Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/5505/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/5505/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.05.2025 №0400-010216-8/95282, підтверджене листом від 05.02.2026 року;

зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 по 27.08.1998, підтверджений записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що листом від 19.05.2025 № 0400-010216-8/95282 відповідач повідомив позивача про відмову у зарахуванні до страхового стажу періоду його роботи з 01.01.1992 по 27.08.1998 на території Російської Федерації згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , а підставою відмови зазначив ненадання документів, передбачених пунктом 3 Порядку підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 «Деякі питання обчислення страхового стажу» (далі - Порядок № 562). Позивач стверджує, що 05.02.2026 відповідач повторно підтвердив зазначену відмову, остаточно сформувавши свою правову позицію та завершивши адміністративну процедуру, а інших підстав відмови рішення не містить.

Позивач посилається на те, що за частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, а за пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту визначаються виключно законами України. Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, статті 48 Кодексу законів про працю України та пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а інші документи приймаються лише за її відсутності або за відсутності необхідних записів у ній. Трудова книжка позивача містить належні записи про прийняття на роботу, посаду, звільнення та реквізити наказів, а їх недостовірність відповідачем не встановлена і не доведена.

Позивач також зазначає, що Порядок № 562 є підзаконним нормативно-правовим актом і не може встановлювати додаткових умов, які звужують зміст та обсяг конституційного права на соціальний захист. Крім того, частина друга статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) передбачає пріоритет міжнародних договорів, а спірний стаж набуто у 1992-1998 роках, тобто в період чинності Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення та угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації щодо трудової діяльності та соціального захисту громадян; за статтею 13 Угоди 1992 року набуті пенсійні права зберігаються і в разі виходу держави з цієї Угоди, а тому подальше припинення міжнародних зобов`язань не має зворотної дії. З огляду на це позивач вважає, що відповідач не мав дискреційних повноважень ігнорувати належний доказ стажу, відмова є протиправною, а належним та ефективним способом захисту відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України є зобов`язання зарахувати спірний період до страхового стажу.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався (частина шоста статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 257 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 08.05.2025 особисто подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву з питання попереднього розрахунку пенсії.

За результатами розгляду цієї заяви відділ обслуговування громадян № 13 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 19.05.2025 № 0400-010216-8/95282 «Про результати розгляду заяви» повідомив позивача, що стаж розраховано за наданими ним документами - паспортом, дипломом, військовим квитком, двома трудовими книжками та архівною довідкою. Цим листом позивача повідомлено, що до його страхового стажу не враховано період роботи з 01.01.1992 по 27.08.1998 в Управлінні будівництва механізованих робіт Айхальського СМТ Компанії «Алмази росії - Саха», а також період проходження військової служби, оскільки наявне виправлення дати звільнення зі служби, у зв`язку з чим позивачу запропоновано надати уточнюючу довідку. Орієнтовний стаж позивача визначено як 24 роки 28 днів, а право на призначення пенсії - таким, що виникає з 28.07.2030.

Не погодившись із цією відповіддю, позивач 26.05.2025 звернувся зі скаргою до Голови Пенсійного фонду України, а 27.01.2026 - зі скаргою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зареєстрованою за вхідним № 10674/М-0400-26 від 30.01.2026, в якій просив перевірити обґрунтованість дій посадових осіб відповідача та зобов`язати їх здійснити перерахунок його страхового стажу з урахуванням періоду роботи з 01.01.1992 по 27.08.1998.

Листом від 05.02.2026 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача, що його звернення розглянуто в порядку, передбаченому Законом України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян». У цьому листі зазначено, що 08.05.2025 позивач особисто надав заяву на попередній розрахунок пенсії, про результати розгляду якої йому повідомлено листом від 19.05.2025 № 0400-010216-8/95282; за наданими документами страховий стаж позивача складає 24 роки 10 місяців 19 днів; до страхового стажу не зараховано період проходження строкової військової служби за військовим квитком від 27.04.1984 серії НОМЕР_3 , оскільки наявне виправлення в даті демобілізації, та період роботи для визначення права з 01.01.1992 по 27.05.1998 (Російська Федерація) за записами трудової книжки від 25.07.1983 серії НОМЕР_1 , оскільки до заяви не долучено підтвердних документів, передбачених пунктом 3 Порядку № 562, а обмін інформацією з територіальними органами Пенсійного фонду Російської Федерації на момент звернення за попереднім розрахунком пенсії відсутній. Позивачу роз`яснено право на оскарження наданої відповіді в органах вищого рівня або в судовому порядку.

Судом також установлено, що із заявою про призначення пенсії за встановленою формою з доданням визначеного законодавством переліку документів позивач до відповідача не звертався. Матеріали справи не містять ані такої заяви, ані прийнятого за наслідками її розгляду рішення відповідача про призначення позивачу пенсії чи про відмову в її призначенні. Обидва згадані листи стосуються виключно попереднього розрахунку пенсії за заявою позивача від 08.05.2025.

Не погоджуючись із наведеними відповідями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2 частини першої цієї статті).

Пунктом 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Із наведених норм випливає, що предметом оскарження в адміністративному суді може бути не будь-який документ суб`єкта владних повноважень, а лише такий, що є індивідуальним актом, тобто актом, який виданий на виконання владних управлінських функцій і породжує, змінює або припиняє права та обов`язки конкретної особи, безпосередньо впливаючи на її правове становище. Документ інформаційного чи роз`яснювального характеру, яким особі повідомляються відомості про стан розгляду її питання, роз`яснюється зміст законодавства або наводяться попередні (орієнтовні) розрахунки, таких наслідків не спричиняє, а тому не є індивідуальним актом, який може бути визнаний протиправним та скасований судом.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Згідно з частиною першою статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім визначених цією статтею випадків. Частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей, але не більше ніж на 15 днів.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 1.1 розділу І Порядку № 22-1 визначено, що заява про призначення, перерахунок, поновлення, продовження пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (органу, що призначає пенсію).

Згідно з пунктом 1.7 розділу І Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Пунктом 1.8 цього ж розділу встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 визначено перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком, зокрема документи про стаж, визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

Відповідно до пункту 4.1 розділу ІV Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Згідно з пунктом 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що пенсія за віком призначається виключно за зверненням особи, яке здійснюється шляхом подання заяви встановленої форми (додаток 1 до Порядку № 22-1) з доданням до неї визначеного пунктом 2.1 розділу ІІ цього Порядку переліку документів; днем звернення за призначенням пенсії є день прийняття органом, що призначає пенсію, саме такої заяви; за наслідками розгляду поданих документів територіальний орган Пенсійного фонду України приймає рішення про призначення пенсії або про відмову в її призначенні (частина п`ята статті 45 Закону № 1058-IV) і не пізніше 10 днів після винесення такого рішення видає або направляє особі повідомлення із зазначенням причин відмови та порядку оскарження.

Саме таке рішення - про призначення пенсії або про відмову в її призначенні - є актом, у якому орган пенсійного забезпечення офіційно визначає обсяг страхового стажу особи, визнає або не визнає конкретні періоди її роботи, і який породжує, змінює чи припиняє права особи у сфері пенсійного забезпечення. На це вказує й абзац шостий пункту 1 Пам`ятки пенсіонеру (додаток 7 до Порядку № 22-1), за яким оскарженню в адміністративному порядку або в судовому порядку підлягає саме рішення про призначення (перерахунок) пенсії або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії, прийняте уповноваженою посадовою особою територіального органу Пенсійного фонду України.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач 08.05.2025 звернувся до відповідача із заявою з питання попереднього розрахунку пенсії, а не із заявою про призначення пенсії за формою додатка 1 до Порядку № 22-1. Ця обставина прямо зафіксована в обох листах відповідача: лист від 19.05.2025 № 0400-010216-8/95282 має назву «Про результати розгляду заяви» і починається зазначенням про розгляд заяви позивача від 08.05.2025 з питання попереднього розрахунку пенсії, а лист від 05.02.2026 містить пряму вказівку на те, що 08.05.2025 позивач надав особисто заяву на попередній розрахунок пенсії. Позивач цих обставин не спростовує; доказів звернення із заявою про призначення пенсії матеріали справи не містять.

Відтак у відповідача не виникло ані обов`язку, ані правової підстави виносити рішення про призначення позивачу пенсії або про відмову в її призначенні, і такого рішення ним не виносилося. Наслідком цього є те, що відмови у призначенні пенсії, яку можна було б перевірити за критеріями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та скасувати, у цій справі не існує.

Суд ураховує й те, що попереднє листування, у межах якого відповідач надав позивачу орієнтовний розрахунок стажу, за своїм призначенням не є вирішенням питання пенсійного забезпечення по суті. Так, пунктом 3.1 розділу ІІІ Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше ніж за місяць до досягнення особою пенсійного віку орган, що призначає пенсію, інформує застраховану особу про набуття права на призначення пенсії, порядок її призначення та виплати. Згідно з пунктом 3.3 цього розділу орган, що призначає пенсію, надає роз`яснення особам з питань призначення та виплати пенсій, у разі необхідності - бланки документів, а також допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії. Пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 на працівника структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, покладено обов`язки надавати інформацію щодо умов та порядку призначення пенсії, уточнювати інформацію про періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу, роз`яснювати порядок підтвердження страхового стажу та повідомляти про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів.

Отже, попередній розрахунок стажу є стадією збору та дооформлення документів, що передує зверненню за призначенням пенсії. Його призначення полягає в тому, щоб надати особі інформацію про наявний у неї стаж і про документи, яких бракує, аби вона могла відреагувати на цю інформацію і за можливості доповнити пакет документів перед поданням заяви про призначення пенсії. Саме таку функцію виконали обидва згадані листи: листом від 19.05.2025 позивачу запропоновано надати уточнюючу довідку щодо періоду військової служби, а листом від 05.02.2026 повідомлено, які саме підтвердні документи не долучено до заяви та з якої причини їх отримання на той момент було неможливим. Офіційне ж визнання або невизнання певного періоду роботи страховим стажем відбувається лише в рішенні про призначення пенсії або про відмову в її призначенні.

Попередній, орієнтовний характер наведених у листах відомостей підтверджується і тим, що ці відомості між собою не збігаються: у листі від 19.05.2025 орієнтовний стаж позивача визначено як 24 роки 28 днів, а спірний період зазначено як період з 01.01.1992 по 27.08.1998, тоді як у листі від 05.02.2026 страховий стаж визначено як 24 роки 10 місяців 19 днів, а спірний період - як період з 01.01.1992 по 27.05.1998. Це свідчить про те, що остаточного обчислення страхового стажу позивача відповідач не здійснював і в передбаченій законодавством процедурі не фіксував.

Надаючи оцінку доводам позивача, суд зазначає таке.

Щодо доводу про те, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, суд зауважує, що позивач правильно наводить зміст статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, статті 48 Кодексу законів про працю України та пункту 1 Порядку № 637. Проте ці норми визначають, яким доказом підтверджується стаж роботи, і не змінюють порядку, в якому вирішується питання про зарахування стажу. Достатність поданих особою документів для зарахування конкретного періоду до страхового стажу оцінюється органом, що призначає пенсію, за правилами пункту 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 - на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів під час розгляду заяви про призначення пенсії. Оскільки такої заяви позивач не подавав, це питання предметом вирішення відповідача не було і бути не могло.

Щодо доводу про те, що Порядок № 562 як підзаконний нормативно-правовий акт не може встановлювати додаткових умов, які звужують зміст і обсяг конституційного права на соціальний захист, суд зазначає, що механізм підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі встановлено Кабінетом Міністрів України на виконання прямого припису статті 26-1 Закону № 1058-IV, за яким порядок підтвердження та зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) встановлюється Кабінетом Міністрів України. Водночас перевірка того, чи правильно відповідач застосував Порядок № 562 до поданих позивачем документів, є за своєю суттю перевіркою мотивів конкретного рішення про призначення пенсії або про відмову в її призначенні. За відсутності такого рішення суд позбавлений предмета перевірки і не може наперед вирішувати питання, яке відповідач у передбаченій законом процедурі не розглядав.

Щодо доводу про пріоритет міжнародних договорів та про збереження набутих пенсійних прав суд зазначає таке. Позивач посилається на Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та стверджує, що за статтею 13 цієї Угоди пенсійні права громадян держав - учасниць Співдружності, які виникли відповідно до її положень, не втрачають своєї сили і в разі виходу з Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Суд встановив, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набрала чинності 02.12.2022, вирішено вийти з названої Угоди, вчиненої 13 березня 1992 року. Згідно з відомостями про припинення дії міжнародних договорів, оприлюдненими Міністерством юстиції України 10.01.2023, Угода припинила свою дію для України 19 червня 2023 року. Відповідач у своїх листах виходить саме з цієї обставини, зазначаючи, що обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього СРСР, а в подальшому - незалежних державах, здійснюється відповідно до законодавства України, а періоди роботи в іншій державі враховуються за правилами статті 26-1 Закону № 1058-IV та Порядку № 562.

Суд констатує, що між сторонами дійсно існує розбіжність у розумінні наслідків припинення дії названої Угоди для періодів роботи, набутих у період її чинності. Проте вирішення цієї розбіжності є вирішенням матеріально-правового питання про обсяг страхового стажу позивача, яке належить до компетенції органу, що призначає пенсію, і вирішується ним під час розгляду заяви про призначення пенсії, а судом перевіряється в разі оскарження прийнятого за наслідками такого розгляду рішення. Ухвалюючи це рішення, суд не вирішує наперед питання про обґрунтованість позиції жодної зі сторін щодо спірного періоду роботи і не позбавляє позивача можливості порушити це питання у визначеній законом процедурі.

Щодо доводу про відсутність у відповідача дискреційних повноважень суд зазначає, що дискреція проявляється у виборі варіанта поведінки в межах вирішення питання, віднесеного до компетенції органу. У цій справі відповідач питання про призначення позивачу пенсії та про зарахування спірного періоду до стажу, що дає право на її призначення, не вирішував, а надав відповідь на заяву про попередній розрахунок пенсії та на звернення в порядку Закону № 393/96-ВР, у зв`язку з чим доводи про неналежну реалізацію дискреційних повноважень є передчасними.

Щодо доводу позивача про те, що лист від 05.02.2026 має ознаки остаточного індивідуального адміністративного акта, яким відповідач остаточно реалізував свої управлінські повноваження, суд зазначає, що цей лист прямо визначає себе як відповідь на звернення, розглянуте в порядку Закону № 393/96-ВР, не містить владного припису щодо прав чи обов`язків позивача і не змінює його правового становища. Повторне викладення органом раніше повідомленої особі інформації не перетворює інформаційну відповідь на рішення суб`єкта владних повноважень.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.1992 по 27.08.1998 суд зазначає, що ця вимога є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення і самостійно задоволена бути не може.

Зарахування періодів роботи до страхового стажу не є відокремленою адміністративною дією, яку відповідач вчиняє поза процедурою призначення пенсії. Страховий стаж обчислюється органом, що призначає пенсію, під час розгляду заяви про призначення пенсії, а його обсяг фіксується в рішенні, ухваленому за наслідками такого розгляду. Оскільки заява про призначення пенсії позивачем не подавалася і відповідне рішення не ухвалювалося, відсутній сам спосіб виконання заявленої вимоги: не визначено ані виду пенсії, для призначення якої стаж мав би враховуватися, ані виду стажу, до якого спірний період належало б зарахувати. Зобов`язання відповідача зарахувати період роботи до страхового стажу поза процедурою призначення пенсії було б рішенням, яке не може бути виконане, а відтак не забезпечувало б ефективного захисту прав позивача.

Цей висновок узгоджується і зі змістом норм, на застосуванні яких наполягає позивач. Стаття 26-1 Закону № 1058-IV передбачає включення періодів роботи особи в іншій державі саме для визначення права на призначення пенсії за віком і саме у разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26 цього Закону. Пункт 3 Порядку № 562, у свою чергу, зобов`язує осіб, які працювали в інших державах, додавати підтвердні документи до заяв про призначення пенсії. Таким чином, і саме питання зарахування спірного періоду, і питання достатності підтвердних документів вирішуються виключно в межах процедури призначення пенсії, яку позивач не ініціював.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частинами першою - третьою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд ураховує, що відповідач відзиву на позовну заяву не подав. Водночас неподання відзиву саме по собі не є підставою для задоволення позову: суд у будь-якому разі зобов`язаний перевірити позовні вимоги на відповідність нормам чинного законодавства та оцінити наявні у справі докази, що й було зроблено при вирішенні цієї справи.

Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що листи Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.05.2025 № 0400-010216-8/95282 та від 05.02.2026 не є рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні наведених норм, оскільки не породжують, не змінюють і не припиняють прав позивача, а є відповідями на його заяву про попередній розрахунок пенсії та на його звернення, надані в порядку Закону № 393/96-ВР. Із заявою про призначення пенсії за встановленою формою позивач до відповідача не звертався, а тому рішення про призначення пенсії або про відмову в її призначенні відповідачем не ухвалювалося і відмови, яка могла б бути предметом судового контролю, не існує. За таких обставин позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення задоволенню не підлягає, а похідна від неї вимога про зобов`язання зарахувати спірний період до страхового стажу є такою, що не має способу виконання.

Разом з тим це рішення не позбавляє позивача права звернутися до відповідача із заявою про призначення пенсії за встановленою формою з доданням передбачених пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 документів. Питання про зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу підлягає вирішенню органом, що призначає пенсію, під час розгляду такої заяви, а прийняте за наслідками її розгляду рішення про призначення пенсії або про відмову в її призначенні може бути оскаржене в адміністративному порядку до органу Пенсійного фонду вищого рівня та/або до адміністративного суду в порядку статті 105 Закону № 1058-IV.

З огляду на викладене позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова