Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/1578/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/1578/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивачка просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення та інших видів виплат, належних зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_2 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням внесених змін Законом України № 3995-IX від 08.10.2024 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснювати нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) щомісячного грошового забезпечення та інших видів виплат, належних зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_2 , починаючи з 21 березня 2025 року, відповідно до положень пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням внесених змін Законом України № 3995-IX від 08.10.2024 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого має неповнолітню доньку. У листопаді 2024 року ОСОБА_2 було призвано на військову службу, яку він проходив у військовій частині НОМЕР_3 . З 21 березня 2025 року він за даними обліку рахується зниклим безвісти. Оскільки з 31 березня 2025 року військова частина НОМЕР_3 припинила своє існування, а її правонаступником є військова частина НОМЕР_1 , саме до останньої, на переконання позивачки, і належить питання нарахування та виплати грошового забезпечення сім`ї безвісти відсутнього військовослужбовця.

Позивачка вказує, що вона є дружиною військовослужбовця, а тому належить до кола осіб, визначених пунктом 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, яким за відсутності особистого розпорядження на випадок полону виплачується частина грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця. З посиланням на приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, позивачка стверджує, що обов`язок з розгляду відповідної заяви і здійснення виплати покладено на командира військової частини, у якій військовослужбовець перебував на грошовому забезпеченні.

Позивачка зазначила, що вона зверталася до командира військової частини НОМЕР_1 та до керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про нарахування та виплату всіх належних грошових виплат, проте відповіді не отримала. За твердженням позивачки, за результатом розгляду її заяви посадовими особами військової частини НОМЕР_1 не було надано відповіді, нарахування не проводяться, а отже їй було відмовлено в нарахуванні та виплаті грошових коштів, що, на її думку, є протиправною бездіяльністю відповідача та порушує право членів сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, на соціальний захист, гарантоване частиною четвертою статті 6 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» № 2505-VIII.

На підтвердження наведених обставин позивачка долучила до позовної заяви копії свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження дитини, документа про реєстраційний номер облікової картки платника податків, заяви до командира військової частини НОМЕР_1 з доказом її направлення, листа військової частини НОМЕР_1 від 13.08.2025 № 2362, листа ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також відповіді органу Національної поліції про направлення матеріалів за фактом безвісного зникнення.

Ухвалою суду справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідач подав відзив, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Відповідач зазначив, що за фактом безвісного зникнення військовослужбовця було проведено службове розслідування, за результатами якого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.04.2025 № 3317 «Про результати службового розслідування» солдата ОСОБА_2 визнано таким, що зник безвісти 21.03.2025 під час виконання бойового завдання, пов`язаного із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, а начальнику фінансово-економічної служби приписано нараховувати йому додаткову грошову винагороду відповідно до абзацу третього пункту 11 розділу XXXIV наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 у розрахунку 100 000 грн на місяць за час безвісної відсутності.

Відповідач наголосив, що твердження позивачки про ненарахування та невиплату коштів не відповідають дійсності, і надав інформаційну довідку про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення і додаткової винагороди сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця від 27.01.2026 № 300 на загальну суму 288 232 грн 38 коп., а також сім відомостей розподілу виплат акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», якими підтверджується фактичне перерахування зазначених коштів позивачці.

Крім того, відповідач послався на те, що право на отримання часток грошового забезпечення мають лише ті члени сім`ї військовослужбовця, які не одержують від нього аліменти. За твердженням відповідача, у автоматизованій системі виконавчих проваджень містяться відомості про виконавче провадження № 56243101, відкрите з 02.05.2018, згідно з яким з ОСОБА_2 стягуються аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки. Відповідач вказав, що з урахуванням отриманої постанови про звернення стягнення на доходи боржника нарахуванню військовою частиною НОМЕР_1 підлягають саме виплати щодо стягнення аліментів у розмірі 1/4 (25 відсотків) від усіх видів доходів військовослужбовця. Відповідач також звернув увагу на те, що задоволення позовних вимог у тому вигляді, в якому вони сформульовані позивачкою, призвело б до ухвалення невиконуваного рішення.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 24 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та позивачкою ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 . Від шлюбу народилася донька, яка на час розгляду справи є неповнолітньою.

У листопаді 2024 року ОСОБА_2 було призвано на військову службу, яку він проходив у військовій частині НОМЕР_3 . З 31 березня 2025 року військова частина НОМЕР_3 припинила своє існування згідно з директивою Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 28 січня 2025 року № Д-321/12дск, а її правонаступником є військова частина НОМЕР_1 . Зазначені обставини сторонами не оспорюються і підтверджуються листом військової частини НОМЕР_1 від 13.08.2025 № 2362.

За фактом безвісного зникнення військовослужбовця у військовій частині НОМЕР_1 проведено службове розслідування, за результатами якого видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.04.2025 № 3317 «Про результати службового розслідування». Пунктом 2 цього наказу солдата ОСОБА_2 визнано таким, що зник безвісти 21.03.2025 під час виконання бойового завдання, пов`язаного із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Пунктом 4 наказу начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 приписано нараховувати ОСОБА_2 додаткову грошову винагороду відповідно до абзацу третього пункту 11 розділу XXXIV наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 у розрахунку 100 000 грн на місяць за час безвісної відсутності або до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання його загиблим або оголошеним померлим.

Листом військової частини НОМЕР_1 від 13.08.2025 № 2362, наданим за результатами розгляду адвокатського запиту представника позивачки, відповідач повідомив, що документи щодо виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди, належних безвісно зниклому військовослужбовцю, можливо подати через відповідний районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, яким був призваний військовослужбовець, а той, у свою чергу, направить документи засобами системи електронного документообігу до військової частини НОМЕР_1 . Крім того, цим листом відповідач просив надіслати, окрім документів на виплату, витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, зазначивши, що такі витяги формує територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за відповідним запитом до органів державної реєстрації актів цивільного стану.

01 жовтня 2025 року позивачка звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 (через ІНФОРМАЦІЯ_2 ) із заявою про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти. У заяві позивачка просила нараховувати і виплачувати їй грошове забезпечення безвісно відсутнього ОСОБА_2 на її картковий рахунок, реквізити якого (номер рахунка у форматі IBAN, код банку та найменування банківської установи) вона зазначила безпосередньо в заяві, та додала до заяви копії паспорта і картки платника податків, витягу з реєстру територіальної громади щодо місця реєстрації, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження дитини, картки реквізитів банку та відповіді на адвокатський запит від 13.08.2025 № 2362. Направлення заяви до військової частини НОМЕР_1 підтверджується фіскальним чеком акціонерного товариства «Укрпошта» від 02.10.2025 про надсилання рекомендованого листа за адресою відповідача.

Судом встановлено, що за наслідками звернення позивачки військовою частиною НОМЕР_1 було здійснено нарахування та виплату відповідних коштів. Так, згідно з інформаційною довідкою військової частини НОМЕР_1 від 27.01.2026 № 300 та наданими відомостями розподілу виплат акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» позивачці ОСОБА_1 на зазначений нею у заяві картковий рахунок перераховано:

за відомістю розподілу виплат № 251110PB000051739795 від 10.11.2025 - 5 102 грн 19 коп. з призначенням платежу «грошове забезпечення за жовтень 2025»;

за відомістю розподілу виплат № 251120PB000051957945 від 20.11.2025 - 24 625 грн 00 коп. з призначенням платежу «грошове забезпечення - додаткова винагорода за жовтень 2025 безвісті зниклого»;

за відомістю розподілу виплат № 251128PB000052151788 від 28.11.2025 - 198 940 грн 15 коп. з призначенням платежу «заробітна плата - березень / вересень 2025 рік»;

за відомістю розподілу виплат № 251206PB000052339890 від 06.12.2025 - 5 102 грн 19 коп. з призначенням платежу «грошове забезпечення за листопад 2025 безвісті зниклого»;

за відомістю розподілу виплат № 251225PB000052750957 від 25.12.2025 - 24 625 грн 00 коп. з призначенням платежу «грошове забезпечення - додаткова винагорода за листопад 2025 безвісті зниклого»;

за відомістю розподілу виплат № 260110PB000053009882 від 10.01.2026 - 5 212 грн 85 коп. з призначенням платежу «грошове забезпечення за грудень 2025 безвісті зниклого»;

за відомістю розподілу виплат № 260123PB000053261492 від 23.01.2026 - 24 625 грн 00 коп. з призначенням платежу «грошове забезпечення - додаткова винагорода за грудень 2025 безвісті зниклого».

Загальна сума виплачених позивачці коштів становить 288 232 грн 38 коп., що відповідає підсумковому показнику інформаційної довідки військової частини НОМЕР_1 від 27.01.2026 № 300. Наведені виплати охоплюють період з 21 березня 2025 року по 31 грудня 2025 року включно і складаються з грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди. Станом на дату складення позовної заяви (січень 2026 року) із зазначеної суми позивачці вже було фактично перераховано 263 607 грн 38 коп. за шістьма відомостями розподілу виплат, а останній платіж у розмірі 24 625 грн 00 коп. здійснено 23 січня 2026 року.

Судом також встановлено обставини, пов`язані зі стягненням із військовослужбовця аліментів. До військової частини НОМЕР_1 від Барського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Цією постановою встановлено: наявність виконавчого листа № 125/1201/17, виданого 20 квітня 2018 року; стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки; розмір стягнення - 1/4 частини всіх видів доходів та заробітку щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; період стягнення - починаючи з 26 червня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття; реєстраційний номер виконавчого провадження - 56243101, відкрите з 02 травня 2018 року. Саме на підставі цієї постанови військова частина НОМЕР_1 як платник за виконавчим провадженням зобов`язана здійснювати відповідні утримання з доходів боржника і перераховувати їх стягувачу.

Наведені відомості узгоджуються також із даними Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), що є відкритим інформаційним ресурсом із вільним доступом, а тому можуть бути перевірені як судом, так і учасниками справи за реєстраційним номером виконавчого провадження 56243101.

Отже, факт одержання позивачкою аліментів від військовослужбовця підтверджений належним письмовим доказом, наявним у матеріалах справи, і позивачкою не спростований.

Вважаючи, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати їй грошового забезпечення та інших видів виплат, належних зниклому безвісти військовослужбовцю, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449) (далі - Порядок № 884), та Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Згідно з абзацом першим пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Абзацом другим пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Відповідно до абзацу четвертого пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII (у редакції Закону України від 08.10.2024 № 3995-IX) у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Абзацом шостим пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України (абзац восьмий пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII).

Пунктом 1 Порядку № 884 визначено, що цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема Збройних Сил, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, зазначеним в абзацах четвертому і п`ятому пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII (визначені особи).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації). Цим же пунктом встановлено перелік документів, що додаються до заяви про виплату, зокрема копія свідоцтва про шлюб або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу - для виплати грошового забезпечення дружині (чоловікові), а також інформація про назву банку та номер поточного банківського рахунка (у форматі IBAN) для зарахування грошового забезпечення визначеній особі.

Відповідно до абзацу першого пункту 4 Порядку № 884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає заяву про виплату та додані до неї документи і приймає рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам або про відмову у виплаті грошового забезпечення. Рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам приймається на підставі документів, визначених у пункті 3 цього Порядку, інформації, отриманої з державних реєстрів, та копії особистого розпорядження на випадок полону (за наявності).

Абзацом шостим пункту 4 Порядку № 884 передбачено, що рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення у письмовій формі доводиться до відома заявника протягом 15 календарних днів з дня подання заяви про виплату з обов`язковим зазначенням підстави у разі відмови у такій виплаті.

Пунктом 4 Порядку № 884 також установлено, що у разі відсутності документів, визначених у пункті 3 цього Порядку, та для прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення заявникам командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) отримує відповідні витяги з державних реєстрів щодо військовослужбовців та зазначених осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 884 виплата визначеним особам грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) щодо військовослужбовців, зниклих безвісти, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або дати складення актового запису про смерть включно. Грошове забезпечення виплачується визначеним особам шляхом перерахування коштів уповноваженими органами на рахунки в банківських установах, зазначених у заявах про виплату.

Відповідно до абзацу третього пункту 6 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені).

Згідно з пунктом 1 розділу XXX Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно, самовільно залишили військову частину (установу, організацію), місце служби або здійснили дезертирство), а також у разі їх смерті (загибелі), виплачується відповідно до Порядку № 884 військовою частиною, в якій військовослужбовець перебував на грошовому забезпеченні.

Абзацом третім пункту 11 розділу XXXIV Порядку № 260 передбачено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення), - за час перебування в полоні (заручниках) та до дня звільнення включно або за час перебування в інтернуванні та до дня повернення до України або за час безвісної відсутності.

Аналізуючи наведені норми у їх сукупності, суд виходить із того, що ключове значення для вирішення цього спору має застереження, яке міститься в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII і дослівно продубльоване в абзаці третьому пункту 6 Порядку № 884.

Законодавець, визначаючи коло осіб, яким за відсутності особистого розпорядження на випадок полону виплачується частина грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця (дружина (чоловік), законні представники малолітніх (неповнолітніх) дітей, діти з числа осіб з інвалідністю з дитинства або їх законні представники та батьки військовослужбовців), одразу ж вилучив із цього кола певну категорію осіб, а саме тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені.

Суд наголошує, що це застереження сформульоване через ОСОБУ, яка одержує аліменти, а не через підставу, за якою така особа включена до переліку. Норма не містить жодного застереження про те, що вилученню підлягає лише той із перелічених, хто включений до кола управнених осіб як законний представник дитини, на утримання якої стягуються аліменти. Ужитий законодавцем зворот «крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти» охоплює будь-яку з перелічених у цьому абзаці осіб, якщо вона фактично одержує аліменти від військовослужбовця, незалежно від того, у якій саме якості (як дружина, як законний представник дитини чи як мати або батько військовослужбовця) вона потрапила до переліку.

Такий висновок узгоджується і з метою відповідного законодавчого регулювання. Виплата частини грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця членам його сім`ї має компенсаторний характер і покликана забезпечити утримання тих осіб, які через безвісну відсутність військовослужбовця втратили джерело утримання з його боку. Особа ж, яка одержує від військовослужбовця аліменти, продовжує одержувати частину його доходу в порядку примусового виконання судового рішення; відрахування аліментів провадяться з тих самих сум грошового забезпечення. Одночасне надання такій особі ще й частки грошового забезпечення за пунктом 6 статті 9 Закону № 2011-XII призвело б до подвійного покладення на одне й те саме джерело тотожного за призначенням обов`язку, чого законодавець і уникнув, запровадивши наведене застереження.

Позивачка є одночасно дружиною військовослужбовця і стягувачем аліментів з нього. За таких обставин вона підпадає під дію застереження, наведеного в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII та абзаці третьому пункту 6 Порядку № 884, а тому з кола осіб, які мають право на частку грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, вона виключається.

Факт одержання позивачкою аліментів від військовослужбовця доведений документально. Як уже зазначено вище, він підтверджується постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яка надійшла до військової частини НОМЕР_1 від Барського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, і якою встановлено наявність виконавчого листа №125/1201/17 від 20.04.2018 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів та заробітку щомісячно починаючи з 26.06.2017 і до досягнення дитиною повноліття, а також відкриття з 02.05.2018 виконавчого провадження № 56243101. Саме військова частина НОМЕР_1 є платником за цим виконавчим провадженням і зобов`язана здійснювати відповідні утримання. Позивачка, будучи стягувачем за цим виконавчим провадженням, зазначених обставин не спростувала і жодних заперечень щодо них не подала.

Кваліфікація фактично здійснених відповідачем виплат як утримань за виконавчим провадженням підтверджується і їх розміром. З інформаційної довідки від 27.01.2026 № 300 та з відомостей розподілу виплат убачається, що позивачці перераховувалося рівно 25 відсотків відповідних нарахувань, тобто рівно 1/4 - тобто точно та частка, яку встановлено виконавчим листом № 125/1201/17 від 20.04.2018. Наочним є, зокрема, розмір щомісячної виплати додаткової винагороди: за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.04.2025 № 3317 така винагорода нараховується у розмірі 100 000 грн на місяць, а позивачці щомісяця перераховувалося 24 625 грн 00 коп., що і становить 1/4 від цієї суми після здійснення встановлених законом відрахувань.

Натомість, якби виплати здійснювалися на підставі абзацу четвертого пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII, їх розмір був би іншим: наведена норма передбачає виплату визначеним особам рівними частками частини грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань. Отже, розмір фактичних надходжень позивачки збігається зі ставкою аліментів, а не з часткою, яка визначалася б за пунктом 6 статті 9 Закону № 2011-XII. Це додатково підтверджує, що відповідач здійснював на користь позивачки саме утримання аліментів за виконавчим провадженням № 56243101.

Суд окремо зазначає, що в позовній заяві позивачка посилається на абзац четвертий пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII, включно із застереженням щодо осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти. Водночас у позовній заяві не повідомлено суду про наявність виконавчого провадження № 56243101 і про те, що позивачка є стягувачем аліментів з військовослужбовця, а також не наведено жодних доводів щодо незастосовності цього застереження до позивачки. Суд дізнався про цю обставину виключно з відзиву відповідача та доданих до нього матеріалів та перевірив з загальнодоступних джерел. Оскільки саме ця обставина є визначальною для вирішення спору, суд констатує, що вона позивачкою була прихована.

Суд відхиляє довід позивачки про те, що за результатом розгляду її заяви нарахування не проводяться, а отже їй було відмовлено в нарахуванні та виплаті грошових коштів. Цей довід є фактичною передумовою обох позовних вимог, однак він спростовується наявними у справі доказами.

Як встановлено судом, у період з 21 березня 2025 року (тобто з дня, з якого військовослужбовець вважається зниклим безвісти) по 31 грудня 2025 року включно, станом на дату складення позовної заяви позивачці вже було перераховано 263 607 грн 38 коп. Наведене свідчить про те, що нарахування зниклому безвісти військовослужбовцю здійснювалися, виплати позивачці фактично проводилися, а тверджень про відмову у виплаті матеріали справи не підтверджують.

Твердження позивачки про відсутність відповіді на заяву суд зауважує, що ненадання письмової відповіді саме по собі не є тотожним ані ненарахуванню, ані невиплаті коштів, а тому не може підміняти собою доказ тих обставин, на які позивачка посилається як на підставу позову.

Крім того, позовна вимога у заявленій редакції не відповідає змісту норми, на якій вона ґрунтується. Позивачка просить зобов`язати відповідача здійснювати нарахування та виплати їй щомісячного грошового забезпечення та інших видів виплат, належних зниклому безвісти військовослужбовцю ОСОБА_2 , тобто фактично просить про виплату їй усього доходу військовослужбовця.

Проте ані абзац четвертий пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII, ані абзац третій пункту 6 Порядку № 884 не передбачають виплати визначеній особі всього грошового забезпечення військовослужбовця. Обидві норми обмежують сукупну частку 50 відсотками грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань, і приписують розподіл цієї частини між визначеними особами рівними частками. Задоволення вимоги в редакції, запропонованій позивачкою, суперечило б наведеним нормам, а отже було б незаконним; крім того, таке рішення не містило б визначеного законом механізму обчислення належної позивачці суми і не могло б бути виконаним у спосіб, що відповідає закону.

Суд також враховує, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.04.2025 № 3317 «Про результати службового розслідування», яким за результатами службового розслідування ОСОБА_2 визнано таким, що зник безвісти 21.03.2025, і яким приписано нараховувати йому додаткову грошову винагороду в розмірі 100 000 грн на місяць за час безвісної відсутності відповідно до абзацу третього пункту 11 розділу XXXIV Порядку № 260, відповідачем виконується. Нарахування зазначеної додаткової винагороди, як і нарахування грошового забезпечення, здійснюються, що підтверджується інформаційною довідкою від 27.01.2026 № 300 та відомостями розподілу виплат. Отже, бездіяльності щодо нарахування коштів, належних зниклому безвісти військовослужбовцю, відповідачем не допущено.

Щодо доводів, що відповідач не надав доказів прийняття та письмового доведення до відома заявниці рішення за її заявою від 01.10.2025 у п`ятнадцятиденний строк, як цього вимагає абзац шостий пункту 4 Порядку № 884, за яким рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення у письмовій формі доводиться до відома заявника протягом 15 календарних днів з дня подання заяви про виплату з обов`язковим зазначенням підстави у разі відмови у такій виплаті, то недоліки в організації комунікації відповідача із заявницею не змінюють результату вирішення цієї справи, і виходить при цьому з такого. По-перше, право на частку грошового забезпечення в позивачки відсутнє в силу застереження, наведеного в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII, а тому формальне доведення до її відома рішення за заявою не могло б привести до іншого матеріального результату. По-друге, вимоги про визнання протиправною бездіяльності саме щодо неприйняття та неповідомлення рішення за пунктом 4 Порядку № 884 позивачкою не заявлено, заявлені вимоги стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення, а не додержання процедури розгляду заяви.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Оскільки право позивачки на заявлені нею виплати відсутнє по суті, вихід за межі позовних вимог у цій справі не є необхідним для ефективного захисту її прав, а тому суд вирішує спір у межах заявлених вимог.

Підсумовуючи, суд доходить висновку, що позивачка, будучи одночасно дружиною зниклого безвісти військовослужбовця і одержувачем аліментів від нього, не належить до кола осіб, яким за відсутності особистого розпорядження на випадок полону виплачується частина грошового забезпечення такого військовослужбовця, оскільки прямо виключена з нього застереженням абзацу четвертого пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII та абзацу третього пункту 6 Порядку № 884. Відповідно, у відповідача був відсутній обов`язок нараховувати і виплачувати позивачці грошове забезпечення та інші види виплат на підставі зазначених норм, а отже й протиправної бездіяльності з боку відповідача допущено не було. Крім того, факт нарахування коштів зниклому безвісти військовослужбовцю та факт їх фактичної виплати позивачці підтверджені матеріалами справи, що спростовує фактичну передумову позову, а позовна вимога зобов`язального характеру в заявленій редакції суперечить змісту норм, на яких вона ґрунтується.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд зазначає, що покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку доводити правомірність своєї поведінки не звільняє позивача від обов`язку довести ті фактичні обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. У цій справі відповідач надав докази правомірності своєї поведінки, а позивачка обставин, на яких ґрунтуються її вимоги, не довела.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі “Краска проти Швейцарії” визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути “почуті”, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”).

Оцінивши наявні у справі докази за наведеними правилами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ,) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова