Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/4363/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/4363/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненаданні відповіді на адвокатський запит № 29122503 від 29.12.2025 року, поданий в інтересах позивача, у строк, передбачений ч. 2 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невидачі позивачу довідки за формою Додаток 1 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невидачі позивачу довідки за формою Додаток 2, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 надати відповідь на адвокатський запит №29122503 від 29.12.2025 року по суті поставлених у ньому питань у порядку та строки, визначені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 оформити та видати позивачу довідку за формою Додаток 1 про безпосередню участь у бойових діях із зазначенням усіх необхідних відомостей, передбачених чинним законодавством;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 оформити та видати позивачу довідку за формою Додаток 2, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 22.09.2024 року, проходив у ній військову службу до виключення зі списків особового складу 20.01.2025 року та у складі частини брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією проти України, а нині проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Позивач зазначає, що для реалізації права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, у нього виникла потреба в отриманні довідки за формою Додаток 1 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях та довідки за формою Додаток 2, у зв`язку з чим адвокатом в його інтересах було складено адвокатський запит № 29122503 від 29.12.2025 року та направлено його засобами поштового зв`язку через ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач стверджує, що станом на день звернення до суду відповіді від відповідача не надійшло, що, на його переконання, порушує приписи ч. 2 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», якою встановлено п`ятиденний строк для надання відповіді на адвокатський запит, перешкоджає реалізації його прав і є протиправною бездіяльністю. Додатково позивач посилається на те, що військова частина НОМЕР_2 направляла до військової частини НОМЕР_1 два листи з метою отримання довідки за формою Додаток 1, проте відповіді на них також не надійшло. На обґрунтування позову позивач посилається на ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 2, 4, 5, 25, 77, 122 Кодексу адміністративного судочинства України, положення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та постанову Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. З огляду на характер спірних правовідносин, предмет доказування та обсяг доказів у справі суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 22.09.2024 року та виключений зі списків особового складу цієї частини 20.01.2025 року. Станом на час звернення до суду позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Зазначені обставини підтверджуються копією військового квитка позивача, долученою до позовної заяви.

Позивач є учасником бойових дій, на підтвердження чого до позовної заяви долучено копію відповідного посвідчення.

Правнича допомога надається позивачу адвокатом Крамним Станіславом Сергійовичем, 29.12.2025 адвокатом складено адвокатський запит вих. № 29122503 в порядку ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». В адресному блоці запиту зазначено: «До: Командування військової частини НОМЕР_1 », «Через: ІНФОРМАЦІЯ_1 », і далі наведено поштову адресу: АДРЕСА_1 . Іншої поштової адреси, зокрема адреси військової частини НОМЕР_1 , адресний блок запиту не містить.

У запиті адвокат просив надати довідку за формою Додаток 1 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин щодо позивача, довідку за формою Додаток 2 щодо позивача, а також інформацію стосовно розгляду порушених питань. Відповідь на запит адвокат просив направити на адресу: АДРЕСА_2 , та на електронну пошту.

Оскільки докази направлення адвокатського запиту та його вручення мають для вирішення цього спору вирішальне значення, суд досліджує їх детально.

З долученого позивачем витягу із системи відстеження поштових відправлень (час перевірки статусу відстеження - 20.02.2026) вбачається, що поштове відправлення №4900100391185 пройшло шлях: 07.01.2026 - прийнято, 49001 м. Дніпро; 11.01.2026 - прибуло до відділення, 04119 м. Київ; 13.01.2026 - вручено за довіреністю, 04119 м. Київ.

Отже, з наведеного доказу вбачається, що поштове відправлення, яким направлено адвокатський запит, було здано до відділення поштового зв`язку 07.01.2026 у місті Дніпрі та вручено 13.01.2026 у місті Києві, у відділенні поштового зв`язку 04119, тобто за тією адресою, яку зазначено в адресному блоці запиту після слова «Через:» і яка є адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 . Жодного руху поштового відправлення в напрямку Одеської області, де розташований відповідач, система відстеження не фіксує.

Матеріали справи не містять доказів того, що адвокатський запит № 29122503 від 29.12.2025 року в подальшому був переданий (пересланий) ІНФОРМАЦІЯ_1 військовій частині НОМЕР_1 . Так само матеріали справи не містять відомостей про дату такої передачі, про реєстрацію запиту у військовій частині НОМЕР_1 за вхідним номером чи про будь-яке інше надходження цього запиту до відповідача.

Крім того, позивач долучив до позовної заяви скріншот листування у месенджері з особою, підписаною лише іменем та позначенням посади, з якого, за твердженням позивача, вбачається, що військова частина НОМЕР_2 направляла до військової частини НОМЕР_1 два листи з проханням надати довідку за формою Додаток 1. Зазначений скріншот не містить дати листування; повноваження співрозмовника на надання таких відомостей матеріалами справи не підтверджені; самі листи, на які є посилання, до матеріалів справи не долучені, що позивач визнає в тексті позовної заяви.

Не отримавши відповіді на адвокатський запит, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Військова частина НОМЕР_1 є органом військового управління і при вирішенні питань, пов`язаних з оформленням та видачею службових документів військовослужбовцям, здійснює публічно-владні управлінські функції, а отже, є суб`єктом владних повноважень у розумінні наведеної норми. Спір, що виник між сторонами, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. У цій частині доводи позивача суд визнає обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 1 цієї статті).

Разом з тим саме лише право на звернення до суду не означає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню. Наявність підстав для їх задоволення перевіряється судом за наслідками з`ясування фактичних обставин справи та застосування норм матеріального права до встановлених обставин.

Спірні відносини врегульовано Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 5076-VI адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту. Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз`яснень положень законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 5076-VI орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.

Зі змісту наведених норм вбачається, що обов`язок надати відповідь на адвокатський запит покладається на той орган, якому цей запит направлено, а строк виконання такого обов`язку обчислюється не з дня складення запиту і не з дня здачі його до відділення поштового зв`язку, а з дня отримання запиту відповідним органом. Саме отримання адвокатського запиту адресатом є тим юридичним фактом, з настанням якого закон пов`язує як виникнення обов`язку надати відповідь, так і початок перебігу п`ятиденного строку на її надання. До моменту отримання запиту органом обов`язок, за невиконання якого позивач просить визнати бездіяльність протиправною, у цього органу не виникає.

З огляду на це для висновку про протиправну бездіяльність відповідача суд має насамперед встановити день, у який військова частина НОМЕР_1 отримала адвокатський запит № 29122503 від 29.12.2025 року.

Такого дня матеріали справи встановити не дозволяють. Єдиним доказом руху адвокатського запиту у справі є витяг із системи відстеження поштових відправлень щодо відправлення № 4900100391185, з якого вбачається, що це відправлення вручено 13.01.2026 у відділенні поштового зв`язку 04119 м. Києва. Відповідач розташований за адресою: АДРЕСА_3 , і до цієї адреси відправлення не рухалося та не доставлялося.

Отже, доказів отримання адвокатського запиту військовою частиною НОМЕР_1 у справі немає. Не встановивши дня отримання запиту відповідачем, суд не може встановити ані дня, з якого почав спливати п`ятиденний строк, передбачений ч. 2 ст. 24 Закону № 5076-VI, ані дня, у який цей строк закінчився. За таких обставин висновок про те, що відповідач порушив цей строк, зробити неможливо: перебіг строку, порушення якого стверджує позивач, не розпочався.

Суд окремо оцінює доводи позивача про те, що направлення запиту «через» ІНФОРМАЦІЯ_1 є належним способом його доставлення відповідачу.

Позначка «Через:» в адресному блоці листа вказує на обраний відправником канал передачі кореспонденції, однак сама по собі не перетворює вручення відправлення транзитному органу на вручення його адресатові. ІНФОРМАЦІЯ_1 є окремим органом військового управління, відмінним від військової частини НОМЕР_1 ; відповідачем у цій справі воно не є, і жодних вимог до нього позивач не заявляв. Вручення поштового відправлення представникові цього органу за довіреністю не є отриманням адвокатського запиту відповідачем у розумінні ч. 2 ст. 24 Закону № 5076-VI.

При цьому, матеріали справи не свідчать про те, що відповідач будь-яким чином ухилявся від отримання адвокатського запиту: він не повертав поштового відправлення, не відмовлявся від його одержання і взагалі не був поштовим адресатом цього відправлення, оскільки на конверті зазначено київську адресу.

Суд враховує й те, що повна поштова адреса відповідача була відома стороні позивача. Вона наведена в самій позовній заяві, поданій тим самим представником, разом із кодом ЄДРПОУ, номером телефону та адресою електронної пошти відповідача. Обираючи спосіб направлення адвокатського запиту не безпосередньо на цю адресу, а через інший орган військового управління, відправник тим самим прийняв на себе ризик того, що запит не буде доставлено адресатові або буде доставлено з невизначеною затримкою. Наслідки такого вибору не можуть бути покладені на відповідача, який до вибору каналу доставки відношення не мав.

Стосовно розподілу обов`язку доказування суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведена норма перерозподіляє на суб`єкта владних повноважень обов`язок довести правомірність своєї поведінки, тобто відповідність її критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Проте вона не звільняє позивача від обов`язку довести самий юридичний факт, з якого, за його твердженням, виник обов`язок відповідача діяти певним чином.

Отже, факт звернення до відповідача з адвокатським запитом і факт отримання цього запиту відповідачем належить довести саме позивачеві, оскільки це і є ті обставини, за яких, на його думку, відбулося порушення його прав. Доки не встановлено, що запит надійшов до військової частини НОМЕР_1 , презумпція протиправності бездіяльності суб`єкта владних повноважень не має предмета застосування: відповідач не може доводити правомірність невиконання обов`язку, який у нього не виник.

Суд також звертає увагу на розбіжність між твердженнями позовної заяви та наявними у справі доказами щодо дати направлення запиту. У позовній заяві зазначено, що адвокатський запит № 29122503 від 29.12.2025 року подано засобами поштового зв`язку. Водночас із витягу із системи відстеження поштових відправлень вбачається, що поштове відправлення № 4900100391185 прийнято до пересилання лише 07.01.2026. Отже, 29.12.2025 є датою складення запиту, а не датою його направлення; фактично запит здано до відділення поштового зв`язку на дев`ять днів пізніше. Ця обставина додатково підтверджує, що обчислення позивачем строку надання відповіді від 29.12.2025 є помилковим.

Незалежно від наведених висновків щодо недоведеності отримання адвокатського запиту відповідачем, суд вважає за необхідне оцінити вимоги про зобов`язання оформити та видати довідки за формами Додаток 1 і Додаток 2, оскільки ці вимоги є необґрунтованими і з самостійних підстав.

По-перше, за визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 24 Закону № 5076-VI, адвокатський запит є зверненням про надання інформації та копій документів. Ця норма зобов`язує адресата запиту надати те, що в нього вже є, тобто наявну інформацію та копії наявних документів, і не покладає на нього обов`язку створити на вимогу адвоката новий документ, якого на момент отримання запиту не існувало. Вимога зобов`язати відповідача «оформити та видати» довідку за своїм змістом є вимогою про створення нового документа і виходить за межі обов`язку, встановленого ст. 24 Закону № 5076-VI. Норми, яка покладала б на відповідача обов`язок оформити довідку саме на підставі адвокатського запиту, позивач не наводить, і судом такої норми не встановлено.

По-друге, позивач визначає документи, про видачу яких заявлено вимоги, через форми «Додаток 1» і «Додаток 2», передбачені, за його твердженням, постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153. Проте додатками до цієї постанови у її чинній редакції затверджено направлення та дві форми контракту про проходження військової служби; форм довідки про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або про відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності ця постанова не містить, як не містить і додатків з найменуваннями «Додаток 1» і «Додаток 2» у тому значенні, в якому на них посилається позивач.

При цьому Довідка про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях є додатком 6 (а не додатком 1) до постанови Кабінету Міністрів № 413.

Наведене має пряме процесуальне значення. Судове рішення має бути виконуваним, а спосіб захисту - чітким і придатним до примусового виконання. Зобов`язання відповідача видати довідку «за формою Додаток 2, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153» стосувалося б документа, форми якого зазначений нормативно-правовий акт не встановлює, а тому таке рішення було б невиконуваним. Задоволення позовних вимог у такому формулюванні не забезпечило б ефективного захисту прав позивача, на що спрямоване адміністративне судочинство згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

По-третє, матеріали справи не містять доказів того, що позивач як військовослужбовець звертався до військової частини НОМЕР_1 особисто - з рапортом, заявою чи іншим зверненням - з проханням видати йому відповідні довідки, і що йому в цьому було відмовлено або його звернення було залишено без розгляду. Єдиним зверненням, на яке посилається позивач, є адвокатський запит, доказів отримання якого відповідачем, як установлено вище, у справі немає.

Суд відхиляє й посилання позивача на скріншот листування у месенджері як на доказ обізнаності відповідача про потребу у видачі довідок. Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Наданий скріншот не містить дати листування, особу співрозмовника ідентифіковано лише за іменем, його повноваження нічим не підтверджені, а самі листи, реквізити яких у цьому листуванні названо, до матеріалів справи не долучені. За таких умов цей доказ не є достатнім для встановлення обставини надходження до відповідача звернень про видачу довідок.

Стосовно посилання позивача на ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення суд зазначає, що ця норма встановлює адміністративну відповідальність посадових осіб за порушення права на інформацію, у тому числі за неправомірну відмову в наданні інформації на адвокатський запит. Питання притягнення до такої відповідальності вирішується у порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення, і предметом розгляду в адміністративній справі за цим позовом не є. Наявність зазначеної норми сама по собі не підтверджує ані факту отримання відповідачем адвокатського запиту, ані факту допущення ним протиправної бездіяльності.

Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що позивач не довів настання обставини, з якою закон пов`язує виникнення у відповідача обов`язку надати відповідь на адвокатський запит, а саме отримання військовою частиною НОМЕР_1 адвокатського запиту № 29122503 від 29.12.2025 року. За відсутності доказів отримання запиту відповідачем перебіг п`ятиденного строку, передбаченого ч. 2 ст. 24 Закону № 5076-VI, не розпочався, а тому бездіяльність відповідача, яка полягала б у порушенні цього строку, не може бути констатована. Вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо невидачі довідок і про зобов`язання оформити та видати такі довідки, крім того, не ґрунтуються на нормах, які покладали б на відповідача відповідний обов`язок, і стосуються документів, форм яких названий позивачем нормативно-правовий акт не встановлює.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевірка поведінки суб`єкта владних повноважень за наведеними критеріями можлива лише щодо тієї поведінки, яка мала місце. Оскільки у справі не встановлено, що відповідач отримав адвокатський запит і, отримавши його, не вчинив передбачених законом дій, підстав для висновку про невідповідність поведінки відповідача критеріям ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши наявні у справі докази за наведеними правилами в їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова