 2015 року є базовим місяцем для проведення індексації грошового забезпечення позивача за спірний період з 01.01.2024 по 01.12.2025. Також представник позивача зазначив, що відповідач помилково ототожнює поняття «базовий місяць» та порядок обчислення індексу споживчих цін, встановлений законами України про Державний бюджет України на 2024 та 2025 роки. На його думку, положення статті 39 Закону України від 09.11.2023 №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та статті 34 Закону України від 19.11.2024 №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» лише визначають порядок обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком з 01 січня відповідного року, однак не змінюють базового місяця, визначеного пунктом 5 Порядку №1078. Представник позивача наголосив, що закони про Державний бюджет України не можуть скасовувати чи звужувати зміст існуючих прав та гарантій, передбачених спеціальним законодавством, оскільки такі положення суперечать Конституції України. При цьому представник позивача послався на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008 та від 30.11.2010 №22-рп/2010, у яких зазначено, що законом про Державний бюджет України не можуть вноситися зміни до інших законів, зупинятися їх дія чи скасовуватися встановлені ними права та гарантії. Крім того, представник позивача зазначив, що правова позиція відповідача щодо застосування положень законів про Державний бюджет України фактично призводить до зменшення розміру належної позивачу індексації грошового забезпечення та порушує його право на отримання належного грошового забезпечення. З урахуванням наведеного представник позивача просив суд врахувати викладені у відповіді на відзив доводи, визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 01.12.2025 із застосуванням базового місяця листопад 2015 року та зобов`язати відповідача здійснити відповідне нарахування і виплату.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив службу в органах Національної поліції України з 07 листопада 2015 року по 01 грудня 2025 року.

Як убачається з матеріалів справи, позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , відповідно до якого він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

З матеріалів справи вбачається, що у період проходження служби позивач перебував на службі в органах Національної поліції України, а саме у період з серпня 2022 року по 01 грудня 2025 року проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 16 серпня 2022 року №769 о/с «По особовому складу» старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , який прибув із Головного управління Національної поліції в Луганській області, призначено на посаду поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 Новомосковського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області з 15 серпня 2022 року.

Зазначеним наказом визначено, що позивач проходив службу на посаді молодшого складу поліції, із посадовим окладом 2470 грн та надбавкою за специфічні умови проходження служби у розмірі 40 відсотків.

Надалі, відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 01 грудня 2025 року №1714 о/с «По особовому складу», старшого сержанта поліції ОСОБА_1 - поліцейського відділу реагування патрульної поліції Самарівського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області, звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» – за власним бажанням, з 01 грудня 2025 року.

Вказаним наказом також визначено наявність у позивача невикористаних днів щорічних основних та додаткових оплачуваних відпусток за попередні роки проходження служби.

Зокрема, наказом встановлено, що станом на день звільнення позивач мав невикористані:

за 2015 рік - 3 доби щорічної основної відпустки;

за 2016 рік - 30 діб основної та 1 добу додаткової відпустки;

за 2017 рік - 12 діб додаткової відпустки;

за 2018 рік - 10 діб основної відпустки;

за 2019 рік - 9 діб додаткової відпустки;

за 2021 рік - 20 діб основної відпустки;

за 2022 рік - 16 діб основної та 15 діб додаткової відпустки;

за 2023 рік - 16 діб основної та 15 діб додаткової відпустки;

за 2024 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової відпустки;

за 2025 рік (пропорційно фактично відпрацьованому часу) - 28 діб основної та 14 діб додаткової відпустки.

Крім того, наказом від 01 грудня 2025 року №1714 о/с встановлено, що позивач не використав додаткову оплачувану відпустку відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки» як одинокий батько:

за 2021 рік - 10 календарних днів;

за 2022 рік - 10 календарних днів;

за 2023 рік - 10 календарних днів;

за 2024 рік - 10 календарних днів;

за 2025 рік - 10 календарних днів.

Також наказом визначено, що стаж служби позивача в поліції становить 25 років 00 місяців 26 днів, стаж служби для виплати одноразової грошової допомоги - 25 років 00 місяців 26 днів, стаж служби для призначення пенсії у календарному обчисленні - 25 років 00 місяців 26 днів, а у пільговому обчисленні - 41 рік 04 місяці 08 днів.

Підставою для звільнення стали рапорти ОСОБА_1 від 30 серпня 2025 року та 18 жовтня 2025 року.

З метою отримання інформації щодо остаточного розрахунку при звільненні, використання відпусток, виплати компенсації за невикористані дні відпусток та проведення індексації грошового забезпечення представник позивача - адвокат Пупинін Олександр Миколайович 08 грудня 2025 року звернувся до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з адвокатським запитом №164/25, поданим відповідно до статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

У вказаному адвокатському запиті представник позивача просив надати інформацію, зокрема, щодо:

повідомлення позивача про суми, належні йому при звільненні;

надання та використання щорічних основних і додаткових відпусток за 2015-2025 роки;

наявності невикористаних відпусток та виплати компенсації за них;

проведення індексації грошового забезпечення за період проходження служби;

надання витягів з наказів про призначення та звільнення;

надання довідки про розмір грошового забезпечення за два календарних місяці, що передували звільненню.

За результатами розгляду адвокатського запиту ГУНП в Дніпропетровській області листом від 23 грудня 2025 року №432446-2025 надало відповідь, у якій зазначило, що наказом від 16 серпня 2022 року №769 о/с позивача призначено на службу до ГУНП в Дніпропетровській області, а наказом від 01 грудня 2025 року №1714 о/с звільнено з органів Національної поліції України.

Щодо повідомлення про належні при звільненні виплати відповідач зазначив, що письмове повідомлення у день звільнення позивач не отримував, однак інформація про виплати була доведена до нього засобами телефонного зв`язку. Одночасно ГУНП надало копію письмового повідомлення про нараховані суми.

Щодо компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки відповідач повідомив, що у грудні 2025 року відповідно до наказу №1714 о/с позивачу було нараховано та виплачено грошову компенсацію за 284 календарні дні невикористаних щорічних основних та додаткових відпусток.

До складу зазначених 284 днів увійшли компенсації: 3 дні за 2015 рік; 31 день за 2016 рік; 12 днів за 2017 рік; 10 днів за 2018 рік; 9 днів за 2019 рік; 20 днів за 2021 рік; 31 день за 2022 рік; 31 день за 2023 рік; 45 днів за 2024 рік; 42 дні за 2025 рік;

по 10 днів додаткової оплачуваної відпустки як одинокому батькові за 2021– 2025 роки.

Крім того, відповідач повідомив, що компенсація за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2015-2020 та 2023 роки не виплачувалась, оскільки, на думку ГУНП в Дніпропетровській області, така відпустка не належить до щорічних та не входить до переліку відпусток, компенсація за які передбачена частиною десятою статті 93 Закону України «Про Національну поліцію».

Щодо індексації грошового забезпечення відповідач зазначив, що її нарахування та виплата здійснювалися відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, а також положень законів України про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки.

Зокрема, відповідач зазначив, що за період 2024 року позивачу було нараховано індексацію: серпень 2024 року - 130,20 грн; вересень 2024 року - 130,20 грн; жовтень 2024 року - 130,20 грн; листопад 2024 року - 130,20 грн; грудень 2024 року - 254,35 грн. За 2025 рік: липень 2025 року - 133,23 грн; серпень 2025 року - 133,23 грн; вересень 2025 року - 133,23 грн; жовтень 2025 року - 133,23 грн; листопад 2025 року - 133,23 грн; грудень 2025 року - 4,30 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт проходження позивачем служби в органах Національної поліції України, його звільнення 01 грудня 2025 року, наявність невикористаних відпусток, проведення остаточного розрахунку та виплати частини компенсацій, а також позицію відповідача щодо відсутності правових підстав для виплати компенсації за додаткову відпустку учасника бойових дій та здійснення індексації грошового забезпечення.

Вважаючи, що Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області не в повному обсязі виконано вимоги законодавства щодо проведення остаточного розрахунку при звільненні, а саме не здійснено виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій за періоди, протягом яких така відпустка не була використана, а також не проведено належний розрахунок індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця – листопада 2015 року, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до пункту 4 частини десятої статті 62 Закону №580-VIII поліцейський має право своєчасно та в повному обсязі отримувати грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.

Частиною п`ятою статті 94 Закону №580-VIII прямо визначено, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Отже, право поліцейського на отримання індексації грошового забезпечення є законодавчо гарантованим і не може залежати від суб`єктивного розсуду органу, у якому особа проходить службу.

Відповідно до статті 1 Закону України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, який дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За змістом частини першої статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 4 Закону №1282-XII індексація проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила встановлений поріг індексації.

Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягає, зокрема, грошове забезпечення поліцейських.

Таким чином, законодавством прямо передбачено обов`язок державного органу здійснювати індексацію грошового забезпечення поліцейських за наявності визначених законом умов.

Разом з тим, спірним питанням у даній справі є правильність визначення базового місяця для проведення індексації.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбулося таке підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Отже, саме факт підвищення посадового окладу є юридичною підставою для зміни базового місяця.

При цьому зміна інших складових грошового забезпечення - надбавок, доплат, премій, одноразових виплат чи інших виплат - не є підставою для зміни базового місяця.

Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» було затверджено схеми посадових окладів поліцейських.

З листопада 2015 року посадові оклади поліцейських за відповідними посадами не змінювались.

Відтак саме листопад 2015 року є місяцем підвищення посадових окладів поліцейських та відповідно базовим місяцем для проведення індексації їх грошового забезпечення.

Такий правовий висновок неодноразово висловлювався Верховним Судом.

Так, у постанові Верховного Суду від 22.07.2020 у справі №400/3017/19 суд зазначив, що базовий місяць визначається виключно місяцем підвищення посадового окладу, а зміна інших складових грошового забезпечення не впливає на порядок визначення базового місяця.

У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №825/565/17 зазначено, що саме місяць підвищення посадового окладу є базовим при проведенні індексації.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.05.2022 у справі №400/103/21, від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 та від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а.

Суд критично оцінює посилання відповідача на положення законів України про Державний бюджет України на 2024 та 2025 роки, оскільки встановлення законодавцем порядку обчислення індексу споживчих цін із січня відповідного року не змінює базового місяця, визначеного пунктом 5 Порядку №1078.

Такі положення регулюють виключно механізм визначення приросту індексу споживчих цін, але не змінюють юридичного факту, з яким закон пов`язує визначення базового місяця.

Крім того, Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008 та від 30.11.2010 №22-рп/2010 зазначив, що законом про Державний бюджет України не можуть змінюватися чи скасовуватися права і гарантії, встановлені іншими законами України.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 01.12.2025 із застосуванням базового місяця - листопада 2015 року.

Водночас, з урахуванням положень частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності своїх дій чи бездіяльності.

Належних та допустимих доказів того, що визначений позивачем базовий місяць не відповідає вимогам Порядку №1078, відповідачем суду не надано.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та зобов`язання здійснити нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 01.12.2025 із застосуванням базового місяця листопад 2015 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01 січня 2024 року по 01 грудня 2025 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – листопад 2015 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01 січня 2024 року по 01 грудня 2025 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - листопад 2015 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна