Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/4987/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/4987/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 04.03.2026 роз`єднано позовні вимоги у справі №160/4987/26 в самостійні провадження.

В провадженні №160/4987/26 залишено позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:

- визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку по цій справі;

- зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по фактичного розрахунку по цій справі однією сумою за період з 15.09.2023 по день фактичного ОСОБА_1 в сумі 123 406,05 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він з 05.09.2022 до 05.02.2024 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 у справі №160/7592/24 зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України 28.02.2022 №168 «Питання виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168), у розмірі збільшеному до 100 000,00 грн, за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини за період з 15.09.2023 до 27.09.2023, з 27.09.2023 до 20.10.2023, з 25.10.2023 до 06.11.2023, з 09.11.2023 до 15.12.2023; зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та невиплати ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік. На виконання зазначеного рішення суду відповідачем нараховано на картковий рахунок позивача 27.01.2026 кошти у сумах 217 205,90 грн та 160 46,76 грн. 13.02.2026 позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 із заявою про проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені. Листом від 17.02.2026 ВЧ НОМЕР_1 повідомила про відсутність підстав для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені. Позивач вважає протиправним ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 09.03.2026 прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

09.03.2026 представником ВЧ НОМЕР_1 надано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що грошове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв`язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу.

Ухвалою суду від 18.08.2026 зобов`язано сторін надати до суду протягом десяти календарних днів з дня отримання копії цієї ухвали належним чином засвідчені копії: документів на підтвердження загального розміру виплат, проведених позивачу при звільнені; наказу від 05.02.2024 №36 про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

На виконання вимог вказаної ухвали, відповідачем долучено копії документів.

Разом з відзивом відповідачем заявлено клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки позивачем пропущений строк звернення до суду.

З приводу заявленого клопотання, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з не нарахуванням та не проведенням остаточного розрахунку в належному розмірі.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено інші строки звернення до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

В межах спірних правовідносин, суд звертає увагу, що предметом позову є вимога про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 у справі №160/7592/24 ВЧ НОМЕР_1 , серед іншого, зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, у розмірі, збільшеному до 100 000,00 грн, за визначені у судовому рішенні періоди перебування на стаціонарному лікуванні та матеріальну допомогу.

При цьому визначені судовим рішенням суми додаткової винагороди та матеріальної допомоги фактично виплачені позивачу лише 27.01.2026.

Враховуючи те, що лише 27.01.2026 відбулася фактична виплата позивачу належної йому додаткової винагороди, саме з цією датою пов`язується виникнення у позивача права вимагати виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

У спірних правовідносинах порушення права позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені не могло бути встановлене до моменту фактичної виплати основного доходу, оскільки до цього моменту ще не було завершено правовідносини щодо виплати самого доходу.

Таким чином, обчислення строку звернення до суду з вимогою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені має здійснюватися не з дат, за які позивачу належала до виплати відповідна виплата, а з дня, наступного за днем фактичної виплати своєчасно невиплаченої суми доходу.

У даному випадку такою датою є 28.01.2026 – день, наступний за датою фактичної виплати позивачу сум додаткової винагороди та матеріальної допомоги, яка була несвоєчасно виплачена.

Позивач звернувся до суду у 03.03.2026, тобто протягом тримісячного строку звернення до адміністративного суду.

З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду з мотивів пропуску строку звернення до суду, у зв`язку з чим клопотання відповідача про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.

Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.02.2024 №36 ОСОБА_1 виключено зі списків частини особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення 05.02.2024.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 у справі №160/7592/24 позов ОСОБА_1 задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100000,00 грн. за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини за період з 15.09.2023 до 27.09.2023, з 27.09.2023 до 20.10.2023, з 25.10.2023 до 06.11.2023, з 09.11.2023 до 15.12.2023;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі збільшеному до 100000,00 грн., за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини за період з 15.09.2023 до 27.09.2023, з 27.09.2023 до 20.10.2023, з 25.10.2023 до 06.11.2023, з 09.11.2023 до 15.12.2023;

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік.

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та невиплати ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.01.2025 апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 залишено без задоволення; рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 у справі № 160/7592/24 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ВЧ НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.01.2025 у справі №160/7592/24.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 у справі №160/7592/24 набрало законної сили 16.01.2025.

27.01.2026 ВЧ НОМЕР_1 здійснено нарахування коштів на рахунок ОСОБА_1 на виконання рішення суду у справі 160/7592/24 у загальному розмірі 233 252,66 грн (217 205,90 грн + 16 046,76 грн).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно із частиною першою статті 117 КЗпП України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

На підставі частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 при розгляді справи №489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок:

« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі – Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Згідно з довідкою відповідача від 17.02.2026 №2-46 розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці служби перед звільненням (грудень 2023-січень 2024) становив 41 809,76 грн (20904,88 грн х 2).

Кількість календарних днів за грудень 2023-січень 2024 становить 62 дні.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 674,35 грн (41 809,76 грн/62).

Період затримки розрахунку: з 06.02.2024 (наступний день після звільнення) до 07.08.2024 включно (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України) становить 184 календарні дні.

Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України становить 124 080,40 грн (674,35 грн х 184 календарних дні).

З долученої копії розрахункового листа позивача вбачається, що при звільнені на картковий рахунок позивача перераховано кошти в сумі 94 426,52 грн.

Отже, в межах цієї справи загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 327 679,18 грн (94 426,52 грн грошового забезпечення виплачено при звільненні + 233 252,66 грн виплачено на виконання судового рішення у справі №160/7592/24).

Несвоєчасно виплачені суми грошового забезпечення (233 252,66 грн/327 679,18 грн х 100) становлять 71,18%.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період складає 674,35 грн х 184 дні х 71,18% = 88 320,43 грн.

Таким чином, зважаючи на висновки, висловлені у зазначених постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку, що розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 88 320,43 грн.

Подібні розрахунки проведені і у постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2026 у справі №460/3264/26 та Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2026 у справі №560/9357/25.

Суд також зазначає, що період нарахування та виплати сум середнього заробітку розпочинається з наступного дня після звільнення – тобто з 06.02.2024, а не з 15.09.2023, як це вказав позивач.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», а у матеріалах справи відсутні докази понесення ним інших судових витрат, розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.02.2024 до 07.08.2024 включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.02.2024 до 07.08.2024 включно у розмірі 88 320 (вісімдесят вісім тисяч триста двадцять) гривень 43 копійки.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар