Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/1074/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/1074/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 20 регіональної військово-лікарської комісії про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 20 регіональної військово-лікарської комісії в якій позивач просить:

Визнати протиправною бездіяльність 20 Регіональної Військово-лікарської комісії щодо не розгляду та ненадання відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 20 листопада 2025 року на довідку ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2025-1017-1654-0938-7 від 17 жовтня 2025 року.

Зобов`язати 20 Регіональну Військово-лікарську комісію розглянути скаргу ОСОБА_1 від 20 листопада 2025 року на довідку ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2025-1017-1654-0938-7 від 17 жовтня 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17 жовтня 2025 року позивач пройшов медичний огляд військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами якого довідкою № 2025-1017-1654-0938-7 від 17 жовтня 2025 року його визнано придатним до військової служби. Вважаючи, що зазначена довідка не відповідає дійсному стану його здоров`я, позивач в особі адвоката подав до 20 регіональної військово-лікарської комісії скаргу, направлену засобами поштового зв`язку 20 листопада 2025 року, що підтверджується описом вкладення та накладною від 20.11.2025. Позивач стверджує, що відповіді на скаргу до теперішнього часу не надано, а тому така бездіяльність є протиправною та порушує його права. Позивач посилається на статті 19, 34, 40 Конституції України, статтю 1 Закону України «Про звернення громадян», пункт 5 розділу III Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735, а також на положення Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, за якими на ВЛК регіону покладено розгляд заяв, пропозицій і скарг з питань військово-лікарської експертизи та надано право переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити. У відзиві зазначено, що представник позивача звернувся до 20 регіональної військово-лікарської комісії зі скаргою щодо незгоди зі встановленим ступенем придатності позивача до військової служби, яка зареєстрована за вхідним номером 8327 від 21.11.2025. Розглянувши скаргу, лікарі-експерти 20 регіональної військово-лікарської комісії в межах наданої компетенції надали представнику скаржника відповідь встановленим порядком за вихідним номером 1854/8643 від 26.11.2025. Відповідач наголошує, що позивач є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині, а тому направлення на медичний огляд відповідно до підпункту «б» пункту 6.1 глави 6 розділу II Положення № 402 проводиться прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище; у разі погіршення стану здоров`я позивачу було запропоновано звернутися встановленим порядком до командування військової частини за місцем проходження військової служби для вирішення питання про направлення на обстеження, лікування чи проведення медичного огляду ВЛК. Відповідач також зазначає, що підстав для проведення повторного медичного огляду за наданими документами не встановлено, а твердження позивача про нерозгляд скарги по суті не відповідають дійсності.

Відповідно до частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 пройшов медичний огляд військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами якого видано довідку військово-лікарської комісії № 2025-1017-1654-0938-7 від 17 жовтня 2025 року про визнання його придатним до військової служби.

Судом також встановлено, що станом на час подання скарги та звернення до суду позивач є діючим військовослужбовцем і проходить військову службу у військовій частині. Ця обставина сторонами не заперечується та підтверджується матеріалами справи.

Не погоджуючись із зазначеною довідкою, позивач в особі представника - адвоката подав до 20 регіональної військово-лікарської комісії скаргу, направлену засобами поштового зв`язку 20 листопада 2025 року. Зазначена скарга надійшла до відповідача та зареєстрована за вхідним номером 8327 від 21.11.2025.

За результатами розгляду скарги 20 регіональною військово-лікарською комісією надано відповідь від 26 листопада 2025 року № 1854/8643, адресовану представнику позивача - адвокату, за підписом начальника НОМЕР_1 регіональної військово-лікарської комісії. Копію зазначеної відповіді та документів, які слугували підставою для її надання, долучено відповідачем до матеріалів справи.

Зі змісту відповіді від 26 листопада 2025 року № 1854/8643 вбачається, що скаргу розглянуто по суті порушених у ній питань: відповідач виклав нормативні підстави проведення медичного огляду військовослужбовців, зазначив про відсутність підстав для проведення повторного медичного огляду за наданими документами, роз`яснив позивачу порядок направлення на медичний огляд військово-лікарської комісії через командування військової частини, а також порядок оскарження прийнятого рішення до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України із зазначенням її адреси.

Судом встановлено, що разом зі скаргою відповідачу подавалися медичні документи стосовно позивача. Суд не відтворює у цьому рішенні змісту цих документів, оскільки відомості про стан здоров`я особи є конфіденційною інформацією та не підлягають розголошенню в обсязі, більшому, ніж це необхідно для вирішення спору.

Разом з тим суд зазначає, що за своїм характером подані відповідачу медичні документи засвідчують окремі, разові звернення позивача за медичною допомогою і не підтверджують перебування позивача під постійним медичним наглядом або на диспансерному обліку з приводу відповідного захворювання, а у переважній більшості датовані задовго до проходження позивачем медичного огляду військово-лікарської комісії 17 жовтня 2025 року. За таких обставин висновок відповідача про відсутність підстав для проведення повторного медичного огляду за наданими документами узгоджується з наявними у справі матеріалами.

Не погоджуючись із бездіяльністю, яку позивач вважає протиправною, він звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Пунктом 5 розділу III Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 року за № 94/29962, передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.

Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800 (далі - Положення № 402), військово-лікарська експертиза визначає ступінь придатності до військової служби, навчання у вищих військових навчальних закладах, встановлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби.

Згідно з пунктом 3.3 глави 3 розділу I Положення № 402 скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим.

Відповідно до підпункту 2.4.4 пункту 2.4 глави 2 розділу I Положення № 402 на ВЛК регіону покладаються, зокрема, організація військово-лікарської експертизи, керівництво підпорядкованими ВЛК, контроль за їхньою роботою, а також розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи. Згідно з підпунктом 2.4.5 пункту 2.4 глави 2 розділу I Положення № 402 ВЛК регіону має право приймати постанови згідно з цим Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК.

Отже, розгляд скарги позивача на довідку військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 належав до компетенції 20 регіональної військово-лікарської комісії, і відповідач таку компетенцію реалізував.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень є пасивною поведінкою такого суб`єкта, що полягає в невчиненні дій, які він відповідно до закону зобов`язаний був вчинити. Відповідно, протиправна бездіяльність може мати місце лише за умови, коли передбачений законом обов`язок суб`єктом владних повноважень не виконано.

Матеріалами справи підтверджено, що скарга позивача надійшла до відповідача та була зареєстрована 21 листопада 2025 року за вхідним номером 8327, а відповідь на неї надана 26 листопада 2025 року за вихідним номером 1854/8643, тобто протягом п`яти днів з дня надходження скарги, що не перевищує ані п`ятнадцятиденного, ані місячного строку, встановлених пунктом 5 розділу III Інструкції № 735.

З огляду на наведене доводи позивача про те, що відповідач не розглянув його скаргу та не надав на неї жодної відповіді, спростовуються наявними у справі доказами, зокрема самою відповіддю від 26 листопада 2025 року № 1854/8643 та документами, які слугували підставою для її надання і долучені відповідачем до матеріалів справи. Зміст цієї відповіді свідчить, що звернення позивача розглянуто саме по суті порушених у ньому питань, а не формально: відповідач дослідив подані документи, надав вмотивований висновок щодо відсутності підстав для проведення повторного медичного огляду та роз`яснив позивачу подальший порядок дій.

Суд відхиляє й доводи позивача про порушення строку розгляду звернення, оскільки такий строк відповідачем дотримано. Та обставина, що позивач не погоджується зі змістом наданої відповіді, не свідчить про нерозгляд скарги і не є підставою для висновку про протиправну бездіяльність відповідача, адже право на звернення передбачає обов`язок надати обґрунтовану відповідь, але не обов`язок вирішити питання саме в той спосіб, на якому наполягає заявник.

Оскільки судом не встановлено протиправної бездіяльності відповідача щодо розгляду скарги позивача, відсутні й підстави для задоволення похідної позовної вимоги про зобов`язання 20 регіональної військово-лікарської комісії розглянути цю скаргу, адже скаргу вже розглянуто, а відповідь на неї надано.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити про належний спосіб реагування позивача на незгоду з висновком військово-лікарської комісії.

Відповідно до підпункту «б» пункту 6.1 глави 6 розділу II Положення № 402 направлення військовослужбовців на медичний огляд військово-лікарської комісії проводиться прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище. Обов`язково направляються на медичний огляд ВЛК військовослужбовці у випадках, визначених пунктами 1.10 глави 1 та 6.4 глави 6 розділу II Положення № 402. В інших випадках потребу (доцільність) у направленні на медичний огляд ВЛК визначає командування військової частини за результатами медичного огляду та динамічного спостереження за військовослужбовцем медичною службою частини.

Оскільки позивач є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині, належним способом реалізації його права на перегляд ступеня придатності до військової служби у разі погіршення стану здоров`я є звернення з рапортом до командира військової частини за місцем проходження військової служби для вирішення питання про направлення на обстеження, лікування чи проведення медичного огляду військово-лікарською комісією, а не оскарження висновку військово-лікарської комісії в судовому порядку в обраний позивачем спосіб. Саме такий порядок дій роз`яснено позивачу відповідачем у відповіді від 26 листопада 2025 року № 1854/8643, а також ІНФОРМАЦІЯ_4 у листі, копію якого позивач долучив до позовної заяви.

Крім того, згідно з підпунктом 2.4.10 пункту 2.4 глави 2 розділу I Положення № 402 постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку. Про право звернутися до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України у разі незгоди з прийнятим за заявою рішенням позивачу також роз`яснено у відповіді від 26 листопада 2025 року № 1854/8643 із зазначенням адреси цієї комісії.

Суд також враховує, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби. Визначення наявності або відсутності певного захворювання у особи та ступеня її придатності до військової служби за результатами медичного огляду віднесено до дискреційних повноважень військово-лікарської комісії, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 806/526/16 та від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши дії відповідача за наведеними критеріями, суд дійшов висновку, що, розглянувши скаргу позивача в межах наданої компетенції та надавши на неї вмотивовану відповідь у встановлений строк, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та своєчасно.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У даній справі відповідач надав суду докази правомірності своєї поведінки, тоді як позивач належними та допустимими доказами обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, не довів.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до 20 регіональної військово-лікарської комісії про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова