Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/23017/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/23017/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

31.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно 27 червня 2026 року за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно 27 червня 2026 року за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за період з 01 січня 2016 року по 17 листопада 2017 року індексація грошового забезпечення йому не нараховувалася та не виплачувалася, а 27 червня 2026 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/19868/25 суму індексації грошового забезпечення зараховано на його рахунок. Позивач вважає, що у зв`язку з порушенням строків виплати цього доходу відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, передбачену Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», незалежно від того, що дохід виплачено на виконання судового рішення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), розгляд справи призначено з 01.09.2026. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Копію ухвали про відкриття провадження разом з матеріалами адміністративного позову доставлено до електронного кабінету Військової частини НОМЕР_1 03.08.2026, про що свідчить наявна у матеріалах справи довідка про доставку електронного листа.

04.08.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти позову заперечив. Доводи відзиву зводяться до того, що на військовослужбовців не поширюється законодавство про працю, а тому статті 116, 117 Кодексу законів про працю України, які передбачають виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, до спірних правовідносин не застосовуються; що з ухваленням судового рішення про стягнення належних сум обов`язок роботодавця замінюється обов`язком виконати судове рішення; що визначення конкретного розміру належних позивачу сум є дискреційним повноваженням органу військового управління; а також що індексація грошового забезпечення могла бути нарахована лише на підставі рішення суду, а тому факту несвоєчасного розрахунку немає. Відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Згідно положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 у період з 01 січня 2016 року по 17 листопада 2017 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 у справі № 380/19868/25 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 17.11.2017 та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за цей період з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін («базового» місяця), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на це рішення ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2026 повернуто скаржнику, і рішення набрало законної сили 25.02.2026.

На виконання зазначеного судового рішення 27.06.2026 на рахунок позивача зараховано 68 122,97 грн, що підтверджується випискою по картці позивача, у якій призначенням платежу зазначено: «Зарплата, ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_1 . Коментар: Perekaz koshtiv-po rishenniu sudu 380/19868/25 vid 19.12.2025r.».

Компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення, виплачених 27.06.2026, відповідачем позивачу не нараховано і не виплачено. Доказів протилежного відповідач суду не надав.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-III встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пункти 1-3 Порядку № 159 відтворюють наведені положення Закону № 2050-III і конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій, зокрема відносять до доходів, що підлягають компенсації, заробітну плату (грошове забезпечення) та суму індексації грошових доходів громадян. Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Пунктом 5 Порядку № 159 встановлено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати, мають компенсаторний характер: вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі № 280/8933/24 виснувала, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-III, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць; 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

Суд перевірив наявність кожної з наведених умов у цій справі.

По-перше, індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 17.11.2017 виплачено позивачу 27.06.2026, тобто з порушенням установлених строків виплати значно більш як на один календарний місяць.

По-друге, сума індексації грошових доходів громадян прямо названа у статті 2 Закону № 2050-III та в пункті 3 Порядку № 159 серед доходів, які не мають разового характеру і на які поширюється компенсація. Індексація грошового забезпечення нараховується щомісячно за кожен місяць проходження служби, а тому ознак разового платежу не має.

По-третє, дохід, про компенсацію втрати частини якого просить позивач, ним фактично отриманий - 27.06.2026 у розмірі 68 122,97 грн, що підтверджено випискою по картці позивача.

Отже, усі три умови, визначені Великою Палатою Верховного Суду, у цій справі наявні.

Та обставина, що індексацію грошового забезпечення нараховано та виплачено позивачу не добровільно, а на виконання судового рішення, підстав для звільнення відповідача від обов`язку виплатити компенсацію не створює. Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить компенсацію втрати частини грошових доходів у залежність від попереднього, окремого нарахування доходів. Правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід і чи виплачений він із порушенням строків, у тому числі коли грошовий дохід нараховувався і виплачувався на підставі судового рішення. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 виснував, що умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів, у тому числі за рішенням суду, а виплата компенсації має здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Суд також зазначає, що ані Закон № 2050-III, ані Порядок № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплачено дохід, обов`язку додатково звертатися до уповноваженого органу із заявою про виплату компенсації. Відмова від виплати компенсації у розумінні статті 7 Закону № 2050-III та пункту 8 Порядку № 159 не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначені норми слід тлумачити у системному зв`язку зі статтями 2-4 Закону № 2050-III, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строків їх виплати повинна нараховуватися у місяці, в якому проведено виплату заборгованості; відповідно невиплата компенсації у цей період свідчить про відмову виплатити її згідно із Законом № 2050-III і не потребує оформлення окремим рішенням. Вчинення відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20.

Суд ураховує, що вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів заявлялися позивачем також у справі № 380/19868/25, і рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 у їх задоволенні відмовлено. Підставою відмови була передчасність цих вимог: на час вирішення тієї справи основну суму доходу - індексацію грошового забезпечення - позивачу виплачено не було, а виплата компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Підставою ж цього позову є інші обставини, які виникли після ухвалення зазначеного рішення, - фактична виплата індексації грошового забезпечення 27.06.2026, з якою наведене нормативне регулювання і пов`язує обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію. Отже, спір у цій справі не є тотожним спору, вирішеному у справі № 380/19868/25, а відмова у задоволенні передчасно заявленої вимоги не позбавляє позивача права звернутися з нею після фактичного отримання доходу. До такого ж висновку в аналогічних обставинах дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 17.06.2026 у справі № 320/3787/23, відхиливши доводи відповідача про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Доводи відзиву суд відхиляє з таких підстав.

Предметом цього спору є компенсація втрати частини доходів, передбачена Законом № 2050-III, а не середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, передбачений статтею 117 Кодексу законів про працю України. Вимог про стягнення середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні позивач у цій справі не заявляв. Компенсація втрати частини доходів є самостійною виплатою, підстави та механізм якої визначені Законом № 2050-III і Порядком № 159, а її нарахування не залежить від поширення на позивача законодавства про працю. Тому доводи відповідача про незастосовність статей 116, 117 Кодексу законів про працю України до військовослужбовців, як і посилання на практику щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стосуються вимог, які предметом розгляду в цій справі не є.

Довід відповідача про те, що індексація грошового забезпечення могла бути нарахована лише на підставі судового рішення, а тому несвоєчасного розрахунку не відбулося, суд відхиляє з мотивів, наведених вище: обов`язок нараховувати та виплачувати індексацію грошового забезпечення виник у відповідача в силу закону, а судовим рішенням у справі № 380/19868/25 цей обов`язок лише підтверджено, а не створено.

Не приймає суд і посилання відповідача на дискреційний характер визначення розміру належних позивачу сум. Суд не обчислює суму компенсації та не визначає її розміру - розрахунок компенсації здійснює відповідач у порядку, встановленому статтею 3 Закону № 2050-III та пунктом 4 Порядку № 159, тому дискреційні повноваження відповідача цим рішенням не підміняються.

Оскільки несвоєчасна виплата позивачу індексації грошового забезпечення відбулася з вини відповідача, на якого покладено обов`язок нараховувати та виплачувати грошове забезпечення, позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доходу, а відповідач був зобов`язаний нарахувати та виплатити таку компенсацію у червні 2026 року - у місяці, в якому здійснено виплату заборгованості.

Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, доказів правомірності своєї бездіяльності суду не надав і обставин, на які посилається позивач, не спростував.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно 27 червня 2026 року за весь час затримки виплати.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно 27 червня 2026 року за весь час затримки виплати.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез