Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №160/10821/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року Справа № 160/10821/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національної поліції України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної поліції України, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025, 2026 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 31.01.2026 року;

- зобов`язати Національну поліцію України, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025, 2026 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 31.01.2026 року.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач є учасником бойових дій та проходив службу у відповідача та при звільненні йому не було виплачено грошову компенсації за невикористану додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025, 2026 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 31.01.2026 року. Позивач вважає протиправною бездіяльність Національної поліції України, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025, 2026 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 31.01.2026 року та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.

04.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

26.05.2026 року від Національної поліції України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що позивачем було використано в повному обсязі додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2021, 2024, 2025, 2026 роки у кількості 14 діб. Позивач не є військовослужбовцем, а відповідач не входить до переліку державних органів, що перелічені у підпункті 1 пункту 1 статті 3 Закону №2011-ХІІ, на яких поширюється дія вказаного Закону. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

04.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 02.10.2015 року.

У період з 07.11.2015 року по 31.01.2026 року позивач проходив службу в Національній поліції України.

Відповідно до наказу Національної поліції України від 21.01.2026 року №89 о/с «По особовому складу» відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції.

Позивач вважає протиправними бездіяльність Національної поліції України, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025, 2026 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 31.01.2026 року та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Згідно з положеннями частин 1-4 статті 93 Закону №580-VIII тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до абзацу 7 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Верховний Суд зазначав, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону «Про відпустки» та статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (пункт 22 постанови від 7 травня 2020 року у справі №360/4127/19).

Відповідно до приписів частин 8-11 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Отже, правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», а саме: поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

З огляду на наведені норми, суд дійшов висновку про те, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

У справі №160/10875/19 (постанова від 19.01.2021), в якій розглядалися аналогічні правовідносини щодо права поліцейського на компенсацію за дні невикористаної відпустки, Верховний Суд висловив правову позицію, суть якої полягає в тому, що у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що полягає в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом і у справі №640/21771/20 (постанова від 22.12. 2021 року)

З наведених підстав суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача, що за спеціальним законодавством, якими є Закон № 580-VIII та Порядок № 260, поліцейські мають право на отримання виключно компенсацію за невикористану в році звільнення зі служби відпустку.

Так, відповідно до наданої відповідачем інформації Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України №49635-2026 від 19.05.2026 року зазначено, що згідно даних архівної особової справи ОСОБА_1 значиться, що останній у період з 07.11.2015 року по 31.08.2019 року та з 01.09.2023 року по 31.01.2026 року проходив службу в апараті центрального органу управління поліції, а також з 01.09.2019 року по 31.08.2023 року був відрядженим у зв`язку із зарахуванням на денну форму навчання до Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ для здобуття ступеня вищої освіти доктора філософії та доктора наук.

Також, зазначено, що за період проходженн служби в апараті та ДДУВС були використані додаткові відпустки зі збереженням заробітної плати (грошового забезпечення) за 2015 рік (наказ НПУ від 31.12.2015 №328 о/с), 2016 (наказ НПУ від 22.11.2016 року №0076 о/с), 2017 (наказ НПУ від 01.12.2017 року № 1016 о/с), 2018 (наказ НПУ від 16.11.2016 року №1112 о/с), 2019 (наказ ДДУВС від 18.12.2019 №317 о/с), 2021 (наказ ДДУВС від 26.02.2021 №39 о/с), 2024 (наказ НПУ від 03.06.2024 №920 о/с), 2025 (наказ НПУ від 18.07.2025 №1241 о/с), 2026 (наказ НПУ від 16.12.2025 №2094 о/с), як учасника бойових дій у кількості 14 календарних днів відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Тобто, з вищевикладеного вбачається, що позивачем було використано в повному обсязі додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2021, 2024, 2025, 2026 роки у кількості 14 діб, при цьому, доказів спростування вказаного позивачем не надано, так і не надано відповіді на відзив із запереченнями щодо вказаних періодів, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

При цьому, всупереч положень статті 24 Закону № 504/96-ВР та статті 83 КЗпП України, відповідач при звільненні позивача зі служби в поліції не нарахував та не сплатив позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020, 2022, 2023 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 31.01.2026 року, тим самим допустив протиправну бездіяльність, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач, не виплативши позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2022, 2023 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 31.01.2026 року, не дотримався вимог законодавства, така бездіяльність не може відповідати приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині за 2020, 2022, 2023 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 31.01.2026 року.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Національної поліції України (01601, м.Київ, вул.Академіка Богомольця, код ЄДРПОУ 40108578) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2022, 2023 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 31.01.2026 року.

Зобов`язати Національну поліцію України, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2022, 2023 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 31.01.2026 року.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв